Німецький психолог розповів франківцям, як виховати щасливих дітей

Насправді підліткового чи перехідного віку не існує. А захоплення “вбивчими” відеоіграми, яке притаманне стільком сучасним дітям, є всього лише наслідком негармонійних стосунків у сім’ї. Ваші діти – не дурні і не безпомічні, не треба їх недооцінювати. Батьки, чули про таке?

Відомий німецький психолог, педагог Ханс-Вольфф Граф провів в Івано-Франківську серію семінарів про виховання щасливих дітей.

Коли краще не народжувати

“Що ми робимо з нашими дітьми?” – тема дуже важлива. Зокрема, як змушуємо ставати їх такими, як ми собі уявили? Хоча й маємо для цього начебто гарне виправдання – хочемо пишатися нашими дітьми, та й знаємо все, що потрібно їм для життя. Крім того, ми прагнемо, аби діти визнали нас найкращими батьками. І якщо батьки дотримуються саме такої позиції, їм краще взагалі не народжувати.

Маніпуляція і примус – способи, неприйнятні для виховання. Згадайте своє власне дитинство, а саме, як певні методи маніпуляції, котрі застосовували ще ваші батьки, залишилися болючими для вас і до сьогодні.

Мотивація і кооперація – ось чим треба керуватися, виховуючи дитину.

“Якщо не будеш добре вчитися в школі, то станеш прибиральником”, – часто кажуть батьки своїй дитині. Насправді це не інформація, яка веде до знання, а погроза, через котру в дитини виникають страхи.

Діти віком до трьох-чотирьох років всотують у себе, мов губка, ту інформацію, яка надходить від батьків. Малеча не може абстрагуватися або сумніватися в ній.

“Якщо ти цього не будеш робити, то тато більше не любитиме тебе”, – нерідко кажуть батьки дитині, яка в чомусь проявляє непослух. При цьому малюк не може розумом сприйняти цю інформацію і розсортувати її, але на сто відсотків сприймає загрозливу інтонацію, розлючений погляд і т. д. Розмова “зверху вниз” викликає в дитини страх, незахищеність і розгубленість. Малечі ще не доступна позиція захисту, вона поки не вміє цього робити.

Велике відро дитячої свідомості

Потрібно уявити собі мозок малої дитини як велике відро. Туди батьки кидають власні установки і посили, які дитя самотужки зможе звідти почати викидати лише в 4-5 років. До цього віку відро інтенсивно переповнюється “помиями” з батьківських переконань та імпульсів. Досвід, закарбований протягом перших чотирьох років життя, може стати доволі травматичним для подальшого майбутнього. Це, зокрема, можуть бути болючі моделі поведінки, які дитина пронесе з собою крізь дорослі роки. Адже майже всі страхи, комплекси і установки, які ми носимо у наплічнику життя, нам насадили ще в ранньому дитинстві. Зазвичай батьки.

І ось, виходить так, що всі свої установки і страхи ми починаємо прививати, чи то пак нав’язувати своїм дітям з перших днів життя, думаючи, що з нашими переконаннями вони стануть щасливішими, ніж ми. Але це нісенітниця!

У кожному з нас живе внутрішня маленька дитина, яку ми несемо з собою протягом усього дорослого життя. І, на жаль, ця дитина уособлює не лише позитивні спогади, але й букет підсвідомих негативних програм, паралізуючих установок і страхів, які нам подарували ще в ранньому дитинстві. 95% тих страхів є фіктивними.

Позбавитися від цього непотребу насправді дуже складно з кількох причин. По-перше, ми всотали ті переконання і бачення світу несвідомо, будучи ще малятами. По-друге, ми почуваємося винними, якщо намагаємося скинути руйнівний багаж.

Примусити і покарати?

Аби мотивувати дитину щось робити, батькам треба добряче “попотіти”, поміркувати, як можна зацікавити своє чадо. Значно простіше обрати метод примусу. Чи не так?

Примус працює лише завдяки тому, що батьки є сильнішими і мають можливість тиснути на свою малечу. Саме тому батьки частіше користуються маніпуляцією і примусом замість мотивації і кооперації. Бо так легше. На жаль, більшість швидше стають батьками біологічно, аніж педагогічно.

