Священне місто розбрату

Єрусалим – одне з найстаріших міст світу, за право володіти яким упродовж тисячоліть точиться запекла боротьба та ведуться кровопролитні війни. Його вважають своїм Священним містом юдеї, мусульмани та християни. З ним пов’язані есхатологічні пророцтва з Біблії: саме звідси має здійснювати верховну владу над усім світом ставленик Антихриста, який прийде під личиною великого миротворця…

Недавнє перенесення посольства США із Тель-Авіва до Єрусалима в арабському світі було розцінене як надання цьому місту столичного статусу. Такий крок адміністрації Дональда Трампа ще більше загострив  палестинсько-ізраїльський конфлікт, який не припиняється ось уже 70 років – від часу створення на території колишнього британського протекторату Палестини держави Ізраїль.

На політичних картах світу Ізраїль з’явився у квітні 1948 року, а передували цьому масові переселення тисяч сіоністів на Обітовану землю, які розпочалися після єврейських погромів у Росії наприкінці ХІХ століття. Загалом таких іммігрантських хвиль було шість. Переселенці організовувались у спілки, серед яких найважливішими були кібуци (демократичні сільські комуни) та сили самооборони Ха-Шомер, які стали предтечею нинішніх збройних сил Ізраїлю.

Землі для поселень євреї купували в арабських феодалів-землевласників, на яких працювали фелахи – осіле арабське населення. Втрачаючи землю і можливість прогодуватися, фелахи, як правило, йшли в бандитські загони і влаштовували набіги на єврейські поселення. Для захисту від них і з’явилися перші структури єврейської самооборони. Власне, ці події й стали точкою відліку збройного протистояння палестинських арабів і євреїв, яке з кожним десятиліттям набирало все більш кривавого розмаху і не припиняється дотепер.

На політичних картах світу Ізраїль з’явився у квітні 1948 року, а передували цьому масові переселення тисяч сіоністів на Обітовану землю, які розпочалися після єврейських погромів у Росії наприкінці ХІХ століття

Згодом палестинці не тільки економічно втратили свою землю, але й позбулися батьківщини, не погодившись із рішенням ООН про створення на цих землях двох держав – єврейської і арабської (при цьому Єрусалим повинен був отримати статус міжнародного міста під контролем ООН). У 1947–1949 роках вибухнула перша арабо-ізраїльська війна, в результаті якої Ізраїль проголосив незалежність.

Палестинської арабської держави так і не було створено, натомість розпочався масовий вихід палестинців зі своїх земель. Згідно зі звітом UNRWA (Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям), до 1951 року кількість біженців сягнула майже мільйона осіб. Арабські джерела стверджують, що це була цілеспрямована етнічна чистка, ізраїльські натомість переконують, що люди самі покинули домівки, повівшись на заклики арабських лідерів.

Хай там як, а саме ця величезна маса людей і стала одним із джерел сучасної ненависті арабів до Ізраїлю. Злиденні умови перебування в таборах біженців стали сприятливим ґрунтом для зростання реваншистських і екстремістських ідей та рухів. Багато відомих палестинських терористів і лідерів опору вийшли саме з таборів для біженців.

Свого апогею загострення стосунків набуло у 1967 році, коли відбулася Шестиденна війна, під час якої Ізраїль, побоюючись збільшення масштабів збройних сил арабських сусідів, завдав превентивного удару і «з переляку» захопив Синайський півострів і Сектор ГазиЄгипту, Голанські висоти у Сирії, Західний берег річки Йордан і Східний Єрусалим у Йорданії.

В результатіГоланські висоти і Східний Єрусалим були анексовані Ізраїлем, Синайський півострів через деякий час був повернутий Єгипту, а Сектор Гази і Західний берег Йордану залишилися під військовим контролем (фактично окупацією) Ізраїлю аж до наших днів. До речі, ці дві території населені частиною згаданих раніше палестинських біженців та їхніх нащадків, які й раніше були озлоблені на Ізраїль. Тож, коли мова заходить про палестино-ізраїльської проблеми або події, то, як правило, в 90% випадків мають на увазі саме ці регіони.

