Містичний Франківськ

Місця Сили, вурдалак, привиди і навіть відбиток Кабали (духовного містично-філософського вчення) – все це є в Івано-Франківську.

Магічна схема міста

Якщо уважно подивитися на давню схему укріплення Станиславова, то в людини, яка знається на метафізиці, виникає враження, що проектанти міста розташували бастіони і будівлі фортеці, користуючись не лише фортифікаційною доцільністю. Ба більше, під час проектування вони мало зважали на неї, бо форма у вигляді аж занадто витягнутого восьмикутника швидше ослаблює оборонну здатність фортеці.

Як розповідає письменник Володимир Єшкілєв, основні оборонні споруди і кам’яниці в плані утворюють відому любителям творчості Борхеса і УмбертоЕко схему Дерева Десяти Сефірот – наріжної ілюстрації до філософії Кабали, таємного вчення середньовічних містиків. Дерево Сефірот (Дерево Життя) символізувало, з-поміж усього іншого, нисхідний шлях проходження впливів від Творця через вищі світи до нашого матеріального світу. Так само Дерево Сефірот є схемою висхідного Духовного шляху повернення людини від тілесного світу через вдосконалення і просвітлення аж до Творця.

«Видається, що подібність плану міста Станиславів до Дерева Життя не випадкова, – зазначає Володимир Єшкілєв. – Адже, як тепер стає зрозуміло завдяки новітнім історичним дослідженням, у родині Потоцьких була своя таємниця».

Європейські володарі XVII-XVIII століть перебували на перетині різних окультних впливів. При дворах Бурбонів і Габсбургів від часів Катерини Медічі і Рудольфа Другого охоче приймали провидців і магів.

?

Засновники і патрони Станиславова не стояли осторонь цієї моди. Засновник міста, краківський каштелян Андрій Потоцький, воєвода і коронний гетьман Юзеф Потоцький і правителька КатажинаКоссаковська з Потоцьких виявляли свою прихильність до магів і кабалістів так бурхливо, що потрапили на сторінки окультної історії Європи.

Як ідеться в книжці Володимира Єшкілєва «Метафізика Карпат», про таємничу алхімічну лабораторію магната Юзефа писав у листі кардиналові Дельфіновисоковчений єзуїт Раймонд Варус. У цьому листі згадується, зокрема, і духівник воєводи Потоцького ТомашЗеленський, якому брат Варус закидає зайву та маловмотивовану поблажливість до неблагодатних окультних вправ володаря землі Галицької.

Деякі дослідники певні, що Юзеф Потоцький мав тісні зв’язки з масонами і окультними товариствами не тільки Речі Посполитої, але й імперії Габсбургів. В алхімічному «Кодексі ОХ» (Турин, 1765) також повідомляється про три загальновизнані успішні алхімічні проекти середини XVIII століття: АмазіяТраппи у Пізі, Кальвасіно у Сполето і Абрама Панакосаса у Галісії Сарматській (тобто, в Галичині).

Привид ратуші

Мабуть, не всі знають, що міська ратуша має свого привида. Колись у підвалах магістрату була в’язниця, в якій утримували і катували всіляких злочинців. Інколи просто перед ратушею виконували смертні вироки. Наприклад, у 1754 році відрубали голову ватажкові опришків Василеві Баюраку, який до того зазнав страшних тортур. Суд виніс йому вирок: «Повинен бути катом випроваджений на площу смерті, який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя–четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти».

Як розповідає краєзнавець Іван Бондарев, саме з того моменту ратуші почало фатально не щастити. Вже незабаром австрійці виженуть із неї магістрат. Потім вітер зірве зі шпиля фігуру архангела Михаїла. А ще ратуша горітиме у «мармулядовій пожежі», потерпатиме від залпів австрійської артилерії та здригатиметься від гітлерівської вибухівки.

Її доводилося відновлювати чотири рази. Існує повір’я, що саме в такий спосіб страчений гуцул-ватажок мститься своїм катам. Начебто тому його привид довгі роки гуляє коридорами та залами ратуші, а найбільше полюбляє грати на старому роялі. Через це вже не один охоронець звільнився з роботи.

А якось привид показався у всій красі. 1999 року купол ратуші покривали сухозліткою. І ось тоді на висоті 47 метрів майстри побачили фігуру гуцула у національному вбранні, який тримав у руках власну голову. Він подивився на золотий купол, важко зітхнув і зник.

