Повернення Потоцького. Що буде з найкращою архітектурною пам’яткою міста?

Палац Потоцьких – довгожитель, без якого важко уявити Станіславів, зі своєю довгою історією, овіяною легендами. Він має повне право на те, щоб посісти достойне місце на туристичній мапі Галичини, приваблювати туристів і, зрештою, стати візитівкою уже нинішнього, сучасного Івано-Франківська.

Передчасна старість

Архітектурне життя Палацу дуже подібне до людського. У свій час, а це було дуже давно, він приваблював своєю могутністю, величчю, гостинно приймав найвідоміших персон, ним захоплювалися, до нього поверталися, з ним хотіли набутися. Пізніше Палац Потоцьких перебрав на себе велику медичну місію, в його стінах врятоване не одне людське життя, проліковано сотні, а можливо й тисячі солдатів, та навіть попри таку гуманність йому не вдалося уникнути злиднів, самотності, непотрібності…

Через людську байдужість у сильне архітектурне тіло почала закрадатися передчасна старість, яка повільно заражала його сирістю, грибком, різними хворобами. Він не один рік протистояв і боровся з дощами, снігами, вітрами, спекою, людьми-вандалами, і зрештою його стіни почали подекуди осуватися, дах протікати, а запах все більше нагадував про якусь задавнену хронічну хворобу. Дух ліків, медикаментів, останні вивіски від військового шпиталю дуже точно передавали стан хворої будівлі, що потрапила до поганого лікаря, власника, який так і не знайшов для свого підопічного часу, навіть не помітив, як його стан різко погіршився. І тільки деякі люди час від часу провідували, співчували, та, на жаль, не могли нічим зарадити. Чимало з них шукали рецептів для порятунку, били на сполох, та все зводилося до бюрократичних процесів, нарікань на власника будівлі, безпорадності охоронців культурної спадщини, політичних перепалок, які не принесли жодного результату.

Емоційна реабілітація

Найвитонченіший і найменш безболісний шлях до порятунку Палацу проклало мистецтво, різні його форми, які були представлені на фестивалі “Порто Франко”. Саме завдяки цьому дійству за багато років двері будівлі відчинилися. В рамках фестивалю, який проходив два роки поспіль, відбулася успішна емоційна реабілітація Палацу через живопис, інсталяції, перформанси, музику, позитивні людські емоції, сміх, радість, а часом і допитливість та безпосередність дітей.

Доволі дивним є те, що той, хто його купив, не оцінив важливості і значимості споруди, а ті, що продавали в далекому 2004 році, а це Міністерство оборони України, були не менш безвідповідальними, бо навіть земля, на якій розміщений об’єкт, була не оформлена. Можливо, тоді це не було так актуально, як сьогодні, але ж ідеться про центр міста, про площу 1,476 га, пам’ятку архітектури місцевого значення, про цінність, яку неможливо виміряти грошима. Мабуть, завдання, які стояли перед тодішнім покупцем, не збігалися з тими ідеями та очікуваннями, які виношували поціновувачі Палацу. Єдиним позитивом є те, що він зберігся, його не забудували, не спотворили.

Потрібна діагностика

Новина про те, що Палац Потоцьких повертають місту, всіх добряче здивувала, бо говорили про це роками, але толку не було. Та лист від “Карпатської нафтової компанії” (власника) про бажання віддати будівлю таки додав віри, що то не пусті слова. Та передати – це півсправи, потрібно ще її реставрувати і зберегти. Вчинок колишнього власника заслуговує поваги, але варто об’єктивно оцінити всі проблеми, які перейдуть у спадок разом із будівлею, адже вона потребує термінової діагностики і ґрунтовної реставрації, а це колосальні кошти. Як бачимо, навіть Олег Бахматюк, попередній власник, поскупився. Чи впорається міська рада з дуже непростим завданням, важко передбачити. Якщо взяти до уваги те, що реставраційні роботи, заплановані на 2017 рік, на жодному об’єкті досі не проведені, попри те, що в місті прийнята окрема програма охорони культурної спадщини, а в бюджеті на цей рік передбачено 5 млн грн, то закрадаються сумніви у спроможності теперішніх керівників до рішучих кроків, великої інвестиції  в майбутнє – не в бруківку, не в ЖКГ, а в історичну пам’ять. Щодо самого рішення “Про укладення договору пожертви”, яке було винесене на сесію Івано-Франківської міської ради і згідно з яким право власності на Палац Потоцьких передано територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, а оперативне управління покладено на Департамент культури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, то воно має доволі сумнівне трактування, адже тут дуже розпливчасто прописані функції, які в майбутньому будуть покладені на Палац Потоцьких: “[…] з метою задоволення мистецьких, соціальних, культурних, рекреаційних потреб громади міста, з правом виконання будь-яких робіт та прийняття будь-яких рішень, необхідних для досягнення мети використання об’єкта нерухомості”.