Західний берег річки Йордан – це територія, межі якої утворюють власне річка Йордан на сході і так звана зелена лінія (лінія припинення вогню між Ізраїлем і арабськими арміями в 1949 році) на заході. Після Шестиденної війни Йорданія відмовилася від претензій на ці землі, і тепер вони перебувають під спільним військово-адміністративним контролем (у різних пропорціях) Палестинської національної адміністрації та Ізраїлю.

Проживає на цій території від 2 до 2,5 мільйона палестинців і близько 350 тисяч ізраїльських поселенців, або, як їх називають палестинці, колоністів. Будувати там колонії-поселення Ізраїль почав одразу після війни 1967 року. Поселення зводять під захистом армії.

Сектор Гази розташований на березі Середземного моря і межує з Ізраїлем на півночі, а на південному заході – з Єгиптом. Його назвали на честь однойменного міста, що розташоване на його півночі. Ця вузька смуга «нічиєї» території завширшки від 6 до 12 кілометрів простяглася приблизно на 40 км. Після того, як Єгипет, задовольнившись поверненням Синайського півострова, відмовився від володіння цим густонаселеним регіоном з височезним рівнем безробіття та постійною гуманітарною кризою, Сектор Гази перебував під військовим управлінням Ізраїлю.

У серпні 2005 року Ізраїль вивів з цієї території свої війська і ліквідував свої поселення. Після цього до влади в регіоні (під час демократичних виборів) прийшло терористичне угруповання ХАМАС, яке не визнає право Ізраїлю на існування і позиціонує себе як палестинський рух опору.

Упродовж свого існування Єрусалим переходив з рук в руки і неодноразово був зруйнований

ХАМАС виступає за звільнення не тільки Сектора Гази та Західного берега річки Йордан, але й інших територій, що вважаються палестинськими. Рух ставить за мету цілковите знищення Ізраїлю та створення натомість ісламської теократичної палестинської держави. Політичне крило цієї організації, резиденція якої розташована в столиці ще одного давнього недруга ізраїльської держави – Ірану, будує на Західному березі річки Йордан та в Смузі Гази школи й лікарні, займається добродійністю і релігійною діяльністю. А її військові підрозділи, відомі як бригади «Іззедін Аль-Кассам», здійснюють акції силового характеру проти ізраїльтян у відповідь на бомбардування Сектору Гази і вбивства палестинців.

Після перенесення американського посольства до Єрусалима саме на кордоні Ізраїлю та Сектора Гази почали виникати збройні конфлікти та сутички. Тисячі палестинців вийшли на акції протесту, у відповідь ізраїльська сторона застосувала силу. Лише за перші дні протестів у прикордонних перестрілках загинуло 60 осіб, близько 3 тисяч отримали поранення і травми.

На спеціально скликаному у Стамбулі саміті держав-членів Організації ісламської співпраці один з регіональних лідерів, президент Туреччини Реджеп Ердоган, різко засудив рішення Вашингтона перенести посольство в Єрусалим, назвавши Ізраїль «терористичною державою» й «окупантом», та закликав визнати Єрусалим столицею окупованої держави Палестини.

У США відповіли, що сутички й кровопролиття в Секторі Гази були спричинені підступним і послідовним підбурюванням палестинців з боку угруповання ХАМАС, яке взагалі заперечує існування Ізраїльської держави, а не тільки його столиці. Водночас в адміністрації Трампа вважають, що перенесення посольства США не означає остаточного рішення в суперечках навколо Єрусалима, які тривають вже не один десяток років, а якщо копнути історію глибше – не одне тисячоліття.

Упродовж свого існування Єрусалим переходив з рук в руки і неодноразово був зруйнований. Згідно зі Старим Заповітом, близько 1000 року до нашої ери ізраїльський цар Давид захопив місто, яке населяли євусити– одне з місцевих ханаанських племен. Давид переніс сюди власну резиденцію, а його син і наступник цар Соломон спорудив Перший Храм, перетворивши Єрусалим на центр юдаїзму.

