7 чудес Перу очима українських підприємців

Спілкування з наркодилерами, сліди інопланетян, протизаплідна картопля, небезпеки диких джунглів, війна за послід – так розповіла нам про свою подорож до Перу львів’янка, бізнес-тренер, експерт із продажу та переговорів і відома мандрівниця Людмила Калабуха.

«Confiscation!» – перше, що я почула в аеропорту Ліми, столиці світового наркотрафіку.

Величезний лабрадор кинувся на мій наплічник, а митник із зовнішністю індіанського вождя відібрав два кілограми моєї улюбленої семеринки, які я перла через два літаки з України.

Виявляється, в Перу заборонений ввіз неконсервованих продуктів харчування. А собаки натреновані шукати фрукти.

На митникове «Oranges, bananas? Аny fruits?» відповідаю «Only apples!» і розумію, що маю на увазі і свої девайси.

Так почалася мандрівка до Перу, про яку я мріяла 20 років!

1. Смак листя коки

На смак воно терпке і скоріш неприємне, ніякого стимулюючого ефекту ми не відчули. Місцеві активно радили жувати, щоб краще адаптуватися до висоти. Ми чемно жували. І пили кожного дня по кілька чашок чаю – з коки.

Кока – невеличка деревовидна рослина, листя якої мешканці Анд жують ось уже тисячі років. Продають її на кожному кроці, як у нас насіння соняшника. Тамує спрагу та голод, позбавляє втоми та сприяє концентрації. Серце починає битися частіше, кровоносні судини рук та ніг звужуються, що допомагає підтримувати нормальну температуру тіла. Мешканці високогір’я, де майже нема листових овочів, таким чином отримують необхідні для здоров’я мінерали.

Саме іспанські завойовники почали масово застосовувати листя коки як стимулятор для експлуатації індіанців. А в середині XIX ст. винайшли кокаїн, який спочатку визнали панацеєю від усіх хвороб і активно призначали навіть вагітним та маленьким дітям, особливо в Британії.

Є частина Перу, за площею майже рівна Україні, що повністю перебуває під владою наркокартелів. Там нема державної влади, туди не заходить армія.

Все місцеве населення зайняте на плантаціях коки – це єдиний спосіб вижити і прогодувати свої родини. Активно використовується дитяча праця.

Є і легальні плантації коки в підконтрольних владі регіонах, де кожний кущик облікований і на нього потрібна купа дозволів.

І ще – в Перу ніхто не курить і не п’є! Навіть цигарки мало де продаються. За два тижні ми не бачили жодного курця з місцевих, жодного!

Та і для чого? В них є листя коки!

2. Мачу-Пікчу

Ніхто не знає, хто, для чого, коли і як побудував це високогірне місто. Навіть із сучасною технікою повторити таке непросто, що вже й казати про 10 тисяч років тому!

Мені смішно, коли хтось намагається приписати такі надтехнологічні споруди давнім примітивним народам.

Можливо, їхніми творцями є інопланетяни, мандрівники в часі, представники високорозвинутих цивілізацій, які населяли Землю до нас, – назвемо їх богами, так, як це робили ті, хто використовував їхній спадок і бачив їх.

Усі культури світу розповідають про давню високорозвинуту цивілізацію, яка знищила сама себе в міжусобних, можливо, ядерних війнах. І через десятки тисяч років планета відновилася після ядерної зими, на ній знову зародилося життя, з якого і з’явилося сучасне людство.

В усіх країнах ми спостерігали речі, які не може пояснити сучасна наука й історія. Але тільки в Мачу-Пікчу найбільший скептик світу, мій чоловік Сергій Калабуха, «навернувся в мою віру» і прийняв мою теорію походження цих споруд.

Боги будували на вершинах важкодоступних гір та володіли технологіями, завдяки яким різали найтвердіший камінь, як пластилін, пересували багатотонні брили за допомогою стискання простору і часу, застосовували знання законів гравітації, які нам ще не відомі.

Вони використовували так звану полігональну кладку, що витримує будь-які землетруси. Здавалося б, для чого так заморочуватися, вирізати дивні кути на величезних брилах, невже не можна було будувати з рівних блоків? Саме в тому і весь секрет! Полігональна кладка застосовується для розсіювання вібрацій. Достатньо невеличкого землетрусу – і руйнуються будівлі, зведені як за іспанських часів, так і сучасні. А споруди богів стоять цілісінькі й дивують дослідників і туристів.

3. Скандальний родовід

Лама – результат стосунків жирафа та вівці, а належить до сімейства верблюдів. Та, як і годиться, смачно й далеко плюється!

Один із наших друзів потрапив у епіцентр плювка лами. Після цього він два дні відчував на обличчі запах її «багатого внутрішнього світу» і нічим не міг відмитися.

Лама – містична тварина, незмінний атрибут шаманських ритуалів. Кажуть, її зародок треба закласти у фундамент будинку, щоб він міцно стояв навіть під час землетрусів.

