Перетворення Івано-Франківська на велостолицю України: як місто стає дружнім до любителів двоколісників

З настанням весни багатьох франківців охоплює веломанія. Вони витягають свої велосипеди із “зимової сплячки”, пересідають з громадського транспорту чи власного авто на два колеса і курсують вулицями міста. Та чи достатньо на франківських дорогах елементів велоінфраструктури? Який реальний стан справ і як його покращують комунальники?

Про те, як Франківськ завойовує звання велостолиці України, чому навіть маленькі зміни є важливими та як проста розмітка може позитивно впливати на поведінку учасників дорожнього руху, МІСТО розпитало у начальника відділу дорожньої інфраструктури Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради  Мирослава Федорківа.

Фото зі сторінки Мирослава Федорківа у фейсбук

— Який рік можна назвати “точкою відліку” для розвитку велоруху в Івано-Франківську?

— У 2014 році ця тема піднімалася  велоактивістами і тоді ще Департаментом комунального господарства, який організував громадські слухання. Таке нечасто буває, щоб хтось із представників влади сказав: “Давайте зберемось і щось подумаємо!”. Тоді, у 2014 році, створилась така ініціативна група. І вона ж перетворилась у робочу групу по розробці концепції велорозвитку міста, потім і стратегії, на основі якої була написана Програма розвитку велоінфраструктури міста Івано-Франківська. Наприкінці того ж року її затвердили. У 2015-му розпочали будівництво велодоріжки на вулиці Галицькій. Якщо так узагальнити — це був якийсь імпульс з громади і був контакт з владою. Починалося все важко (Ред. – картинки з велодоріжками були намальовані у «Пейнті», але наробили великого шуму в інтернеті), всі це обговорювали. Не встигли побудувати 150 метрів велодоріжки, як розгорілися дискусії: там їздять, а там паркуються (Ред. –Сміється). Але з часом усе стало на свої місця.

— Скільки велодоріжок вдалося облаштувати з того часу? І скільки ще у планах?

— Зараз у нас є велодоріжка на Набережній (4,5 км), на вулиці Довженка (1,5 км), є пішохідно-велосипедна вулиця Шевченка. Там у нас спільний простір. І це дуже круто! Пішохідно-велосипедна вулиця — ідеальний варіант. У нас є хороша велодоріжка, ще у деяких місцях не з’єднана,  по одній стороні вулиці Галицької. Та ми вже почали будувати і парну сторону (від АС-2 до парку Військових ветеранів). Є класні контрсмуги на Новгородській і Тичини. Вони дуже дієві і повністю себе виправдовують. Саме в Івано-Франківську, вперше в Україні, були зроблені спільні смуги для роверистів і громадського транспорту. Є контрсмуги на Франка, невеликі велосмуги на Грушевського, Пулюя. І велосмуги на вулиці  Івана Павла II, які поки відірвані від усього, але потім воно все —  як пазлики — складеться в одну картину.

Є у нас запроектовані велосмуги на вулиці Коновальця. Але там зараз дуже погане дорожнє покриття, тому ми чекаємо реконструції вулиці, щоб зробити все комплексно. І є велосмуга невеличка біля міського озера  — вона з’єднуватиме бульвари із Набережною. Це дуже хороше стратегічне рішення. Загалом можна нарахувати більше 10 вулиць з елементами велоінфраструктури різного типу. У нас їх основних два: велодоріжки (Ред. – поза проїжджою частиною) і велосмуги ( Ред. – на проїжджій частині). За довжиною —  десь 12 кілометрів. Це небагато, вле вже відчутно. Наприклад, з БАМу можна проїхати через парк, де вже добре відчутна наявність велоінфраструктури. Або прокататись Набережною, яка зараз вже починає посилено наповнюватися: діти і дорослі їдуть на самокатах, роликах, велосипедах. Вона справді виконує дві місії — транзитну і рекреаційну. Люди там дійсно відпочивають.

