Мед Атлант

Приборкання непокірного Ірану: санкції, протести і КДБ

Не встигли втихнути оплески з приводу втихомирення ядерної бравади з боку Північної Кореї, яка лякала балістичними ракетами сусідню Японію і навіть погрожувала США, як світова спільнота знову затамувала подих, слідкуючим за спробами Дональда Трампа стримати військову потугу Ірану, політичні лідери якого у відповідь на запровадження американських санкцій знову оголосили про можливість відновлення ядерної програми зі збагачення урану у промислових масштабах.

Більшість міжнародних політичних аналітиків сходяться на тому, що саме приборкання Ірану, зокрема його військового впливу на території роздертої громадянською війною Сирії, було основною темою переговорів президентів Дональда Трампа та Володимира Путіна 16 липня цього року в Гельсінкі. Росія вважається давнім геополітичним партнером Ірану, тому Трампу начебто й довелося шукати підтримки в російського президента.

Чинний президент США намагається продемонструвати американцям, що він сильніший лідер нації, ніж його попередник Обама, і може нав’язати свою, жорсткішу політику щодо одного з регіональних лідерів Західної Азії. Тож заява Трампа про вихід із ядерної угоди з Іраном, яку було підписано адміністрацією Обами у 2015 році, була передбачувана і спрямована швидше на підняття власного політичного рейтингу.

Навіть серед європейських союзників такий крок США не викликав необхідної підтримки. Навпаки, у ЄС заявили, що будуть дотримуватися угоди з Іраном і захищатимуть європейські компанії від імовірних наслідків американських санкцій. Через відсутність на ринку забороненої США іранської нафти може відбутися її подорожчання, і від цього постраждають насамперед ті європейські підприємства, які потребують чимало енергоносіїв.

У США пояснюють одностороннє розірвання ядерної угоди тим, що уряд Ірану начебто не дотримувався усіх її пунктів і продовжував займатися ядерними розробками, обдурюючи спостерігачів із Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ). Тепер адміністрація Трампа наполягає на контролі не тільки над іранськими ядерними розробками, але й над виробництвом у цій країні балістичних ракет та навіть добивається права інспектувати деякі військові частини збройних сил Ірану.

США також вимагають від Ірану припинити підтримку шиїтських повстанців у Ємені, ліванського радикального шиїтського угруповання “Хезболла”, “вивести всі війська” з Сирії та припинити антиізраїльську риторику. Окрім того, іранській владі поставили умову звільнити всіх громадян США, котрі зникли в Ірані або утримуються під вартою за “фальшивими звинуваченнями”. Загалом список вимог, озвучений державним секретарем Майком Помпео, налічує 12 пунктів. Тільки після повного їх виконання США погоджуються на укладення нової, більш жорсткої угоди, і, відповідно, скасування торгово-економічних санкцій.

Саме приборкання Ірану, зокрема його військового впливу на території роздертої громадянською війною Сирії, було основною темою переговорів президентів Дональда Трампа та Володимира Путіна в Гельсінкі

Американські санкції особливо болючі для економіки Ірану, оскільки значно обмежують торгівлю, зокрема експорт іранської нафти й газу, який для цієї країни є головним джерелом надходжень до бюджету. Навіть за умов необмеженої санкціями торгівлі економіка Ірану переживала не найкращі часи. Чинному уряду країни тепер дорікають саме за те, що після ядерної угоди 2015 року та зняття санкцій економіка країни не показала очікуваного підйому. Мовляв, замість інвестицій у школи, лікарні та дороги теперішній політичний режим Ірану витрачав мільярди на посилення свого військового впливу в регіоні, як-от у Сирії чи Ємені.

Ніби на підтвердження невдоволеності низьким рівнем життя, незадовго до нового 2018 року в Ірані почалися масові заворушення. Тисячі іранців виходили на вулиці столичного Тегерана та інших міст, висловлюючи обурення тим, що іранський президент ХассанРоухані не виконує своїх обіцянок. Демонстранти спочатку вимагали приборкати зростання цін (формальним приводом для перших акцій стало те, що курячі яйця за тиждень подорожчали вдвічі), а також вирішити проблему з питною водою, без якої потерпали окремі міста. Потім з’явилися політичні гасла: звільнити політв’язнів, покласти край свавіллю поліції. Крім того, учасники протесту несподівано виступили проти агресивної зовнішньої політики чинного уряду, висунувши гасло: “Забудьте про Газу, про Ліван, моє життя – Іран”.

