Провокація. Банківська картка батьків у руках дитини

Не так давно я розмірковував про те, чи можна прожити день, тиждень, місяць без готівки. Платіжні картки ще не настільки глибоко увійшли в наше життя, щоб повністю замінити живі гроші, але стають все популярнішими серед українців.

Розрахунок карткою вигідний усім:

• Покупцю – його не обдурять, коли дають решту, не треба носити з собою готівку та добру жменю копійок, а при втраті «пластикових грошей» достатньо буде зателефонувати на безкоштовну гарячу лінію в банк і заблокувати картку. Якщо в когось ще не внесений до контактів номер телефону своєї фінансової установи (вказаний на зворотному боці картки), то рекомендую зробити це.
• Продавцю – він не отримає можливих фальшивих грошей при продажі свого товару чи послуг, у нього на рахунку в банку будуть ресурси, не треба переживати, що тебе пограбують або готівка втратиться, і заморочуватись із рештою та дрібними купюрами.
• Банкам – бо не завжди в той самий день клієнт знімає гроші з рахунку – й вони лишаються у фінустанові. Популяризуються також карткові продукти банку, через які він може продавати супутні послуги. Й не треба забувати, що економиться людський ресурс, адже готівку рахувати працівникам не потрібно.
• Державі – насамперед тому, що «економиться» ресурс грошей. Виготовляти монети і купюри з різними ступенями захисту дуже дорого, до того ж їх постійно треба поновлювати, додруковуючи найбільш зношені банкноти. Крім того, є контроль над власниками карток, адже на них люди отримують «білу» заробітну плату, тож зменшуються обсяги тіньової економіки.

Крім того, згідно з постановою Національного банку України № 407 від 25 листопада 2016 року, готівкою можна розрахуватись на суму до 50 тисяч гривень, якщо ж вона більша, то необхідно здійснювати тільки безготівковий розрахунок – тобто, платіжною карткою.

Безпечно використовувати пластикову картку чи ні, журнал «МІСТО» вирішує перевірити на власній шкурі. 12-річній дівчинці, учениці Професійної школи журналістики Оксани Кваснишин Вероніці, вручаємо цей розрахунковий банківський документ із моєю фотографією на зворотній стороні, повідомляємо PIN-код та відправляємо за покупками.

Уха від «AMIGOS»

Тимчасова власниця моєї картки вирушає до закладу «AMIGOS», що на Коновальця. Разом із подругою замовляють собі піцу й сік. Поївши, діти простягають офіціантці мої «пластикові гроші». Офіціантка розраховує їх.

Наступного дня я, власник картки, приходжу в заклад сваритись. Запитую, як могло трапитись таке, що карткою розрахувались без присутності її власника. На барі мене направляють до адміністратора Лесі. Жінка сидить за ноутбуком прямо в залі, поруч із барною стійкою. Дивується і перепитує, чи картку вкрали. Я дістаю з гаманця картку і пояснюю, що її нібито взяла без мого відома моя дитина. Пароль від неї їй відомий. Обурююсь:

А що, я маю дитину вдома посадити на ланцюг і всі мої речі в квартирі ховати на замок? Такого ж не буває.

На смартфоні в своєму інтернет-банкінгу показую адміністраторці суму у 104 гривні, залишену саме в цьому закладі о такій-то годині. Леся перевіряє записи в ноутбуці й підтверджує, що дійсно, у цей час наші красуні їли піцу та пили виноградний сік. Також адміністраторка повідомляє, що дітей вони без батьків не обслуговують. І чому так сталось – невідомо. З’ясувавши, яка офіціантка обслуговувала дівчаток, кличе її до себе. Дівчина Віталіна каже, що не додивилась, і визнає свою провину.

Леся пропонує піти на компроміс – вибачається і пропонує піцу або каву, чи ще чогось. Я задумуюсь, дивлячись на акваріум з екзотичними рибками біля барної стійки. Витримую хвилинну паузу, а потім вказую на не найменшу, проте, напевно, найстрокатішу представницю водної фауни:

А можна мені зварити зупи з о-о-о-он тої рибки?

Жарт знімає напругу, Леся сміється. Прошу бути уважнішими на майбутнє, прощаюся й виходжу із закладу.