А батьки, які ще й застосовують фізичну силу (рукоприкладство), аби змусити дитину щось робити чи таким чином її покарати – або занадто дурні, або ж надто ліниві, щоб подумати про альтернативу. Чим такі батьки кращі від ґвалтівників, адже і ті, й ті використовують страх у власних інтересах?

Дитина ніколи не забуде, що до неї поставилися нечесно. А вдарити за те, що завинив – це якраз дуже нечесний вчинок, адже тато чи мама як мінімум втричі сильніші від малюка. Такі діти потім у дорослому житті ще й можуть підсвідомо притягувати до себе людей, які їх зневажатимуть, принижуватимуть, або ж ситуації, де почуватимуться несправедливо ображеними. Бо ж вони із самого дитинства звикли до відповідної моделі стосунків.

Арістотель колись сказав, що просвітлювати людей означає не наповнювати посудину, а запалювати вогонь. Маленький принц із однойменного роману Антуана де Сент-Екзюпері пояснював: “Якщо ти хочеш відправити когось у морське плавання, то немає жодного сенсу показувати йому, як будувати корабель. Ти повинен подарувати йому любов до моря, до відкриття далеких островів. Так він значно швидше навчиться будувати кораблі”.

Дівчинка в школі дуже наполегливо зубрить німецьку мову, бо її мама каже, що це важливо. Дитина навіть успішно складає іспит з німецької. Але минає 10 років, і ця дівчина може згадати лише з десяток німецьких слів. А все тому, що вчила іноземну мову з маминого примусу. Школярка не мала жодної мотивації. А мамине бажання – це не мотивація.

Викликати у дитини інтерес до того чи іншого заняття – ось у чому полягає майстерність педагогів, якими в першу чергу мали би бути батьки.

Важкі вікові переходи

Насправді не існує підліткового перехідного віку, якого так бояться дорослі. Натомість є певні стрибки в розвитку дитини, до яких батьки не готові, адже їх цьому ніхто не навчив. А зі своєї власної юності вони вже не можуть їх згадати.

Маємо важкий період переходу в момент, коли дитина починає усвідомлювати, чим батьки її “годують”, тобто, що впихають у голову.

Взагалі, у житті є три перехідних періоди. Адже розум, душа і тіло мають різні цикли розвитку. Та трапляється так, що емоційний і розумовий розвиток перехрещуються. Такі стани людина дуже інтенсивно проживає. В ці моменти діти здаються своїм батькам “важкими”, однак для самих дітей ці періоди не менш складні. А коли додається ще й гормональна перебудова тіла, виникають ще більші проблеми.

У цьому підлітковому розвитку дітям найбільше заважають, на жаль, саме батьки. Замість того, щоб бути повними розуміння педагогами, дорослі, які цьому не навчені, роблять цілковито протилежне. А з грецької слово “педагог” перекладається як “друг дитини в іграх”…

Допоможіть своїй дитині стати дорослою і стати вашим партнером замість того, аби все життя сприймати її як мале дитя.

Чому їм так подобаються кілер-ігри?

Коли 13-річний Андрій знову відчуває справжню фрустрацію через батька, матір, старшу сестру чи школу, він ховається в своїй кімнаті за комп’ютером, щоб зігнати всю злість на одній із численних відеоігор, яку недавно собі завантажив. Однокласник Олег якраз переслав нову класну гру, в якій тип, котрий нагадує Сильвестра Сталлоне, повинен впоратися із завданням звільнити свого друга з лап ворога. Озброєний до зубів, відеогерой убиває кожного з ворогів, які зустрічаються на шляху. Дійсно класна гра.

Звичайно, для Андрія йдеться лише “про гру”, в якій він може як слід розійтися, все досконало знає, чітко усвідомлюючи, що при цьому не може програти, зате завжди може встановлювати нові рекорди.

Наступного дня хлопці вихваляються результатами. І те, що ці ігри набагато цікавіші, ніж зубріння математики або англійської, теж цілком зрозуміло. А хвилювання своєї матері, яка піклується про майбутнє сина, Андрій абсолютно не здатен собі уявити: хіба можна дешевше отримати спілкування, гру і результати успіху водночас?

Якщо Андрій чує нагадування про жорстокі сценарії в цих іграх, він одразу ж заперечує, мовляв, батько теж регулярно дивиться по телевізору бокс і реслінг. Що більше крові й жорстокості, то цікавіше.

