Брати Капранови: Читачі – це еліта нації

Брати Капранови – майстри містики і поціновувачі якісної літератури, видавці й розслідувачі, мовознавці та етнографи. Вони вчаться у Тараса Григоровича і користуються надбаннями українського народу з метою особистої наживи, називають себе дивакуватими і принциповими, знають усе про мольфарів, вовкулаків та українську міфологію. А жанр фентезі відкрили тоді, коли він ще не був на піку популярності. Тож і перший в Україні фестиваль фентезі “Брама” не зміг би обійтися без Дмитра та Віталія.

  • Яке воно, фентезі по-українськи? Наскільки потрібно розвивати такий жанр? Чи може бути “Брама” поштовхом до чогось нового, чого раніше не було, або ж того, що не сміло проявлятися – нових жанрів, героїв тощо?

Те, що в Івано-Франківську відбувається фестиваль фентезі – перемога не лише міста, а й усієї української літератури. У 90-ті роки саме Франківськ був лідером у галузі літератури, це той славнозвісний Станіславський феномен, про який стільки говорять. Сьогодні на передньому плані молодь і підлітки, ті з дорослих, хто дивиться “Гру престолів”, “Гаррі Поттера”, тобто ті, хто сприймає фентезі. І знову Франківськ попереду! Тут відбувся перший в Україні фестиваль фентезі – і знову він став лідером. Тому сьогодні статус Івано-Франківська як літературної столиці через цей фестиваль підріс, а іншим містам треба на нього рівнятися – і Києву, і Львову, і Харкову. Це перспектива, це майбутнє української літератури і українських читачів. За нашим підрахунком, не менш як десятиріччя фентезі буде в тренді, і Франківську треба утримати лідерство в Україні. Чого ми й бажаємо фестивалю «Брама».

  • А що таке Станіславський феномен у вашому розумінні?

Це самоцінність. Відчуття, що я цінний, крутий і вартий суспільної уваги, а не лише моєї внутрішньої. Це відкритість у своїй особливості.

  • Нещодавно ви провели презентації в кількох містах Івано-Франківської області Калуші, Рогатині, Долині, Яремчі, Бурштині. Як вас приймає аудиторія? Яке з прикарпатських міст надихає?

Попри вищеназвані, ми об’їхали багато місцин – понад 130 районних центрів України, маємо з чим порівняти. Із прикарпатських міст нас найбільше надихає Долина. Їздимо бібліотеками, збираємо там інтелігенцію. Як за якістю книгозбірень, так і за рівнем інтелігенції Долина попереду усієї країни. Можливо, іншим невеликим містам буде образливо, але факт залишається фактом. Це місто номер один, бо вміє збирати інтелігенцію і тримати громаду разом.

  • Днями ви переглянули фільм-фентезі «Сторожова застава», як оцінили стрічку? Першим кроком до успішного фільму є якісний сюжет та сценарій. Що з українського порекомендуєте екранізувати?

Треба екранізувати все. Ми б рекомендували деякі новели з нашого «Кобзаря 2000», які легко і недорого зняти. “Сторожова застава” – дорогий фільм, він класний, смішний і яскравий. Зроблений якісно, гарно поданий. Його можна критикувати все життя, але того, за що його варто хвалити, більше. Він на голову вищий, ніж весь український кінопроцес. А як подали – ну просто ляля! Ніхто не йшов у кіно з патріотизму, з останніх сил, а цілими сім’ями, і всі потім розказували друзям, який класний фільм. Але класне кіно можна робити і дешевше. Треба знімати і ще раз знімати, наприклад, всіх учасників фестивалю “Брама”. Ти написав книжку – напиши сценарій, з ним іди до продюсера. Якщо так зробити, за кілька років із 20-30 прем’єр буде 5-7 фентезійних фільмів.

  • Ви не коментуєте медреформу, але не можете залишитись осторонь реформи освіти, зокрема мовного питання.

Ми не залишаємося осторонь мовного питання, адже мова – наша зброя. Пишемо літературу українською, тож нам дуже важливо знати, у якому вона стані, скільки людей її знають-вживають і для кого вона є інструментом. Мовні експерименти ми дуже уважно відстежуємо, критикуємо зі своєї письменницької вежі. Якщо будемо корисні – будемо щасливі, якщо ні – все одно говоритимемо про це, адже це – наша поляна.

  • Ваші дружини, як і ви, теж працюють разом. Діти також планують тандеми?

Перший тандем утворився, коли одного призвали в армію, а потім мобілізували, згодом другого. У нас вже два чинних офіцери. Це такий військовий, несподіваний для нас тандем. Але чоловіки мають захищати Батьківщину. Це небезпечно і страшно, але хто, як не чоловіки, має це робити. Сподіваємося на інші тандеми, адже діти працюють в кіно, рекламі, там творчі тандеми утворюються на ходу.

  • Ще одне питання щодо спільної праці. За багато років роботи ви розумієте, що чекати один від одного і хто в чому сильніший. Чи трапляються конфлікти або курйози, якщо так, то які саме?

Найчастіше курйози трапляються через нашу схожість, і зовсім несподівано. Одного дня був такий випадок, що роз’їхалися з братом у різні сторони, немає де пообідати – заскакую в “Макдональдз”. Підходжу до каси, касир мене питає: “Що, сподобалося?”. Я роблю замовлення, він на мене дивиться великими очима. Йду їсти і розумію, що, напевне, тут щойно був Віталій. Телефоную йому, запитую, виявляється, дійсно, він був переді мною, на тій самій касі і замовив точнісінько те ж. А тепер уявіть касира, який нас не знає і просто бачить, як підходить дядько, замовляє, з’їдає, підходить вдруге за тим самим. Це, мабуть, найбільша наша специфіка, яка виглядає дивно. У нас однаковий одяг, однакові дружини, ми живемо в одному будинку, діти називають нас обох батьками, а мамів – мамками. Ми дуже специфічна родина.