Схематичне зображення вже наявної веломережі

Зараз ми також чекаємо реконструкції вулиці Петлюри, яка має багато проблем і вирішувати їх треба комплексно. Хочу наголосити, що як правило, мова про капітальне будівництво велодоріжок йде тоді, коли починається реконструкція вулиці. Тобто, ми не витрачаємо гроші суто на велоінфраструктуру. Візьмемо для прикладу вулицю Галицьку, де Управління капітального будівництва зробило дорогу, а Департамент комунального господарства робить тротуари, які там досить широкі. То, звісно, ми можемо щось мудре придумати для них. Можна було просто замостити це все плиткою сірого кольору. А можна грамотно розбити в рівнях, нанести розмітку, знаки і ми вже маємо безпечну, продуману велоінфраструктуру. Тож ці гроші ми витратили з розумом. Для облаштування велоінфраструктури ми виходимо з погляду раціонального використання бюджетних грошей. Ми розуміємо, що якщо забагато візьмемо, то хтось — може недоотримати. Страємося використовувати кошти продумано, планово і поступово. Тому початки тієї веломережі, яку ми будуємо, виглядають “клаптиками”. Але вони з часом складуться у щось цілісне.

Схематичне зображення веломережі, яку Франківськ може отримати через 5-10 років

— Щоб пристосувати велоінфраструктуру до потреб і реалій міста використовують різні елементи: велодоріжки, велосмуги, зони спільного руху, контрсмуги. Як вони представлені на наших вулицях? І чому?

Велодоріжки дорожчі, але вони вартують того, щоб облаштовуватись. Особливо на магістральних вулицях, де насичений, жвавий дорожній рух. Це питання безпеки. Немає нічого дорожчого за людське життя і це треба враховувати. А велосмуги підходять для менших вуличок. Їх перевага  у дешевизні облаштування. Якщо ми наносимо просто розмітку на дорогу, то там, де це можна зробити за рахунок звуження смуг для машин. У нас є багато вулиць із широкими смугами. Так ми зробили, наприклад, на Грушевського, Новгородській. Контрсмуга — це спросто смуга пластику або фарби, але вона є добрим бонусом для велосипедистів.

— Знаю, що є чимало проблем, зокрема, на рівні будівельних норм. Як їх вирішуєте та відточуєте технічні прийоми будівництва велодоріжок?

— У своїй роботі ми користуємося німецькими рекомендаціями по організації велосипедного руху. Вони розроблені GIZ ( Ред. – Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ — Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit) для України, з урахуванням наших норм. Тут вони рекомендують, як робити перехрестя, смуги, байк-бокси ( Ред. – кишені для велосипедистів, які дозволяють їм стояти на світлофорі попереду автівок, а відтак бути помітними для водіїв) та багато іншого. Але це дуже важко сприймалося. І не лише у нашому місті, а й по всій Україні, воно дуже важко сприймається проектантами і чиновниками старої “радянської закалки”. Вони цього не розуміють на ментальному рівні. У Франківську ще ситуація досить позитивна у цьому плані. У нас сильне велосипедне лоббі і, загалом, за людиноорієнтований простір. І ми бачимо вже певні перемоги такої початкової “вуличної філософії”.

Справді, ми маємо проблему з погодженням у поліції цих проектів. З їх розробкою проблем немає. Івано-Франківську пощастило, адже тут є кілька дуже прогресивних проектних організацій. Можу сказати, що франківські проектанти — одні з найкращих в Україні, вони перебувають на рівні з львівськими і київськими.  А от якщо говорити про нормативну базу, то вона нам і не заважала. Більше заважали працювати люди, які, грубо кажучи, вставляли палиці в колеса. І шукали можливості придертись, щоб не допустити якихось прогресивних перетворень.

Нещодавно віце-прем’єр-міністр презентував нові державно-будівельні норми, над якими я мав честь працювати у компанії з найкращими проектантами країни. То ціла команда людей, які не за гроші чи певні преференції, а просто боролися за зміну норм. Щоб вони стали більш сучасними, європейськими. І щоб вулиці, побудовані за новими нормами, були безпечніші — інтермодальні і людиноорієнтовані.

