Під грифом секретності: статус учасника бойових дій за 6 днів служби

Щодня гібридна війна на сході України приносить все нові виклики. У перший рік військового конфлікту українська армія формувалася з добровольчих батальйонів і все трималося на волонтерській допомозі, а сьогодні на порядку денному вже інші проблеми: формування професійної армії на основі контрактної служби, розробка програм реабілітації військових, інформаційна безпека, переорієнтація економіки, постійна співпраця з міжнародними інституціями та посилена інтеграція в європейську спільноту задля розвитку держави.

Патріотизм – на другий план

Проте хочеться згадати про самих учасників війни, військовослужбовців, адже про них зараз рідше говорять. Був час, коли вони місяцями оббивали пороги державних установ, аби отримати державне визнання, підтвердження своєї участі в неоголошеній війні на Донбасі. Мовиться про оформлення посвідчення учасника бойових дій (УБД) та право на щедрі соціальні пільги, які держава часто декларувала, та не виконувала.

Бійці, повертаючись додому, не могли легалізуватися як військові: юридичні колізії, застаріле українське законодавство, відсутність первинних документів з військових частин, а найважливіше – низька самоорганізація державних інституцій, нездатність влади швидко приймати рішення стали каменем спотикання в оформленні статусу учасника АТО. До того всього міксу проблем ще й мирне населення почало проявляти недовіру до військових, а війна стала предметом гострих дискусій, нерідко й осуду.

Так патріотизм і повага відійшли на другий план. Як не прикро, але підстав для цієї недовіри достатньо, адже корупція і зловживання, які домінують в українській державі, просочилися й на фронт. Розслідування волонтерів, свідчення бійців та поява все більшої кількості псевдоучасників АТО дали зрозуміти, що на війні корупції не менше, ніж у мирному житті. Для когось участь у військових діях – це найвищий вияв патріотизму, для когось – можливість спокутувати гріхи минулого; хтось іде на смерть, а хтось – отримати соціальні гарантії і назавжди мати статус, з яким можна претендувати навіть на звання Героя України.

Проблема отримання статусу УБД загострювалася й потребувала нагального вирішення. В результаті була прийнята ціла низка змін до чинного законодавства, а найважливіше – зініційоване створення відомчих комісій при різних міністерствах та державних органах, які отримали повноваження встановлювати статус учасника АТО.

Така комісія була сформована і при Івано-Франківському обласному комісаріаті. До неї був делегований атовець від Івано-Франківського обласного Центру допомоги учасникам АТО, що є дорадчим органом при обласній державній адміністрації, сформованим із волонтерів та учасників АТО. Комісія працювала, а представники комісаріату на нарадах звітували про те, що напруга згасла, звернень менше, невдоволених немає. Та коли йдеться про державні органи, варто не тільки довіряти, а й перевіряти.

Унікальне бойове завдання?

Мені як волонтеру та керівнику Центру стало цікаво довідатися, як працює комісія. Одного дня я навідалася до обласного комісаріату зі зверненням надати інформацію, скільки учасників АТО скористалися можливостями комісії та отримали статус УБД. Мене, зокрема, цікавила кількість днів їх перебування в зоні АТО. На той час обласного комісара не було, але вдалося поспілкуватися з його заступником, який не зовсім приязно поставився до такого запиту, зводячи розмову до персональних даних, яких я не вимагала, і аргументуючи, що отримання статусу учасника АТО за 5 чи 10 днів перебування на війні може свідчити про виконання особою якогось унікального бойового завдання… Я не заперечувала, але свій запит все-таки завізувала в канцелярії і почала очікувати відповіді. А щоб підсилити ситуацію, вирішила діяти ще й від імені громадської організації, яку очолюю.

Так, 27 січня 2017 року я продублювала запит в Івано-Франківський обласний військовий комісаріат від ГО «ЗАЛІЗНИЙ ТРИЗУБ». З цього часу розпочалося моє довге листування з обласним комісаром під грифом «секретно».

6 лютого 2017 року прийшла перша відповідь (№1/826 на інформаційний запит №008/01-17 від 27.01.2017 р.), в якій обласний військовий комісар, полковник Ярмошук Володимир Сергійович повідомив, що запит не підлягає задоволенню, оскільки з мого боку не дотримані відповідні вимоги. Він зазначив, що неправильно вказана назва документа, а отже запит не можна розглядати відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Крім того, військовий комісар у листі надав рекомендації щодо оформлення наступного запиту.