Бійна гора

Вовчинецьку гору називають «івано-франківським Голівудом». Але з давніх часів її називали Бійна гора – нібито через страшний бій між козаками і польськими загонами Потоцького. Однак про гору ходить чимало легенд. Одна з них про велетнів, які тут жили. Вони хотіли дістати до Бога, і за це їх було затоплено. Після цього територію захопили біси, а коли їх прогнали, на горі постав монастир. Але й монахи впали у гріх, і за це монастир пішов глибоко під землю. Кажуть, на Івана Купала тут чутидзвони й співи гріховних монахів.

Також, за переказами, у печері гори свого часу відлюдником проживав РебеЕліяху – знаний кабаліст і містик, вчитель Андрія Потоцького.

До речі, Бистрицю Надвірнянську, яка протікає біля Вовчинецької гори, багато середньовічних містиків вважали цілющою і «ритуально чистою».

Блукаючий вязень

Колишня центральна станіславівська в’язниця «Діброва» – це нині військова частина на вулиці Чорновола. На третьому поверсі будівлі є закинутий клуб, де вже багато років не проводять ніяких заходів. Усі начальники в один голос стверджують, що вечорами там можна почути і навіть побачити привида. Івану Бондареву особисто радили не заходити в клуб після шостої години вечора.

Відомо, що на початку ХХ століття у тюрмі спалахнув бунт в’язнів. Його жорстоко придушила адміністрація, причому багатьох заколотників забили до смерті. Тож цілком можливо, що в нетрях старого клубу бродить хтось у смугастій чорно-білій робі.

Місця Сили

Місцями Сили називають об’єкти, крізь які в наш світ приходить таємнича могутня Сила Землі. Ці містичні місця еманують певні енергії, які не є енергіями фізичного порядку, а натомість належать до більш тонких шарів буття, але можуть впливати на певні фізичні виміри. «Я б назвав такі місця портальними, – зазначає Володимир Єшкілєв. – Портали – це особливі місця, де межа між вимірами з незрозумілих причин є послабленою, «відкритою».

За словами письменника, в Івано-Франківську налічується доволі багато таких феноменальних місць, які випромінюють як позитивну, так і негативну енергію. Явним показником місця з аномальною енергетикою є часті аварії там. Наприклад, на вулиці Вовчинецькій є перехрестя на початку Гірки, відразу за костелом. Неподалік навіть каплицю спорудили, бо дуже часто там трапляються автокатастрофи.

Така сама ділянка є на вулиці Івасюка, неподалік готельно-ресторанного комплексу «Легенда». Іноді там навіть бачать блукаючі світлові плями.

Інше місце з негативною енергетикою – в районі промзони, що на вулиці С. Височана. Вже кілька разів там виявляли самогубців.

Місця з позитивною енергетикою менш виражені, бо зло завжди проявляється значно рельєфніше. Позитивні фактори не пов’язані з якимись подіями, просто на тих місцях відчувається благодать, там добре медитувати, молитися, активувати натхнення. На одному з таких місць розташований кафедральний собор.

Могила вампіра

На старому станіславському цвинтарі на вулиці Київській є могила вампіра. Вона поруйнована й непримітна. Як йдеться у книжці «Метафізика Карпат», останній раз вурдалак залишав свою криївку в грудні 1974 року. Кажуть, що тоді його «розбудило» поховання біля криївки. Старші люди стверджують, що раніше вампір «пробуджувався» ще до війни. За одними свідченнями – у 1936-му, за іншими – у 1938-му. За переказами, в перше своє «пробудження» він убив трьох людей і був загнаний назад до могили місцевим чаклуном.

У 1974 році таких чаклунів уже не було. Офіційна влада сприйняла появу трупів з дивними слідами укусів на шиї як свідчення дій маніяка. Але всі спроби впіймати того маніяка були марними. А тим часом люди гинули. Міськком партії спочатку твердо визначив, що вампірів бути не може. Але після п’ятого чи шостого трупа підозрілу могилу випалили військовим вогнеметом. Поховання сходило димом три доби, після чого трупи вже не з’являлися.

З часом могила вампіра, як доступне «місце сили», почала притягувати самодіяльних івано-франківських окультистів, сатаністів і краєзнавців.

