Мінімальна зарплатня та понаднормова праця: як українки шиють одяг для світових брендів. ВІДЕО

Понад 220 тисяч українців працює на фабриках та в цехах з виробництва одягу та взуття. Майже вся їхня продукція іде на експорт — виробництво в Україні все частіше розміщують відомі західні фешн-бренди. Проте умови праці на такому виробництві геть далекі від європейських, стверджують дослідники з кампанії Clean Clothes, які протягом останнього року вивчали стан української легкої промисловості.

Минулого тижня міжнародна організація Clean Clothes Campaign, яка ось уже майже 30 років займається захистом прав працівників, задіяних у світовій індустрії пошиття одягу та взуття, опублікувала свій перший детальний звіт щодо України, — інформує hromadske.ua.

Частка замовлень, які світові фешн-бренди розміщують на українських підприємствах в останні роки зростає, стверджують автори звіту. Згідно даних Держстату, загальна вартість експортованого з України одягу та взуття за 2016 рік виросла на 8%, до майже 617 мільйонів доларів. На думку дослідників, на експорт іде від 80 до 90 відсотків від усієї виробленої на фабриках продукції.

Справа в тім, що більшість підприємств легкої промисловості в Україні працюють за так званою давальницькою схемою: отримують від відомого західного бренду або його підрядника замовлення, тканини, викрійки та фурнітуру і лише зшивають готовий продукт. Це поширена практика світового аутсорсингового виробництва.

Що ж приваблює західні, в першу чергу, європейські, торгівельні марки одягу та взуття в Україні? Співавторка дослідження, соціологиня Оксана Дутчак пояснює: географічна близкість, порівняно з традиційними азійськими аутсорсинговими виробниками, діюча інфраструктура у вигляді фабрик, побудованих ще в радянські часи, непогана кваліфікація робітників, більшість яких розпочинали кар’єру теж ще в СРСР. Та головним аргументом лишається зарплатня, яка після девальваціїї гривні у 2014 — 2015 роках лишається у перерахунку на євро найнижчою в Європі.

Один цент за куртку

Навіть згідно офіційних даних Держстату, середня заробітна платня у сфері виробництва одягу та взуття, була найнижчою за усі інші галузі промисловості — у грудні 2016 року вона складала 4613 гривень до сплати податків, або близько 135 євро «чистими».

Та для опитаних в рамках дослідження робітників навіть це недосяжна сума. Середня зарплата серед кількох десятків працівників з восьми фабрик в різних регіонах країни становить 96 євро «чистими» на місяць.

Близько третини опитаних не отримували навіть мінімальної заробітної плати в 3200 гривень за 8-годинний робочий день. Нерідко причина в завищених нормах пошиття готової продукції.

Ми зараз шиємо курточки по 199 євро. Знаєш, скільки мені платять з однієї? 38 копійок. У мене норматив — вивернути 350 в день курточок, а я встигаю десь 200. Як вони ту норму рахують, я не знаю. […] Звідки цей норматив? Ну і виходить, що я його не виконую, — наводяться у звіті слова працівниці Людмили зі швейної фабрики на Чернігівщині.

Сезонність фешн-індустрії, та сучасна «швидка мода» майже усюди призводять, до перевантажень на виробництвах влітку, пояснює Оксана Дутчак.

З іншого боку, взимку працівниць нерідко відправляють у примусові відпустки або нараховують неповні робочі зміни, — додає вона.

Городи, субсидії та одяг із секонд-хенду

Переважна більшість працівників фабрик з виробництва одягу та взуття в Україні — жінки. Середній вік опитаних в рамках дослідження — 45 років. Це досить нетипово, порівняно із аутсорсинговим виробництвом в азійських країнах, де його нерідко критикують за використання навіть дитячої праці.

Економічна криза та існуюча дискримінація за віком зазвичай не дає робітницям знаходити гідну альтернативу роботі на швейних фабриках. Робота прибиральницями, продавчинями чи навіть у приватних швейних ательє, як правило, не приносить більшої соціальної захищеності.

Серед українських швачок чимало пенсіонерок. Додаткова допомога від держави дозволяє хоч якось поратися із мізерною зарплатнею, зазначається в дослідженні Clean Clothes Campaign. Сюди ж відносять і субсидії на сплату комунальних послуг, які взимку сягають розміру мінімальної зарпалатні.

Та все ж Оксана Дутчак характеризує життя працівниць швейних фабрик як вкрай злиденне.

Багато хто повертається до натурального господарства — вирощує частину продуктів на городах, або чекає на допомогу родичів з села. Дехто взагалі відмовляється від м’яса. Заощаджують навіть на громадському транспорті, — розповідає дослідниця.

Звісно, ніхто зі швачок не може дозволити собі нового одягу, який вони самі шиють — навіть масових європейських брендів. Вдягаються переважно на секонд-хендах чи дешевих ринках.

Автори дослідження власноруч підрахували рівень так званої «гідної зарплатні», яка б забезпечувала швачкам здорове харчування, доступ до медичних послуг, освіти, і бодай якогось культурного відпочинку. Вона мала б сягати понад 13 тисяч гривень.

Звісно, одночасне підвищення до такого рівня просто не можливе — це вибило б Україну з цього ланцюга виробництва, — пояснює Дутчак.

«Відповідати мають бренди»

У Clean Clothes Campaign покладають основну відповідальність за злиденний рівень життя українських працівниць на західну фешн-індустрію. Саме бренди стоять на вершині цього виробничого ланцюжка і передусім в їхніх силах змінити ситуацію на краще, зазначається у доповіді.

Вартість роботи з пошиття в середньому складає від 0,5% до 3% у ціні готового одягу. Отже, яким би висококонкурентним не був цей ринок, лишається поле для маневру, — впевнена Оксана Дутчак.

За майже три десятиліття своєї роботи Clean Clothes Campaign виробила власну тактику діалогу з представниками фешн-індустрії. Перед публікацією звіту його надсилають тим брендам, виробництво яких було предметом дослідження. Єдина умова — вони будуть виправляти ситуацію, а не просто згортати проблемне виробництво, лишаючи фабрики без роботи.

Доволі часто це спрацьовує. Якщо ні, то Clean Clothes розпочинає публічні кампанії, доносячи інформацію про умови праці до споживачів. На Заході вже виробились певні традиції відповідального споживання, і покупці нерідко відмовляються від того чи іншого одягу, якщо дізнаються, що його шиють у неприйнятних умовах. Бренди це розуміють і дуже переймаються своєю репутацією, — розповідає Оксана Дутчак.

Однак, на її думку, певна частка відповідальності за стан справ у легкій промисловості лежить і на українському урядові. Слідом за профспілками, вона критикує введений у 2014 році мораторій на перевірку малого та середнього бізнесу, зокрема Державною інспекцією праці. До 2014 року подібні перевірки часто-густо виявляли на швейних фабриках численні порушення — щодо оплати праці, нелегального оформлення працівників, чи навіть неприйнятних санітарних умов, накладаючи на українських власників та менеджмент істотні штрафи.

Уряд також повинен підвищити мінімальну заробітну плату. Попри її номінальне подвоєння у 2017, реальна купівельна спроможність все одно лишається нижчою, аніж докризовий рівень. Постійно називаючи низькі зарплати як інвестиційну перевагу України, уряд фактично рекламує нашу бідність по всьому світу, — зазначає дослідниця.