Повернення легендарної святині

Нещодавно мистецькі кола Прикарпаття та України загалом сколихнула сенсаційна звістка: знайдено фрагмент ризи втраченої Зарваницької ікони Розп’яття Ісуса Христа. Слід реліквії загубився у 40-х роках минулого століття. Саме тоді небайдужі українці намагалися сховати її від знищення радянською владою.

Знайдена на руїнах

Щороку тисячі людей прямують до Зарваниці, щоб помолитися біля чудотворної ікони Божої Матері. Проте чимало з них навіть не здогадуються, що село на Тернопільщині, яке немов магнітом притягує прочан, колись мало ще одну дивовижну святиню – ікону Розп’яття Ісуса Христа. Вона, за описами очевидців, творила величні дива та неймовірні зцілення. І за це люди щедро винагороджували образ – прикрашали його дорогоцінними шатами та коронами. Проте у часи Другої світової війни, коли церква зазнала гонінь, реліквія безслідно зникла, а разом з нею і коштовні ризи.

Історія із втраченою іконою на перший погляд може здатися неймовірною: понад 70 років про оригінал не було жодних згадок, аж раптом в Івано-Франківську дивовижним чином з’являється елемент ризи – розкішний оклад ікони, виготовлений із чистого срібла, та ще й із позолотою. Щоб розібратися у всій цій історії, знадобиться невеличкий екскурс у минуле. Його для нас провів тернополянин Віктор Чернов, котрий останні декілька років мешкає в Івано-Франківську. Чоловік часто буває у Зарваниці, звідки родом його бабуся з дідусем та батьки. Саме він 20 років тому, ще будучи хлопчаком, знайшов ризу ікони Розп’яття Ісуса Христа на руїнах однієї з хат у Зарваниці. Пригадує: “Помітив прямокутний шматок чорної бляхи з заглибинами, а коли підняв і обернув її, здивуванню моєму не було меж: на ній виднілась позолочена колона, на котрій сидів півень. Зрозумівши, що це частина окладу ікони, обійшов практично всю територію, але другої частини знайти не вдалось”.

Тоді Віктор ще не знав, яку саме ікону прикрашала ця риза. Спакував у торбу та відвіз до Тернополя. Про неї розповів лише найближчим родичам. А далі – школа, університет, робота, і знахідка відійшла на другий план. Повернувся до неї, лише коли переїхав до Івано-Франківська. Тоді і взявся за дослідження. Інформацію про походження ікони Розп’яття Ісуса Христа знайшов у книзі “Паломницька святиня Матері Божої в Зарваниці”, яку написав о. Дмитро Квич: “У 1728 р., два тижні перед Великоднем, мешканець Зарваниці Стефан Долган (Stafan Dolhan), їдучи з Дарахова додому, найшов у полі “чорну шухляду”, всередині якої був намальований на шовку образ Розп’яття Ісуса Христа. Після перенесення образу до церкви мешканці Зарваниці стали свідками того, як з нього стали спливати прозорі краплі. Водночас при образі почали відбуватись чудесні оздоровлення хворих». Свідчення Стефана Долгана та людей, котрі зцілилися біля образу, записала спеціальна комісія. Після цього ікону коронували срібною короною та розмістили у головному престолі. Віктор Чернов каже: “Власник Зарваниці, чернігівський воєвода, граф Міхал Пйотр Мйончинський, також зазнав від образу Спасителя чудотворної ласки. Тому він, етнічний поляк, зробив значну фундацію для української церкви. Саме за його сприяння відбулося офіційне оголошення чудотворності образу”. Фіксувалися й інші дива. До прикладу, жителі міста Бережани молилися до ікони, щоб відвернути епідемію холери, і біди таки вдалося уникнути. За отримані ласки люди прикрашали образ коштовними ризами. Проте, коли саме був створений срібний оклад, фрагмент якого знайшов Віктор Чернов, достеменно не відомо.

Чудотворний образ успішно пережив пожежу у старенькій церкві наприкінці XVIII століття. А також зберігся під час лихоліття Першої світової війни. Залишався він за головним престолом у церкві і під час Другої світової війни. Та коли до села поверталися більшовики, ікона потрапила до сховку. А відтак місцеві мешканці вирішили переправити чудотворні образи у безпечніше місце. Віктор Чернов відшукав дані про те, що під час транспортування ікона Розп’яття була пошкоджена, проте у червні 1944 року таки доїхала до Львова, до митрополита Андрея Шептицького. Якою була подальша доля святині, можна тільки здогадуватися. Чудотворну ікону Богородиці невдовзі таємно повернули до Зарваниці, а от Розп’яття загубилося у лабіринтах історії.

