Зробити їх сильними: як АТОвці залучають школярів до спорту

Коли вони повернулися з війни, то зрозуміли, що найперспективніший вклад, який вони можуть зробити, це вклад у дітей. Сьогоднішні наші розповіді про АТОвців з Франківщини, які зуміли організувати для діток спортивні гуртки, при тому ще й безкоштовні. Як це все виглядає і працює – дізнавалися журналісти “МІСТА”.

“Вуйко-тренер” з Крилоса

З Франківська до Крилоса приблизно 40 хвилин машиною. Село відоме в області своїми туристичними об’єктами. Проте серед всієї краси природи та численних капличок дуже вирізняється школа. Стара, обшарпана, з дерев’яними вікнами та фарбою, яка давно відслоїлася від понищеної часом вагонки. Через дорогу від школи, трохи в кращому стані, стоїть спортзал, де якраз на заняття зібралися діти. Попри погану погоду їх чимало. Позаду спортзалу в процесі будівництва нова велика школа, проте, за словами мешканців села, будується вона вже досить довго, і, коли діти зможуть там навчатися, невідомо.

На вході до спортзалу нас зустрічає високий, худорлявий чоловік, який ще здалеку виглядає дуже добрим та викликає довіру. Всі діти називають його по-місцевому – «вуйком», замість більш строгого «тренер», тож зразу склалося враження, що атмосфера на заняттях буде дуже теплою.

Чоловік справді легкий у спілкуванні. І хоча зсередини зал, в якому проходять тренування, виглядає дещо сумно через обшарпані стіни, ні діти, ні тренер на це не зважають. Вони з ентузіазмом починають розминку.

Тренера звати Андрій Бранець. У 2014 році він воював в 5-му тербатальйоні. Брав участь у боях під Амброзівкою та Комачовим. А ще до того займався боксом.

Ідея зробити в селі такі заняття виникла після змагань ARMY MMA, в яких я брав участь, – розказує він. – Я просто собі вирішив підтримувати спорт та тренувати дітей в своєму рідному селі. Пішов до директора школи, він дозволив для занять використовувати шкільний спортзал. Тоді я відкрив тут школу боксу. Звідки прийшли діти? Ну ви хіба не знаєте, як це в селі буває. Спочатку розповіли одним і запросили на тренування, а вже вони почали розповідати знайомим і так число охочих почало збільшуватися.

Зазвичай заняття відвідує від 15 до 20 дітей. Від села на школу боксу немає жодного фінансування. Один меценат привіз для дітей татамі для тренувань, а все інше стараються своїми силами. Добре, що хоч в тренера з попередніх занять лишилося чимало інвентарю. Тай перевагою боксу, каже тренер, є те, що для нього не потрібно багато речей. Основними є боксерські рукавички, груші та скакалки. Для старту цього цілком достатньо.

Загалом своїми силами все зробити реально, але важко. Хочеться, щоб діти мали можливість поїхати на якісь змагання. Зараз ми плануємо створити громадську організацію. Це буде першим кроком для більш серйозної роботи, – каже він.

Чоловік не хотів розголосу своєї роботи, прагнув тільки тренувати дітей, тому не мав бажання “запускати рекламу” і довго впирався, коли побратими радили йому, хоч би як мінімум створити спільноту у ФБ, щоб більше дітей змогли дізнатися про заняття. Тож врешті друг тренера, член правління Міської асоціації учасників АТО, Назарій Кішак сам створив йому спільноту у ФБ під назвою «Бокс Крилос», де вони почали публікувати фото з тренувань та запрошувати на них всіх бажаючих.

Наразі головною незручністю для дітей є приміщення, де вони займаються. Всі хотіли б, щоб там зробили кращі умови для комфортного перебування дітей та закупили також різні гирі, гантелі та тренажери.

Але поки що діти раді і тому, що є.

Я вже займаюся приблизно два місяці. Мені дуже подобається ставати в спаринги. Ми тренуємось три рази на тиждень. Я постійно розповідаю своїм друзям, як це круто ходити на бокс, що це набагато веселіше, ніж сидіти вдома в телефонах, – каже юний боксер Дмитро.

 Тут я тренуюся приблизно пів року, але я займався і до цього. Для мене бокс – це здоровий спосіб життя. І наш тренер – найкращий, – каже ще один підопічний Володимир.

Побільше всього в Микитинцях

Наступна наша історія набагато глобальніша і твориться вона у приміських Микитинцях. І тут задіяна ціла когорта місцевих учасників АТО і не тільки. І, напевно, ключовою фігурою тут є Роман Сметана.

