Франківчанка розповіла про подорожі відновленими пам’ятками архітектури в Україні. ФОТО

Мабуть, важко знайти людину, яка б не любила мандрувати. У когось ця потреба є сильнішою, у когось — менш. Але, мабуть, немає нікого, хто хоча б раз не спробував залишити все і податися за пригодами. Саме так полюбляє досліджувати Україну наша читачка, іванофранківська лікар-педіатр Мар’яна Коновалова-Чорна. Багато і давно, мандруючи разом з чоловіком та друзями, переважно власним авто, вона прослідкувала, що окремі відвідані нею раніше архітектурні пам’ятки, змінилися до невпізнання, буквально повставши з руїн.

Франківка вирішила поділитися з читачами “МІСТА” прикладами реставрації українських пам’яток архітектури, які відвідала кілька разів, продемонструвавши, що натхненням окремих людей історію таки можна зберегти.

Костел Пресвятої трійці

с.Окопи, Борщівський район Тернопільської області

До

Троїцький костел — одна із пам’яток XVII ст. Костел було збудовано роком пізніше, ніж утворено, власне, саме поселення Окопи, покликане служити оборонним форпостом Речі Посполитої у боротьбі з турками, які у 1678 році після Бучацького трактату стали господарями українського Поділля разом із Кам’янцем. Костел відомий також тим, щоб був останнім прихистком польських конфедератів, що в другій половині XVIII ст виступили проти польського короля Августа ІІ, якого підримувала Росія. Після перемоги над конфедератами російські війська зруйнували костел. На честь барських конфедератів в 20-30 рр. ХХ ст. цей храм ще називали “Лицарським костелом”. В 1903 р. костел було відбудовано, однак в 1943 р. Друга Світова війна зруйнувала його. За радянських часів тут був склад, а згодом будівля зовсім занепала.

Після

В 2013 р. завдяки небайдужості було ініційовано відновлення храму окремими місцевими жителями, товариством “Приятелів Поділля” та мотоциклістами польського “Катинського Рейду”. Певну частку коштів виділило Міністерство культури Польщі. 15 червня 2014 р. костел вдруге освятили. Процес реставрації триває.

Крім сакральної функції, храм виконує також роль музею – тут є інформаційні стенди та пам’ятні таблиці на честь польського короля Яна ІІІ Собєського й загиблих тут барських конфедератів.

Як дістатися

Шлях пролягає з Кам’янця, далі слід звернути з траси Хмельницький-Чернівці до Жванців (біля ресторану), з того місця – 3 км до с.Ісаківці, через міст, проїхати автозаправну станцію — і ви в Окопах.

З боку Тернопільської області — їхати в напрямку від Мельниці-Подільської. Звідти до села Окопи приблизно 20 км.

Варто також взяти до уваги, що поблизу Окопів розташований регіональний ландшафтний парк “Дністровський каньйон”.

Монастир кармелітів

смт. Більшівці Галицького району

До

Костел зведено 1624 року на пагорбі, що височіє над селищем. Фундатором будівництва став польський коронний гетьман Мартин Казановський, тогочасний власник цих земель. За його розпорядженням тут також було споруджено монастир кармелітів. Перший варіант костелу був дерев’яним. Згодом костел і монастир поруч з ним обмурували цегляними стінами.

Однак, під час і після військових баталій 1655 р. цей дерев’яний костел і монастир запустіли. Згодом їх намагалися відновити, однак це не вдалося зробити у XVІІ ст. через брак коштів. Лише у 1717 р. за розпорядженням полковника Я. Галецького тут розпочалося спорудження нового мурованого костелу, який був освячений у серпні 1777 р. тогочасним Львівським архієпископом римо-католицької церкви К. Цешковським як храм Благовіщення. У цей же час разом з костелом відбудували келії монастиря кармелітів.

У інтер’єрі костелу збереглися залишки розкішного декору, а на стінах – фрагменти фрескових композицій XVІІІ ст., які були розписані на пожертви князів Яблоновських, що займалися декоруванням храму.

