“Побратими дорогі, сусіди-поляки…”

Для галичан ще з радянських часів Польща була найближчим та найдоступнішим “закордоном”. Саме автотрасами з цієї сусідньої країни у 1980-х роках рухалися наповнені товаром “малюхи” з Польщі, біля яких крутилися так звані “фарцовщики”, перекуповуючи у поляків рідкісні в Радянському Союзі джинси, кросівки та жуйки – найбільш очевидні матеріальні ознаки недоступного тоді Західного світу.

З полегшенням перетину кордонів після здобуття Україною незалежності настала ера “човників”, котрі, як мурахи, торували собі дорогу на польські базари і поверталися з товаром додому. Згодом набули популярності тривалі поїздки на збір ягід та інші сільгоспроботи у польських “рольників”, а недавній “безвіз” відкрив ще більше можливостей для працевлаштування, оскільки дозвіл на працю тепер можна отримати безпосередньо на території сусідньої країни.

За останніми офіційними даними, понад мільйон українських громадян працює в польських компаніях і тамтешній ринок праці все ще потребує робітників з України. Як свідчать результати опитувань, вони переважно залучені до різноманітних фізичних робіт і лише 10% зайняті в IT-сфері, однак рівень оплати праці тут ледь не вдвічі вищий, ніж в Україні, тож охочих до чорнової роботи не бракує. До речі, тепер заробітки українців у Польщі ще більше зросли, оскільки новим законодавством працедавців зобов’язали платити іноземним працівникам так само, як полякам. За прогнозами польського уряду, 2018 року мінімальна зарплата в Польщі становитиме 2049 злотих з урахуванням податків.

Недавній “безвіз” відкрив ще більше можливостей для працевлаштування, оскільки дозвіл на працю тепер можна отримати безпосередньо на території сусідньої країни.

Здебільшого поїздки на заробітки до Польщі розцінюються як тимчасове явище, мало хто одразу їде з думкою затриматися в сусідній країні на довше. Хоча частина українців шукає способу через Польщу самотужки вступити в Євросоюз швидше, ніж це зробить ціла країна, й намагаються навіть здобути тамтешнє громадянство. Дедалі частіше галичани порпаються у своїх родоводах, вишукуючи дідів-прадідів, хрещених у польських костелах, щоб мати підстави подати заявку на “карту поляка”, що дає можливість легально проживати, навчатися і працювати на території Польщі.

Інтегруватись у польське суспільство галичанам не надто складно: споріднена мова, схожий менталітет.

У нас із поляками багато спільних цінностей, загальноєвропейських, тому між нами більше взаєморозуміння, ніж, скажімо, з українцями зі Сходу. Так ніби існує дві мови, але один народ. На жаль, велику прірву між українцями і поляками проклала Друга світова війна і всі ті збройні конфлікти, які її супроводжували, – говорив свого часу журналістові “МІСТА” колишній іванофранківець, а тепер громадянин Польщі Михайло Вітушинський.

Справді, наші народи пов’язує багато спільного як у минулому, спогади про котре, щоправда, не завжди приємні, так і в теперішніх реаліях. Ще донедавна головним адвокатом України в Євросоюзі називали саме Польщу, яка стала повноправним членом ЄС ще у травні 2004 року. Навіть спільне проведення футбольного “Євро-2012” було не стільки великою спортивною подією, як геополітичною демонстрацією європейського напрямку розвитку України і заявою про те, що головним її партнером на цьому шляху повинна стати Польща.

Однак упродовж кількох останніх років, після перемоги на парламентських та президентських виборах у цій країні представників консервативної націоналістичної партії “Право і справедливість” на чолі з Ярославом Качинським, ставлення найближчих сусідів до України на офіційному рівні відчутно змінилося. У заявах польських політиків почали лунати упереджені нотки щодо українських національних героїв та пересмикування історичних фактів, а під час цьогорічного походу націоналістів у Варшаві до Дня Незалежності Польщі 11 листопада лунали відверто реваншистські гасла з територіальними претензіями до нашої держави. Зрештою, запровадження “чорного списку” українських чиновників, яким заборонено в’їзд до Польщі, достатньо яскраво характеризує останні зміни в польсько-українських стосунках.

