Бандерівець духовного чину: капелан “Залізняк” ніколи не зламається

Він знає, як це – молитися під кулями. Каже, що тоді Небо стає значно ближчим. Микола Мединський, “Залізняк”, називає себе бандерівцем духовного чину. Вже чотири роки на війні. Зізнається, що трохи змучився, але втому найбільше відчуває, коли приїжджає на цивілку.

Священик. Воїн. Художник. Різьбяр. Капелан Правого Сектору під час Майдану. З початку війни на фронті займається духовною та патріотично-виховною роботою з воїнами. Засновник Капеланської служби ДУК ПС, котру очолював до розділу організації. Зараз капелан батальйону імені генерала Кульчицького. Весь час там, де гаряче. Засновник громадсько-патріотичного руху “Фронтова капеланія Шлях Єднання”. Автор духовного твору “Вервиця Перемоги”. А незабаром про нього вийде навіть фільм “Наш капелан”.

Для інтерв’ю Микола Мединський хотів, аби ми зустрілися саме в церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії, що в Коломиї. Цей храм – наче духовний майдан міста, чи не перший в Україні випадок, коли церкву вдалося відвоювати в Московського патріархату і повернути тим, кому вона споконвіків належала, – греко-католикам.

Якось дорогою до Дніпра я зупинився у Полтаві, побачив церкву, вирішив зайти помолитися. Думав, храм православний, однак з’ясувалося – віри московської. “А можна у вас придбати молитовник із молитвами за українських воїнів наших, за український народ, за перемогу?” – запитую, наперед знаючи відповідь. “Ні, немає” ­– “А просто молитви за Україну?” – “Немає, але ви не хвилюйтеся, батюшки моляться за “отєчєство”, – побачивши, що я у військовій формі, запевняє бабуся на церковній лавці. “А коли ж вони за Україну почнуть молитися?” – Мовчання”.

Бог і Україна

Він уже чотири роки на війні. Зізнається, що трохи змучився, але втому найбільше відчуває, коли приїжджає на цивілку. На фронті добре помітно, що твоя робота має плідний ґрунт. Служить капеланом, але не за контрактом. Не буде працювати так, як хотітимуть зі штабу.

Коли бачу, як приїжджає генерал і примушує знімати з техніки синьо-жовті прапори, бо не прописано уставом, я лютую, – каже “Залізняк”. – І не мовчатиму на такі ганебні речі.

Позивний “Залізняк” отець Микола сам собі обрав – завжди захоплювався духовним Кантом, отцем Іовом Залізом, який очолив молитовний опір під час нападу орди на Почаївський монастир у XVII столітті. Цікаво, що у ті часи більшість українських монахів були колишніми козаками. Коли траплялися напади на монастирі, без роздумів хапалися за шаблі.

До речі, Микола Мединський теж непогано вправляється з шаблею, здавна захоплюється цим видом бойових мистецтв. Він певен, що дуже важливо берегти і підносити культуру, яку передали предки. І козаки-характерники – це не вигадки.

Є ще багато недосліджених наукою властивостей нашого мозку, тіла, – пояснює капелан. – Тому не варто слідувати московській церкві і стверджувати, що то все від диявола. Характерники дійсно були, це люди, які розвинули свої здібності трохи більше, ніж інші. Можливо, десь були моменти, які не зовсім зіставляються з християнством, але ж не забуваймо, що багато сучасних релігійних свят відзначали ще наші предки у дохристиянські часи. А потім, коли утвердилася Христова Церква, ті свята увібрали в шати християнської традиції.

Як розповідає священик, за свідченням сучасників, козаки були одними з найкращих воїнів світу, навіть на щабель вищими від ніндзя чи монахів Шаолінь. Такої міці вдавалося досягнути завдяки потужному внутрішньому стану, коли в основі – розвиток не лише фізичного тіла, а й духу.

Про народ можна судити так само, як і про окрему людину, – додає “Залізняк”. – Хтось має обдарування до музики, хтось до малювання чи філософії… А українці завжди були добрими воїнами. Свого часу французький президент Шарль де Голль сказав такі слова: “Якби у мене було таке військо, як Українська повстанська армія, то чобіт німецького солдата ніколи б не топтав французьку землю”.

