Китайська Венеція: як болото перетворили на місто

Довідка

Оксана Савчук – секретар Івано-Франківської міської ради. Випускниця ПНУ ім. В. Стефаника, магістр філології. 35 років, одружена, виховує шестирічного сина.

Каже, до КНР варто їхати не лише заради таких мегаполісів, як Гонконг або Шанхай. Саме в невеличких містах можна вповні відчути справжній Китай. Шаосін – містечко, в якому офіційно зареєстровано чотири мільйони населення. Тут виготовляють рисове вино і збирають зелений чай. Його називають містом мостів або китайською Венецією.

 

Чим зацікавила франківська делегація?

Минулого місяця делегація з Івано-Франківська взяла участь у ІІ Міжнародній конференції міст-побратимів, що відбувалася в китайському місті Шаосін. Ми презентували наше місто у сферах туризму й освіти для делегацій із Японії, Ефіопії, США, Кореї, Нової Зеландії, Австралії, Конго, Філіппін, Білорусі та інших країн. Долучитися до конференції нас запросила китайська сторона і, до речі, оплатила всі трансферні витрати.

 

Офіційні заходи тривали три дні. Нашою делегацією дуже зацікавилися китайські журналісти. Під час мого інтерв’ю їм найбільше кортіло почути якусь легенду про Карпати, оскільки ми позиціонували себе як представники туристичного краю.

Нас вразило те, що відомий китайський письменник із Шаосіна свого часу переклав один із творів Івана Франка.

 

У поїздках за кордоном люблю йти туди, куди не ведуть офіційні делегації. І цього разу було так само – мені вдалося зазирнути в чимало шпаринок життя Шаосіна.

Канали і мости замість болота

Шаосін є чимось на кшталт китайської Венеції, оскільки він практично весь складається з каналів і мостів. Останніх тут близько чотирьох тисяч. Каналами жителі пересуваються на човнах ву-пен, покритих тентами з чорної тканини. Човняр, як правило, носить традиційний китайський капелюх. Один із найоригінальніших мостів – “Вісімка”, побудований у вигляді ієрогліфа “вісім”. Ця кам’яна споруда стоїть уже вісім століть, висота мосту – близько п’яти метрів.

 

Місто виглядає як мініатюрний казковий світ. Ще кілька десятків років тому тут було звичайне болото, посеред якого дислокувалися халупки.

Вздовж каналів простягаються довжелезні базари. Там можна купити що завгодно: одяг, їжу, сувеніри, свічки, які зазвичай несуть до Будди… З Китаю як подарунок везуть усе: годинники, прикраси, іграшки, телефони, віяла… Я придбала їхній традиційний набір горняток для китайської горілки. Ось тільки її не привезла. Але сам набір справді дуже красивий та оригінальний. Також не змогла не купити китайське національне вбрання, тільки приміряла гарний костюм – і в обнові пішла гуляти далі.

Місто виглядає як мініатюрний казковий світ. Ще кілька десятків років тому тут було звичайне болото, посеред якого дислокувалися халупки

У Шаосіні підгледіла цікаву ідею, яку вже наступного року планую впровадити в Івано-Франківську. Це “живі” мурали – стіни-панно у вигляді квітів і кущів. Можливо, зробимо навіть із підсвічуванням уночі.

До речі, в Шаосіні майже ніхто не знає англійської. І ще цікаво – у кожній провінції Китаю говорять іншим діалектом, через це дуже часто китаєць не розуміє китайця.

У бідних районах місцеві мешкають у маленьких сараях. Миються і готують їжу часто просто надворі – в помешканні немає місця для цього. До речі, водою з крана тут не рекомендують навіть чистити зуби, вона досить брудна. Цілий день китайці працюють, а ввечері збираються в кафе усією сім’єю, ба навіть родиною. Зазвичай це забігайлівки, де їжу подають в одноразовому посуді, але суть посиденьок зовсім в іншому – наговоритися і набутися одне з одним.

У пошуках їжі, що рухається

Під час поїздки ми потрапили на відкриття фестивалю рису й вина. Вино тут виготовлять також із рису. Такий алкогольний напій – родзинка міста Шаосін. Для його виробництва використовують спеціальні сорти рису з великим вмістом клейковини. У такому вині менше спирту, воно має терапевтичні властивості й покращує травлення. Рисове вино китайці вважають національним надбанням, його вживання було привілеєм даоських майстрів, тому рисове вино забороняють експортувати за кордон у великих кількостях. Узагалі, цей напій можуть собі дозволити тільки люди з більш-менш високими статками.

У бідних районах місцеві мешкають у маленьких сараях. Миються і готують їжу часто просто надворі – в помешканні немає місця для цього

 

Я довго шукала їжу, що рухається, наприклад якихось жучків або плазунів. Дуже хотіла скуштувати. На жаль, так і не натрапила. Можливо, часу не вистачило. Зате вдосталь наласувалася смаженими свинячими хвостиками і рильцями з гострим соусом – неймовірно смачно.

 

На базарах продають копчені або сирі тушки гусок, качок і курей, місцеві їх обожнюють. Причому весь процес приготування відбувається одразу за прилавком: тушки чистять, коптять і т. д. А збоку є столик, де можна з’їсти придбане м’ясо.

 

Про що мовчить Китай

Люди тут чітко дотримуються встановлених правил, на кожному кроці або поліціант, або камера відеоспостереження. В Китаї добре відчутний комуністичний режим, але про це не прийнято говорити. Жителі цієї країни дуже поважають свою владу. З дитинства в китайців виховують відданість правителю країни, тотальну довіру до нього.

Якщо китаєць десь завинить, то це швидше за все вплине на все його подальше життя. І найбільше – на розвиток кар’єри, а китайці цим неабияк переймаються. Китай – країна контрастів. У Пекіні, Шанхаї і Гонконгу чудово розуміють європейців. Ці міста, нині відомі в усьому світі, досягнули свого рівня буквально за останні 30 років. І це завдяки тому, що всі китайці невтомно працюють. Однак поруч із розвиненими мегаполісами є багато дотаційних міст і провінцій, які не мають жодної перспективи. Але про це Китай мовчить.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 23.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.