Замок Куропатвів: перевтілення

Середньовічні замки з їхніми трагічними історіями кохання і моторошними легендами про духів завжди, як магнітом, притягують до себе туристів. На жаль,...

16 Лютого 2020 Ступ'як Женя

Середньовічні замки з їхніми трагічними історіями кохання і моторошними легендами про духів завжди, як магнітом, притягують до себе туристів. На жаль, Франківщина, на відміну від сусідніх областей, не  має добре збережених і надалі розвинутих, як туристичні,  замкових об’єктів. Та все ж таки замки у нас є, в поганенькому стані, аби не сказати гірше, але є. “МІСТО” вирішило започаткувати серію публікацій, де шукатиме відповіді на питання, чи є в тих замків шанс повернутися до життя.

І перший наш герой – замок Куропатвів, або, як його ще називають, Пнівський замок – від назви села поблизу Надвірної, де він розташований.

Замуровані майстри і чисті серця

До Надвірної відправляємося ясного серпневого ранку, для початку заїжджаємо в місцевий Музей історії, зберігач фондів Уляна Бошко надає цілу гору фактажу та легенд про сам замок. Далі до нас підсідає Володимир Гринішак, директор ГО «Надвірнянський туристично-інформаційний центр», він буде гідом.

Буквально кілька кілометрів від міста не дуже доброю ґрунтовою дорогою – і перед нами відкривається вид на сам замок. Як картинка з книжки – поле зі скиртами сіна і сам замок на пагорбі. «Побутує легенда, що саме з цього замку і бере початок місто Надвірна, тобто навколо нього селилися люди – «надвірні», – каже Гринішак. – Хоча ми зараз спростовуємо ту версію, бо є дослідження, що наш замок у центрі міста старіший і більший».

Заїжджаємо на подвір’я, там сумирно пасуться дві чорні корови і… бригада робітників неспішно працює на одній із веж. Її добудовують. «Всі називають це реконструкцією і дуже тішаться, що в замку нарешті щось робиться, – іронізує Володимир, – а я називаю це просто забудовою. Але про це трохи пізніше».

Поки що оглядаємо самі руїни. Зараз доволі важко уявити колишню велич замку, але доволі просто повірити, що тут живуть привиди. За місцевою легендою, замок мав безліч підземних ходів. І ночами серед руїн люди часом бачать тіні і чують стогони. За однією з версій, то душі замучених там селян і опришків. За іншою – душі майстрів-каменярів. Колись нібито наляканий нападами опришків власник замку вирішив збудувати таємні ходи і сховища для своїх скарбів. Про це знав лиш він і його пахолок. Запросив пан чотирьох майстрів, які працювали у повній таємниці. Навіть викопану землю зсипали у мішки і вивозили за межі замку. Коли роботу було закінчено, пан наказав слузі пригостити майстрів вином. Ті навіть не допили по келиху, як впали мертвими.  Пан з пахолком зложили їх у бічній ніші, і пахолок взявся її замуровувати. І коли слуга нагнувся, щоб взяти останнього каменя, пан убив його молотом.

Ще одну історію про скарби розповідає Володимир Молдавчук, який якраз підійшов до нас, директор етнофестивалю «Дженджур Фист», що відбудеться в замку у День Незалежності. «Під час захоплення замку всередині лишався старий пан, його молодий син і вагітна невістка. Син стрибнув на коня і  втік, за що батько і прокляв його. Він сказав: «Кожен з твоїх нащадків буде ходити по грошах,  дивитися на них і не бачитиме». Цю легенду ми часто використовуємо, коли робимо тут квести для дітей. Вони дуже тішаться, коли знаходять старі монети, які ми тихенько (лиш нікому цього не розказуйте!), розставляємо в стіни. Бо лиш людина з чистим серцем має можливість щось знайти у Пнівському замку».

За місцевою легендою, замок мав безліч підземних ходів. І ночами серед руїн люди часом бачать тіні і чують стогони. За однією з версій, то душі замучених там селян і опришків

«Ще кажуть, що ті підземні ходи ведуть до замку в самій Надвірній чи аж до Манявського скита, – продовжує Молдачук, – кажуть, що одну зі стін «по-п’яні» розстріляли з танка радянські солдати для забави. Є ще люди, які пам’ятають криницю посеред подвір’я. Дуже шкода, що після повеней 2008 завалилася одна з веж. От є ще одна найаварійніша вежа, вона «нависає», є способи її врятувати, але самі розумієте…»

Реконструкція з питаннями

Насправді Пнівський замок можна зробити крутим туристичним об’єктом і завести сюди тисячі мандрівників. Питання лиш, яким способом це зробити? І чи допоможе тут одна відбудова вежі?