Священик певен, що любов до Бога і до рідної землі якраз і дає можливість сформувати такий стержень воїна і суспільства загалом, котрий зламати неможливо. Приклади цього феномена не раз бачили в АТО, коли звичайні хлопці з села, не знаючи нічого про стратегію і тактику ведення бою, пройшовши лише місяць-два підготовки на полігоні, потім якимсь дивом здобували перемогу над вишколеними російськими військами.

“Бог і Україна” – саме в напрямку синтезу духовного з патріотичним працювали ще капелани УПА. Так само робить і Микола Мединський.

Московини промивають мізки

Останніми роками воякам на передовій найважче сидіти і чекати. Вони готові йти вперед, але не готові відсиджуватися в бліндажах і мужньо мовчки витримувати, коли по них стріляє ворог. Хлопців дуже болить, що в суспільстві падає дух боротьби. Коли боєць повертається додому і починає чути звідусіль “за кого ти там стоїш?”, це його морально знищує.

Якось помічник комбата батальйону “Волинь” УДА розповідав, як повернувся додому в Рівне й стояв надворі і спілкувався з друзями, а якісь жінки кинули, мовляв, нащо він пішов на ту війну, невже вдома було погано… Воїн, ні миті не вагаючись, промовив: “Дівчата, проти кулі ворога у мене є бронежилет, а проти вашого смертельного слова я не маю ніякої оборони!”

“Їду якось у таксі, – розповідає капелан. – На передньому сидінні сидить похилого віку московинка, котра висловлює агресивне небажання розмовляти українською чи навіть виявити повагу до України загалом (хоча живе в Івано-Франківську понад 30 років). “Зачем мне строить из себя щирую украиночку?”. “То є ваш вибір, – жартівливо відповідаю. – Просто візьміть до уваги, що для  московитів у нас подвійні тарифи”. “Ой, не починайте тут політику, – слизнякувато прищурившись, встряє у розмову таксист, побоюючись втратити клієнтку-московитку. – Ви краще скажіть, доки буде продовжуватись та клята війна?”. Я одразу відповів: “Так от, допоки ви за 200 гривень будете готові торгувати правдою і совістю». В автівці враз затихло”.

“Залізняк” стверджує, що зараз найзапекліша війна точиться не на передовій, а інформаційна – за свідомість українців. Він не раз бачив, як працювали так звані психологи або начебто капелани – таким чином вороги пробивалися в ряди української армії і закладали деструктивні програми у їхні голови.

Наприклад, програма на самознищення, результат якої просто нищівний. “Капелане, ми всі смертники, – часто чув “Залізняк” від вояків після того, як їм добряче прочистили мізки. – Ми всі тут, щоб загинути… Ніхто з нас не виживе, капелане!..”. Таку установку воякам майстерно заклали на рівні підсвідомості, а це дуже серйозно. Потім треба дуже багато часу, аби вивести воїна з цього стану, пояснити, що й до чого: “Братику, ти тут для того, щоб перемогти! Братику, ти тут для того, щоб берегти життя тих, хто в тебе за спиною! Братику, ти маєш велику відповідальність перед Богом і Україною!”. Іншою московською програмою є руйнування духу боротьби, коли солдати починають себе картати: “Господи, я вбивця! Я стріляв у людей! Капелане, я убивав таких, як я…” – “Братику, ти не вбивав, а захищав. Не ти прийшов із мечем на чужу землю”.

Базальт очей і кремінь облич

На початку війни на передовій капеланові не раз доводилося чути: “Отче, ми багато вбиваємо… Бог нас простить?”. Священик пояснює по-різному, зокрема, на прикладі архистратига Михаїла: “Чому він не подав руки люциферу? Адже можна було укласти мирну угоду, чи не так? Натомість архангел, не роздумуючи, змітав злого духа. У Євангелії написано, як Христос казав: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав із неба”. А Давид не має гріха за те, що проламав Голіафу череп? Останній прийшов як завойовник і намагався загарбати чужий дім. Давид, як уособлення божого єврейського народу, захищався, бо став жертвою. То на чиєму боці Бог: агресора чи скривдженого? Боронити свою землю і народ є християнським обов’язком. Саме тому Господь сьогодні з Україною”.

