Вболівати по-франківськи. Життя місцевих ультрас

Вони слідкують за кожним інтерв’ю улюблених гравців і тренерів, приходять на матчі раніше за всіх, їздять за своєю командою-фаворитом по всій Україні. Вболівальники, фанати, ультрас. Як за останні роки змінився український рух уболівальників і як нині живеться справжнім фанам в Івано-Франківську?

Ультрас живуть дружно

Більшість людей, почувши слово «фанат», одразу уявляє вболівальника великого футболу. Цей спорт найпопулярніший, а його фанати – найактивніші. Є такі й у Франківську. Після чотирьох років без професійного футболу влітку минулоріч наші вболівальники нарешті знову отримали свою команду – футбольний клуб «Тепловик-Прикарпаття». Зараз він виступає у Другій лізі чемпіонату України.

На домашніх матчах «Прикарпаття» найактивніших вболівальників можна легко знайти біля краю головної трибуни стадіону «Рух», де висять спеціальні банери. Практично кожен з них має шарф із символікою клубу, цілий матч співає пісні, скандує «кричалки», словом, підтримує улюблену команду всім серцем і голосом. Це франківські футбольні ультрас.

Якщо фан-клуб – це офіційна організація зі статутом, правлінням тощо, то ультрас – це своєрідний клуб за інтересами, неофіційне угруповання людей, яких об’єднує футбол, – розповідає один із найактивніших франківських ультрас Олександр Заславський. – Ми не є офіційною організацією. Cамостійно збираємось, робимо банери, ходимо на матчі, вирушаємо на виїзди, і все це за свої кошти. В цьому суть справжніх уболівальників.

Попри те, що «Прикарпаття» наразі грає в найнижчому професійному дивізіоні України, ультрас активно їздять за командою на виїзні матчі. Цього сезону вони були в Хмельницькому, Вінниці, Херсоні, Одесі, навіть у далекому прифронтовому Маріуполі.

Багато хто пам’ятає конфлікти фанатів під час Євро-2016 у Франції. Сутички між вболівальниками бували й в Україні, та це вже історія. У 2014 році все змінилося, нині це одна велика дружня спільнота.

Фанати були однією з рушійних сил під час Євромайдану, згодом сотні футбольних ультрас пішли добровольцями захищати Україну на Сході, і все змінилося, – каже Олександр Заславський. – Конфлікти між уболівальниками відійшли на задній план. Тепер колишні суперники стали бойовими побратимами, а багато хто віддав своє життя за нашу державу. Всі зрозуміли, що якась ворожнеча зараз абсолютно недоречна.

Нині «Прикарпаття» посідає 10-те місце у турнірній таблиці Другої ліги. Як би не завершився цей сезон, він став справжнім святом для франківських ультрас та усіх любителів гри мільйонів. Залишається сподіватися, що у професійного футболу на Прикарпатті все ще попереду.

Володимир Ковалюк, тренер ФК «Тепловик-Прикарпаття»

– В Івано-Франківську довго не було професійного футболу, і хотілося зробити футбольну команду для рідного міста. Про любов наших людей до цієї гри свідчить те, що ми зараз на першому місці за відвідуваністю домашніх матчів у Другій лізі. Мені дуже приємно як головному тренеру і директору стадіону, що люди ходять на футбол, люблять його. Підтримка уболівальників відчувається дуже сильно. Це наш дванадцятий гравець.

Зараз, у другому колі чемпіонату, ми стараємося не розчаровувати наших фанів – програли лише одну гру. Це теж один із найкращих показників ліги. Проте наші вболівальники підтримують команду не тільки тоді, коли ми перемагаємо, але й як програємо. Дуже приємно, коли навіть після поразок люди встають і аплодують нашим футболістам. Для нас це дуже важливо. Можемо лише подякувати всім нашим уболівальникам за таку чудову підтримку!

Баскетбол тримає до останньої секунди

Ще однією франківською професійною командою, яка збирає сотні вболівальників на свої матчі, є БК «Говерла», що теж має своїх відданих фанів. Найактивнішим з них є 24-річний іванофранківець Андрій Ревчук. Він із «Говерлою» вже дев’ять сезонів і є неофіційним рекордсменом з відвідуваності ігор команди, приходить також на матчі франківських «Прикарпаття» й «Урагану».

Головною особливістю баскетболу, яку виділяють всі, є інтрига, що часто тримається до останніх секунд матчу, – говорить уболівальник. – Часто буває, що команда, яка поступається в рахунку, за 3-4-ту чверть відіграє значну кількість очок, і все вирішується на останніх секундах або ж в овертаймі.

Баскетбольний прорив у Франківську стався 2008 року. Саме тоді «Говерла» свої домашні матчі почала проводити в манежі Коледжу фізвиховання, у команді з’явилися відомі прізвища, легіонери, а згодом команда стартувала у Суперлізі.

