Красивий неспокій прикарпатського скульптора Бориса Гуцуляка

Кремезної статури чоловік з інтелігентною борідкою запам’ятовувався з першої зустрічі. Зовнішня фактурність гармонійно поєднувалася з інтелектом співрозмовника. Борис Гуцуляк був людиною комунікабельною, допитливою, цікавою, особливо якщо йшлося про мистецькі проблеми та пошуки. Балакати можна було довго і про все – нове число “Кінець кінцем” чи давні пластичні винаходи О. Архипенка.

Творчість Бориса Гуцуляка – ще один наглядний приклад того, що для художника не має значення місцезнаходження – метрополія чи провінція. Творити йому дано незалежно від зовнішніх обставин.

Вперше у Франківську роботи Гуцуляка я побачив на міжнародних бієнале “Імпреза”. Він був учасником першої (1989) та другої (1991) едицій. Пізніше брав участь у колективних виставках у залі СХ. Здається, це все щодо його виставкової діяльності у місті. Достатньо скромно, тому доводиться мовити або про роботи з пам’яті, або про ті, що збереглися в його майстерні. Митець-аматор (спеціальної освіти не здобув) самотужки та за допомогою колег студіював історію мистецтва ХХ ст. й упевнено втілював постулати модернізму в пластиці. Від кубізму, експресіонізму й до сюрреалізму та абстракції, прийоми котрих вміло переплавлялися в його творчості. Наскільки мені відомо, він не працював на замовлення, творив вільно й незаангажовано. На “Імпрезі” його литво з латуні разюче виділялося на тлі робіт інших пластиків, що свідомо чи ні наслідували “школу”, в рамках котрої вчилися. Недарма роботи викликали інтерес “нових українців”.

Пластика Бориса Гуцуляка – це своєрідні розповіді про історію мистецтва. Його висловлювання – мовби мандрівки просторами між мистецькими знахідками, ідеями та щоденним життям. Потрібно пройти умовний лабіринт, в котрому неможливо заблукати, щоб відбулася символічна зустріч з Мінотавром, котрий дозволить торкнутися таємниці. Художник не уникав чуттєвого світу, не обмежувався концептуальними жестами, навпаки – намагався фіксувати “невловимі цінності” у формі їх матеріальних еквівалентів. Краса означає особливий випадок правди про природу. Це впадає в око при огляданні жіночих торсів. Улюбленим елементом була покручена, заокруглена, крива лінія, що звивається змією. Вона проходить червоною ниткою через багато творів, видозмінюючись, трансформуючись, надаючи речам рухливої пливкості.

Митець досліджував статус знаку і можливості його символічного відтворення. Знаком могла бути мушля, годинник, багетна рама, мак, тіло… Темами робіт – час, міф, релігія, почуття… Художня космогонія зосереджувалася на увазі до деталей. Вирішальним був мотив межі, розриву, отвору, лінії. Впевнена лінія ділить поверхню на нерівноцінні частини. Звертаючись до історичних персонажів (Данте, Дон Кіхот, Шевченко, Фантоми пам’яті), митець деформує, “рве” форми, вивертаючи площини, немовби намагаючись зазирнути “усередину”, пізнати-показати потаємне. При цьому зберігається “портретна впізнаваність” героя, він шукає деталі, що доповнюють персональні міфи і «промовляють» або переносять нашу уяву в позамистецьку реальність. Експресивний елемент врівноважує старанна конструкція, підпорядкованість принципам геометрії та пошук гармонії. Вміле і сміливе використання порожнин, вивертання площин дозволяє бачити предмет “наскрізь”, пізнаючи сутність невидимого. Нестійкість композиції вказує на аналогію з людським життям.

Борис Гуцуляк вів безперервний діалог з модерністською традицією, часто вкраплюючи сюрреалістичні мотиви та приправляючи свої роботи нотками іронії – постмодернізм давав про себе знати. Часто працював з абстрактними образами, що й дотепер залишається незвичним для української скульптури. Також важливим моментом була досконала проробленість матеріалу. Це стосувалося як безпосередньо скульптури, так і, наприклад, подіуму для неї. Латунь, де потрібно, полірувалася або оброблялася до відповідної фактури. Мармур також набував презентабельного вигляду як важливий і продуманий елемент твору. Деколи це видавалося занадто декоративним, але навіть у цьому проглядалася легка насмішка над обивательськими смаками – масовою любов’ю до блискучого.

