Вижити на мінімальну зарплатню. Експеримент

Десь у середині листопада минулого року уряд прем’єр-міністра Гройсмана оголосив про ще одну #Перемогу – мінімальна заробітна плата виросте на цілих п’ятсот із лишком гривень. Так, з 1 січня 2018 року вона становить 3723 грн. Йдеться про “брудні” гроші. Відрахування з мінімальної заробітної плати до бюджету становлять 18% – 670,14 грн (податок на доходи фізичних осіб). Також з початку військового конфлікту з Росією на сході України з кожного найманого працівника утримують 1,5% військового збору. Від мінімальної заробітної плати це 55,85 грн. Загалом, утримання із заробітної плати становить 726 гривень. Тобто, “чистими” найманий працівник отримує майже три тисячі гривень. Що ж робити із 2997 гривнями в кишені цілий місяць?! Як можна вижити на ці гроші, я вирішив перевірити на своїй шкурі.

День нульовий (підготовчий)

Для експерименту відкладаю шість хрустких папірців зі Сковородою. Насамперед забезпечую собі комфортні умови проживання: оплачую комунальні послуги, інтернет, мобільний зв’язок та кабельне телебачення. Оплатити комуналку йду в найближче відділення найбільшого українського державного банку. Там багато людей, душно, а біля каси хлопець моїх років, голосно фліртуючи з касиркою, напівжартома просить зробити “файний” курс, бо міняє одразу півтори тисячі доларів. Непривітна касирка відповідає, що це неможливо, мовляв, тут не кантор.

Добре хоч, що експеримент проводжу в лютому невисокосного року. Тому залишок свого бюджету ділю на 28. Вийшло неповних 77 гривень на добу.

Підходить моя черга. Завдяки моїй бабусі-пенсіонерці, квартира, де я проживаю, має субсидії, тож сума виходить зовсім невелика: 250 гривень опалення, майже 300 – світло, по півсотні за воду та каналізацію, ще півсотні – квартплата і 70 гривень – за газ. За вивезення сміття у мене цього місяця переплата. “Зекономив”, – жартую сам із собою. Загалом виходить 770 гривень. Натискаю кнопку «оплатити» і отримую інформацію, що разом із цими грошима я винен ще дві гривні комісії. Гаразд, думаю, не такі вже й великі гроші.

За послуги мобільного зв’язку, інтернет та кабельне телебачення я плачу вдома з банківської картки. Отже, 40 гривень я поклав на мобільний. Так, це найдешевший тариф, він ще й називається так принизливо-знущально Light+. За 39 гривень я оплатив кабельне телебачення. Моїй радості не було меж: тішуся, що на комісійних зекономив за п’ять хвилин роботи. Захожу на сайт інтернет-провайдера – і тут ейфорії приходить кінець. Виявляється, він з моєї мовчазної згоди змінив ціну. Тепер замість найдешевшого тарифу 60 гривень за місяць я буду оплачувати цілих 79. Проте швидкість буде вищою. Що ж, доводиться платити. Все одно мій тарифний план – найдешевший. Так я в переддень свого соціального експерименту розлучився з чималою купою грошей – 860 гривнями.

Ще раз перераховую купюри. Добре хоч, що експеримент проводжу в лютому невисокосного року. Тому залишок свого бюджету ділю на 28. Вийшло неповних 77 гривень на добу… Почистив зуби та ліг спати. Перед сном довго крутився, адже мене чекають форс-мажорні витрати – зубна паста майже закінчилась.

День перший (незвичний)

Жінка готує скромний сніданок. Три смажених яйця. Зазвичай яйця їм із ковбасою або сосисками. Але сьогодні мені це не по кишені, тому вирішив з’їсти їх із хлібцями. Ціна одного яйця 2,65, трьох – майже 8 гривень. Ще 8 коштує пачка дієтичних хлібців. З’їдаю половину, решту залишаю на завтра. Все це запиваю чаєм із сухих трав, які купив давно в горах. Саме час про них згадати. На цукрі теж економлю – колись назбирав немало п’ятиграмових пакетиків.