Нині він заступник голови сільської ради Микитинців, а у 2014 році пішов на війну у складі добровольчого батальйону. Отримав поранення (120-та міна, осколочне). Довгий час був змушений провести в госпіталях.

Коли я повернувся додому, мене все ж боліло серце за Україну і я хотів робити щось добре для своєї країни, хоч був тоді ще на милицях. Почав дружити з волонтерами, з якими часто спілкувався поки знаходився на війні. Разом з ними готував поїздки на схід. Коли стало краще, то почав їздити з ними. Під час цього процесу я познайомився з багатьма АТОвцями. Ми подружилися і вирішили створити в сільраді в Микитинцях свою дорадчу раду. Хоча права голосу ми не мали, але до нас дослухалися і ми активно долучалися до життя громади: лагодили дитячі майданчики, проводили для дітей уроки патріотичного виховання. Трохи згодом в селі відкрилась вакансія заступника голови сільської ради. На зборах всі одноголосно проголосували за мене, тому рішення піти на цю посаду було швидше добровільно-примусовим.

Як би то придумати

За три роки своєї роботи на посаді я дуже влився в громаду і я постійно моніторю життя нашого села. У нас дуже розвинуті діти і в нас багато різних гуртків, але саме з спортом були великі проблеми. Він відверто почав занепадати. Якось до нашої школи зайшов тренер, який викладав таеквон-до. Все було б добре, але тренування відвідували тільки ті діти, батьки яких мали на це кошти. Це коштувало 450 гривень на місяць, плюс кімоно і таке інше. Не всім було по-кишені.

Тоді у Романа з побратимами виникла ідея, щоб долучитися до просування цього гуртка. “Наша ціль – залучити якомога більше дітей, щоб вони не займалися дурницями, а знайшли себе в спорті”, – каже він.

Якщо розказувати, то все виглядає не так складно, але, насправді, та робота тривала довго і нудно – перш за все через бюрократичну тяганину. От у тренера була міська приписка клубу, тому для початку ми попросили зробити його місцеву приписку клубу, щоб мати впевненість у тому, куди ми виділяємо кошти. Зробили. Так у селі з’явився спортивний клуб “Кобра”. Далі винесли на обговорення рішення, щоб з бюджету села виділити кошти на закупівлю для дітей всієї необхідної амуніції. Зробили. Це виглядало дуже круто – однакові костюми і т.д. і діти почали ще більше цікавитись спортом. Але і цього було мало. Ми розуміли, що треба ще дітей.

Тоді і зародилася ідея зробити заняття повністю безкоштовними. І теж це зробили – гроші знову виділили з сільського бюджету.

Найбільшою проблемою для нас стала бюрократія, – повторює Сметана. – Прикро, що процес дуже затягнутий і все могло б робитися набагато швидше.

З підтримкою легше

До речі, на заняття у Микитинці ми, звісно, теж поїхали. Місцева школа виглядає привітно. Просторий двір, лавиці, клумби, майже готовий майданчик зі штучним покриттям, позаду новий садочок. На вході нас зустрічає жінка, яка люб’язно проводить до спортивного залу, з якого ще здалеку доносились дитячі голоси. У самому ж спортзалі багато дітей, всі в однаковій формі, лише з різними поясами – майже у всіх вже є певні досягнення. Поміж них також у формі ходить худорлявий, строгий, мужній чоловік – тренер. Він уважно слідкує, чи всі вправи діти роблять правильно та допомагає їм. Небагатослівний наставник більше сконцентрований на тренуванні, проте ще здалеку киває нам головою у якості привітання, а вже після закінчення чергової комбінації одразу підходить до нас. Ми запитали тренера, чи не є ці заняття для нього збитковими. Це питання його розсмішило. Він відповів, що гроші – то не так важливо. Жоден тренер не розраховує заробити мільйони, їхня мета – це виховати крутих спортсменів.

До слова, звати його Олександр Дмитров, він є головою Франківської філії таеквон-до ІТФ України, працює в Микитинцях вже шість років. Тут же він заснував і “Кобру”.  Йому вдалося виховати 10 чемпіонів України. Сам він цього року став чемпіоном світу серед ветеранів.

З вересня 2019 року ми запровадили у школі безкоштовні заняття таеквон-до. Також за допомогою сільської ради ми закупили татамі та костюми для дітей. До нас на заняття приходять близько 40 дітей.

Одним з заохочень до спорту у Микитинцях є премії, які виділяють для найкращих спортсменів.

Я займаюся приблизно пів року. Пішла на цей вид спорту, бо мені про нього розповів брат. Я раджу своїм друзям, щоб вони також приходили до нас на заняття, – каже юна спортсменка Аня.