«Взагалі-то, це вже третій захід реставраційних робіт, – каже Гринішак. – У 1989 році відбулася перша реставрація, робили фундамент стіни, яка завалилася. У 2013 році франківські архітектори робили ще одну стіну, в результаті було відкрито кримінальну справу через корупцію. Два роки тому Надвірнянська міська рада спільно з Пнівською сільською радою і Надвірнянською районною подали проєкт на обласний конкурс проєктів органів місцевого самоврядування. І виграли».

Той проєкт називається «Замок Куропатви – малими кроками до великих змін». Більше інформації про нього ми отримали у відділі міжнародного співробітництва, інвестицій Надвірнянської РДА.

«Загальний бюджет проєкту 908,0 тис. грн, – ідеться в документі. – Розпочалася робота над реставрацією західної вежі, також зроблено:

  1. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та отримано всі висновки. Очікуємо погодження Міністерства культури.
  2. Підготовлено та підписано охоронний договір.
  3. Розроблені проєктні пропозиції щодо реставрації в’їзної вежі.
  4. З районного бюджету профінансовано та здійснено проведення електропостачання до замку.
  5. Рішенням Івано-Франківської обласної ради виділено 1,4 млн. грн та проведено берегоукріплення річки Підзамче в межах території замку.

У цьому році продовжуємо роботу над реставрацією західної вежі замку, на це передбачено в районному бюджеті 300,0 тис. грн, в міському – 100,0 тис. грн».

«На мою думку, і знаю, що в мене через це полетить каміння, це спотворення пам’ятки, – каже Гринішак. – Насправді, ми не маємо малюнка і не знаємо, як виглядав замок. Зараз все, що добудовується, – це фантазія архітектора. Набагато важливіше – зберегти цю пам’ятку в тому стані, в якому вона є. Наприклад, зі сторони квадратної вежі величезний кусок стіни от-от має завалитися, важливіше це рятувати».

«У Європі зараз це все роблять по-іншому, – продовжує він. – Ніхто нічого не добудовує, бо це шалено дорого. Все зберігають, консервують і ще додають якусь вартість. От ми були в Німеччині. У Баварії був замок дуже схожий на наш, там нема жодного нового каменя, все законсервовано, але збоку поставили велику підвісну дорогу, а вхід на неї уже платний. І вони кажуть, що та підвісна дорога дає їм шалені гроші», – зітхає співрозмовник.

Центр інтерпретації спадщини для Пнева

Варто сказати, що зараз існує альтернативний варіант розвитку Пнівського замку, його розробник – Туристична Асоціація Івано-Франківщини. Додамо, що це ті люди, які свого часу придумали та створили Центр спадщини Вигодської вузькоколійки.

«Пнівський замок потрапив у наше поле зору, бо він уже є атракцією, що приваблює туристів. Єдине – його потрібно належно інтерпретувати, бо відвідувачі там затримуються дуже мало, а навколишні села не задіяні у туристичній діяльності так, як вони би мали бути задіяні, маючи такий об’єкт, – каже голова Асоціації Оксана Федорович. – От зараз що? Приїжджає автобус з туристами, проводимо коротку екскурсію, і відвідувачі їдуть далі. Там навіть нема вбиралень. Тому це місце потребує інтерпретації та базової інфраструктури, яка дасть йому додаткової вартості».

Пнівський замок можна зробити крутим туристичним об’єктом і завести сюди тисячі мандрівників. Питання лише, яким способом це зробити? Чи допоможе тут одна відбудова вежі?

Сама концепція зараз у стані розробки. Простими словами, руїни потрібно законсервувати, можливо, підсвітити, додати ще якихось візуальних ефектів. А поруч спорудити сам Центр інтерпретації замку. Він мав би бути частково під землею, щоб не домінувати над замком. І там уже використовувати різні інтерпретаційні штуки. «У Центрі ми можемо розказувати історію замку, як він виник, якими були долі та прагнення пов’язаних з ним людей, предків сучасних пнівчан, – це ті речі, які апелюють до емоцій, до простого досвіду відвідувачів, – каже Федорович. – Там буде створена інтерактивна експозиція з використанням сучасних засобів відео- та аудіоінтерпретації, які задіють не лише зір та слух, а й, скажімо, доторк та нюх. І звісно, зона кав’ярень, крамниці сувенірів, вбиральні».

За попередніми розрахунками, такий Центр з усією «начинкою» має коштувати 3-4 млн. євро. Хоча ціни, звісно, мають тенденцію зростати. «Але все буде робитися поетапно, звісно, будемо задіювати і грантові кошти, підтримку міжнародних донорів, – каже Оксана Федорович. – У цьому ми працюємо з Пнівською громадою, яка поділяє наші прагнення. Ми разом розробляли стратегічний план розвитку громади, що був визнаний Світовим банком одним з кращих в Україні, і однією з ключових позицій цього плану є створення Центру. Все справа часу».