Посварився з дружиною, адже вже декілька місяців обіцяю купити та повісити нову шторку у ванну. Збираюсь на роботу. Вмиваюсь. Економно витискаю залишки зубної пасти на зубну щітку. Виходжу з дому.

За моєю вчорашньою домовленістю із самим собою, на роботу добираюся пішки. Колегам про свій експеримент не розказую. По роботі доводиться з’їздити в Надвірну (що важливо – за гроші компанії, де я працюю). Йду на автовокзал, і, поки розшукую потрібну маршрутку, помічаю магазин із дешевим крамом прямо на пероні. Заходжу швидше погрітись, ніж щось купити. Із зацікавленням роздивляюсь товари і помічаю річ, саме зараз таку необхідну для мого сімейного благополуччя, – і дешева китайська майже прозора шторка всього за 25 гривень швидко опиняється в моєму рюкзаку. Раз пообіцяв, що куплю– значить, куплю. І не треба кожні два місяці мені про це нагадувати! Заодно і подарунок буде на День святого Валентина. Я маю тільки мінімальну заробітну плату, і дорожчих подарунків моїй жінці не бачити. Принаймні цього року.

Швидко повертаюсь в Івано-Франківськ. Перекушую на вулиці паніні за 24 гривні, запиваю еспресо без молока, бо так дешевше – всього за 6 гривень. Додому їду тролейбусом. Зайшов, оплатив проїзд у водія – мінус 2 грн. Дивлюсь у вікно, підраховую свої статки, а сам думаю – для чого я заплатив за проїзд, адже тролейбус довгий, кондуктора в салоні не було, міг би дві гривні зекономити. Муніципальний транспорт в усьому світі дотаційний, хіба комусь буде погано, що я проїдусь “зайцем”?

Йду додому через магазин. Купую 800-грамову упаковку найдешевших макаронів за 10 гривень і до них шматок плавленого сиру за 12 гривень. Сир взяв не найдешевший, оскільки він зі смаком часнику та кропу. Хотів взяти той, що коштує на гривню менше, але відчув гостру потребу взяти саме з часником – зима, треба хоч якось захищатись від хвороб. Загалом я мав витратити 77 гривень, а розпустив 95. Але ж продукти з’їв не всі, а отже, зможу завтра вирівняти витрати. Так, підраховуючи свої скромні залишки і роздумуючи над можливістю їх розтягнути на решту місяця, я заснув.

Йду додому через магазин. Купую 800-грамову упаковку найдешевших макаронів за 10 гривень і до них шматок плавленого сиру за 12 гривень.

День третій (вирівнювальний)

Ранок почався з традиційної яєчні, доїдання вчорашніх хлібців і заварювання трав’яного чаю. Сніданок знову обходиться у 16 гривень, економно. На роботу дістався пішки. На обід – у студентську їдальню. Дешеву відносно. Набрав там на 44 гривні порцію гречки з котлетою, борщ, два салати з капусти і узвар. Наївся. Додому їхав на тролейбусі. Поки чекав – змерз. Маршрутки, які вдвічі дорожчі, ігнорував. Заплатив 2 гривні кондукторці. Зауважив, що не завжди тролейбуси їздять без кондуктора. Та все ж, мені гріх нарікати, адже я живу і працюю там, де їздять тролейбуси, і тому вдається зекономити на транспорті.

В магазин не заходжу, нема з чим. На вечерю жінка варить мені макарони і дотирає вчорашній сир. Згадую, що в морозилці є полуниці, які нам передали влітку з села. Прошу зварити мені з них компот.

Підсумовую день. Тішуся, що вдалося нині зекономити і більш-менш вирівняти бюджет.

День четвертий (настрій погіршився)

Їсти яйця більше не можу. Тому ранок починається з того, що йду в магазин по кефір (11 грн) та печиво “Марія” (8 грн). Сніданок обходиться мені в 19 грн.

