Країна Графа Дракули та мамалиги

У червні цього року українці нарешті отримають можливість безвізових поїздок до країн Європейського Cоюзу. Загалом до цього політично-економічного об’єднання входить 28 країн, серед яких і наші найближчі західні сусіди. І хоча ЄС виглядає як єдине державне утворення (тільки через загрозу терактів та міграційну кризу тут тимчасово відновили контроль на внутрішніх кордонах), кожна з країн цієї співдружності зберігає свої прикметні особливості, зумовлені історичним розвитком та національними, самобутніми традиціями. Перед тим, як перетнути західний кордон і долучитися до європейського співтовариства, варто довідатися якнайбільше про всіх тих, хто гостинно відкриває перед нами двері.

Оскільки Івано-Франківщина межує з однією із країн Євросоюзу, до якої, так би мовити, рукою кинути – варто тільки гору перейти, перша розповідь буде про Румунію, країну Графа Дракули та мамалиги.

До речі, про гори: вони настільки спільні, що карпатська орографія на українській Гуцульщині аж рясніє назвами, які, очевидно, мають румунське походження: до них належать і Бребенескул, і Менчул, і Брескул, і Туркул, і навіть Петрос та Говерла. Так само багато тут поселень, названих по-румунськи: Перкалаба, Дземброня тощо. Зрештою, саме слово «гуцул» деякі етимологи також виводять з румунської мови, як і такі «румунізми», як бриндза, ґринджоли, кукурудза, плекати, румеґати чи сапати, які увійшли до широкого вжитку. Але знання всіх цих слів навряд чи допоможе порозумітися з румунами, тож для спілкування у пригоді стане англійська, або навіть краще – німецька.

Кажуть, румунській мові всього 1700 років і вона сформувалася щойно тоді, коли тутешні гето-дакські племена потрапили під вплив Римської імперії. Мабуть, до тих часів належить найгероїчніший період румунської історії, німим свідком якого в горах Орештіє на південному заході Трансільванії лежать руїни Сармизегетузи – давньої столиці Дакії. Унікальність цього місця полягає в тому, що тут зберігся прадавній кам’яний календар, за яким дотепер можна проводити точні розрахунки чинних дат. Це одна із семи пам’яток Румунії, що належать до світової культурної спадщини і перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Пальму першості за популярністю серед туристів впевнено утримує так званий «замок Дракули» у гірському містечку Бран. Хоча він був збудований ще в XIV столітті лицарями Тевтонського ордену, але справжньої слави зажив тільки недавно.

Про спротив, який чинили місцеві племена римським завойовникам, віднедавна нагадує ще й монументальне зображення вождя даків Децебала. Цей монумент, що сягає заввишки 40 метрів, вважається найбільшим у Європі скульптурним портретом. Барельєф висікли на скелі Дунайського каньйону поблизу міста Оршави у 2004 році. Роботи виконували 12 скульпторів-альпіністів на замовлення румунського бізнесмена та популяризатора історії Костянтина Драгана, який потратив на цю затію близько мільйона доларів. Місце для монумента обрали не тільки мальовниче, але й історичне: буцімто, десь у цій місцевості відбулась вирішальна битва, в якій війська римського імператора Траяна остаточно розгромили дакійців, після чого їхній вождь Децебал проштрикнув себе мечем, вчинивши самогубство, щоб не здаватися у полон.

Cluj-Napoca, Romania.

До речі, на дивовижну безстрашність перед лицем смерті, притаманну для фракійського населення цього краю, вказував ще Геродот, що описував тутешні племена як «найсправедливіших і найсміливіших з людей», тому що вони вірили в безсмертя душі й не боялися померти.

Можливо, таке споконвічно розважливе ставлення до смерті стало причиною появи в Румунії ще однієї унікальної пам’ятки – так званого «Веселого кладовища» в селі Сепинці на Мармарощині. Різнобарвне та комічне оформлення намогильних пам’ятників, на яких вирізьблені сценки з життя похованих там мешканців села, часто в супроводі дотепних віршиків, що розповідають про померлих або причини їхньої смерті, зробило цей цвинтар знаменитим на цілий світ. Своєрідного вигляду він почав набувати у 1935 році, коли місцевий митець Йоан Петраш виготовив перший хрест із смішною епітафією. Тепер на «Веселому кладовищі» близько 800 надгробків, і це одне з найпопулярніших туристичних місць Румунії.

Після падіння комунізму представники династії, хоч уже й без престолу, продовжили активно працювати на Румунію, ставши, зокрема, лобістами вступу країни в НАТО й ЄС.