Якщо розглянути, чим, власне, привабливі так звані кілер-ігри для підлітків, особливо хлопчиків, то насамперед необхідно подивитися на це не очима дорослих, а спробувати проникнути в психіку дітей і підлітків, які часто годинами сидять за комп’ютерами, щоб із допомогою ігор на деякий час залишити ситуацію, котру вони вбачають нецікавою або нудною, або ж відірватися від навколишнього світу, який вони сприймають як ворожий.

Корисно було б хоч раз поглянути на інтелектуальне й емоційне оточення цих підлітків. Найчастіше їм не вистачає альтернативних сфер інтересів: постійно знижується відсоток дітей, які з раннього дитинства, наприклад, займаються грою на одному з музичних інструментів або ж якимось видом спорту, де під час мирних змагань (конкурси, естафети, олімпіади тощо) вони пізнають конфліктність і накопичують переживання успіху, а також вчаться проживати поразки.

В якій сім’ї сьогодні знайдеш багату колекцію настільних ігор, якою регулярно користуються? Які батьки ще читають сьогодні своїм малюкам перед сном історії? В якій сім’ї з дітьми обговорюють день, що минув, з усіма його веселими і проблематичними подіями? Хто ще відправляє своїх дітей в хори або ігрові групи, щось майструє з ними або музикує? Гуртки і театральні студії, скаутські організації і молодіжні групи під керівництвом педагогів – ці види діяльності стають все менш популярними. При цьому вирішальну роль відіграє уявлення про час, який невпинно стає все більш ущільненим – як у батьків, так і у дітей – і батьківська нецікавість через їхню власну професійну, емоційну та інтелектуальну перевантаженість.

При цьому часто побутові проблеми (безробіття, хвороби або фінансові труднощі) домінують над педагогічною необхідністю. Сюди ж часто додається і специфічна ситуація матерів-одиначок, а також сварки і насильство в сім’ї, на які діти у своїй безпорадності реагують саме “внутрішньою втечею”.

Хто говорить з підлітками про їхні внутрішні позиції і обговорює з ними так “життєво” описані сцени в кілер-іграх? На зацікавлені запитання підліткового психолога Андрій затинається, але чесно визнає, що таким чином він хоче помститися своєму батькові, від якого тільки й чує закиди з приводу його поганої успішності в школі. Для Андрія, як і для багатьох інших підлітків, втеча у комп’ютер означає втечу від вельми сумної ситуації в сім’ї. Якщо ж мама і тато кричать одне на одного і лаються, дитина ізолюється, залишається наодинці з собою, причому такою, якою із задоволенням хотіла би бути – визнаною, успішною, сильною і непереможною.

Що більше емоційних та інтелектуальних стимулів пропонує батьківський дім, то швидше підлітки будуть вбирати зовсім інші мотиви мислення і дії, присвячувати себе іншим заняттям і вчитися розуміти, що ці фільми та ігри розвиваються насамперед за однаковими зразками, а по-друге, зовсім не пропонують справжнього виходу, що дозволяє уникнути проблем у реальному житті.

Заборонами нічого не досягнути

Батькам варто пам’ятати, що заборонами взагалі нічого не досягнути. Що більше діти ще в батьківському домі стають бездумними споживачами щодня пропонованих повідомлень, пов’язаних зі страхами і жахами, то більше вони, ще не замислюючись, переносять цей світ зі страхів і жахів у свої кімнати, в свої мислення і відчуття. Що менше уваги приділяють дітям у сім’ї, що менше мотиваційних стимулів вони отримують, то більше зростає небезпека, що вони заб’ються у власний світ. Що педагогічно якісніше – не «зверху вниз», а на одному рівні очей, протікає виховання, то більше дитина сприймає себе як частину сім’ї (не плутати з розпещеністю). То більше діти і підлітки вчаться відрізняти реальність і фікцію, то менша небезпека, що підліток перенесе комп’ютерний світ жахів у свою реальність і сам стане “Рембо”.

Дорослі повинні взяти на себе педагогічну відповідальність. Сюди належить чітке розуміння того, що батьки з усіма їхніми вчинками є прикладом для дітей. Діти інстинктивно переймають наші дії як керівний принцип, як допомогу в орієнтуванні для власного розвитку. Потім, стаючи підлітками, вони демонструють нам, наскільки хорошою чи поганою була педагогічна робота батьків, учителів і вихователів. Той, хто не хоче брати на себе цю відповідальність, повинен відмовитися від народження дітей.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 16

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...