Немає жодної фотографії оригіналу або ж його опису, – каже Віктор Чернов. – Точна копія ікони зберігається у Філадельфії, в церкві, яку заснував священик Василь Головінський, котрий до 1946 року перебував у Зарваниці. Спочатку там зробили копію ікони Зарваницької Матері Божої, а потім ікони Розп’яття Ісуса Христа. Її малювали з маленьких образків, які привіз до США якраз отець Василь Головінський.

Копія ікони Розп’яття Ісуса Христа, за зразком тієї, що у Філадельфії, з 2012 року є і в церкві Святої Трійці у Зарваниці.

Об’єднавчий символ

Зібравши достатньо матеріалу, Віктор Чернов розмірковував, куди ж звернутися зі своєю знахідкою. Біля франківської ратуші частенько бачив афішу “Врятуймо скарби разом!”. Як пізніше довідався, це проект, що передбачає реставрацію та відновлення старовинних сакральних творів. Познайомився з автором ідеї, завідувачем відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерієм Твердохлібом. Той знахідкою дуже зацікавився.

У 2016 році ми відкривали виставку “Повернення сакральних реліквій”, – розповідає Валерій Твердохліб. – У фондах музею були знайдені дуже цікаві артефакти: мощі святих із церкви на Верховинщині, антимінси Андрея Шептицького і архієпископа Левицького. І коли Віктор приніс нам ризу, це було своєрідне продовження цих пам’яток. Ми разом почали глибше дослідження. Зв’язалися із реставратором творів з металу Віктором Голубом, котрий підтвердив автентичність ризи і встановив, що вона виготовлена зі срібла.

Віктор Чернов та Валерій Твердохліб

Крім того, попередні здогади Віктора Чернова щодо ікони та ризи вже підтверджені науковцями. Експертний висновок стосовно знайденої реліквії зробив відомий мистецтвознавець Олег Сидор. Він пов’язує цей твір з епохою пізнього бароко, панівного в українській культурі у XVIII столітті, та згадує про популярні у той час прослави чудотворних ікон, яким присвячували окремі вівтарі й виготовляли золоті чи срібні корони або навіть цілі оклади. У висновку йдеться: “Є підстави припускати, що цю пам’ятку слід пов’язувати з періодом, коли Українську Унійну Церкву очолював митрополит Київський Атанасій Шептицький (у 1715–1746 рр. – єпископ Львова і Галича, а в 1728–1746 рр. очільник Київської митрополії), котрий упродовж свого архієрейського служіння проголосив і коронував як чудотворні кілька ікон, в тому числі й образ Розп’яття Спасителя із парафіяльного храму у Зарваниці на Тернопільщині, про який тут ідеться. Про це свідчить і той факт, що загальні обриєїси компонентів вказаної ризи узгоджуються з відповідними деталями зображення на згаданій іконі, й усе це слід вважати достатніми аргументами для такого висновку”.

Пошуки оригіналу ікони та фрагментів окладу дослідники планують продовжити. Певні, що саме зараз риза з’явилася невипадково. Адже в найскладніші періоди історії такі реліквії мали символічне значення.

Для нас це був великий сюрприз та відкриття. А для всієї країни це унікальна знахідка, – каже Валерій Твердохліб. – Ми стоїмо на шляху повернення історичної пам’яті і вшанування святих речей. Оскільки в часи, коли країна веде війну, знайдення цих святинь є дуже знаковим. Такі речі завжди піднімали дух нації. Тим паче, загублена ікона Розп’яття Ісуса Христа мала дуже цікаву історію. Вона об’єднувала українців, поляків, вірмен. Тобто, це те, чого нам зараз бракує.

Знайдену святиню напередодні Великодніх свят  виставили на огляд франківцям в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Подивитися на шати, які колись прикрашали чудотворну ікону, міг кожен відвідувач. Дослідники святині сподіваються, виставка стане поштовхом для подальших пошуків утраченої реліквії.

Автор: Ольга РЕГА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 15

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.