Як над школяркою знущалися однокласники в “елітній” франківській школі

Шкільне життя – це друзі, дні народження, табори, медалі, олімпіади, улюблені вчителі, перша любов, сміх, радість. Та не в усіх так. Дехто про школу воліє не згадувати, не занурюватися в спогади, від яких повертається відчуття приниження, сором, страх, безпорадність, гіркий осад і нерозуміння – чому зі мною так поводились мої однокласники?

Тож батьки мають усвідомлювати, що слід запитувати дітей не тільки про оцінки і грамоти, а й про те, чи їм у школі добре. Крім цього, варто придивлятися до однокласників і завжди бути готовими вислухати інших батьків.

Булінг набирає обертів

Школа – це не тільки знання і потреба вчитися, це щоденне життя у великій спільноті дітей, пошук друзів, адаптація, боротьба за увагу, лідерство, статус найкращого, найрозумнішого, найсильнішого, це перемоги і поразки.

Кожен по-своєму проходить шлях від дитячого до дорослого життя. Діти часто стикаються із випробуванням, з жорстокістю, травмуються.

Кожен по-своєму проходить шлях від дитячого до дорослого життя. Діти часто стикаються із випробуванням, з жорстокістю, травмуються. Але про це не надто охоче говорять вчителі, воліють приховувати директори шкіл, і, як не дивно, зводять до сухої статистики шкільні психологи. Проте проблема має назву і є уже не окремим випадком, а явищем, про яке варто знати.

Булінг – це цькування, тривале, повільне і постійне. Жорстоке ставлення з боку дитини або групи дітей до іншої дитини (групи дітей). Може бути на рівні психологічному, а може дійти і до фізичного. Причини такої поведінки дуже різні: заздрість, неприязнь, боротьба за лідерство, встановлення власних правил або елементарне самоствердження. Із цим явищем зараз стикається 8 із 10 дітей – такі дані минулого року оприлюднив Український інститут дослідження екстремізму. Булінг поширюється по всьому світу. Як не прикро, але насильство стає популярним і набирає обертів.

Жорстокий, але успішний

Історія дівчинки, яка стала жертвою булінгу в Івано-Франківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №5, вражає. Протягом двох років дитина терпіла цькування своїх однокласників, не здавалася, але коли справа дійшла до фізичного насильства, батько змушений був забрати доньку зі школи.

Усе розпочалося 1 вересня. На святі в дівчинки не склалася розмова з трьома хлопцями-однокласниками. Наступного дня вони підготували їй  записку, поклали в сумку і почали дражнити, щоби прочитала. Коли дівчинка знайшла записку в сумці і почала читати, більшість однокласників голосно насміхалися. На папірці були написані різні образи.

Лідером групи дітей, які цькували дівчинку, був син відомих франківців, успішний, але чомусь жорстокий учень. Її батьки про це дізналися і звернулися до класної керівниці. Згодом за почерком було встановлено, хто написав записку. Вчителька зробила зауваження учневі. Варто акцентувати, що батьки кривдника проблеми не визнають і вважають, що їхній син найкращий.

Коли дівчинка хворіла і після лікарняного просила однокласників поділитися домашнім завданням, то всі її ігнорували. Повна ізоляція і самотність – таким було її шкільне життя.

На жаль, це був тільки початок великої витонченої жорстокості. Кожен день для дівчинки приносив нову немилосердну пригоду, продумане, вишукане цькування. Хлопці продовжували свою лиху справу. Кидали дівчині сміття в очі, забирали і перед усім класом розкидали їжу, яку готувала їй мама, ховали речі, насміхалися, обзивали, зрештою дійшло до того, що підпалили пляшечку в ранці.