Автоіндустрія нам нав’язує дорожню інфраструктуру автомобілецентричну. Така модель є агресивною до людського середовища. А ми будуємо інтермодальні вулиці, які враховують потреби усіх.

— Чи не було такого, що візуалізація хорошого проекту не співпадала з реальністю під час його реалізації?

— Таке буває дуже часто і буває всюди. Часто виникають питання, але для того є авторський нагляд, технагляд, який ведеться фахівцями Департаменту. Вони виходять на об’єкт і вивчають, як можна вийти з ситуації. Проектант погоджує шляхи її вирішення. Це робочий процес. Без певних “шорсткостей” не обходиться, бо ми чекаємо видачі проектів буквально за кілька місяців. Звісно, всі ми хотіли би бачити проекти реконструкції франківських вулиць на рівні європейських міст — щоб було як у Кракові, Парижі, Будапешті тощо. Але мало хто згадує, що наприклад у Німеччині проект реконструкції вулиці робиться два роки, а не два місяці. Над ним працює 20 фахівців, а не двоє. І він вартує разів у 100 дорожче, ніж в Україні. Тобто, враховуючи той ресурс, який вкладається у проектування і реалізацію, у нас дуже непогані виходять результати діяльності.

Зараз у Франківську є справжня конкуренція між проектними організаціями, що є дуже позитивно. Бюджет економить гроші, бо вони конкурують між собою і якісно, і ціною. І ще можна сказати, що з кожним проектом, суджу про роботі нашого Департаменту, ми маємо набагато більше досвіду, враховуємо якісь попередні помилки. Цього не варто соромитися, адже не помиляється лише той, хто нічого не робить. Набираємося досвіду і в тому, що робимо такі речі, які до нас ніхто не робив. Часто чуємо запитання: “Для чого ви щось вигадуєте?”. Але так треба, інакше ми б тут не працювали.

Вартість велоінфраструктури порахувати важко, оскільки вона включена у загальні реконструкції вулиць. Єдине, на що закладають кошти – власне проекти. Яка в середньому виходить вартість проекту велодоріжки?

— Наприклад, на вулиці Галицькій, де ми робимо реконструкцію тротуару з облаштуванням велодоріжки, новим покриттям, озелененням і всім іншим, то реалізація цього проекту нам коштувала майже 18 мільйонівАле це від ЦУМу аж до Радіозаводу. Три кілометри довжини і ширина у багатьох місцях досить відчутна. Виходить десь 6 мільйонів на кілометр. Якщо це перевести у євро і розповісти комусь за кордоном, то вони будуть здивовані  — як таке можливо взагалі (Ред. –Сміється).  Загалом, це наш найбільший об’єкт за останні кілька років

Як і конкуренція у проектуванні, так само є конкуренція у реалізації. Це все, безумовно, нашим департаментом виставляється у системі “ProZorro”. І виграє та компанія, яка запропонує непорушну планку якості за найнижчу ціну. Вона є максимально ринковою.

— Питання, яке цікавить багатьох: чому бруківка на велодоріжках?

— По-перше, ми не називаємо це бруківкою. Бо бруківка є підколотою, нерівною. А це ми називаємо плиткою і вона безшовна. По-друге, на момент 2015 року, коли ми проектували першу велодоріжку з реконструкцією тротуару на Галицькій, то на ринку взагалі не було компаній з досвідом будівництва цього типу інфраструктури. Не було матеріалів, не було технологій і людей, які би їх застосували на практиці. Це якщо бути об’єктивним. По суті, саме ми взялися за цю роботу. Не було навіть асфальтоукладача шириною 1,5 м, який може проїхати між бордюром, деревом і припаркованими машинами, щоб викласти цю лінію. Його замовлення коштувало би значних грошей і сума виконання робіт вийшла б у рази дорожчою.  Крім того, на випадок якоїсь аварії у підземних комунікаціях, бруківку можна розібрати і поставити назад. Враховуючи усі ці фактори, було прийнято рішення не вигадувати велосипед і на початковому етапі вчитися.