  • Соціальний проект розслідувань “Брат за брата” (виходив на телеканалі ЗІК) закрили – ви отримали “мінус в карму” після публічного допису щодо Наталії Влащенко. Не планували перебазувати розслідування на іншу локацію?

Буває таке, коли не спрацьовуються творчі люди. Або коли політика каналу не відповідає журналістським переконанням. Продюсери вирішили обрати за пріоритет не якість каналу, а популярність, це могло створити сумнівну репутацію передачі. А у нас репутація безсумнівна. Є таке єврейське прислів’я: ляжеш із собаками – прокинешся з блохами. Ми не хочемо прокидатися з блохами, тому пішли. Без скандалу, просто зайняли свою позицію. Нам тут же зателефонували і сказали, що передачу закрили. Якщо знайдеться канал, який захоче працювати з безкомпромісними, дивакуватими, принциповими письменниками – будемо щасливі. Але вони повинні розуміти, з ким працюють. Ми не терпітимемо барахла і продажництва. Так, ми шизануті, так, ми втратили гроші, адже отримували зарплату. Але якщо наша принципова позиція буде корисною не лише глядачам, але й каналу, який ми зможемо підкріпити своїм авторитетом – ми залюбки.

  • Питання більше професійне – якими сервісами користуєтеся, щоб отримати інформацію для розслідувань?

Найкрутіший сервіс – це особистий авторитет і зв’язки, коли ти телефонуєш і представляєшся, люди беруть слухавку, навіть якщо особисто не знайомі з нами. Далі усе залежить від того, що ти вмієш. У нас незаплямована репутація, люди не думають, що це западло чи заказуха. От якщо б ми продовжували працювати на ЗІКу, цей інструмент би втратили.

  • Як вважаєте, книжковий голодомор закінчився? Люди наїлися якісної літератури?

Не наїлися, але їм її пропонують. Людям пропонують українську якісну літературу, але от як вони її будуть споживати, залежить від їхніх смаків. Фестиваль “Брама” – це один із навчальних центрів хорошого смаку.

  • На яку літературу є попит? Хто на кого працює письменник на читача чи читач на письменника, тобто, хто формує попит-пропозицію?

Читач із письменником прогресують разом. Це постійний обмін: я написав – він прочитав, мені переказали, я знову написав. Література – як альянс читачів та письменників, а між ними стоять посередники – видавець та критик. Ця велика четвірка росте і розвивається разом з літературою. Сьогодні всі вчаться: письменники – писати, видавці – видавати, журналісти – писати про книжки, адже це раніше було не модно. Усе це росте разом.

  • Порекомендуєте п’ять книг, які варто прочитати?

Справа в тому, що універсальної добірки немає. Книжки, які подобаються мені, не імпонують комусь іншому. Приміром, ми не читаємо жіночих романів, але це не означає, що вони погані. Натомість читаємо публіцистику, а дехто каже, що це барахло. Тому будемо говорити про світоглядні книжки. Обов’язковою у дитячому віці є книга Сінкен Гопп “Диво-крейда”, це інтерактивна книжка, яка просто переводить в інший світ. “Пеппі Довгапанчоху” в українському перекладі Ольги Сенюк слід читати всією родиною, ми на цій книзі виросли, це найкрутіше, що може бути. А “Механічний апельсин” українською – там настільки багата мова, що очі на лоба вилазять. Про класиків говорити не будемо, це і так усі розуміють. Треба читати новинки, які нашуміли, наприклад зараз “Трощу” Шкляра, “Інтернат” Жадана. Читання як фізична форма: якщо ви припиняєте читати – м’язи обвисають, суглоби втрачають рухливість. Хороша читацька форма – це активне читання новинок. Варто читати, навіть якщо не подобається, тоді відбувається виховання смаку. Це та сама фізкультура. Не всім подобається тягати штангу, але вона розвиває м’язи. Крім того, треба розуміти, що різні книжки для різного створені: одні треба читати щодня, інші – раз на тиждень. Головне – читати всіх і для себе сформувати власний рейтинг.

  • Сучасні діти живуть в іншому світі віртуальному, вони менше читають, ніж нинішнє покоління, їхню увагу важче втримати. Тож яким бачите свого читача в майбутньому? Книга майбутнього це частина комп’ютерної гри, мобільного додатку чи ще чогось іншого?

Є певна циклічність: книжку ховають приблизно раз на 40 років. Спершу говорили, що буде театр – книзі смерть, потім телебачення, тепер віртуальний світ. Ми не робимо принципової різниці між віртуальною і паперовою книжкою. Зрештою, яка різниця, на папері вона чи на екрані? Принципова різниця в тому, чи ти сам читаєш і уявляєш, чи ти подивився і побачив, як уявив хтось інший. Глядач і читач – це різні якості людини. Здебільшого після прочитання книги люди розчаровані фільмом. А знаєте чому? Тому, що під час читання ви уже зняли цей фільм в голові, ви були і продюсером, і режисером, самі підібрали акторів, локації, костюми й навіть музику. Але чи кожна людина здатна це робити? Це талант, з яким треба народитися, а потім виховати. Тих, що не можуть читати, відсотків 20, ще таку ж кількість відбиває життя. Тому ми певні, в якій би формі не було читання, ця різниця між читачем і глядачем буде завжди. І читачі – це ті творчі особистості, еліта нації, які насправді формують активний культурний простір.

Автор: Ірина ФЕДОЛЯК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 12

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

До теми: Всеукраїнський фестиваль фентезі “Брама” зібрав у Франківську аншлаг. ВІДЕОСЮЖЕТ

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...