Дешево і сердито. Журналісти спробували тиждень харчуватися в школах

Харчування у школах стало в Івано-Франківську топ-темою, навколо якої дуже багато розмов, скандалів і проблем. Та чи справді варто заглядати в шкільні кухні, зазирати в каструлі, кричати, що все зовсім погано: дешеві макарони, брудний посуд, немає ні риби, ні м’яса? Активні матері б’ють на сполох, пасивні батьки, які не мають часу поцікавитися, що там у сина чи дочки на обід, просто компенсують усе грошима. Але результату з цього галасу мало.

Відповідно до наказу директора департаменту освіти та науки Івано-Франківської міськради Ігоря Смаля, обід у франківській школі має коштувати 13,70 грн. Тож, відкинувши критику і увійшовши в роль учня, ми вирішили перевірити, чи реально прохарчуватися на цю суму і чи смакує те, що готують у шкільних їдальнях?

Отже, я проста франківська учениця, якій батьки дають 14 гривень на обід, і ніяких кишенькових. Живу без сухариків, пепсі і чипсів, харчуюся тільки в шкільній їдальні. Це важко уявити, але спробуймо. А чому б ні? Пригадую свої шкільні роки. Дуже не любила гороху і салату з бурячка, але ніколи не забуду смачних оладок зі сметаною, посипаних цукром, такі навіть у ресторанах важко знайти.

Цікаво, яке меню у сучасного франківського учня, які зараз їдальні, який інтер’єр, як діти обідають, чи щось змінилося? І чи дозволять мені, чужій людині з вулиці, пообідати в школі?

Кореспондент «МІСТА» тиждень харчувалася в шкільних їдальнях. П’ять днів, п’ять навчальних закладів, 14 гривень на день.

Журналіст Наталія Сербин

Івано-Франківська гімназія №2

Маленька гімназія. Велика перерва. Шукаю їдальню, взяла до компанії подругу. Йдемо на обід, у коридорі приємний запах шкільної їжі. Діти допомагають зорієнтуватися. Правда, їдальнею важко назвати те приміщення, де готують і подають їжу. Дітей дуже мало, за столом сидить кілька поважних пань.

Запитуємо, чи можна поїсти, прибиральниця строго у відповідь: «Ви звідки?» Кажу, що була неподалік і вирішила поїсти. Моя відповідь її задовольнила. Що ж на обід? Меню скромне: борщ, салат, макарони і риба, все це за 14 гривень. За каву і чай треба платити окремо. Замовила обід, принесли, подали, побажали смачного. Борщ смачний, але пісний, без м’яса. Макарони з категорії найдешевших, салат із капусти та шматочок риби. Загалом ніби не так все зле. Але, мабуть, коли б я була дитиною, то такі макарони точно би не їла, над капустою ще б подумала, а смачненької рибки було досить мало. Чи змогла би я протриматися на одній рибі? Напевне, ні. Тому для підкріплення точно купила б чипси чи сухарики і газовану воду.

Найбільше мене вразило приміщення. Воно жахливе. Це не їдальня, а частина актового залу, який розділили навпіл. Ось тут діти співають і танцюють, а потім йдуть одразу до столу – таке собі маленьке шкільне весілля.

Однак найбільше мене вразило приміщення. Воно жахливе. Це не їдальня, а частина актового залу, який розділили навпіл. Ось тут діти співають і танцюють, а потім йдуть одразу до столу – таке собі маленьке шкільне весілля. А збоку ще й прилавок із цукерками, водами і всякими дитячими забаганками. Тому якщо макарони і борщ не посмакують, то 14 гривень є на що витратити.

Івано-Франківська спеціалізована школа № 5

Великий, престижний навчальний заклад. Шум, галас, бурхливе шкільне життя. Простора їдальня, є трохи дітей. Знайоме віконечко, звідки визирає пані у білому ковпаку. Запитую, чи можна пообідати – жодних заперечень. На обід – суп, котлета і знову макарони. Таке відчуття, що я в Італії, а не у Франківську.

Ну що ж, макарони то макарони. Плачу 14 гривень за комплексний обід. Суп найпростіший, з категорії «що було, з того і зварили», мабуть, розсольник, багато цибулі, яку діти переважно не дуже люблять. Хоч я і в ролі дуже чемної учениці, проте не змогла це з’їсти. Макарони знов далеко не найкращі, глевкуваті, котлета сильно присмажена, та й м’яса у ній відчутно бракує. На завершення запила все компотом – дуже солодкий, але діти таке люблять. Хоч якийсь позитив.

Загалом, як на таку елітну у франківських колах школу, то нічого особливого. До того ж, кидається в очі бруд: непротерті столи, жирнуваті ложки, виделки і старенький радянський посуд. Аж надто багато радянщини. Все потребує рук.