Вже велодоріжка на Набережній, яка робилася на замовлення УКБ області, була зроблена в асфальті. І ми зараз так само, при розробці проектів, обираємо асфальтне покриття для елементів велоінфраструктури. Наприклад, на вулиці Івасюка будуть асфальтовані велодоріжки шириною у 2,5 м. Ще ми дуже хочемо, щоб вони були червоного кольору.

Наприклад, у Львові робили сірі асфальтовані велодоріжки. Але асфальт укладали не автоматизовано, а в ручну. І він не був рівний, як у нас на Набережній. І якість їзди по тому львівському асфальту —  взагалі не краща, ніж у нас по безшовній плитці.

Так, був той етап, коли треба було навчитися. Тут немає чого соромитися. Ми починали, по суті, з нічого.

— Іноді можна почути нарікання від водіїв, що велосипедисти заважають, їздять як заманеться. Заважають вони і пішоходам. Часто — на тих же велодоріжках. Куди ж подітися велосипедистам? Чи можна це змінити шляхом покращення велоінфраструктури?

Так, люди бачитимуть, що велосипедистів більшає і вони підсвідомо уникатимуть ходіння по велодоріжках.

Я кожного дня їжджу двоколісником на роботу по Галицькій. Якщо не говорити про найважчу ділянку біля ЦУМу, то на тих місцях, де велодоріжка зроблена у різних рівнях і кольорах, проблем взагалі не виникає. Хіба якась людина задумається і зайде на доріжку, чи хтось переходить дорогу. Але це не є великою проблемою.

І велосипедисти не заважають водіям, а швидше — навпаки. Автомобілі зі своїми габаритами, шумом, аварійністю і викидами завдають більше незручностей. Водіїв машин десь 15-20% у нашому місті, а всі інші люди користують громадським транспортом, велосипедами або ходять пішки.

Як і в інших країнах це питання часу. Коли з’являється велоінфраструктура її всі обговорюють, потім жаліються, що по велодоріжках ходять, потім на них паркуються. У нас із цим справи йдуть дуже добре. Культура насправді на дуже високому рівні. У тій же Франції можна знайти велодоріжки спроектовані так, що це просто парковка.

Часто люди, які не мають з чим порівняти, роблять проблеми на рівному місці. Був випадок, коли на велодоріжці жіночка зіткнулась з роверистом. А далі? Обтрусилися, перепросилися і розійшлися. Коли стикається машина з пішоходом це проблема. Але її сприймають, як належне. Та це біда, бо за рік на дорогах міста у ДТП багато людей гине, травмується. Ось про що треба говорити.

— Велосипед —  Ваш основний вид транспорту у місті?

Так. У 80% випадків я користують велосипедом, у 10% громадським транспортом. Машиною рідко їжджу. Хіба десь за місто, у супермаркет чи дитячий центр на вихідних. Як на мене, то можна їздити на машині по місту коли є потреба. Але якщо я працюю в центрі, а живу на окраїні безглуздо приїжджати на машині і ставити її на 9 годин у середмісті. Це, навіть, безсовісно — займати громадський простір приватним автомобілем на стільки часу.

— Ви — завзятий велосипедист. Скажіть, чим поїздка на двоколіснику у Франківську відрізняється від їзди в інших містах України чи за кордоном?

Як правило, поїздка на велосипеді у Франківську є зручнішою, безпечнішою і приємнішою, ніж в інших обласних центрах України. Ну, можливо, виключення становлять Ужгород і Тернопіль, які теж є доволі спокійними. А в інших великих містах, які мають великі магістральні вулиці, кількарівневі розв’язки, ця інфрастурктурна складність вбиває можливості і велосипедистів, і пішоходів. Якщо розбудовувати автоцентричну інфраструктуру, то це дуже згубно впливає на розвиток міста у всіх інших аспектах.

У нас дуже рівне місто, безбар’єрне, компактне, без складних розв’язок. Так, Івано-Франківськ далекий від ідеалу, ми бачимо багато проблем. Якщо порівнювати з хорошими європейськими прикладами, то нам є куди рости. І попереду у нас ще 20-30 років хорошої, напруженої роботи.