Учасники акцій протесту нарікали, що в сучасному Ірані просто жахливий рівень корупції – владна еліта робить, що хоче, перебуваючи під прикриттям духовенства. У країні існує безліч заборон, зокрема, в Інтернеті заблоковані десятки сайтів і соціальних мереж, а віднедавна Іран ще й став відправляти своїх солдатів до Сирії.

Однак протести досі не перетворились на загальну революцію і не оформились у новий великий опозиційний рух, а за демонстрантами не можна угледіти ні організаторів акцій, ні єдиної стратегії щодо подальших дій. З одного боку, це може бути перевагою, оскільки  іранський уряд не має можливості послабити хвилю протестів, просто заарештувавши головних заколотників. З іншого – відсутність ватажків і чітких цілей перетворює заворушення на затяжний процес, результат якого важко передбачити.

Іран свого часу (у 1979 році) вже пережив одну велику революцію, яка докорінно змінила суспільне життя в країні,та, власне, привела до влади чинний клерикальний уряд, спричинивши встановлення теократичної диктатури. Під час тих революційних подій було повалено монархію, яка існувала на теренах Ірану ще з часів Перської імперії і яку представляли спадкові шахи з різних династій. Останнім монархом був шах МохаммадРез, який керував країною майже сорок років.

У країні існує безліч заборон, зокрема, в Інтернеті заблоковані десятки сайтів і соціальних мереж, а віднедавна Іран ще й став відправляти своїх солдатів до Сирії

На референдумі, який відбувся після революції, переважна більшість населення Ірану висловилася за новий державний устрій – Ісламську республіку, яка прийшла на зміну  режиму конституційної монархії. В країні з’явився, окрім парламенту, ще й президент, однак реальна влада опинилася в руках духовних лідерів революції – аятоли Хомейні та клерикальної верхівки ісламістів-шиїтів. Фактично, Іран став єдиною в світі теократичною державою, яка прагнула поширити своє релігійне вчення на всі довколишні території.

Керівним принципом близькосхідної політики Тегерана стало посилення впливу в регіоні шиїтів – представників другого за кількістю прихильників (після їхніх головних опонентів – сунітів) напряму в ісламі, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки його зятя Алі ібн Абу Таліба та його нащадків. Іранський режим почав опікуватися шиїтськими партіями і ополченнями, при цьому копіюючи стратегію Москви щодо комуністичних рухів у країнах третього світу за часів холодної війни із США.

Налаштувавшись на експорт своєї ідеології за кордон, Іран почав надавати матеріально-технічну допомогу “Хезболлі” в Лівані для того, щоб вона діяла як його довірена армія проти Ізраїлю. Іранський уряд постійно підтримує вимоги щодо політичних реформ у Бахрейні – острові, де мешкає шиїтська більшість, якою править сунітська монархія.

Іранська Революційна гвардія надає також важливу допомогу сирійському президенту БашаруАсаду в його боротьбі проти переважно сунітської збройної опозиції. Тегеран мобілізує шиїтські громади на всьому Близькому Сході на захист режиму Асада, який підтримує шиїтську секту алавітів. Зокрема, іранські секретні служби завербували велику кількість афганських і пакистанських шиїтів.

Найбільшим суперником для шиїтської держави одразу після її створення став Ірак, яким тоді керувала сунітська верхівка на чолі із Саддамом Хусейном. Упродовж десяти післяреволюційних років армія Хусейна стримувала геополітичні амбіції Ірану у найкровопролитнішому збройному конфлікті з часів Другої світової війни. Але після військової інтервенції США до влади в Іраку прийшли шиїти, і тепер ця країна стала ще одним плацдармом для іранських спецоперацій.

Тепер зовнішній політиці Ірану в регіоні опонує сунітська Саудівська Аравія, яка є союзником США. Конкуренція із саудівським впливом лежить не тільки в площині доктринальних релігійних протиріч між шиїтами та сунітами. Існує також інший чинник – суперництво цих країн на нафтовому ринку. Але у східній політиці важко визначити, якими пріоритетами керуються лідери держав, бізнесовими чи духовними.