“Ти би хоч поголився”, – сказала на прощання, виходячи з квартири, моя друга половинка. Заходжу у ванну, вмиваюсь і починаю голитися. Бачу, що крем для гоління теж чомусь закінчується. І мило. І станок щось погано голить, треба було б купити нові картриджі. З жахом усвідомлюю, що все має властивість закінчуватись і все-все-все треба рано чи пізно купувати, а грошей – обмаль. Зрозумів, що на чомусь доведеться зекономити.

По роботі знов довелось їхати в район, цього разу до Коломиї. Поки доїхав – змерз. Прямо на вокзалі за 5 гривень випив розчинного напою, що в рекламі характеризується як “три в одному”. Гидота. В Коломиї на обід у супермаркеті купую ще гаряче роліні за 12 гривень, сосиску в тісті за 8 та чай з апарата за 4 гривні. Потворний апарат дуже швидко з’їв мою п’ятірку, практично одразу ж налив чаю (чаєм, проте, це назвати важко – бридка та мутна субстанція), та чомусь не віддав решти. Я легенько копнув його, але той тільки зловіще поблискував індикаторами, і, всупереч усім Законам Справедливості, відмовлявся віддавати мою гривню. Ще й погода зіпсувалася – пішов сніг і на вулиці відчутно похолоднішало. Настрій ще більше погіршився.

Дорогою додому чогось ніяк не міг викинути з голови цю втрачену гривню. Спіймав себе на думці, що стаю ницим скнарою. На дорогу сьогодні довелося витратити 4 гривні.

Але от на вечері економлю – витрачаю всього 17 гривень. За них вирішив придбати п’ять маленьких картоплин (4,46 грн), сардельку (6,16 грн) та пекінську капусту (6,31 грн). Взимку це чи не єдиний овоч, який собі можуть дозволити люди, що живуть на мінімалку. Вечеряю і тішуся, що частина капустини лишилася ще й на завтра. Крім цього, у запасі на наступний день ще 7 гривень.

Весь вечір без усякого ентузіазму провів в інтернеті. Що там робив – не знаю, без жодної користі ходив з одного сайту на інший.

День п’ятий (допомога ближнього)

Сьогодні я снідаю напівфабрикатними налисниками з сиром. Купив п’ять штук всього лише за 13 гривень. Припускаю, що це задоволення не дуже корисне, але в умовах економії думати про це довше, ніж 5 секунд, не хочу. І купую ще п’ять штук із грошей, які відклав на завтра. Не бігати ж у магазин щодня. Ще беру собі пачечку хімічного солодкого напою “три в одному”. Корисний чай із трав уже набрид. Тобто, сніданок вартує 16 гривень.

Лишається 8 гривень. Гроші вирішую витратити на цибулю. Вчорашня картопля без цибульки щось мені зовсім не смакувала.

Обідаю у дешевій їдальні. Вивчивши меню, зрозумів, що треба їсти горох – він найдешевший. Отже, борщ за 8 гривень, горох за 6, салат за 5 і котлета за 12. Плюс компот за 5 гривень і два шматки хліба за 2. Обід мені обходиться у 38 гривень.

Повертаючись з роботи, пішов прямо в магазин, який, здається, пропонує дешеві товари, побутову хімію та засоби гігієни. Купив рулон туалетного паперу за 4 гривні (досить необхідна у господарстві річ) та одноразовий станок за 6 гривень (який, між іншим, відслужив мені рівно два гоління). Треба ще придбати мило, але відкладу це на потім, на кілька днів ще вистачить старого.

Ще купив в овочевому магазині на 20 гривень картоплі (адже 7 грн лишилося з попереднього дня). Спеціально взяв на таку суму, щоби “вписатись” у щоденний ліміт витрат. Повечеряю, думаю, смаженою картоплею. Олії немає, отже, користуюсь допомогою ближнього. Тобто, сусідів. Стукаю в двері до них, тримаючи склянку в руках. Сусід мене питає, чого це я ночами зі склянкою ходжу. Прошу позичити олії. Чоловік кличе дружину з кімнати. Вона бере склянку в мене з рук і здивовано питає, чого налити. Кажу, що олії дуже треба. Наливає майже повну склянку і питає, чи вистачить. Я дякую, перепрошую і йду додому. Добре, що завжди можна розраховувати на ближніх, щоб отримати хоч маленьку, але таку потрібну допомогу в приготуванні смачної вечері.