Однак пальму першості за популярністю серед туристів впевнено утримує так званий «замок Дракули» у гірському містечку Бран. Хоча він був збудований ще в XIV столітті лицарями Тевтонського ордену, але справжньої слави зажив тільки недавно, після того, як американський режисер Френсіс Коппола використав його як антураж під час екранізації знаменитого роману Брема Стокера про трансільванського графа-вампіра.

У той час, коли в цих краях жив прототип літературного персонажа, волоський князь і воєвода Влад ІІІ Дракул («син дракона»), який за жорстокі розправи над ворогами отримав також прізвисько Цепеш (наштрикувач) і як національний герой протистояв турецькій навалі, Бранський замок входив до прикордонної зони з Османською імперією. Тогочасні джерела стверджують, що залогу замку складали професійні військові найманці, серед яких були навіть англійські пірати, проте жодних вампірів там, звичайно, не було.

Зрештою, вампірська тематика у Брані переважає лише на сувенірному ринку, а в музейному комплексі замку представлена винятково тематична експозиція, яка висвітлює події під час зйомок фільму про графа Дракулу, що відбувалися в цьому інтер’єрі. Основна ж частина тутешніх експонатів стосується історії перебування у замку монаршої родини: на початку минулого століття саме тут була улюблена карпатська резиденція румунських королів. До речі, у процесі реституції (повернення майна попереднім власникам), який розпочався 2006 року, «замок Дракули» повернули справжнім спадкоємцям – нащадкам династії Габсбурґів, з якою свого часу породичалася донька румунської королеви Марії принцеса Іляна.

Так само повернулася у власність монаршої родини ще одна резиденція – палац Пелеш у місті Сіная, який у 1947 році конфіскувала комуністична влада після вимушеного зречення престолу короля Міхая І. Збудований ще 1888 року в еклектичному стилі першим румунським королем Каролем І цей палац прославився тим, що вперше у Європі був повністю освітлений електричним струмом. Після конфіскації тут облаштували музей, але в останні роки комуністичного режиму (1975–1989) румунський диктатор Ніколае Чаушеску (до речі, він був страчений разом із дружиною Єленою під час революційних подій 1898 року) закрив цю територію для відвідувань. Працівники музею пояснювали це тим, що подружжя Чаушеску страждає фобіями, пов’язаними зі здоров’ям, а будівля буцімто заражена небезпечним грибком. Тепер замок Пелеш знову відкритий для публіки як історична пам’ятка та музей і щорічно приймає майже півмільйона відвідувачів.

Треба сказати, що у румунів від самого початку складалися надзвичайно приязні та шанобливі стосунки зі своїми монархами, попри те, що всі вони були іноземцями. З метою реформування держави та наближення її до західної цивілізації у 1866 році керувати країною запросили представника німецької аристократичної династії Гогенцоллернів принца Карла, який із 1881 року почав правити тут як король Кароль І. Усі зусилля він поклав на процвітання Румунії, чим заслужив народну любов і всезагальне прийняття монархічного устрою. Іноземний правитель став також протидією чварам і міжусобицям локальних кланів із різних регіонів, з яких була утворена румунська держава. Цікаво, що після падіння комунізму представники династії, хоч уже й без престолу, продовжили активно працювати на Румунію, ставши, зокрема, лобістами вступу країни в НАТО й ЄС. У наші дні румунська гілка Гогенцоллернів знову живе в Бухаресті.

Зважаючи на селянський устрій, в національній кухні перевагу надають простим стравам із м’яса та різних овочів. Популярною стравою називають мамалигу – кашу, яку готують із кукурудзяного борошна.

До речі, чинний глава держави також є представником національної меншини. На президентських виборах у 2015 році румуни проголосували за етнічного німця Клауса Йоганніса, який одним із головних гасел своєї перевиборчої кампанії зробив боротьбу з корупцією. До речі, успіхи у цьому напрямку в Румунії просто феноменальні: лише протягом трьох років (2013–2016) за корупцію, хабарництво та пов’язані злочини були заарештовані 2 прем’єрів, 25 депутатів, 16 міністрів та 5 генералів і мерів міст, а загалом під слідством перебувало близько 1250 чиновників. У Румунії за ґрати легко можуть потрапити родичі президента, міністри, циганські барони, політики та урядовці, тут майже досягнули дуже важливої риси демократичного суспільства – рівності усіх перед законом. Прикметно, що румунські корупціонери отримують реальні терміни позбавлення волі, а спроба уряду пом’якшити антикорупційне завдання, що потягнуло б за собою амністію, викликала бурхливі акції протесту та, зрештою, відмову від такого наміру.