У нас із поляками багато спільних цінностей, загальноєвропейських, тому між нами більше взаєморозуміння, ніж, скажімо, з українцями зі Сходу.

Щоправда, образ українця-різуна з ножем за халявою активно закладали у свідомості поляків ще у далекі повоєнні часи під час панування в Польщі комуністичного режиму. Пропагандистські фільми та література про ОУН-УПА тоді особливо тиражувалися. Через це багато автохтонних українців, які у 1947 році внаслідок сумнозвісної операції “Вісла” були розсіяні південно-західними теренами країни, боялися навіть розмовляти українською і визнавати своє походження.

Українців після війни розселяли не компактно, а по 2-3 сім’ї в село, – розповідав Михайло Вітушинський. – Пізніше почалася міграція до міст і утворилися анклави українців у Шецині, Ольштині, Легниці, Вроцлаві, Зеленій Гурі. Я живу у місті Любіні коло Легниці, де є українська школа, ліцей і гімназія, зі складок вірян збудовані церкви, діють об’єднання українців. Після розвалу Радянського Союзу і занепаду комунізму нова влада почала лояльніше ставитися до українців.

З боку пересічних поляків ставлення до українських емігрантів залежить виключно від того, як поводиться та чи інша людина. А от загальне враження про українців суттєво попсували “човники” та заробітчани. Ще дотепер біля східного кордону Польщі туалети вздовж автотрас часом замикають на ключ, щоб “вандали зі Сходу” не повиривали “з м’ясом” рукомийники та унітази, як це бувало не раз.

На побутовому рівні можна відчути насторожене ставлення до українців навіть у вживанні деяких слів. Скажімо, “кОзаком” поляки зазвичай називають різних нахаб і відчайдухів. Наприклад, на того, хто підрізав на дорозі, скажуть: “Ото кОзак поїхав”. Є навіть таке похідне слово “козакує”, яке означає приблизно те саме, що жаргонне “вимахується”, – поділився своїми спостереженнями з журналістом “МІСТА” іванофранківець Святослав П., який уже добрий десяток років співпрацює з однією із польських компаній.

За словами Святослава, ще 15 років тому, коли він тільки-но починав вчитися у Польщі, поляки не робили особливої різниці між українцями, білорусами і навіть казахами, які приїжджали туди на навчання, – їх усіх називали студентами зі Сходу. У той час там більше переймалися життям у західних сусідів: Польща готувалася вступати в Євросоюз, тому багато уваги в суспільстві надавали майбутньому співжиттю в Унії (так поляки називають Євросоюз, – авт.).

Були побоювання з приводу того, що на польський ринок зайдуть чужі, переважно німецькі фірми і потіснять місцевого виробника. Справді, у Польщі майже одразу з’явилася, скажімо, мережа магазинів “Лідл”, які створюють конкуренцію польській “Бєдронці”, але разом з тим іноземні інвестори почали облаштовувати інфраструктуру довкола супермаркетів, будувати під’їзні дороги, і це дало поштовх місцевій економіці, – розповідає Святослав.

Окрім того, багато проектів у Польщі – як бізнесових, так і культурно-соціальних – було реалізовано через співфінансування коштами муніципальних бюджетів та Євросоюзу. Серед них – музей “Підземелля Ринку”, який є частиною Історичного музею Кракова. На території розміром 4 000 квадратних метрів 4 метри вглиб під землю було створено унікальний археологічний парк із залишками ранньосередньовічного поселення і фрагментами будівель, які пам’ятають столичні часи Великого Кракова. У підземному музеї можна віртуально погортати сторінки легендарного “Кодексу Бехема”, розглянути тривимірні голографічні реконструкції приблизно 500 будинків, сліди яких були знайдені під час розкопок.