Монастир кармелітів при храмі у ХІХ ст вважався чи не найбільшим у всій Галичині. Про це свідчать дані архівів передвоєнного часу. Тут писали ікони, видавали книги, опікувалися тими, хто не міг подбати про себе самостійно.

Чималих пошкоджень монастирському комплексу завдала Перша світова війна, адже через смт. Більшівці проходила лінія фронту. Певні ремонтні роботи здійснювалися у міжвоєнний період, однак, за класикою жанру, радянська влада не знайшла бароковій пам’ятці кращого призначення, ніж як бути зерносховищем та свинарником…

Після

У 1990 р. комплекс повернули римо-католицькій громаді. На даний час ним опікуються отці-францисканці. Власне, завдяки саме їхнім зусиллям костел і монастир отримали шанс на нове життя. Щоправда, життям цим комплекс завдячує не українцям, а полякам. Адже з 2002 року розпочато реставраційні роботи та проведено археологічні розкопки коштом не українського, а польського міністерства культури. У результаті на цій території було знайдено трипільські черепки, крем’яні знаряддя кам’яного віку, а також знахідки епохи бронзи, які є дуже цінними для науковців. Щороку влітку до костелу приїжджає багато паломників римо-католицького обряду.

Сьогодні Благовіщенський костел (костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією) у Більшівцях є діючим храмом і вважається однією з найбільш визначних сакральних споруд пізньобарокового стилю XVІІІ ст. і належить до пам’яток архітектури національного значення.

Як дістатися

Монастирський комплекс знаходиться на відстані 3 км від траси Львів -Івано-Франківськ і 8 км від м. Галич. Власне, він сам собі служить орієнтиром, бо не помітити його при в’їзді в Більшівці, просто неможливо.

Спасо-Преображенська церква

с. Гусинці, Бориспільський район, Київська область

До

Будівництво церкви, яку ще називають Гусинською, Троїцькою, Покровською або “Спасом на воді” припадає на 1822 рік. Зводилася вона в класицистичному стилі коштом місцевого поміщика Гусинського. У розчин з допомогою якого скріплювали цеглу, додавали яйця. В результаті основа храму, попри всі випробування, дійшла до наших днів. За легендами під фундаментом церкви заховано козацькі скарби, які, однак, не підкріплені достовірними даними.

За радянських часів у приміщенні церкви був спортзал місцевої школи, потім склад.

У 1969 році місцевий голова сільради ініціює ремонт церкви, що фактично уже була приречена на затоплення Канівським водосховищем. Такий вчинок не минув для нього даремно і повернувся доганою від влади, однак, зумів продовжити “життя” храму.

Село Гусинці, разом із церквою було затоплене 1971 року в зв’язку з будівництвом вже згаданого водосховища.

Після

Як не дивно, цього разу ініціатива відбудови пам’ятки належить не “сусідам”, а українцям, зокрема,  благодійному фонду “Богуслав”. У 2008 році за його підтримки створено релігійну громаду Преображенської парафії Української Православної Церкви. В червні 2009 року Сошниківська сільрада надала храму адресу — урочище “Гусинці” та оформила громаді документи про право власності на будівлю.

З вересня 2009 року розпочато підйом рівня ґрунту для захисту будівель від води та криги, а також залізобетонне зміцнення фундаментів та стін.

На кінець 2011 року церква зовні повністю побілена, дзвіницю надбудовано до первісного рівня та покрито куполом.

Впродовж 2012 року повністю завершено відновлення церкви та дзвіниці. Стіни храму з зовнішнього боку частково вкрито розписами. На дзвіниці встановлено дзвони.

В сучасному вигляді церкву відбудовано в стилі українського бароко.

Храм належить до Московського патріархату. Тут зараз проводяться богослужіння (перше відбулося в 2009 році).