«Активна боротьба з корупцією, в тому числі й у науці, – це саме те, що вирізняє моїх румунських колег, які загалом активніше інтегруються у світ через знання мов, реального сповідування цінностей  відкритого суспільства, – зазначив у коментарі для журналу «МІСТО» один із засновників європейської асоціації археологів, іванофранківець Тарас Ткачук. – Власне, отими швидшими темпами руху до згадуваного відкритого суспільства наші сусіди й відрізняються він нас. А робить нас схожими, мабуть, аграрна основа суспільства з усіма її перевагами, та, у контексті розвитку сучасного світу, недоліками».

Протягом багатьох століть економіка Румунії базувалася саме на сільському господарстві. У 1930-х роках країна стала одним із головних постачальників пшениці, кукурудзи та м’яса на європейський ринок, здобувши титул «житниці Європи». Через недостатньо розвинену промисловість у післявоєнний період Румунію вважали однією з найбідніших країн соціалістичного табору.

Певно, зважаючи на селянський устрій, в національній кухні перевагу надають простим стравам із м’яса та різних овочів. Популярною стравою називають мамалигу – кашу, яку готують із кукурудзяного борошна, щедро обсипають бринзою, а іноді їдять із додаванням сметани. Знаменитою є також чобра – кислуватий суп, основною складовою якого є розбавлений розсіл. Страва має багато різновидів, залежно від того, що саме до неї додають – тельбухи, гострі перці, фрикадельки, телятину чи курку. А схожі на пончики папанаші пропонують на десерт практично в кожному тутешньому кафе чи ресторані. В усьому світі славиться також румунське вино: кліматичні умови в країні сприяють дозріванню найкращих сортів винограду. Не випадково Румунія посідає 9-те місце у світі як експортер вин.

В Румунії на законодавчому рівні заборонено називати ромів «циганами». Порушення заборони загрожує серйозним штрафом.

Румуни також схожі з українцями через велику кількість свят в календарі, причому святкування народних і релігійних (румуни здебільшого православні) дат у них переплелися навіть більше. Серед найвідоміших – традиційне свято зустрічі весни Мерцишор, яке припадає на 1 березня. В цей день люди дарують одне одному маленькі бутоньєрки – квіти, сплетені з ниток білого і червоного кольорів. Чимось середнім між Днем святого Валентина та Святом Івана Купала в Румунії є свято Драгобетеле, яке відзначають 24 лютого. Цього дня заведено було оголошувати про заручини, скріплюючи домовленість прилюдним поцілунком. Драгобетеле − персонаж давнього румунського фольклору, його також називають покровителем тварин у даків. За легендами, він був сином міфічної Баби Докії, доньки згаданого вже дакійського правителя Децебала.

Ще одна особливість святкувань у Румунії зумовлена великою кількістю в країні циганського населення, власне, ромів тут проживає найбільше у цілій Європі. До речі, в Румунії на законодавчому рівні заборонено називати ромів «циганами». Порушення заборони загрожує серйозним штрафом. Під час свят цигани вирізняються особливостями темпераменту й екзотичною зовнішністю. До того ж, тут вони мають власне свято – 8 квітня в країні відзначають День ромів.

…У своїй історичній пам’яті румуни не надто заглиблюються у праісторію. Хоча мають для цього такі ж підстави, як українці, котрі полюбляють пошукати предків у трипільській культурі. Зазвичай мало хто згадує, що ця культура має ще одну назву – Кукутень. Ця культурна спільність в добу енеоліту проіснувала понад дві тисячі років на території від Карпат до Дніпра, яка нині поділена між територіями трьох сучасних країн – Румунії, Молдови та України. Зрештою, відтепер це знову буде єдиний культурний простір.

Довідка

Курси валют

1 румунський лей – 6.33 гривні, 0,24 долара, 0,22 євро

Дороги платні. Вартість проїзду в Румунії найдешевша у Європі. Якість покриття порівняно з країнами ЄС так собі, але порівняно з Україною – дороги ідеальні.

Вартість віньєтки в євро на 2017 рік

1 день          7 днів            30 днів 90 днів 1 рік

—–    € 3      € 7      € 13   € 28  – легкові авта

—–    € 6      € 16   € 36   € 96 – вантажні авта

€ 4      € 20   € 52   € 120 € 320 – автобуси

Для авто вагою менш як 3.5 тонн та мотоциклів віньєтка не передбачена.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 8

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.