Відомо, що іранський уряд різко критикує Саудівську Аравію за утиски шиїтської меншини в багатій на нафту східній провінції. Страта саудівського шиїтського релігійного діяча Німраль-Німра спричинила дипломатичну кризу між Ріядом і Тегераном у січні 2016 року. Окрім того, іранське керівництво підтримує орієнтований на шиїтів рух повстанців-хуситів у Ємені, які мають звичку час від часу обстрілювати територію Саудівської Аравії із балістичних ракет.

За прогнозами експертів, якщо ситуація в близькосхідному регіоні не зміниться, то вже через 10-15 років Саудівська Аравія та Іран зіткнуться у масштабній війні. Перехід від стану релігійної холодної війни, в якому ці країни зараз перебувають, до гарячої, збройної фази може стати катастрофою для цілого людства, якщо Іран завершить розробку ядерної зброї. Балістичні ракети, здатні вражати ціль на відстані 2000 кілометрів, у шиїтської теократичної держави вже є. За словами кронпринца Саудівської Аравії Мохаммедабін Салмана, міжнародне співтовариство зможе відвернути близьку війну тільки тоді, коли посилить тиск на Іран економічно і політично.

Саудівський монарх зазначив, що вплив Ірану з моменту зняття з нього санкцій значно виріс: в Іраку підконтрольне йому шиїтське ополчення зіграло важливу роль у розгромі Ісламської держави та іракських курдів, які спробували створити незалежну державу, а в Сирії іранський елітний Корпус вартових ісламської революції (КВІР) – одна з головних опор армії БашараАсада.

Політологи вважають, що, якби така війна почалася вже сьогодні, то на стороні Саудівської Аравії однозначно виступили б американці, Ізраїль, Єгипет і більшість сунітського світу, крім Катару, проти якого за вказівкою Саудівської Аравії ведуть економічну блокаду всі арабські країни Перської затоки. Підтримати Іран змогла б хіба що Росія, з якою у лідерів цієї теократичної держави склалися специфічні стосунки.

Перший глава держави аятола Хомейні за кілька місяців до смерті 1 січня 1989 року звернувся з особистим листом до тодішнього президента СРСР Михайла Горбачова, в якому зробив йому несподівану пропозицію. У своєму листі рахбар (верховний вождь) Ісламської Республіки Іран наполегливо рекомендував радянському лідерові відмовитися від ідеології комунізму, переглянути політику своїх попередників, яка “полягала в зреченні суспільством Бога та релігії”, і обрати в ролі нової державної ідеології для радянської імперії, що вступила в період глибоких перетворень, …іслам.

Іранський лідер застерігав свого радянського колегу від спроб розплутати економічні проблеми соціалізму за рахунок повернення до капіталістичних відносин, зазначивши, що першопричина всіх труднощів СРСР полягає в “марній тривалій боротьбі проти Бога, основного джерела буття і всього сущого”. На Заході ж, на глибоке переконання Хомейні, істинної віри в Бога немає, що неминуче заведе його в глухий кут. Натомість “Ісламська Республіка Іран як наймогутніший оплот ісламського світу може з легкістю заповнити вакуум, що утворився в ідеологічній системі суспільства”.

Кажуть, відмова Горбачова від такої пропозиції сильно розчарувала аятолу Хомейні, який сказав тодішньому міністру закордонних справ Едуарду Шеварднадзе:

Я чув, що Горбачов — людина, яка мислить. Я не випадково написав йому листа. В листі йшлося про місце людства в цьому і потойбічному світі. Я не задумуюся про проблеми цього світу. Я розмірковую про потойбічний світ, і на це питання не отримав відповіді.

За прогнозами експертів, якщо ситуація в близькосхідному регіоні не зміниться, то вже через 10-15 років Саудівська Аравія та Іран зіткнуться у масштабній війні

Нинішній духовний очільник Ірану аятола Хаменеї був діячем опозиції, пов’язаної з аятолою Хомейні під час Ісламської революції. До смерті першого духовного лідера країни він був президентом Ірану, а потім став наступником Хомейні.

За даними деяких російських ЗМІ, Алі Хаменеї навчався в СРСР, в Університеті дружби народів імені ПатрісаЛумумби. Однак документальних підтверджень цього немає, а в офіційній біографії Хаменеї такий епізод взагалі не згаданий. Навчання в цьому університеті відкриває питання про можливість вербування молодого Хаменеї органами радянського КДБ.

Видається, невипадково Трамп звернувся за підтримкою щодо впливу на політику Ірану до колишнього кадебіста Путіна.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...