Що вкладає влада в слово “будь-яких”, важко уявити. Окрім того, нічого не йдеться ні про реставраційні роботи, ні про стратегію та концепцію відновлення пам’ятки. Контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови Олександра Левицького та постійну депутатську комісію з питань оренди та приватизації комунального майна (С. Гаєвський).

Хто понесе відповідальність?

Якщо з тим, хто буде наступним власником Палацу, все зрозуміло, то про те, як облаштовуватимуть його майбутнє життя, відомо небагато.

Палац Потоцьких є пам’яткою архітектури місцевого значення. Виходячи з цього, при його купівлі в 2004 році, окрім договору купівлі-продажу, ще мав бути укладений охоронний договір від імені ОДА, а, власне, управління охорони культурної спадщини. Це типова процедура, обов’язкова, якщо об’єкт є пам’яткою архітектури. Основні принципи і гарантії цього двостороннього документа полягають у задекларованих зобов’язаннях власника щодо збереження пам’ятки, проведення реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, у тому числі облаштування території, на якій вона розташована. Все доволі зрозуміло, та споглядаючи теперішній стан Палацу, таке враження, що охоронний договір не передбачав нічого. Єдине, що за весь час було зроблено – це реставровано браму Палацу.

Чому управління охорони культурної спадщини Івано-Франківської ОДА, а нині сектор  у складі управління культури, національностей та релігій, який досі очолює Андрій Давидюк, просто спостерігало за процесом руйнування, відповісти важко, але, судячи з того, в якому стані інші пам’ятки архітектури, можна стверджувати, що зазначена структура бездіяльна. Сам Андрій Давидюк неодноразово бідкався і нарікав на власника Палацу Потоцьких пана Бахматюка, якому, за його словами, “має бути соромно за такий ганебний вчинок”. Еге ж, але соромно має бути передусім Давидюку, бо він державний службовець і в його обов’язках – берегти та захищати архітектуру області не на словах, а конкретними вчинками й рішеннями. Хоча, за його словами, зроблено було багато:

Ми скаржилися в Генеральну прокуратуру, тривала довга переписка, але зрештою все звели до адміністративної відповідальності. Як це не смішно, але було накладено штраф у розмірі 119 грн. Загалом, згідно з українським законодавством, якщо власник не виконує умов охоронного договору, він притягується тільки до адміністративної відповідальності. Дуже м’який закон. Якби це було десь за кордоном, то за це б точно посадили. Підстав для відкриття кримінального провадження фактично не було, будівля ціла, не розвалена, все на місці.

Повернення слави

Слід зазначити, що експертизу щодо завданої Палацу Потоцьких шкоди проводила місцева комісія, яка діє при відділі з питань охорони культурної спадщини департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради. Фактично, останнє слово було за нею. Як бачимо, дуже лояльна у нас влада.

Виходячи з цього, пан Давидюк повинен був відзвітувати про стан Палацу на сесії перед тим, як об’єкт передали на баланс міста. У розмові він зазначив, що заперечень не має і дуже радий, що будівля буде належати франківській громаді, окрім того, запевняє, що в наступному договорі, який вже укладатиме, напевне, голова міста Руслан Марцінків, все детально пропише, навіть складе чіткий графік виконання робіт. Звісно, міська влада буде говорити про те, що не може закумулювати такі великі кошти, адже тут потенційно йдеться про десятки мільйонів гривень. Та цього разу лавочками і брукованими доріжками не обійтися. Час покаже, що чекає на Палац Потоцьких – повернення слави чи важка старість. А влада мусить визначитися з пріоритетами, бо на порядку денному чимало проблем, але чимось доведеться-таки жертвувати – або мільйонними підрядами на укладання бруківки, або найкращою пам’яткою архітектури міста.

Автор: Наталія СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 12

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...