Реставрація чи побілка? Як зберігають старе обличчя міста

Архітектура – це настрої і смаки, притаманні кожному поколінню, його портрет. Будівлі та їхні творці взаємопов’язані й дуже подібні. Воно й не дивно, адже людина робить усе крізь призму власних відчуттів та способу життя. Кожна генерація залишає по собі певний архітектурний слід.

Яким буде будівничий спадок сучасних іванофранківців? Споглядання архітектурних «шедеврів» нашого міста навіює нерадісні думки.

Є окремі, по-особливому креативні мешканці, які завзято привносять у міський спосіб життя елементи сільського побуту: хтось прибудував до старого фасаду ґанок, аби було де капці від дощу сховати, хтось зашив пластиком у старій кам’яниці балкон, щоб було де мішок картоплі на зиму покласти. А дехто насмілився на ще більш амбітні вчинки – незаконно звів багатоповерхівку або під виглядом реставраційних робіт знищив старий будинок і за кілька років звів абсолютно новий.

Місто, яке втрачаємо

Та попри хаос в архітектурі є ще не до кінця втрачений колишній Станиславів – це кілька сотень старих будинків, які багато хто на словах прагне зберегти, проте мало хто для цього щось робить. Давні споруди, фасади, балкони, веранди, скульптури, двері чекають на підмогу. Більшість з них потребують реабілітації, а деякі і глибокого хірургічного втручання. Та цим будівлям, як часто і людям, не пощастило з лікарями.

Чому ж сучасне покоління так нехтує своїм архітектурним минулим, чому пам’ятки будівництва постійно зникають і тільки митці крізь призму творчих проектів стараються зберегти образи старого Станиславова? На це є ряд суб’єктивних і об’єктивних причин.

Чому ж сучасне покоління так нехтує своїм архітектурним минулим, чому пам’ятки будівництва постійно зникають і тільки митці крізь призму творчих проектів стараються зберегти образи старого Станиславова? На це є ряд суб’єктивних і об’єктивних причин.

Реставрація – коштовний процес, який потребує комплексного підходу. В Івано-Франківську нова влада розпочала вирішення проблеми ніби з правильного кроку, прийнявши програму охорони культурної спадщини міста терміном на 2016 – 2018 роки, якою передбачається збереження історичної забудови, пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення.

Основною мотивацією прийняття програми є наявність в Івано-Франківську 559 пам’яток місцевого і п’яти – національного значення. На сьогодні понад 100 об’єктів-пам’яток архітектури перебувають у «важкому» стані. Та чи вирішить програма одразу всі накопичені за роки проблеми?

Найперше – в Івано-Франківську не проведена інвентаризація та паспортизація будівель. Щодо пам’яток архітектури мають бути укладені охоронні договори з власниками, проте їх майже ніде немає. Постійні реформи в комунальній сфері призводять до частої зміни балансоутримувачів будинків, і тут є ряд факторів, які нерідко стають причинами зловживань.

Пригадуємо, ще за часів ЖЕКів в Івано-Франківську бували випадки, коли з добрими намірами щодо реставрації будинків з бюджету міста перераховували кошти, які могли використовуватися далеко не за призначенням. Так, реставрація стала підґрунтям для корупційних схем та фінансових оборудок. Часто щастило тим будинкам, у яких живуть відомі чи багаті особи, на них чомусь знаходилися кошти… Гірше, коли в домі проживали старенькі люди, не спроможні на лобіювання своїх інтересів і не здатні до ефективної самоорганізації.

Часто щастило тим будинкам, у яких живуть відомі чи багаті особи, на них чомусь знаходилися кошти… Гірше, коли в домі проживали старенькі люди, не спроможні на лобіювання своїх інтересів.

Наочним прикладом стала споруда на вул. Січових Стрільців, 16 – так званий «пасаж Єґера». Його мешканці звернулися до мера Руслана Марцінківа по допомогу, щоби врятувати пам’ятку архітектури, а натомість отримали рекомендацію створити ОСББ… На жаль, в будинку проживають в основному пенсіонери, і навіть незважаючи на те, що він розташований у самісінькому центрі міста, ніхто не хоче його рятувати.

П’ять на вісім

На 2017 рік запланували витрати з бюджету міста на реставрацію будинків: за програмою, на пам’ятки архітектури виділять приблизно 5 млн грн. За ці кошти згідно з планом закупівель департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (сайт публічних закупівель prozorro.gov.ua) планується провести роботи у восьми будівлях, серед них і франківська ратуша.