Загалом Краків вважається одним із найбільш відвідуваних туристами міст у Польщі. Їх приваблюють сюди давні історичні квартали та знаменитий осідок польських королів – замок Вавель. До того ж, поруч розташована ще одна дивовижа – копальня солі у Велічці, яка є однією з найстаріших соляних шахт світу. Понад 700 років тут тривав видобуток покладів кам’яної солі, в результаті чого утворилася система підземних галерей, яка налічує понад 2 тисячі камер протяжністю близько 300 км на глибині 327 метрів.

Туристичний маршрут складає всього десяту частину усіх підземних тунелів і проходить у виробленій частині соляних копалень (на глибині від 64 м до 135 м), де гірники залишили мистецькі зображення у вигляді скульптур і барельєфів. Дивовижні фігури, казкові печери, прикрашені каплиці з рельєфами і люстрами, вівтарі, чарівні підземні озера – не випадково копальня солі Велічка належить до 7 чудес Польщі.

Щоправда, бувають у Кракові й специфічні туристи, для яких всі ці історичні цікавинки – наземні та підземні – тільки антураж для великої хмільної пригоди.

Був час, коли сюди внадилися гості з Англії для того, щоб випити дешевого пива, яке цілодобово продається на кожному кроці. Такий алкотуризм із авіаперельотом на вікенд до Кракова коштував їм дешевше, ніж посиденьки в британському пабі. Часом гості з туманного Альбіону поводилися так брутально і зухвало, що власники деяких закладів змушені були чіпляти таблички “Вхід англійцям заборонено”, – розповідав Святослав.

Інші туристичні приваби Польщі традиційні – морське побережжя й гори. Польською морською перлиною називають Хельську косу, яка простяглася на 35 кілометрів уздовж Балтійського моря. На цьому побережжі з білими балтійськими піщаними пляжами прилаштувалися три містечка, серед яких колишній рибацький порт Владиславово, а також Ястарня зі знаменитим маяком та залишками оборонних ДОТів і Хел, в якому розташувався музей рибальства і так званий фокаріум, де досліджують морських тварин, переважно тюленів.

Серед унікальних природних об’єктів Балтійського узбережжя – Національний парк Словінські, в якому розташований один з найбільших у Європі комплексів рухомих піщаних дюн, висота яких сягає 30 метрів. Пісок починає пересуватися при швидкості вітру від 5 м/с. Національний парк Словінські має статус біосферного заповідника ЮНЕСКО.

Оскільки Балтійське море здебільшого холодне, охочі до відпочинку на воді у Польщі частіше їдуть “на Мазури” – справжній озерний рай, у якому 2 тисяч озер, з’єднаних 12 каналами, 8 річками і трьома шлюзами, розташований на території Вармінсько-Мазурського воєводства, у північно-східній частині Польщі між річками Вісла та Німан. У 2011 році Мазурське поозер’я ввійшло до двадцятки нових чудес природи, яку вибрав Швейцарський фонд “New7Wonders”.

У горах увагу туристів також найбільше привертають озера. Скажімо, знамените Морське око, розташоване у гірському масиві польських Татр у долині Риб’ячого Потоку недалеко від курортного міста Закопане. Сусідні гори вищі за рівень води майже на кілометр. Колись вважалося, що озеро під землею поєднане з Середземним морем, тому у нього така назва.

А в ближчих до України Бещадах мандрівників приваблює озеро Соліна, яке ще називають Бещадським морем. Ця водойма штучного походження і виникла у 1969 році в результаті будівництва греблі Соліна на річці Сян. Утворене плесо займає площу 22 квадратних кілометри і містить 472 мільйони кубометрів води, що робить його найбільшим штучним озером Польщі.

Попри те, що назва Польщі бере початок від племені полян – мешканців полів, місцевими дивовижами є також густі ліси. Зокрема, знаменита на цілий світ Біловезька пуща – унікальний і найбільший масив пралісів, які в доісторичні часи проростали на всій території Європи. Біловезька пуща за кількістю видів рослин і тварин не має собі рівних у Європі. Тут мешкає найбільша в світі популяція зубрів. У 1992 році рішенням ЮНЕСКО Державний національний парк “Біловезька пуща” було занесено до Списку Всесвітньої спадщини людства.

