10 незручних запитань до директора МІУКу Мирона Джуса

Наприкінці грудня 2015 року міська рада реформувала одне з найбільших комунальних підприємств міста “Єдиний розрахунковий центр” і перейменувала його в “Муніципальну інвестиційну управляючу компанію”. Вона займається утриманням будинків, прибудинкових споруд, прибиранням, ремонтами, обслуговуванням ліфтів та внутрішньобудинкових мереж тощо. Півроку тому статутний капітал найбільшого житлового управителя в місті збільшили до 120 мільйонів. Однак франківці постійно скаржаться на якість послуг, які надає МІУК, та необґрунтовані тарифи. Тож ми вирішили з’ясувати в його директора Мирона Джуса деякі незручні деталі.

1. За словами одного з ідейників комунальної реформи в Івано-Франківську Вадима Войтика,
основною її метою була заміна системи збиткових дотаційних ЖЕКів на успішне прибуткове
підприємство. Тож чи стало таким МІУК? Чи при таких високих дотаціях не могли б залишитися старі ЖЕКи?

ЄРЦ створили через те, що ЖЕКи були банкрутами й не могли на той час здійснювати діяльність. Тобто,
будинки залишалися без будь-якого управління. Саме це підштовхнуло владу створити хоч якесь комунальне підприємство, яке могло б надавати послуги.

Звичайно, до уваги взяли більш європейську форму управління. Нічого подібного в Україні тоді не було. Коли з’явився закон про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, то він нас не шокував і мешканці були майже готові. Ми це законодавство самі розробили, і помінялися лише деякі нюанси. Основний напрямок – співпраця з підрядними організаціями. Також ми постійно доводили мешканцям, що будинок належить їм.

ЖЕКи, відповідно до наших законів, не могли залишитися, бо такої форми управління зараз немає. Якщо ЖЕК розглядати як приватну фірму, що має своїх найманих працівників, то вона могла би існувати, але не змогла б управляти такою великою кількістю будинків.

2. Мешканці обурюються, що МІУК майже вдвічі підняла тарифи, але якість послуг не
покращилась. Чому так відбувається?

Мені зараз не соромно за те, що ми підняли тарифи. Я зберіг підрядників. Зараз у нас є в підрядних організаціях всі двірники, сантехніки, електрики. Якби не підняли тариф, то люди би порозбігалися. Вже минулого року було таке, що на весь мікрорайон “БАМ”, де є близько 100 будинків, фірма мала тільки одного сантехніка, бо не могла утримувати інших. А що може зробити один сантехнік?

Підвищення тарифів – це була не наша забаганка, а необхідність. Я просто дивився вперед і розумів, що це необхідно зробити. До того ж, коли двірники отримували зарплату, а потім законодавство підвищило її мінімальний розмір до 3200 грн, то підприємець міг би скорочувати людей, бо не мав би чим їм платити.
Тут би уже було не до послуг. Коли замість 20 двірників буде 10, то вони не почнуть вдвічі більше працювати.

3. Час від часу МІУК поповнює статутний капітал. Скільки мільйонів він становить зараз і чому щоразу виникає необхідність його збільшувати? Що робить МІУК із тими мільйонами?

Насправді МІУК за ті гроші не розкошує, бо вони розраховані на реалізацію програм. Тобто, з цих коштів на утримання нашого підприємств не йде ні копійки. За рахунок квартплат мешканців ми себе повністю утримуємо. Хоча ні, за статутні кошти ми купили автомобіль для аварійно-рятувальної служби. Коли я ще був головним інженером, то в мене виникла ідея її створити. Хоч тоді і була аварійна служба ЄРЦ, але насправді це було окреме підприємство, яке мало свого директора. Ми їм платили гроші, і вони надавали послуги. Але ця служба і якість її послуг ніколи нас не влаштовували. Тому в кінці 2016 року ми все-таки створили аварійно-рятувальну бригаду в структурі МІУК і розмістили її на нашій території.