Такий відпис – не що інше, як затягування часу. Припускаю, що обласний комісар проконсультувався з юристами, щоб запастися часом і подумати, як уникнути відповіді. Проте для мене не склало жодних труднощів оформити новий запит із належною назвою та врахувати всі рекомендації вимогливого полковника Ярмошука.

08 лютого 2017 року я надіслала новий запит на отримання публічної інформації (№001/02-17), в якому були враховані зауваження полковника Ярмошука Володимира Сергійовича. Предмет запиту залишила без змін.

22 лютого 2017 року прийшла відповідь від обласного комісаріату (відповідь №1/1266 на інформаційний запит №002/03-17 від 08.02.2017 р.) Не обійшлося без несподіванок і цього разу. Полковник Ярмошук повідомив, що в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті вивчили мій запит від 08.02.2017 року, втім не можуть надати запитувану інформацію, оскільки, хоч вона і є публічною, доступ до неї обмежений. І тут найцікавіше: полковник посилається на п. 3 ст. 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якого запитувані дані – з обмеженим доступом і вважаються службовими. Крім цього, комісар послався на свій внутрішній наказ №53 від 07 лютого 2017 року «Про службову інформацію».

Зіставляю дати і розумію, що цей наказ був підписаний після мого першого інформаційного запиту №008/01-17 від 27.01.2017 р. і за один день до відповіді на запит про отримання публічної інформації (№001/02-17 від 08.02.2017 р.). Розумію, що так комісар вирішив скористатися своїми повноваженнями, щоб публічну інформацію приховати під грифом «службова».

Крім цього, Ярмошук повідомив, що запитувані дані охороняються і не підлягають розповсюдженню, посилаючись на інший нормативний акт, а саме Наказ Міністерства соціальної політики України від 06.02.2015 року № 114, яким затвердили «Порядок ведення Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції».

Порушене право на інформацію

З таким перебігом подій мені залишалося звернутися до відповідного органу, що має повноваження і здійснює контроль за дотриманням вимог ЗУ «Про доступ до публічної інформації» – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Сформувавши скаргу, в якій я зазначила, що ненадання запитуваної інформації вважаю безпідставним, оскільки запитувалась кількісна інформація, а не конкретні персональні дані учасників антитерористичної операції. Таким чином, посадові особи Івано-Франківського обласного військового комісаріату, які готували відповіді на запити (№008/01-17 від 27.01.2017 року та №001/02-17 від 08.02.2017 року), порушили моє право на інформацію, що прямо заборонено законом. Відповідно, у цих діях вбачаються ознаки правопорушення.

Я мала рацію: 23 березня 2017 року прийшла відповідь із запитуваною інформацією. Окрім того, з центрального офісу Уповноваженого Верховної Ради України зателефонували й уточнили, чи отримала я дані від комісара і чи не хочу відкликати свою скаргу. Я відповіла, що комісар має понести хоча б якусь відповідальність, тому хай це буде адміністративний штраф. Хтозна, може, для нас, громадян України, цей запит вартує дорого. Адже кожне посвідчення і присвоєний статус – це десятки соціальних пільг, які повинна надавати держава, а серед них і надання землі та забезпечення військових житлом. Тож, це мільйони гривень зі сплачених громадянами України податків…

А тепер про сам запит, відповідь на який виявилася дуже цікавою. За весь період діяльності комісії статус учасника бойових дій отримали 578 громадян, які проживають в Івано-Франківській області.

Зокрема:

• 12 осіб отримали посвідчення, будучи в АТО тільки 10 днів;
• 7 осіб – від 11 до 15 діб;
• 11 – від 16 до 25 діб;
• 17 – майже місяць;
• 531 – більш як місяць;
• 14 – отримали поранення, контузію та мали інше пошкодження здоров’я.

Бабич Володимир, представник комісії, який був делегований від Центру АТО з-поміж учасників АТО, зазначає, що він виступав проти присвоєння УБД тим, хто так мало перебував у зоні АТО. Тим паче, що більшість з них навіть не з’являлися на комісію і ніхто з ними наживо не спілкувався. Як стверджує боєць, серед них є і люди, далекі від війни.

На жаль, неможливо довідатися прізвища цих осіб та інформацію про завдання, які вони виконували на війні. Хтозна, може, серед них не фігурують діти перших начальників області… Проте ця ситуація – тільки одна серед тисячі закритих у сейфах і тих, за якими стоять корупційні схеми, власні інтереси, мільйони бюджетних грошей.

Автор: Наталя Сербин

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 9

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.