Як дістатися

Раніше сюди можна було дістатися тільки на моторному човні з Ржищева (2 години від Києва, з Подільського автовокзалу туди курсують маршрутки), або взимку по льоді з лівого берега. Зараз до острова веде спеціально побудований місток.

Якщо ж діставатися автомобілем — слід триматися лівого берегу Дніпра 100 км дамбою, за шлагбаумом 10 км піщаною дорогою. Або ж, їхати лівим берегом до с. Ковалин чи с. Сошників, а звідти пішки 20 км (та не забудьте гумові чоботи, внаслідок заболочення місцевості).

Сатанівська синагога

смт. Сатанів, Городоцький район, Хмельницька область

До

Споруджена в характерних рисах ренесансу у 1532 р. вона є одним з найкращих зразків синагог оборонного типу (виявляється, є й такі), що збереглися до наших днів.

Як свідчить напис, виконаний у картуші над входом, 1754 року було проведено реконструкцію синагоги. Тоді ж збудували і новий Арон-кодеш — спеціальну нішу-шафу для зберігання сувоїв Тори. У Сатанові його прикрасили оригінальним кам’яним декором, на якому ще збереглися сліди фарб.

Якщо Арон-кодеш зберігся майже повністю, то від настінних розписів майже нічого не залишилося.

Синагога виконувала свою пряму молитовну місію упродовж 400 років з 1530х по 1930ті.

Згодом її віддали військовим під склад боєприпасів, адже по р. Збруч йшов кордон з Польщею. Восени 1941 р. в синагозі німці утримували євреїв з містечка та околиць з метою подальшого відправлення до гетто.

А в 1960-70-х рр., традиційно для радянських часів, у синагозі облаштували зерносховище.

За свідченням журналіста Дмитра Полюховича, на межі XX–XXI століть місцеві жителі розібрали на камінь напівзруйновану бічну галерею, яка одночасно виконувала роль своєрідного контрфорса (про. Втративши опору, масивні стіни синагоги поступово стали розходитися. Невдовзі з’явилися перші тріщини.

Як це часто буває зі старими спорудами, синагога оповита легендами. Зокрема, одна з них вказує на наявність підземного тунелю, що начебто, веде до Єрусалиму. Тунельні ходи тут справді виявили у 90х роках працівники експедиції Сантк-Петербурзького інституту юдаїки, але розкопано було лише кілька метрів, тож робити припущення про можливі транзити в єврейську столицю, на жаль, не випадає, як би цього не хотілося місцевим “фантастам”.

Після

Своїм відновленням синагога завдячує небайдужості місцевого мешканця Бориса Слободянюка, будинок якого розташований навпроти.

Якось звучить навіть дещо дивно для України, але чоловік самотужки почав виносити звідти сміття і скошувати прилеглу до синагоги територію. Більше того, щоразу мов на війну виходив з мешканцями, що зносили до синагоги сміття.

“Православний равин” — саме таке прізвисько чоловік отримав за свою ініціативу, адже рятуючи єврейську святиню, сам був православним.

2012 рік став роком початку реставрації синагоги. Навесні цього року синагога перейшла у власність Хмельницької обласної юдейської релігійної громади. А вже восени почалися ремонтно-реставраційні роботи.

Як дістатися

Дістатися до Сатанова можна з Кам’янця-Подільського. Відстань за автомобільним маршрутом Камянець-Подільський-Сатанів (Камянець-Подільський-Зарічанка-Чемерівці-Сатанів) – 74 км. Приблизний час у дорозі – 1 година 30 хвилин.

Ми розглянули лише кілька пам’яток, які своєю “історією” переконують в тому, що навіть найбільшу руїну можна повернути до життя. Сподіваємося ця історія продовжуватиметься. І для початку достатньо зовсім небагато — банальної небайдужості. Адже як відомо, великий шлях починається з першого кроку.

Автор: Ілона БЕКІШ

Читайте також: Зберегти без дозволу. Як вікодавню пам’ятку архітектури на Прикарпатті руйнує бюрократія

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...