Найбільшим шармом Польщі є тутешні замки та палаци. Тут їх залишилося значно більше, ніж в Україні. За комуністичної влади вони стояли занедбані, а тепер старовинні резиденції шляхетських родів отримують друге життя.

Ще одним унікальним лісовим масивом є так званий Кривий ліс у західній частині Польщі, біля села Грифіно. Близько 400 сосен цього незвичайного лісу виросли з химерно викривленими стовбурами. Посаджені вони були 1930 року, і, за однією з легенд, місцевий селекціонер хотів виростити ліс, у якому ніхто б не міг заблукати, тож саме тому всі дерева кривими стовбурами повернуті на північ.

І, звичайно, найбільшим шармом Польщі є тутешні замки та палаци. Тут їх залишилося значно більше, ніж в Україні, бо сюди не досягали шаблі козаків Богдана Хмельницького. За комуністичної влади вони стояли занедбані, а тепер старовинні резиденції шляхетських родів отримують друге життя.

У польських замках проводять турніри та костюмовані бали, деякі з цих об’єктів стають ареною для культурних заходів. Скажімо, у мисливському палаці Радзівілів Антоніні проходять концерти Шопенівського фестивалю, а в старовинній оранжереї Станішова, колишній резиденції князів Реусс, створена художня галерея, де виставляються молоді автори. У ландшафтному парку Орлиних Гнізд найбільшою атракцією є маршрут, який проходить через руїни середньовічних замків, кожен з яких має свою цікаву історію. Замки та сторожові вежі розташовані на важкодоступних скелястих пагорбах – орлиних гніздах, звідси й така назва. Щоправда, з цих давніх королівських замків у первісному стані зберігся лише один – в Пєсковій Скелі.

До п’яти палаців, де вдалося зберегти оригінальний інтер’єр, належить осідок магнатів Потоцьких у Ланьцуті. До речі, саме до цієї гілки магнатської  родини належав засновник Станиславова (тепер Івано-Франківська, – авт.), воєвода Андрій Потоцький. А це вже об’єднує наші народи попри всі протиріччя.

Довідка

Польський злотий – одна з найдавніших європейських валют, яка з XIV століття є назвою для золотого дуката, а з 1526 року – основною рахунковою грошовою одиницею. На цей час в обігу перебувають банкноти номіналом 10, 20, 50, 100 і 200 злотих, а також монети – 1, 2, 5, 10, 20, 50 грошів і 1, 2, 5 злотих. Законними платіжними коштами є пам’ятні монети (з благородних металів) номіналом від 10 злотих до 1 тисячі злотих.

Курс валют: 100.00 польських злотих дорівнює 734.0600 українських гривень, 27.7085 американських доларів, 23.6461 євро.

Вартість проїзду автобанами в Польщі залежить від типу автотранспортного засобу і подоланої відстані. Розраховується тариф за проїзд по автобану виходячи з 0,20 PLN/км для транспорту загальною масою менше 3,5 т. На сьогодні платними автобанами у Польщі є тільки А1, А2 і А4. Для автомобілів і автобусів загальною масою понад 3,5 т платних ділянок більше і передбачена оплата в електронній системі viaTOLL (www.viatoll.pl).

При в’їзді на магістраль необхідно взяти талон. Його слід зберігати протягом усієї поїздки, оскільки він потрібен при оплаті подоланої відстані. У разі відсутності талона водій буде змушений сплатити максимальну суму за проїзд, залежно від категорії транспортного засобу.

Оплатити проїзд можна готівкою, а також платіжною карткою. Готівка приймається польськими злотими, американськими доларами, євро. Оплата готівкою в іноземній валюті (EUR і USD) приймається тільки у вигляді банкнот номіналом не більше 100. Решту видають лише злотими.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 13

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.