Здавалося б, далі нікуди, та кривдники не зупинялися і вдалися до фізичного насильства. Одного разу вдарили її дитину у вухо, іншого дня – в коліно. Крім цього, бешкетники докладали всіх зусиль, аби ніхто з дівчинкою не дружив і тим паче не захищав, аби раптом вона не знайшла друзів. І це їм вдалося. Коли вона хворіла і після лікарняного просила однокласників поділитися домашнім завданням, то всі її ігнорували. Повна ізоляція і самотність – таким було її шкільне життя.

Зрозуміло, що батько дівчинки не стояв осторонь, багато разів говорив із класною керівницею, намагався пояснити глибину проблеми, але все залишалося без змін, хлопці продовжували “самостверджуватися”. Одного разу тато звернувся до батьківського комітету. На збори покликали лідера групи однокласників, які переслідували дівчинку. На запитання батька дівчинки, навіщо він так робить, хлопець відповів, що вона не виконує їхні правила…

Дитині, що стала жертвою булінгу, може знадобитися психолог. Адже булінг, особливо тривалий, неабияк б’є по самооцінці.

Батько не здавався: він поспілкувався з усіма вчителями, розпитав, як донька себе поводить і чи немає скарг на її поведінку. Більшість педагогів дуже позитивно відгукувалися про ученицю.

До конфлікту був також залучений і шкільний психолог, який всього-навсього спромігся розповісти батькові дівчинки про явище булінгу, додавши, що, на жаль, нічого з цим зробити неможливо.

Та одного дня цькування стало вже загрозою. До батька дівчинки зателефонувала класна керівниця і попросила його забрати доньку зі школи, бо ситуація дуже складна, а заодно порекомендувала шукати інший навчальний заклад.

Нині батько шукає доньці нову школу, він усе знає про булінг, а дівчинка, яка ще тільки в сьомому класі, також чимало зрозуміла. Два останні роки вона намагалася вистояти, не здатися, активно займається спортом, бореться за своє місце в класі і, звісно, мріє про нормальне шкільне життя. Тато ж певен: якщо забере дочку, то жертвою стане інша дитина, тому намагається донести проблему до батьків та освітян.

Ніхто ґрунтовно не працює

Як зазначає психолог Ольга Батуєва, дитині, що стала жертвою булінгу, може знадобитися психолог. Адже булінг, особливо тривалий, неабияк б’є по самооцінці. Крім цього, в таких ситуаціях шкільний психолог повинен працювати з класом, бо нині цькують одну дитину, а завтра – іншу.

Батуєва підкреслює, що здебільшого втручання батьків, чия дитина стала жертвою булінгу, необхідне. Адже, якщо вони здадуться, їхня донька або син отримає ще більшу травму – побачить, що навіть батьки не змогли її захистити.

В нинішніх умовах ні в державі, ні у владі на місцевому рівні над проблемою ґрунтовно не працюють, – каже вона. – Від випадку до випадку. Шкільні психологи повинні проводити моніторинг, спостерігати за ситуацією в класах і за поведінкою дітей.

Дивно, що за два роки цькування дівчинки ніхто не взявся припинити це. Також дивують вчителі, які перекладають розв’язання конфліктного питання на батьків. Проте батьки бувають різні, інколи вони не готові визнати проблему і ще більше загострюють ситуацію. Тому чи не єдиний вихід – звертатися в поліцію, тоді і професійних психологів долучать, і батьків змусять визнати проблему своєї дитини. Та, на жаль, більшість звернень, які надходять до поліції, – це вже дуже тяжкі випадки, коли цькування переходить межі і діти травмуються, вдаються до самогубства.

Наразі громадські активісти, до яких звернувся батько дівчинки, написали звернення до Уповноваженого з прав дитини. Там зізнаються: сьогодні вони мало уваги приділяють питанню булінгу в школах, в основному здійснюють захист дітей із дитячих будинків та інтернатів.

Проте вкрай важливо, щоб і батьки, і педагоги реагували на проблему вчасно, а тим більше не приховували її.

Автор: Наталія СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 15

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Читайте також: В Києві організували прес-конференцію через побиття франківського школяра. ВІДЕО

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...