Насправді це багато. І якщо все робити правильно і комплексно, то, напевне, така сума є недостатньою. Адже кожна будівля, яка пройшла свій етап старіння, потребує окремої діагностики та індивідуального підходу. Також надважливо до цієї тонкої справи залучити фахівців, щоб не наробити помилок.

Слід лікувати середину

Найбільше, звичайно, турбує ратуша, яка є головною архітектурною пам’яткою міста. За словами архітектора-реставратора Ігоря Панчишина, такий великий перелік запущених об’єктів свідчить про те, що влада просто не розуміє, що таке реставрація. «Це може бути в кращому разі ремонт або побілка, – каже Панчишин. – Починають робити ратушу і виділяють на це близько 2 млн грн. За ці кошти можна зробити проект, дослідження, археологію, риштування, і, можливо, початкові роботи, але не комплексну реставрацію. Основна проблема ратуші є у фундаменті та підвалах. От із цього варто починати».

Проте влада береться до музею. Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради оголосив тендер на виготовлення проектно-кошторисної документації та запланував на травень закупівлю щодо реставраційних робіт. На це передбачений 1 млн 955 тис. грн.

Це може бути в кращому разі ремонт або побілка. Починають робити ратушу і виділяють на це близько 2 млн грн. За ці кошти можна зробити проект, дослідження, археологію, риштування, і, можливо, початкові роботи, але не комплексну реставрацію.

У списку об’єктів є будинок на вул. Шевченка, 44.

Втім, конкурс на закупівлю необхідного для реставраційних робіт повинен відбутися тільки у травні, а риштування уже викладене. Мабуть, скоро хтось візьметься за побілку атлантів, які для Франківська мають неабияке значення, адже їх автором є відомий скульптор Михайло Бринський. Та чи справді варто так поспішати? Чи тільки оновлення фасаду є основною проблемою старого будинку? Ігор Панчишин знов-таки зазначає, що насамперед потрібно розробити повнокровний реставраційний проект, а не акт виконаних робіт із побілки химер. «Зрештою, навіть щоб білити, також треба знати чим, – акцентує архітектор. – І не варто поспішати з роботами зверху. Щоби врятувати будинок, треба його «лікувати» зсередини – підвали, піддашшя, конструкції, сходові клітки».

Також у списку дві споруди на вул. Грушевського. Перша – за номером 38, побудована на початку ХХ століття, пам’ятка архітектури місцевого значення, на проведення реставраційних робіт якої заплановано витратити 299 тис. 500 грн.

Друга – пам’ятка архітектури місцевого значення на вул. Грушевського, 42. Цей будинок зведений у 1900-х роках, і на його реставрацію передбачено значно менше – 179 тис. 500 грн.

Ще «пощастило» трьом будинкам на вул. Леся Курбаса, 5, 7, 9, на них чекає зовнішнє оновлення. Це фактично один трисекційний будинок, що прикметний неокласичними і сецесійними формами, споруджений у 1906 році. Він також є пам’яткою архітектури місцевого значення. На реставраційні роботи передбачена 921 тис. грн.

До цьогорічної програми увійшли ще два будинки на вул. Мазепи. За номером 24 – пам’ятка архітектури, побудована у 1910 році, на реставрацію заплановано 679 тис. грн.

А будинок 1901 року на вул. Мазепи, 28 входить у перелік пам’яток архітектури місцевого значення, на його оновлення закладені 329 тис. 500 грн.

На розі вулиць Гординського та Чорновола буде реставрована кам’яниця під номером 28. Вона збудована в 1912 році єврейським підприємцем, доктором права та адвокатом Карлом Вайнгартеном. На виконання робіт передбачено 728 тис 500 грн.

Освітити, а не підсвітити

Крім оновлення фасадів, традиційно ще буде здійснене освітлення будинків. Воно має підкреслити архітектурне багатство споруд, тож з цим інструментом слід поводитись не менш професійно, ніж із самою реставрацією. Освітлення має бути частиною реставраційного проекту. А так чомусь, на жаль, не складається. Бо, судячи з того, як були освітлені будівлі минулого року, це всього-навсього підсвітка фасадів. А над концепцією ніхто не замислювався…

Не варто забувати, що Івано-Франківськ прагне стати туристичним обласним центром. А з таким реставраційним підходом з роками ми втратимо старе місто. І тоді турист може зацікавитися хіба що фотографіями давнього Станиславова.

Автор: Наталія СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 7

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.