Хто і як лобіює гральний бізнес в Івано-Франківську

Ігровий бізнес – ще одна стихія, яка заполонила Україну. Вона вривається в життя багатьох людей, робить їх залежними, дає фіктивну надію на збагачення, віру в легкі гроші, руйнує життя зсередини і зрештою залишає сам на сам із проблемами та з хронічною спрагою до азарту.

Боротьбу з одноруким бандитом оголошують політики на законодавчому рівні, громадські активісти, різні напіввійськові формування, час від часу про це згадують навіть місцеві чиновники. Втім, як каже мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, “усі бачать, тільки поліція не бачить”. Ніхто не може покласти край ігровому свавіллю, бо це бізнес, оповитий “міцним покровом”, який працює за власними правилами, він заполонив міста, центральні вулиці, найкращі приміщення. Як не парадоксально, але в час, коли чесні підприємці ледь зводять дебет із кредитом, ігрових залів – як грибів після дощу.

І вся ця боротьба конвертується в піар, у політичні дивіденди для політиків, у скандальні акції для громадських активістів, статистичні показники для правоохоронців. Кожен шукає вигоди, але ніхто не ставить за мету вирішити проблему.

Найзапеклішу боротьбу з ігровим бізнесом нині в Україні та, зокрема, в Івано-Франківську ведуть “Національні дружини”. Час від часу вони проводять рейди, складають протоколи та викликають правоохоронців.

За словами Миколи Гуртовського, керівника організації “Національні дружини” в Івано-Франківську, їхній осередок провів 6 рейдів, у результаті яких було складено 25 заяв у поліцію. Проте жодного ігрового залу не було закрито, натомість поліція взялася викликати дружинників на допити і ставити не зовсім логічні запитання, як-от де вони проживають, за що живуть і чому їх турбує ця справа. Можна припустити, що правоохоронці не дуже раді такій боротьбі.

Як розповідає начальник департаменту захисту економіки в Івано-Франківській області Михайло Банк, протягом 2017 року за ініціативними рапортами працівників УЗЕ слідчими підрозділами відкрито 9 кримінальних проваджень за фактами заняття гральним бізнесом.

У рамках вказаних проваджень працівники УЗЕ спільно з СУ ГУНП та прокуратурою області провели 42 санкціонованих обшуки за місцем розташування гральних закладів та проживання фігурантів вчинених кримінальних правопорушень, у результаті яких вилучили 123 одиниці грального обладнання (комп’ютери) та 1 термінал для прийняття готівки (ставок).

За результатами вжитих організаційних та практичних заходів на території області у 2017 році припинено діяльність 32 закладів, де надавались заборонені послуги у сфері грального бізнесу, які маскувались під інтерактивні та інтернет-клуби, звичайні розважальні заклади, букмекерські контори та державну лотерею. Оголошено повідомлення про підозру 7 особам, із них двом як групі осіб за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 та трьом як організованій злочинній групі за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України. За вказаними фактами 4 кримінальні провадження із обвинувальними висновками направлено на розгляд суду.

Статистика доволі обнадійлива, та варто акцентувати увагу на результаті, який зводиться до мізерного: тільки 4 справи доведені до суду. Можна припустити, що, попри порушення закону, успішно домінує безкарність, яка породжує свавілля на цьому ринку. Певна річ, далеко не пересічні люди інвестують великі кошти в ігровий бізнес, бо наперед знають, що, якщо навіть зафіксують порушення, складуть протокол – до покарання справа не дійде.

Та на цьому ігрові лобісти не зупинилися, чорну доріжку до збагачення вирішили прокласти і через лінію фронту, прикриваючись боротьбою з російським агресором. І тут ідеться не тільки про відсутність політичної волі на рівні парламенту у вирішенні цієї масштабної проблеми. Справжнє зло таїться в тому, що левова частка ігрового ринку належить одному монополісту, бо інші нібито російські компанії входять до списку заборонених в Україні. Так, фірми ТОВ “М.С.Л.” та ПрАТ “Патріот” (п. 98, п. 99) є в переліку юридичних осіб, до яких застосовані обмежувальні заходи, тобто санкції, згідно з рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 2 вересня 2015 року.

Хоч власники компаній ТОВ “М.С.Л.” і ПрАТ “Патріот” заперечують причетність до російського капіталу, про це неодноразово велися дискусії, можна припустити, що самі санкції справді могли бути використані для монополізації ринку та усунення конкуренції. Адже після їх застосування на активним залишився тільки один оператор – “Національна лотерея”, – всі інші працюють без ліцензії, зокрема і так звані російські оператори. Проте відсутність ліцензії аж ніяк не є перешкодою для ведення бізнесу. Оператор “МСЛ”, лотерейними брендами якого є “Лото-Забава”, “ХТО ТАМ”, “Спортліга”, “Мегалот”, “Тіп та Топ”, “Спортпрогноз”, “Гонка на гроші” та численні миттєві лотереї, має прострочену ліцензію з 23.02.2014 року, але навіть у “бандерівському” Франківську можна побачити вивіски цих брендів. В оператора ПрАТ “Патріот”, що має 21 лотерейний бренд, ліцензія закінчилась 26.03.2014 року.

Знайти зерно правди в цьому лукавому бізнесі важко, як і зрозуміти, з яких мотивів були застосовані санкції, навіть при наявності фактів із офіційних реєстрів. Та найбільш прикро, що навіть у цій сфері воєнні дії на Сході використали для лобіювання чиїхось інтересів, вкотре все повторюється: комусь війна, а для когось мільйонні прибутки.

Не менш болісно розуміти, що в час воєнних дій рішення РНБО не виконуються, Служба безпеки України, яка мала б реагувати та стежити за їх виконанням, чомусь, не бачить ігрових залів російських компаній, зокрема навіть в Івано-Франківську. Хоча самі ж працівники СБУ беруть участь у бойових діях, їх також торкнулася війна. Та напевне, ті, що відповідають за боротьбу з внутрішнім окупантом, не нюхали навіть пороху, у них на очах не вмирали бойові побратими, вони не зазирали в очі дітям наших Героїв, тому воліють не бачити і не чути.

А людям так і залишається жити в дволикому суспільстві, де діють подвійні стандарти, де щодня звучать контрастні новини про тих, хто бореться за державу, і тих, хто її продає. Хтось виступає проти ігрового бізнесу, а хтось лобіює більш комфортні умови його ведення, хтось заробляє на цьому, а хтось виносить з дому останні гроші, руйнуючи сім’ю, власне життя, падаючи в обійми однорукого бандита.

Автор: Наталя СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 18.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.