Франківськ є одним з міст України, де рівень користування велосипедом як транспортом становить 3-4%. Цього року може буде навіть 5%. Тобто це ті люди, які активно користуються велосипедом у місті, а не лише катаються на вихідних. Це дуже хороший показник. Але не варто забувати про інтермодальність. Для прикладу, можна в центр їхати на велосипеді, а потім сісти в тролейбус і повернутися з ним додому.

— Значна частина любителів двоколісників — чоловіки. Чому, на Вашу думку, жінки не поспішають пересідати на велосипед?

— Тут все очевидно — це питання безпеки. У будь-якій велосипедній країні кількість жінок-велосипедисток сягає 55%. В Івано-Франківську, якщо порівнювати, дуже великий відсоток любительок цього виду транспорту. Думаю, десь 15-20%. Жінки, насправді, дуже натхненно сприймають ідею велосипеда, як транспорту. За умови появи безпечної велоінфраструктури. Я вважаю, що у найближчому майбутньому їх кількісний показник на вулицях міста може здивувати.

— Як Франківську завоювати звання велостолиці? Чи є шанси?

Ми вже є велостолицею. І це не просто слова. Звісно, не можна заперечувати той факт, що веломережа у Львові є найпотужнішою. Там більше 100 км велодоріжок. Але це треба ділити на масштаб Львова. І від багатьох львів’ян я чую, що у Франківську, навіть поки без такої велоінфраструктури, їздити набагато зручніше і безпечніше. У багатьох місцях у них там з цим є проблеми.

Івано-Франківськ має більший відсоток користування велосипедом як траспортом. І ми маємо перспективи не гірші, ніж Львів. Маємо всі дані. Тому можна спокійно писати без лапок, що наше місто є велосипедною столицею України серед обласних центрів. І ця велостолиця цієї осені прийматиме Міжнародний велосипедний форум.

— Які найбільш амбітні плани маєте на майбутнє? Чим плануєте здивувати франківців?

Минулого року ми, вперше в Україні, зробили “дорожню дієту” на вулиці Івана Павла II. На “паршивій” дорозі було зроблено, але головне — зміст. Ми чотириполосну дорогу радянського зразка перетворили на ту, яка потрібна людям – замінили чотири дорожні смуги роздільною смугою, острівцями безпеки, кишеньками, паркомісцями й велосмугами. Врахували інтереси усіх. Зробили це за ціною двох “острівців” і розмітки за 45 тисяч гривень, щоб спробувати, як воно запрацює. І цього року поставили нашому Департаменту завдання — розробити комплексний проект реконструкції цієї вулиці. 

 У 2018 році планується провести капітальний ремонт Івана Павла II, а принципи дорожньої дієти будуть продовжені на вулицях Миколайчука, Симоненка та Стуса, охопивши, таким чином, увесь мікрорайон Каскад. 

Особливістю даного підходу є те, що у надкороткі терміни і за мінімальні кошти  колишні магістральні вулиці можна зробити безпечними і зручними для всіх учасників руху

Паралельно Управління капітального будівництва замовило виготовлення проекту реконструкції вулиці Івасюка, за польсько-німецьким зразком: з новим поглядом на покриття, пішохідну частину і велодоріжки по обох сторонах. Цей проект не на цей рік, можливо і не на наступний, але він точно буде реалізований. Таке саме ми чекаємо від Надрічної, щоб з’єднати велокільце навколо міста. Рано чи пізно, прийде час до Незалежності-Тисменицької.

Зараз ми вже показали на прикладі Галицької, Набережної чи пішохідно-велосипедної вулиці Шевченка, як може виглядати місто, якою може бути класною вулиця доступна для всіх, а не лише для автомобілів. Мешканці міста це вже розуміють, що дає нам можливість працювати далі у цьому напрямку. Мусимо розуміти, що нам треба набратися терпіння. Ніде в світі велоінфраструктура не була побудована за один день чи рік. Будемо нарощувати її поступово. Терпіння маємо, а бажання у нас не пропаде ніколи.

Спілкувалася Василина БАНТУШ

Читайте також:  У Франківську на перехресті вулиць Набережна-Галицька буде кільце. ФОТО

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...