Тепер от лиш не знають, як сумістити цю концепцію із добудовою вежі, новий камінь зводить нанівець оте відчуття «дотику до історії». Можливо, будуть щось придумувати, адаптовувати. Хоча, напевно, найпростішим варіантом було б просто розібрати.

Історії з життя замку

«Пнівський замок збудували в другій половині 16 ст. польські феодали волоського походження Куропатви. У плані – це непрямий п’ятикутник з наріжними оборонними баштами, спорудженими в різний час. Зовнішні мури складені з ламаного каменю й цегли, завтовшки до півтора метра. Доступ до замку зі східного боку утруднював досить глибокий рів, із західного – кількаметровий схил плоскогір’я. А ще з двох боків замку була рівнина. Неприступним замок ставав завдяки добре продуманій системі штучних засобів оборони. Скажімо, оборонні вежі мали три яруси стрільниць, стіни – два яруси: долішні – для гармат, горішні – для ручної вогнепальної зброї.

Потрапити до замку можна було лише через в’їздову вежу, до якої вів перекинутий через рів звідний міст. У разі небезпеки міст піднімали, і він правив за зовнішню браму. У згаданій вежі був камін, коло нього в холодні дні грілися вартові.

Значно збільшували обороноздатність замку шість веж різної конфігурації. Усі вони, крім трикутної, були триярусні, з численними стрільницями».

Такий опис замку знаходимо у книзі нині вже покійного дослідника історії Надвірнянщини Михайла Максим’юка.

З ранньої історії більш відомо про військове життя замку. У 1621 році його зуміли захопити опришки. І сталося це завдяки зраді. «Напад задумав опришківський ватажок із Пнева Степан Буклашко. Чоловік його сестри Олени – Прокіп Ючевів – показав місце, де можна було зробити підкоп і пробратися у замок. На допомогу Буклашко покликав опришків з Буковини під проводом Гриня Кардаша. План нападу вдалося здійснити, опришкам дісталася багата здобич, з якою вони невдовзі покинули замок. Звістка про це поширилися околицею, шляхта організувала погоню. Врешті із 48 учасників нападу рівно половина потрапила до рук шляхти і після тортур були страчені в Коломиї та Надвірній», – пише М. Максим’юк

Ростислав Гандзюк у книжці «Надвірна: історичний нарис» доповнює цю історію.  Перед акцією опришки одержали завдання: Олександра Куропатву взяти в полон, «пані вбити, дітей стяти, замок сплюндрувати». Один з них поранив пана з лука. Але, мабуть, рана була легка, бо Куропатва навіть очолив погоню. Опришкам вдалося винести зі сховищ більшу частину золота і грошей. Проте награбованим тішилися недовго, бо на зворотнім шляху потрапили на засідку, «організовану хлопами печеніжинськими, котрі у них забрали здобич пнівську».

Вдруге, кажуть, замок вдалося взяти військам Семена Височана під час визвольної боротьби під проводом Хмельницького. Чисельність повстанців досягла 15 тисяч. Вони мали на озброєнні навіть гармати, тож здобували замки в Рожнятові, Заболотові, Перегінську, Більшівцях, Лючі. У 1648 війська Височана вирушили до Пнева. А от взяли його чи ні? Українські історики – так, польські – ні.

У 1745 році замок переходить у власність Сенявських, а згодом у ньому замешкали нові власники – Цетнери. Ігнатію Цетнеру на той час було 17 років.

До Надвірної новий власник приїздив тільки влітку на відпочинок та для владнання деяких господарських справ. «Цетнер був одружений з Людовікою Потоцькою, воєводинею Познанською, жінкою злою, колотливою, яка часто сварилася з чоловіком, була у них дочка-одиначка Анна, вродлива, багата, добре вихована та чотири рази заміжня. Ігнатій дуже любив доньку, а дружину ненавидів. Тому він хотів спорудити для неї палац якнайдалі від своєї основної резиденції. Згідно другої версії, палац мав слугувати літньою резиденцією для родини».

Але здійснити це Центнеру не вдалося,  у 1887 році Надвірна перейшла у власність Австрійської держави, а Цетнерам замість цих земель віддали землі у Монастириськах.

З початку 19 ст. орендарі розібрали замок на будівельні матеріали, з яких у Надвірній спорудили броварню і низку інших будівель.

У кінці 19 ст. руїнами Пнівського замку зацікавилося консерваторське управління Східної Галичини – було укладено перші його описи, зроблено світлини, зміцнено північну і західну вежі. У 1904 році один із працівників цього управління натрапив на архів Пнівського замку, який тоді зберігався в Делятині, в управлінні державних лісів і маєтків. Він вилучив 2 тисячі документів, а решту знищила того року пожежа. Про долю вивезених документів нині нічого не відомо.

Автор: Євгенія Ступ’як 

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 29

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...