Івано-Франківська школа I-III ступенів № 7

Третій день видався не таким легким. Вирішила пообідати в школі № 7. Та тут не так все просто. Спочатку важкувато було знайти їдальню. Проте все розповіли, показали, провели діти. Вона виявилася дуже примітивною, втім, пахло там апетитно, мабуть, думаю, обіди смачні.

Традиційно запитую, чи можна поїсти, а у відповідь поважна пані каже: «Ви ж не учениця, а можуть їсти тільки діти». Нарешті! Приємно, що хоч десь працюють правила. В цій сірій, і, на перший погляд, непомітній школі люди знають закон. А я залишаюся без обіду.

Івано-Франківська школа I-III ступенів № 18

Четвертого дня я поїхала в Пасічну, у 18-ту школу. Ще перед великою перервою, бо ж тут учнів багато, тож можу і не потрапити на обід або раптом не вистачить на всіх. Поки йду коридором до їдальні, зауважую бруд, пилюку всюди. Їдальня велика, простора, але також брудна і неохайна.

Такий собі шкільний стиль. Дуже старі столи, такий же прилавок, подібні у Львові на вокзалі ще збереглися. Після побаченого їсти не дуже хочеться, але ж діти тут харчуються щодня, тому йду шукати свій обід. Традиційні два віконечка – де видають страви і приймають брудний посуд. На кухні ще метушаться кухарі, готуються до великої перерви.

Суп найпростіший, з категорії «що було, з того і зварили», мабуть, розсольник, багато цибулі, яку діти переважно не дуже люблять. Хоч я і в ролі дуже чемної учениці, проте не змогла це з’їсти.

Чесно зізнаюся, що хочу поїсти. Заперечень немає,  мене просять ознайомитися з асортиментом. На стіні розміщене меню, завірене печаткою, перелік страв по днях та за віком дітей. Я не потрапляю до жодної з категорій. Обираю рибу з овочами, салат із моркви, буряка, капусти та картоплю. Це все коштує 14 грн. Суп сюди не входить. Мабуть, через те, що є риба з овочами.

Обідаю в майже порожній їдальні. Якщо уважно прислухатися до себе і відкинути погані умови, зізнаюся, що мені посмакувало. Почали сходитися школярі. Вони просять їсти, а злосливі кухарки їм кажуть, що ще не час. Шкода дітей, але дисципліна тут, мабуть, понад усе.

Загальноосвітня школа-ліцей № 23 ПНУ ім. В. Стефаника

Відома школа, багато учнів. Перерва, діти бігають на подвір’ї. На моє прохання школярі скеровують у їдальню. Вона велика й затишна, тут людно й гамірно. Стаю в чергу, у меню великий вибір страв. Ніхто нічого не запитує. Прошу обід на 14 гривень. Подають салат із моркви, буряка, капусти, картоплю і рибу. На додачу пропонують сирники, налисники. Але в мене тільки 14 гривень, тому не беру.

Бачу, деякі діти вже взяли й додаткові порції. Відчувається приємна атмосфера. Сідаю посеред дітей зі своїм обідом. Все смачне. Салат свіжий, діти поряд також із задоволенням їдять. Загалом, тут зауважую суттєву різницю з попередніми школами. Умови, сервіс, якість. І основне, що гроші ті ж самі, 14 гривень. Це дивує.

***

П’ятиденна екскурсія франківськими ЗОШ виявилася досить цікавою. Та найбільше вражає те, що школи дуже старі, там все дихає «совком». І тільки сучасні діти, смартфони та пластикові вікна нагадують, що ми щось колись говорили про Європу, нові стандарти і реформу в освіті.

Дуже важко усвідомити, що за 25 років незалежності держави в цій галузі все так запущено, а в школу може зайти будь-хто. Тобто, про безпеку дітей краще не говорити, бо це взагалі утопія, пусті балачки.

Тільки сучасні діти, смартфони та пластикові вікна нагадують, що ми щось колись говорили про Європу, нові стандарти і реформу в освіті.

А щодо харчування у школах, то, як мовиться, жити можна. Проте підхід до організації цього процесу досить примітивний. Дітей змусити до чогось дуже важко, а тому придбати несмачні макарони з бурячком вони навряд чи схочуть.

Зрештою, 14 гривень – це мізер. Може в цьому обіді бути багато картоплі, макаронів, але ж смачне м’ясо, риба чи то навіть якісна сарделька коштують значно більше. А годувати дітей за залишковим принципом – значить, ростити хворе покоління. І щоб дуже довго не рахувати, просто уявімо, що нам, дорослим, дали 14 гривень на обід. Нічого хорошого за менш ніж 30 гривень ми не поїмо.

Важко зрозуміти, чому наші діти дістають таке мізерне харчування. Можливо, це пов’язано з тим, що люди, які сьогодні в Україні відповідальні за такі стандарти, їдять у дорогих ресторанах і навіть не уявляють, що таке – пообідати за 14 гривень.

Автор: Наталія СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 6

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.