В місті зараз є дві програми – модернізація житлового фонду і благоустрій прибудинкових територій. Вони розроблені до 2020 року, чітко розписані суми, які йдуть на виконання робіт. Наприклад, на реалізацію програми модернізації багатоквартирних житлових будинків цього року було заплановано 28 мільйонів, а нам дали 16. На благоустрій прибудинкових територій виділили 6 мільйонів, а загалом отримали 22 мільйони.

Зараз не можу точно сказати, скільки коштів нам ще мають виділити. Я переважно у фінанси не втручаюсь. У нас є комерційний директор, який стежить за цим. Я не фінансист, а інженер-будівельник. У нас на рахунку має бути приблизно 2 мільйони запасу, якщо є менше – значить, вже треба звертатися і просити, щоб виділили гроші.

4. Нещодавно головний комунальник анонсував плату за проїзд у ліфті. Це викликало шквал
обурення в мережі. Люди нарікали, що ліфти старі та брудні, тому вводити плату нелогічно. А як ви думаєте? Хіба люди зараз не платять за ліфти?

Я бачив сюжет про те, як люди платять за проїзд у ліфті. Мешканці мають пластикову картку, ставлять на неї гроші і оплачують за кожен проїзд 60 копійок. З одного боку, це ніби небагато. Якщо поїхати на роботу і з роботи, то виходить 1,2 грн в день. За місяць 36 грн, бо у вихідні також треба вийти з дому. Якщо ви живете не одні, то це буде вже 72 грн, а якщо маєте дітей, то понад 100 грн. Це насправді дорого.

На сьогодні вартість обслуговування ліфта складає 28,1 копійки за квадратний метр. Тобто, з двокімнатної квартири площею 50 кв. м за місяць платять 14 грн. Це дуже мало, якщо порівняти, наприклад, із платою за користування домофоном, за поломку якого ніхто не відповідає. А тут кожен електромонтер може нести кримінальну відповідальність.

Сьогодні плата прив’язана до квадратних метрів, а мав би бути побудинковий облік. Для ліфтовиків має значення ліфт, і за нього повинна бути зафіксована плата, незалежно від того, скільки людей проживає в під’їзді. Тоді цю суму розподіляють пропорційно до квадратних метрів. Ми плануємо подати на виконком таку пропозицію, адже різниця виходить смішна – 5-10 грн.

5. Минулого року суд визнав винними депутатів міськради та колишніх інженерів ЄРЦ (МІУК)
Віктора Синишина та Василя Скиданчука у вчиненні адмінправопорушень, пов’язаних із корупцією. Вони, працюючи в ЄРЦ, зареєстрували фірми, які отримували підряди від цього ж комунального підприємства. Як цього не помітило керівництво і чи можливе повторення подібних ситуацій?

Насправді я раніше навіть не задумувався, що хтось із працівників може створювати фірми, не керуючи ними. Приходив директор, і ми заключали з ним договір. В мене підрядників є понад півсотні, і я знаю всіх директорів, а от хто власники цих фірм – не маю поняття, і мені не цікаво. Головне, що підприємство готове виконувати певний об’єм робіт за мінімальні гроші. Я не бачу в цьому нічого такого… З іншого боку, якби Синишин і Скиданчук не стали депутатами, то не було б і шуму через це. На них би цей закон про корупцію не поширювався. Тобто, якщо теоретично якийсь мій інженер є власником фірми, хоча я сподіваюся, що такого нема, то він би не порушив ніякого закону.

6. Минулого року МІУК провела конкурс із надання житлово-комунальних послуг на 2016-2017
роки, де визначила підрядників майже на два мільйони гривень. Виконавців робіт ще на понад півмільйона визначили поза конкурсом. Проте здебільшого це фірми людей, наближених до депутатів від “Свободи” та працівників МІУК. А де ж прозорість і відкритість?

