76-річний Мар’ян Гумінілович з Калуша є найстаршим діючим арбітром України. ФОТО

Мар’ян Гумінілович зіграв понад сотню поєдинків за потужний львівський СКА, працював із Йожефом Бецою, застав у Івано-Франківську епохальних Петра Данильчука та Еміля Микульця, бачив розквіт Віталія Старухіна у Полтаві і завершував кар’єру з Яношем Габовдою в Чернівцях. А ще знає десятки цікавих історій про футбол середини минулого століття.

Мар’ян Гумінілович народився 1 січня 1944 року в Калуші, в складний час, коли тривала активна фаза війни, інформують “Вікна” з посиланням на “24 Футбол”.

Вважається, що мій рідний Калуш визволили 30 липня 1944-го. А до того часу тут творилося жахіття. Я народився у підвалі в сусідки. Звичайно, елементарних і належних умов у матері не було. Ще й так трапилося, що я дуже сильно занедужав. Старша сестра пізніше розповідала мені, що лікар відверто сказав — станеться диво, якщо я житиму. Всі розуміли, що надії мало, проте щиро молилися і плакали. Бог подарував мені життя. Коли згадую ці розповіді рідних, то важко на серці робиться, — зізнається калушанин.

Батько Мар’яна Гумініловича не мав жодного стосунку до футболу, тому не дуже вірив, що син колись гратиме у цю гру. ДЮСШ у Калуші заснували лише у 1957 році, а до цього Мар’ян з хлопцями грали в футбол на обрінку, на березі річки Лімниця.

Мар’ян Гумінілович — у самісінькому центрі

У 1957 році за калуський Хімік на аматорському рівні грав Йожеф Сабо.

Я виступав за юнацьку команду, а на гру Сабо приходив подивитися, як на щось унікальне. Йому було лише 17, та я добре запам’ятав цього хлопця. Йожефа дуже швидко забрали в Ужгород, а потім і в київське Динамо. Так трапилося, що у калуському Хіміку працював Золтан Дьорфі і тут виступало чимало хлопців із Закарпаття та Угорщини. От він і залучав Сабо, а також інших вихідців з цього регіону до матчів за нашу аматорську команду, — пригадує Мар’ян Гумінілович.

У 1962 році калушанина запросили в івано-франківський “Спартак”:

Наш Хімік вважався міцною командою, ми стали чемпіонами України у змаганні свого товариства “Авангард”. На жаль, з тієї команди більше нікого вже немає, мабуть, я один залишився. В Івано-Франківську тоді був непростий період, я потрапив у “Спартак” не в найкращий час, відіграв лише 10 матчів.

Після цього Мар’ян Гумінілович повернулися в Калуш, втім ненадовго:

В одній з ігор мене помітили в Дрогобичі і запросили у свою команду. Згодом я став гравцем команди Львівського політучилища. У 60-х ЛВВПУ знала вся країна — спочатку ми пробилися до фіналу Кубка УРСР, а наступного року виграли трофей.

У 1967 році калушанин змінив одну львівську команду на іншу:

Моєї згоди ніхто не питав — просто забрали у львівський СКА. Армійська команда була дуже сильною, але тоді відбувся масовий відтік виконавців. Зрештою, я не можу скаржитися на долю — у СКА були хороші умови: комфортний готель на стадіоні, хороший колектив. Проблем з адаптацією не виникло.

У грі за львівський СКА (ліворуч)

У 1970 році Мар’ян Гумінілович переїхав зі Львова до Полтави, оскільки у СКА відбувалися армійські реформи і він вирішив змінити середовище на полтавський “Сільбуд”, потім названий “Будівельником”.

Полтава закарбувалася у моїй пам’яті завдяки одному трагічному випадку. Це трапилося 5 лютого 1970-го, коли ми поверталися у Полтаву зі зборів у Євпаторії. Перед нами повзла вантажна машина “Колхіда” з причепом буряків. Ось так плетемося позаду п’ять хвилин, десять… Набридло водію і він вирішив здійснити обгін. Наш автобус виїхав на зустрічну, а там якраз “Ікарус” старенький, рейсовий автобус “Херсон-Одеса”. Удар був потужним, хоча лобового зіткнення вдалося уникнути. Я сидів у п’ятому ряду і від удару вилетів у вікно. Внаслідок падіння я мав серйозні проблеми зі спиною. Лікарі сказали, що я повинен спати лише на твердій поверхні. Це тривало протягом 21 дня. Крім того, майже не вставав і самотужки не ходив. На щастя, через певний час таки повернувся на поле, — пригадує Мар’ян Гумінілович.

У 1973 році калушанин вирішив повернутися в івано-франківський “Спартак”, де провів три сезони. Футбольні літописці відзначають особливий фінт Мар’яна Гумініловича: він однією дією прибирав на замаху кількох суперників.

Це все було в молодості, коли я володів чудовою швидкістю. Можна зробити це одного разу, потім ще, але з часом трюк розгадують і треба вигадувати щось нове. Виглядало все так: біжу по флангу, бачу, що гравець стелиться у підкаті або готується забирати у мене м’яч. У певний момент вдаю, ніби зміщуюся в центр, а тоді раптово продовжую рух по флангу за спину захиснику. Опонент мені вірить, залишається у статичній позиції, а я його розхитую. Щось схоже тепер робить Євген Коноплянка. Тільки він повністю в центр зміщується, — розповідає футболіст.

Закінчив з великим футболом Мар’ян Гумінілович доволі рано. 24 жовтня 1974 року “Спартак” на виїзді обіграв “Торпедо” — 2:0. Калушанин вийшов на заміну в другому таймі, однак не відіграв навіть 10-ти хвилин, бо травмувався у боротьбі з Тамазом Коставою за верховий м’яч.

Ліва рука вивернулася догори, я відчув страшенний біль. Мене миттєво завантажили у швидку і повезли у лікарню. Пригадую тільки, як грузинські медики почали радитися, що робити. Я свідомості не втратив, чув навколо голоси, але почував себе вкрай жахливо. Врешті, лікарі зробили мені анастезію — далі нічого не пам’ятаю. Коли виступав за Буковину у 1975-му, то відчував дискомфорт. Вистрибнути вгору нормально не міг. Фактично для футболіста руки виконують функцію крил. А я не міг як слід їх випрямити через ту травму. Інколи рука “вискакувала”, формувався невеличкий вивих. Я тільки так “гоп” — і на місце поставив. Три дні поболить і перестає. Хоча це не заважало мені 16 років грати за любительський Електрон в Івано-Франківську. Не прощався з кар’єрою футболіста аж до 40, — розповідає Мар’ян Гумінілович.

Зараз калушанин і досі бере участь у матчах, проте уже у ролі арбітра.

Я постійно грав за ветеранів, далі мені запропонували зайнятися суддівством. У матчах районного чемпіонату ще й зараз працюю. Не знаю, чи можна мене вважати найстаршим арбітром в Україні, чесно кажучи, не задумуюся про це, просто виконую улюблену справу. Якщо погано себе почуваю, то не беруся функції головного судді виконувати. Намагаюся працювати совісно. Вийшов м’яч за бокову лінію? Не можна лінуватися, треба добігти до кутового прапорця і показати це. А ще я ніколи не змінюю своїх рішень. Нехай кричать, сперечаються, нервуються — байдуже. Суддя не повинен піддаватися тиску, — наголошує Мар’ян Гумінілович.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

  • ��������...
  • Loading...