Першим руйнівником міста та Храму був вавилонський цар Навуходоносор ІІ, який завоював Єрусалим у 586 році до нашої ери, вдруге його зруйнували римляни, розпочавши Юдейську війну у 66 році після Різдва Христового для придушення повстання в цій близькосхідній провінції. Наступними завойовниками Єрусалима були арабські війська, що вдерлися на землі візантійців та увійшли в Палестину. Щоб відвоювати священне місто, хрестоносці з Європи здійснили 5 походів, але закріпитися на цих землях не змогли.

Після завоювання у XVI столітті турками-османами Єгипту та Аравії Єрусалим став адміністративним центром провінції Османської імперії. Коли ж британці здобули перемогу над турками у 1917 році, Палестина та Єрусалим перейшли під контроль Великобританії, під яким перебували до рішення ООН про поділ територій таким чином, щоб дати батьківщину тим євреям, які вижили під час Голокосту. Одразу після цього деякі арабські країни оголосили Ізраїлю війну. До 1967 року Єрусалим був розділений на ізраїльську західну та йорданську східну частини.

Здобувши перемогув Шестиденній війні проти Єгипту, Йорданії та Сирії, ізраїльтяни анексували Східний Єрусалим, у якому розташовані важливі святині християнства, ісламу та юдаїзму: Храмова гора, Храм Гробу Господнього та мечеть Аль-Акса. Вони знову отримали доступ до Стіни плачу – решток Другого Храму.

Однак світове співтовариство цю анексію не визнало. ООН засудила зайняття Ізраїлем східної частини міста і визнала його неправомірним. Арабське населення Палестинської автономії вважає Східний Єрусалим столицею майбутньої палестинської держави попри те, що 1980 року Ізраїль оголосив усе місто своєю «вічною та неподільною столицею».

Питання майбутнього статусу Єрусалима є одним із ключових, але не єдиним у вирішенні ізраїльсько-палестинського конфлікту

…Питання майбутнього статусу Єрусалима є одним із ключових, але не єдиним у вирішенні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Палестинські араби хочуть повернення своїх земель, закінчення військового режиму на Західному березі, зняття блокади із Сектора Гази, свободи переміщення, роботи і т.д. Ізраїльтяни втомилися від вічної війни і терору, хочуть визнання їхньої держави з боку палестинських арабів і припинення терористичних атак.

Найпопулярнішою ідеєю вирішення конфлікту є пропозиція про створення двох держав. Саме цієї позиції дотримується західний світ, в цілому її підтримує Ізраїль. Але проблем у цього сценарію більше, ніж можна собі уявити.

Угруповання ХАМАС не готове до такого «гуртожитку» в двох державах, палестинські націоналісти та релігійні фанатики хочуть повного знищення Ізраїлю. Палестинська національна адміністрація, яку розглядають як основу для майбутніх державних структур, повністю контролює фактично всього близько 17% території Західного берега. Інша частина населена сотнями тисяч єврейських поселенців, які не визнають незалежності Палестини, таперебуває під владою і контролем ізраїльської армії. Очевидно, що в таких обставинах неможливо створити повноцінну державу.

Роль Єрусалима в такому сценарії різниться – від збереження його столицею Ізраїлю до передачі під управління ООН. Останній варіант аж ніяк не влаштує ізраїльську владу, адже прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу вже заявив, що Єрусалим став столицею держави ще 3 тисячі років тому…

Тим часом містики та метафізики розглядають теперішні події довкола Єрусалима як здійснення біблійних пророцтв та очікують відбудови Третього Храму, в якому сяде на троні лжемесія, видаючи себе за Бога. Щоправда, розпочати будівництво заважає мечеть Аль-Акса, зведена на території руїн давнього храму. Однак останні події на Близькому Сході показали, що палестинці почали використовувати ракети, які з території Сектору Гази вже долітають до Єрусалима. Цілком імовірно, що одного разу така шалена ракета випадково потрапить саме в Аль-Аксу…

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 18.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...