Солодкі дитячі задоволення на «стометрівці»

А тим часом наша героїня пішла до центру міста. На вулиці холодно, йде дощ, і ми вирішили замість морозива придбати солодощі у «Львівській майстерні шоколаду» та «Майстерні карамелі».

В «шоколадному» закладі дитина купила собі кондитерський виріб – туфельку за 98 гривень. Наступного дня, коли я звернувся там до офіціантки, вона одразу ж відповіла, що якщо я картку загубив, то мені нічим допомогти не можуть, натякаючи, що це моя проблема. Я прошу покликати адміністратора. Пані Оксані змальовую ту ж ситуацію: про дитину, яка знає, де лежить моя картка та PIN-код від неї, ланцюг і всі мої речі під замком. «Шоколадна» начальниця мене вислухала й вибачилась. Каже, що таке в їхньому закладі вперше, і не знає, як в такій ситуації діяти. Я продовжую сваритись із нею, показую свою картку з моїм фото на ній, фотографію дитини на смартфоні, стверджую, що ми аніскільки не подібні одне на одного. Показую на екрані суму покупки, дату й час, коли вона була зроблена. Питаю: а якби сума була не 98, а 980 гривень? Адміністраторка каже, що все треба перевірити, дивитись відео, а в той час у касовому комп’ютері знаходить цю покупку. Оксана тут же здається і пропонує шоколадку чи каву. Я відмовляюсь, кажу, що кави не п’ю, а солодкого не їм. Дякую, прошу бути уважнішими на майбутнє та йду геть.

Ти нерозумно зробив, мали би ще щось смачненьке, – сказала мені потім дитина, доїдаючи каблучок від шоколадної туфельки.

В «Майстерні карамелі», куди я також прийшов сваритися, продавець мені сказала, що картки не перевіряє, і, якщо PIN-код був введений правильно, значить, все добре. Потім переглянула чеки від терміналу і знайшла мій. Питаю: «Ну добре, є ваш екземпляр мого чека, але то був не я, як ви розрахували?». Тоді продавець карамелі порекомендувала мені звернутись до адміністратора, якого саме тоді у закладі не було. Прошу зателефонувати їй. Декілька хвилин чекаю на адміністраторку, розглядаючи маленький поїзд та різні фігурки у вітрині магазину.

Адміністраторка Катя також у моїй ситуації не бачила проблеми. Каже, що вона сама розраховується чужими картками. А половина клієнтів майстерні – діти, яким також батьки дають свої картки. Катя стверджує, що їх насторожує або велика сума купівлі, або якщо дитина ввела PIN-код неправильно. А в мене і сума – всього 80 гривень, і PIN-код дитина знає. Тому й проблеми в цьому немає. Проте вибачилась за незручності.

По одежі зустрічають

Поївши солодощів, вирушаємо в магазин одягу «Terranova» на площі Ринок, біля ратуші. Там дитина купує собі футболку.

Наступного дня я приходжу в магазин розбиратись. Шукаю адміністратора. Потім чекаю, поки розійдеться довжелезна черга біля каси, і звертаюсь до продавця. Знов, укотре за цей день, розказую історію про втрачену картку. Продавець одразу ж повідомив мені, що це не вина магазину, коли я загубив чи втратив картку, але запропонував переглянути запис з камери відеонагляду, що розташована поруч. Там ми і побачили нашу героїню, яка купувала футболку та розраховувалась карткою. Продавець стверджував, що в нього на день тисячі клієнтів і половина з них – із картками, тому він не в змозі перевіряти картку кожного, до того ж часто її дають у користування іншим особам. Мені запропонували повернути кошти за умови, якщо я принесу чек та річ, яку дитина купила вчора. Я подякував, сказав, що піду шукати чек, і вийшов з магазину.

***

Звичайно, вашими банківськими картками може заволодіти і скористатися будь-хто. Тим більше, тільки невеликий відсоток цих платіжних засобів вимагає введення PIN-коду при розрахунку через термінал. Не так страшно, якщо за покупками піде хтось зі своїх, гірше – якщо чужий. Адже ніхто крім вас відповідальності за картку не несе – це прописано в усіх правилах користування платіжними картками першого-ліпшого банку. Тому бережіть свої «пластикові гроші» – вони вам ще знадобляться.

Автор: Олександр ЗАСЛАВСЬКИЙ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 11

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.