Музей дзвонів хочуть заснувати у Калуші

Калуш у ХІХ столітті та навіть до Другої світової війни був одним з центрів дзвоноливарства на Прикарпатті. Тепер активісти хочуть нагадати про цей колишній статус міста.

Раніше у Калуші діяли аж дві ливарні, одна з яких ще й відкрила філію в Перемишлі. Сьогодні невелика частина калушан прагне відновити пам’ять про дзвоноливарне ремесло та ливарників Калуша. Є ідея створення каталогу збережених дзвонів і, навіть, музею дзвонів у місті. Про особливості пошуків, знахідки, розповідають kalushnews.city основні їхні натхненники та виконавці – Василь Фіцак та Олександр Коваль.

— Яка географія пошуків дзвонів?

— Наразі обмежуємося територією Калуського району. Вважаємо недоцільно їхати кудись інше, не дослідивши своїх околиць. Знаємо, що дзвони Фельчинських є й у Івано-Франківську, на Тернопільщині, але не все зразу.

Дзвін ливарні А. Серафина. Фото взяте зі сторінки Vasyl Fitsak у мережі Facebook ​

— Як відбуваються пошуки?

—  Спочатку зв’язуємося зі священиком конкретної церкви, повідомляємо про приїзд, просимо дозволу оглянути дзвін. Потім уже на місці здійснюємо його опис. На даний момент ми знайшли близько 20 дзвонів Фельчинських і два Антонія Серафина. Один з них 1901 року і знаходиться у Добровлянах.

— Яка мета ваших пошуків?

— По-перше, наступного року виповнюється 210 років з того часу, як сім’я Фельчинських приїхала до Калуша. Хоча це поляки, вони дуже багато зробили для калуської громади. Потрібно розуміти, що до середини ХХ століття містечко чи місто Західної України не обходилось без польської, єврейської і руської громад у ньому, і їхнє співжиття було досить мирне. По-друге, хотілося б, щоб у Калуші було щось таке, як музей дзвонів. Місто цього заслуговує, зважаючи на династії дзвоноливарів й успішність їхнього бізнесу. По-третє, хотілося б укласти каталог дзвонів. Тому описуємо віднайдені за всіма нормами.

Дзвін ливарні братів Фельчинських. Фото взяте зі сторінки Vasyl Fitsak у мережі Facebook ​

— Музей дзвонів – це цікаво, а де взяти експонати?

— Є неробочі, через тріщини, дзвони чи розбиті. Деякі церкви готові їх продати за ціною металу. Це недорого, зважаючи на часову й, часто, мистецьку вартість виробу. Крім того, музей не містив би тільки реальні великі дзвони. Навіть маленькі колекційні дзвоники могли б бути хорошим доповненням експозиції.

—  Який з виявлених і описаних дзвонів найбільш вразив?

—  У Бережниці. Він дуже гарно орнаментований і з клеймом Фельчинських. Варто вказати, що орнамент на дзвоні виконувався за додаткову плату, тому не кожна парафія могла собі це дозволити. Орнамент залежав від парафії, святого, що є її патроном. Інколи парафія сама, уже на місці, щось вишкрябувала на дзвоні.

Дзвін Фельчинських.  Фото взяте зі сторінки Vasyl Fitsak у мережі Facebook

—   А хіба клеймо дзвоноливарні не ставили на кожному її дзвоні?

—   Ні, воно зустрічається нечасто. Приналежність дзвону до конкретної ливарні визначається особливістю форм, інколи й орнаментів, які саме тут застосовували. Бувають випадки, коли старі люди пам’ятають, що дзвін замовляли у Калуші. Треба ще опрацювати церковні інвентарі, там також може бути багато інформації.

—- Під час Першої світової війни дуже багато дзвонів Калущини забрали окупанти. Як вдалось зберегти дзвони під час Другої світової?

—  У тому й суть, що люди ще пам’ятали події попередньої війни. Тому на початку Другої світової дзвони почали закопувати: то на території церкви, то на цвинтарі. Не всі дзвони вдалось відкопати. Залежало це й від того, коли проводились розкопки. В деяких селах, де радянська влада була більш менш лояльною, дзвони викопували зразу ж після війни. В інших значно пізніше. Тому, наприклад, у Сівці-Калуській закопали два дзвони, натомість викопали один; а у Кропивнику закопали чотири, а викопали два. Говорять й про те, що дзвоноливарня Фельчинських закопала свої дзвони десь на території Калуша.  Заготовок дзвонів було багато: коли майстерню закривали у 1939 році, то зробили загальне фото працівників зі дзвонами, яких було близько 110.  Крім того, у рекламі дзвоноливарні вказували на постійну наявність понад 100 штук готових дзвонів середніх розмірів.

Історична довідка: дзвони з Калуша купляли навіть в Америку і Австралію

Дзвоноливарня братів Фельчинських. Фото взяте з сайту kalusz.io.ua

Ще у 1808 році у Калуші було засновано дзвоноливарню Міхалом Фельчинським. Постійна фахова майстерня була започаткована його сином, також Міхалом, у середині ХІХ століття. Найбільший розквіт дзвоноливарні тривав від кінця ХІХ століття до початку Другої світової війни. Дзвони Фельчинських з Калуша замовляли з усієї Речі Посполитої. А оскільки на початку ХХ століття один із братів Фельчинських заснував дзвоноливарню в Перемишлі, то дзвони звідси потрапляли до Європи, Африки, обох Америк, Азії, навіть Австралії. Вага дзвонів у міжвоєнний період становила від 12 до 20 тисяч кілограм. Дзвоноливарня пропонувала й вигідні умови оплати дзвонів – частинами.

На початку ХХ століття в Калуші діяла ще одна майстерня —  дзвоноливарня Антонія Серафина. Об’єми її роботи були меншими, ніж у ливарні Фельчинських, але якість дзвонів не була гіршою.