А ще ми чули страшні історії про те, що багатоповерхівки непідвладні землетрусам, коли у фундамент замурована жива людина. А ще краще – незаймана біла туристка. Та хіба ж таку зустрінеш?

Щодо лам, то їх шерсть надзвичайно тепла і високо цінується. З неї виготовляють класні светри і шуби. М’ясо цих тварин смачне і нагадує баранину, тільки без запаху. Раніше його їли тільки жерці на великі свята. Тож ми і жерцями побували!

Лама виношує дитинча 350 днів. Статева зрілість наступає в самців тільки у 3 роки, в той час коли у самок – у 12 місяців.

Ламу люди приручили 4 тисячі років тому і досі використовують її для перевезення вантажів у важкодоступні місцини.

Коли лама втомлюється або не в гуморі, вона сідає посеред дороги і ніяка сила не може її змусити зрушити з місця. А коли погоничі надто нав’язливі – отримують рясний плювок в обличчя.

4. Селфі з піраньями

Три дні ми прожили в бунгало без стін серед джунглів Амазонії. Нашими кімнатами вночі ходили опосуми, мавпи крали наші фрукти, а величезні ящірки господарювали серед наших речей.

Ми знаходили крокодилів за відбитками лап і хвоста. А наші сліди були єдиними людськими знаками на піщаних пляжах, намитих найбільшою рікою у світі.

Ми робили селфі з піраньями, зловленими саморобними вудками на сире м’ясо.

Піднімалися непевними сходами на башту серед джунглів, щоб провести сонце над верхівками тридцятиметрових дерев найдавнішого та найбільшого лісу планети.

Кольорові птахи торкалися крилами наших голів, найбільші у світі видри ловили рибу та гралися біля нас, а від укусів комах не допомагали ніякі репеленти.

Від купання в глинистих водах Амазонки нас не зупинила історія про німця, який пішов плавати і тільки половину від нього знайшли наступного дня (відкусив крокодил). А історія про іспанця, який заради вдалого кадру заліз у хащі та загинув від укусів змії, не зупинила нас від нічної прогулянки тропічним лісом у світлі ліхтарів та айфонів. Лісом, де кожна друга рослина токсична, смертельно токсична,  як наголошували наші гіди.

Три дні ми прожили в бунгало без стін у джунглях, від яких нас відділяли тільки тонка москітна сітка та рішучість.

5. Контрацепція у гірських індіанців

Одружуються вони у 17 років, розлучень нема. Принаймні нам так сказали. Коли хлопець та дівчина вирішують бути разом, вони поселяються в домі батьків і рік живуть, щоб зрозуміти, пара вони чи ні. А щоби в них до одруження не було дітей, хлопець їсть спеціальну картопельку, яка значно знижує лібідо. Питання: для чого тоді жити разом, якщо лібідо на нулі? А щоб придивитися, чи підходять характери, чи можна досягнути спільної думки щодо побутових питань та ведення господарства. Якщо все добре, пара одружується, весілля гуляють три дні. І тоді молодята їдять іншу картоплину, яка підсилює лібідо. Напевно, схема працює, бо норма в родині – шестеро дітей.

Тут головне – картоплини не переплутати, які коли їсти!

6. Війна за послід

Ви знали, що пташиний послід називається «гуано»? Чи можливо, щоб через нього воювали між собою три країни і загинуло 30 тисяч людей? А в історію цей масштабний конфлікт так і увійшов, під назвою «Війна за гуано».

Це цінне добриво, а ще з нього роблять селітру – основний компонент пороху.

Болівія володіла величезними площами, де століттями збирали пташиний послід. А у Чилі таких ресурсів не було, ось вона й напала на Болівію, а Перу підтримала свого стратегічного партнера.

Три країни в XIX ст. жорстоко воювали. І за що? За послід! Чилі перемогла, а Болівія втратила 100 тисяч квадратних кілометрів берегової лінії, де гніздяться птахи і продукують таке цінне для людей гуано.

Ми спостерігали за морськими котиками, пінгвінами, пеліканами у дикій природі за п’ять метрів від нас у Тихому океані. А ще – згадували війну за пташине лайно!

7. Грамотно скажи наркотикам «Ні!»

Як працюють наркодилери в Перу? Підходить до тебе приємної зовнішності чоловік або жінка з папкою малюнків, відкриває її – а там розфасований кокаїн із фірмовими штампами різних наркокартелів (крокодил, мавпа, акула, кондор).

Ми відмовляємось: «Sorry, no money». Тоді наркодилери повідомляють, що приймають картки: «We accept VISA». Ввічливо прощаємось.

Залізні правила безпеки в одній із найбільш криміногенних країн світу: в жодному разі не ходити поодинці, не вступати в конфлікти з місцевим населенням.

Ми поінформовані, а значить, здорові й живі. І тепер розповідаємо про свої неймовірні перуанські пригоди.

Стаття опублікована в журналі МІСТО №9

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.