Діти, які відвідують заняття, дуже задоволені. Для тих, хто приходить на заняття вже багато років, нововведення про безкоштовні уроки стали приємним бонусом.

Я дуже хотів піти на заняття з боротьби, а вибрав саме цей вид спорту через те, що тут задіяні і руки, і ноги. Я тренуюсь десь три роки і вже маю жовтий пояс, – із захопленням каже ще один з підопічних Дмитрова  – Святослав.

Далі буде…

Ми з побратимами постійно залучаємо до нашої роботи волонтерів та військових медиків. Як і на початку своєї роботи так і тепер ми надалі проводимо для дітей уроки патріотичного виховання, адже зараз важкий час і я зараз не про війну. Дітям не вистачає виховання та вміння думати в критичних ситуаціях. В екстрених ситуаціях вони одразу панікують, тому ми стараємось їх навчити, як правильно діяти в тому чи іншому випадку, щоб уникнути аварій, нещасних випадків тощо, – каже Роман Сметана.

На досягнутому вони не зупиняються, і зараз планують запустити проєкт «Кузня нації». Задумали зробити в школі тир  – подали проєкт на програму «Бюджет участі» і виграли його. За ці кошти ( а це 20 тис. з бюджету участі і ще 25 з до фінансування від сільради) вже залили стяжку в підвалі школи та зробили ремонт.

Це буде базою для патріотичного виховання дітей. В них зараз більш меркантильні цілі. Їх готують до того, що треба створити сім’ю, забезпечити її. Вони не розуміють, що краще розвивати свою країну, ніж виїхати за кордон та працювати на когось. На перспективу ми плануємо там зробити цілий центр патріотичного виховання не тільки з бойовою підготовкою, але й актуальними уроками. З  коштів за сортування сміття ми також закупимо від нашої спілки Микитинецько-Угорницьких АТОвців  -гвинтівки для тиру в школу. До речі, про сміття.  «Як би це не виглядало, але ми з побратимами двічі на місяць копаємось у смітті. У нас стоять контейнери для збору пластику та скла. Стараємось навчити людей культури, хоча й не завжди це вдається. За кошти вилучені від здачі сміття, відправляємо  допомогу на схід, і з них же плануємо купити гвинтівки.

Додати  ММА

Познайомились ми з Романом  Сметаною на зборах асоціації, коли його якраз представляв наш голова. Він тоді ще не був заступником сільського голови, але був дуже перспективним козаком, який завжди мав круті ідеї, але не мав команди для їх втілення, – каже член правління Міської асоціації учасників АТО Назарій Кішак.

На одному з засідань асоціації Роман сказав, що у нього є нагальне питання –  зробити в селі безкоштовні заняття спортом. І вони це зробили. Але хочемо більшого.

Зараз ми працюємо над тим, щоб додати заняття зі змішаних єдиноборств. Дітей дуже багато і сам тренер не може кожного дня один їх тренувати. Ми плануємо зробити так, що в понеділок, середу та п’ятницю було таеквон-до, а вівторок, четвер та субота – ММА, – каже Кішак. – Зараз уже є дві кандидатури на тренерів зі змішаних єдиноборств. Перший – це Олег Курпіль, атовець, який вже давно займається цим видом спорту та є чемпіоном турніру ARMY MMA,. Другий – Василь Сіщук, який також пройшов війну і теж є одним з чемпіонів ARMY MMA. Він має досвід спілкування з дітьми, адже до цього працював у школі вчителем фізкультури. Хлопці готові працювати з дітьми, адже це в певній мірі для них реабілітація, бо людина, котра повертається з війни, хоче десь вкласти себе. Наразі ми об’єднуємось і плануємо запровадити таке навчання не тільки в Микитинцях, але й в інших районах міста або й за його межами.

Відповідно на все це потрібні кошти, якщо приблизно підрахувати це в гривнях, то елементарне татамі для тренування 20 дітей буде коштувати близько 50 тисяч гривень. Та окрім цього потрібен захист та рукавиці. Тож атовці планують з цим звернутися до міського голови Франківська.

 Я думаю, що мер міста виділить нам такі кошти, адже у нас ведеться активна співпраця. Також плануємо шукати інвесторів, щоб для дітей все було абсолютно безкоштовно. Ми сподіваємось на розуміння, адже все це робиться для наших дітей, для їхнього майбутнього, – каже Кішак.

Також на етапі розробки у є ще один проєкт – літній табір у Ворохті, який запрацює вже цього року. АТОвці хочуть доєднати до цього Центр розвитку дітей, щоб діти могли зайнятися керамікою, долучити вчителя англійської, також у таборі планується співпраця з ПЛАСТом.

Плани амбітні, але хіба хтось сумнівається, що все у них вийде?