На п’ятий день до мене почала підкрадатись депресія. Я став дуже дратівливим, все було не те, і почав, сам того не помічаючи, всюди все підраховувати. Крім того, мене, як здавалось, почала переслідувати якась низка невдач: все потрібно купувати і почали з’являтись якісь нагальні непередбачувані витрати. Здавалося б, усе першої необхідності, але грошей лишалось обмаль.

День шостий (крайнощі)

На сніданок з’їв ще п’ять налисників. “Три в одному” більше не купую, заварюю чай і з подивом помічаю, що й він скоро закінчиться. На роботу була потреба піти рано-вранці, тому вирішив скористатися тролейбусом. Зайшов у задні двері і став обличчям до вікна. Кондукторка ходила повз мене, але про квиток не спитала. Може, й добре.

Обідати мені порекомендували бізнес-ланчем десь у кафе. Дешево і смачно. Та скільки бізнес-ланчів не з’їси, бізнесменом все одно не станеш. Вивчивши різні пропозиції, вирішую знову йти у студентську їдальню, але цього разу надумав зекономити навіть на повноцінному обіді. Беру два борщі зі сметаною, так поживніше, хоча я й не люблю сметану в борщі, та три шматки хліба. Це задоволення мені обійшлось у 26 гривень.

Вже біля свого будинку в “польському” магазині купую велику зубну пасту за 30 гривень, адже там дешевше. І якось байдуже, що всі ці магазини з імпортними товарами працюють напівлегально, товар у них потрапляє невідомо як, вони повноцінно не платять податків, і взагалі – речі звідти не сертифіковані нашою державою. Та можна зекономити десятку, яка в цій ситуації мені зовсім не зайва…

Лишається 8 гривень. Гроші вирішую витратити на цибулю. Вчорашня картопля без цибульки щось мені зовсім не смакувала. Картопля й олія ж лишилися з учорашнього дня.

***

Далі більше не можу. Адже завтра у дорогої мені людини день народження, і вона не зрозуміє, якщо я прийду зі скромним подарунком, який зміг би придбати, живучи на мінімалку. Вирішую зійти з дистанції. Добре, що я можу собі це дозволити. А от за інших стає прикро.

Жити за мінімальну заробітну плату – це постійне рахування копійок і життя в страху за те, що доведеться щось купувати або з’являться якісь форс-мажорні витрати. Крім того, людина може захворіти, а з нашою мінімальною зарплатнею в аптеку взагалі заборонено заходити. Сіра буденність без будь-яких розваг чи відпочинку… Це – найнижчий ступінь піраміди потреб Маслоу, фізіологічний – їжа, сон, вода, дихання.

Дякую тобі, Уряде в цілому та Володимиру Борисовичу особисто. З такою мінімалкою можна вижити. Я у цьому вже переконався. Хотів би я подивитись, як наші міністри переїдуть зі своїх триповерхових джипів і проживуть хоча би день на 100 гривень. Ніяких розваг, книг та відпочинку. Ніякого саморозвитку. І життя в постійних пошуках дешевшого варіанта.

Зазначу, що всі персонажі цієї історії вигадані і будь-які збіги з реальними людьми – випадкові. Але насправді вони не вигадані і не випадкові, бо багато з тих, хто проживає сьогодні в Україні, існує саме так…

Автор: Олександр ЗАСЛАВСЬКИЙ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 15

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

При написанні цього матеріалу жоден громадянин України не постраждав.

Хоча як мінімум один з них був на межі.

А ще десяток людей з його оточення в зоні ризику.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...