Художника цікавили особливі види взаємодії порядку й випадку, рівноваги в межах елементарних структур. “Даймон” – абсурдне поєднання елементів, литої скульптури з реді мейдом. Такий тип зміщення відкриває канали комунікації, призводить до загострення чутливості оточуючих, піддає сумнівам сенс нашого буття, породжує безліч запитань. Дослідження напруження між стабільністю і хаосом структур, статичністю та динамікою об’єкта, логікою та ірраціональним розкладом у сприйнятті дійсності – частина аспектів, захоплених художником для самовираження.

Масштабні витвори майстра проникають у середовище та активізують простір щоденного сприйняття реальності незвичним елементом абсурду й загадки. Художник не переслідував чистоти форми чи однобарвності стилістики. Окрема історія може розпадатися на кілька різних. Багаторівнева структура образів позбавляє працю повторюваності (навіть якщо окремі елементи множаться) й надає роботі індивідуального характеру. Прищеплені до постаменту поламані структури дивним чином вступають у взаємодію з місцем розташування, втягаючи глядача до співучасті – довкола робіт потрібно ходити й приглядатися, змінювати кут зору, вступати у своєрідний танець. Митець полюбляв спілкування, принаймні так видавалось при кожній його з’яві в Івано-Франківську. Обов’язковими були обраність кола співрозмовників, якісні алкоголі й лише скляні келішки. Втягнути глядача в діалог із предметом також було важливим для митця. Отримуючи різноманітні реакції, продовжуєш творити: про це красномовно говорить рукотворна книга відгуків, окремий яскраво виразний артефакт, де друзі та колеги художника залишали свої враження, малюнки, побажання.

Окремою сторінкою творчості Бориса Гуцуляка було створення фотографічних колажів (за технічного сприяння Яреми Проціва), де ще яскравіше проявилося почуття гумору скульптора. Розміщення в одній площині знимок робіт або їх фрагментів із гламурним тлом, переважно природним середовищем, співставлення з додатковими деталями, інколи фото власного обличчя створили легкий, барвистий, грайливий (навіть на «серйозну» тематику) ілюстративний світ фантазій. Фотографія стає документом утопічної діяльності митця, спробою зафіксувати життєвий потік у вигляді фрагментів сенсу, поетичним зверненням у майбутнє. Перейшовши своєрідну вторинну переробку, фотоколажі конструюють новий медіум. Об’єднані в нові композиції, вони складають своєрідний вид розрахунку з минулим, створюючи посил у завтра. Привносячи у вигаданий пейзаж досвід, що має особисте значення, митець немовби намагається упорядкувати хаос життя, що минає, залишити підказки для пам’яті – для чого, власне, й існує фотомистецтво.

Видавництво “Лілея-НВ”, вшановуючи місцевих класиків, планує видати альбом, присвячений творчості самобутнього пластика, а в Снятині, де художник провів своє життя, міська рада планує облаштувати музей творчості з роботами майстра, що, безперечно, стане однією з привабливих родзинок провінційного міста. Подібні ініціативи в наш час викликають щире захоплення й, очевидно, знайдуть розуміння в багатьох, хто наважиться фінансово посприяти їх якісному втіленню.

Знаковою для усієї творчості Бориса Гуцуляка можна назвати статуетку “Прикутий Самсон”. Оголена фігура атлета (в позі котрої прочитується репліка на античного атлета, що відпочиває) прикована до великого знака запитання. Зупинитися і замислитися. Своєрідна метафора і символ одночасно. Чи має краса відповіді, а чи залишається мовчазною, непізнаною подією в житті людини?

Автор:  Анатолій Звіжинський

Стаття опублікована в журналі МІСТО №11

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...