Микола Мединський каже, що на фронті не раз бачив Господні дива. Він пригадує, як у 2015-му заїхали з хлопцями в Широкине. Там уже тиждень не припинялися люті обстріли. Прибулі хутко заскочили до інших у бліндаж. Й одразу до молитви. І раптом один каже: “А ми не християни…”. “Та він один серед нас нехрист, він язичник… – враз загукали інші. – Отче, молимося!”. Всі почали молитися, а коли закінчили вервицю, були шоковані – надворі тиша, аж чути, як море шумить, – обстріл припинився! Коли капелан почав мастити чоло хлопців єлеєм, підійшов і язичник: “Отче, помастіть і мене… Я переосмислив”. Коли над головою свистять кулі, відчуваєш, як Небо стає значно ближчим.

Іноді траплялися й кумедні випадки. Одного разу хлопцям роздавали образочки, на яких написаний 90-й псалом. Коли буде важко, аби молилися, читали цей псалом. Через якийсь час під час потужного обстрілу один солдат згадав про образочок, витягнув його, а слова псалма затерлися, нічого не видно – лиш назва. “Псалом 90-й, псалом 90-й, псалом 90-й… – почав безупинно він повторювати. А потім підійняв голову до неба і сказав: – Господи, ти ж знаєш, що там написано… Тільки поможи”.

Чи була то молитва? Так, то була молитва! “Коли говориш із Всевишнім, слова не мають значення, головне – аби серце промовляло”, – пояснює “Залізняк”.

“Ви бачили очі вояків, які моляться? – замислено каже він. – Колись учасник бою під Крутами сказав: “Варто було побачити базальт їхніх очей і кремінь мужності їхніх облич, щоб зрозуміти – вони не відступлять!. Коли сто-двісті воїнів в один голос промовляють: “Ісусе, благослови нас перемогою…”, у ці миті здається, ніби душа десь нагору злетіла”.

Вервиця Перемоги

“Залізняк” працює з бійцями не лише в духовному і патріотичному керунках, але й умиротворяє їх заняттями творчістю. Адже Микола Мединський – художник, різьбяр, багато років життя присвятив цьому ремеслу. Його роботи можна переглянути на ресурсі ukraine-art.jimdo.com (Фронтова робітня капелана Мединського). Тут і глиняна тарілка з трипільським розписом, і розмальовані гільзи з символічними орнаментами, і брелоки з гільз, привезених із фронту, й ікона на фронтовому ящику від куль… Всі виручені від продажу робіт кошти спрямовують на діяльність капеланської служби в зоні АТО.

Важливим здобутком Миколи Мединського є молитва “Вервиця Перемоги”, що стала духовним гімном боротьби українського народу. Невдовзі вона буде покладена на музику і до неї створять кліп.

Ця молитва народилася на фронті. Під кулями. У 2014 році в селі Піски під час обстрілу “нульових” позицій. “Залізняк” тоді наче відчув одкровення Господнє, слова просто народжувалися в його голові, і священик ледве встигав те все записати. Насправді ідею такої молитви Микола Мединський виношував давно. Він дуже хотів, аби під час спільної молитви кожен воїн був не просто присутнім, але й натхненним учасником.

Швидко молитва стала популярною серед українських бійців на фронті. В інтернеті з’явився ресурс “Вервиця Перемоги”. Трохи згодом до “Вервиці” долучились українці в діаспорі. І зараз, коли капелан Мединський молиться на фронті з бійцями, він кидає заклик у молитовній групі й до молитви приєднуються українці в Нью-Йорку, Торонто, Бреді, Чезені та Мельбурні.

“Залізняк” часто любить згадувати пророчі слова, які колись сказав Степан Бандера: “І прийде час, коли один скаже: “Слава Україні!”, а мільйони відповідатимуть: “Героям слава!”.

Автор: Наталія МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 15

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...