Достеменно ім’я людини, яка похована в місці, що вважається могилою вампіра, не відоме. На цьому місці стоїть надгробок кондуктора залізниці, померлого у 1936 році. Але більшість дослідників вважає, що справжній вурдалак був похований глибше, що його могила є старішою за міський цвинтар і сягає аж язичницьких часів. А поховання кондуктора лише «розтривожило» давній «лаз вурдалака».

Привид із друкарні

Подейкують, що на верхніх поверхах будівлі колишньої друкарні на вулиці Січових Стрільців, де зараз магазин «Вопак», бачили привид молодого хлопця, колишнього працівника підприємства, який колись вкоротив собі віку. Причиною стала курйозна ситуація. Промову Брежнєва через день після виголошення в Москві треба було перекласти українською мовою. Перекладали в Києві, але газета «Прикарпатська правда» друкувала промову глибоко вночі й випадково працівник допустив помилки, які тоді розцінили як антирадянську провокацію. Проводили розслідування. Хлопчина, ймовірно, сильно цим перейнявся і вирішив піти з життя.

Таємниця мисливського будинку

У центрі міського парку стояв колись будинок багатого землевласника Дошота, який мав славу вправного мисливця. Дошот мав багату колекцію зброї. Була в нього єдина донька, яку батько обожнював. Він усе їй дозволяв, ось тільки під страхом суворої кари заказав заходити у підвальну кімнату, де зберігалася його колекція зброї. Та ця заборона лише розпалила цікавість дівчини.

І ось, коли батьки поїхали до міста, спадкоємиця Дошотів нишком взяла ключ із батьківського кабінету та спустилася до пивниці. Відчинивши важкі ковані двері, вона із запаленою свічкою зайшла до зброярні, де роздивлялася багате гравірування на колекційних мушкетах, рушницях і пістолях. А коли почала гаснути свічка, дівчина з жахом помітила, що броньовані двері самовільно зачинилися і відчинити їх зсередини неможливо. Вона довго гримала і кричала, але ніхто не чув.

Під вечір повернулися батьки, і, не знайшовши доньки, почали пошуки. Оглянули всі кімнати, горище, конюшні, курник, слуги ретельно обшукали парк… Батько не перевірив лише одного місця – сховища для зброї. Дівчини не знайшли, і батьки страшенно горювали. Подружжя Дошотів залишило свій маєток і повернулося сюди через рік.

Якось старий мисливець вирішив відновити ловчі виправи. Він пішов до зброярні по рушницю. Повернувся звідтіля геть сивий, адже біля дверей наштовхнувся на висохлу мумію зниклої доньки. Мумію з рожевим бантиком.

«Після смерті подружжя їхні землі придбав барон Ромашкан, який у 1842 році спорудив у парку новий будинок, – розповідає Володимир Єшкілєв. – Але підвали в ньому залишилися старі. Очевидці стверджують, що час від часу на одній із бічних алей парку біля карусельних атракціонів у передсвітанковий час з’являється напівпрозорий привид дівчинки, вбраної в білий одяг, з рожевим бантиком…».

Кінотеатр на кістках

Перший єврейськийцвинтар у Станиславовібувзаснований у 1662 році. ОчільникмістаПотоцькийвиділивнайбільшій на той час громадітериторію при Тисменицькійдорозі (сучаснавул. Незалежності).Згодом у містіз’явилосящеоднекладовище (в районіміського озера), а післянімецькоїокупаціїстарийцвинтар остаточно занепав. Саме тому в шістдесятих роках двадцятогостоліттякладовищебулознищене, а на йогомісціпобудуваликінотеатр«Космос».

Однакмістичніречі тут почали траплятися мало не з перших днівфункціонуванняновоїспоруди. Старожилипригадують, що перед першим сеансом пройшласильназлива і стеля кінотеатруобвалилася. На щастя, ніхто не постраждав, аджесталосяцевночі.

До речі, місцеві історики також вказують ще й на той факт, що плити зі старого єврейського цвинтаря використовували замість бордюрів, тротуарної плитки і навіть при спорудженні пам’ятника загиблим чекістам, що стояв свого часу на Валах.

«Однозначно, що цю розважальну споруду не варто було споруджувати на цьому місці, – вважає Володимир Єшкілєв. – Там, де масові захоронення, де колись були цвинтарі, в жодному разі не можна щось будувати, адже йдеться про залишкову біоенергетику померлих. А тим паче, якщо вони були вбиті. Безперечно, такий негативний залишок може утримуватися на таких місцях іноді навіть і століттями».

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 18.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Частина інформації взята з видання “Західний кур’єр”.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...