Мабуть, найбільше вболівальників було в кількох сезонах Суперліги, у 2011 році команда завоювала бронзові медалі чемпіонату, і це поки що найвище досягнення в історії клубу, – продовжує Андрій Ревчук. – У перших сезонах навіть окремо діяли фан-клуб та ультрас-угруповання. У нас завжди була взаємодія між фанами і самим клубом, який активно сприяв виїздам уболівальників (Львів, Київ, Одеса).

Сезон 2016-2017 «Говерла» провела у Вищій лізі (друга за рангом в українському баскетболі). Команда, повністю укомплектована гравцями з різних куточків України, вийшла у плей-оф, дісталася до фіналу, здобула дві вирішальні перемоги над львівською «Політехнікою» та завоювала право на підвищення і виступ у Суперлізі. Тож нині вболівальники сподіваються, що клуб знайде відповідне фінансування, підсилиться і все-таки повернеться на найвищі позиції в українському баскетболі.

Андрій Калашніков, капітан БК «Говерла»

– Внесок наших вболівальників у перемогу у фінальній серії та загальну в чемпіонаті виявився чи не головним фактором. Ми грали другий вирішальний матч на виїзді у Львові, втім, проводили поєдинок наче вдома, в Івано-Франківську. Наші вболівальники створили чудову атмосферу. Здавалося, наче ми граємо у себе, в рідному манежі Коледжу фізвиховання.

Є люди, котрі не тільки вболівають за нас, а справді цим живуть. Для них «Говерла» – це справжня сім’я, за яку вони переживають так, як за рідних. Ми зустрічаємося під час матчів та поза майданчиком вже не один рік. Це надзвичайно.

Для мене особисто, як для гравця родом з Івано-Франківська, підтримка рідних, друзів та знайомих в залі буквально надає крила. Я наче літаю під час ігор, заряджений енергією на боротьбу та перемоги. Ми дуже вдячні всім нашим вболівальникам!

«Ура-фан» змінює покоління

Фанати івано-франківського народного футбольного клубу «Ураган» нині теж живуть спогадами про славні часи. Найбільше глядачів команда збирала у 2010-2014 роках. Тоді у складі «Урагану» грали імениті легіонери, клуб досяг своїх найбільших успіхів – перше і наразі єдине чемпіонство, Суперкубок України та навіть виступ в елітному раунді Кубка УЄФА.

Єдиним від заснування «Урагану» у 2002 році, хто не пропустив жодної (!) домашньої гри команди, є іванофранківець Роман Стречковський. Він же – почесний президент фан-клубу команди, який, до речі, є офіційно зареєстрованою організацією – «Ура-фан».

Починали фанатський рух в «Урагані» троє людей: Іван Цимбала, Андрій Менів та Роман Стречковський. У 2007-08 роках під час домашньої гри, коли «Ураган» програвав львівському «ТВД» 0:1, ця «трійця» почала кричати, підтримувати, і команда вирвала перемогу – 2:1. Після того до хлопців приєднувалися нові люди, і голосова підтримка «Урагану» ставала все потужнішою.

На жаль, зараз у фан-клубі значно менше активних уболівальників, – розповідає Стречковський. – Багато наших юних фанатів подорослішали, одружилися, хтось виїхав за кордон. А раніше, особливо в чемпіонський сезон, був такий бум, що в нашому секторі на трибуні збиралося по 20-30 чоловік. Так само вирушали на виїзди і робили там такий галас, що часом було не чути місцевих уболівальників.

Як каже Стречковський, більшість людей вболівають лише тоді, коли команда успішна. Так, наприклад, минулого сезону, коли «Ураган» не показував блискучої результативності, фанів у манежі Коледжу фізвиховання значно поменшало. Натомість у цьогорічному чемпіонаті, коли команда почала грати значно краще, на матчі знову потягнулися люди.

Роман Кіндратів, капітан НФК «Ураган»

– Найтепліші спогади про наших вболівальників у мене пов’язані з серією плей-оф 2011 року, коли ми перемогли львівську «Енергію-Тайм» і стали чемпіонами. Ми грали на виїзді у Львові. Зал був переповнений людьми, але практично цілу трибуну зайняли вболівальники, що приїхали з Івано-Франківська. Атмосфера була просто неймовірною!

Ще один пам’ятний момент трапився у 2013 році. Ми тоді у фіналі плей-оф програли «Локомотиву», поверталися з Харкова, і вже в Івано-Франківську біля готелю «Надія» нас зустріли вболівальники, підтримали, дякували за сезон. Це був дуже зворушливий сюрприз.

В Івано-Франківську в нас завжди була чудова підтримка. Гриміли барабани, висіли банери. Відчувалося, що дійсно граємо вдома. Найактивніше за нас вболівали, коли команда вигравала, коли ми були чемпіонами. Зараз наші результати трохи гірші, і останні кілька років фанати дещо притихли. Можливо, у самому фан-клубі відбувається зміна поколінь. Але наші вболівальники одні з найкращих в Україні, якщо не найкращі взагалі. Ми вдячні всім за підтримку! Це дуже важливо для команди.

Автор: Микола ВОЛКОВ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 8

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.