У конкурсній комісії працівників нашого підприємства меншість. Туди входять члени громадської ради, депутати міської ради, запрошували і представників Антимонопольного комітету, але вони відмовилися прийти.

Хтось із членів комісії мусив бути від нас, бо ми маємо як позитивний, так і негативний досвід співпраці з певними підприємствами. Коли знаємо, що воно надає такі послуги, що краще би його позбутися – озвучуємо це. Тобто, конкурсній комісії все одно, хто керує тим підприємством і що це за фірма. Головне – ціна і якість послуг.

Чомусь преса це завжди так обходить, а потім з’являються якісь чутки, версії. Я розумію, що й на сонці можна знайти чорні плями, якщо прискіпуватися, але, повірте, ми намагаємося зробити свою роботу якомога прозорішою.

7. МІУК успадкувала від ЄРЦ гасло: “Це вам не ЖЕК”. Однак колишні ЖЕКи далі обслуговують
свої території, але тепер вже отримують бюджетні кошти через посередника. То в чому зміни?

В одній із перших газет ЄРЦ справді був такий заголовок, бо ми ламали свідомість людей з радянського ЖЕКу до приблизно тієї моделі управління, яка є зараз. Тому доводилось багато чого пояснювати. Зараз ЖЕКів не існує, а є певні фірми, які готові надавати послуги за гроші. От є, наприклад, спеціалізовані організації, які надають послуги з чистки вентиляційних каналів, чи ліфтові компанії. Можливо, якісь ЖЕКи ще залишились. Наприклад, ЖЕК №1 зберігся і продовжує надавати послуги, тому “Каскад” зараз є одним із найдоглянутіших мікрорайонів міста.

В нас кожен рік відбуваються конкурси з надання житлово-комунальних послуг. Якщо підрядник обслуговує погано, то ми від нього відмовляємося. На початку нашої діяльності, справді, послуги надавали багато організацій, які ми поступово відсіювали. Тож усе змінюється. Ми кожен рік враховуємо якість виконання робіт під час визначення підрядників.

8. Якось на зустрічі з депутатами ви сказали, що любите працювати зі своїми підрядниками. Тож чужі можуть навіть не пробувати?

Чому ми надаємо перевагу своїм? Буває, з’являється фірма, що виконує якусь роботу, як-от “Брати КІП” – заїжджі гастролери з Долини. От вони поставили бруківку, ми з ними розрахувалися, підписали акти виконаних робіт, а потім з’ясувалося, що основа була не втрамбована – і в деяких місцях бруківка “попливла”. Ми сказали переробити, але вони відмовилися.

Я певен, що, якби був виявлений такий недолік у підприємства, з яким працюємо роками, така проблема не виникала б. Людина знає, що ще буде з нами вести справи, і відчуває відповідальність. Зараз через ProZorro майже неможливо відстежити порядність фірми. Я не можу сказати, що ми не пускаємо сюди підрядників, бо будь-яка компанія може взяти участь у тендері. Я деколи хочу змінити його результати, але не можу. В таких випадках ми ретельніше контролюємо роботи.

9. Часто люди стають жертвами “чиновницького футболу”, особливо в опалювальний період.
Наприклад, зі СТЕКу їх посилають в МІУК, а з МІУКу в СТЕК. Як це припинити?

Я щиро надіюся, що наступного року цього не буде. У 2012 році СТЕК, крім того, що подавала тепло, обслуговувала ще й мережі. Але потім вирішила, що їй це економічно не вигідно, і відмовилась. Ми пробували залучати наших невеликих підрядників, які займалися каналізацією, але теплові мережі і мережі водопостачання – це абсолютно різні речі.

Тому прийняли рішення всі внутрішні мережі передати спеціалізованій фірмі “Теплокомуненерго”. Цей “футбол” відбувається не через те, що хтось не хоче допомогти, а насправді так прописано в законодавстві. Наприклад, людина, яка проживає на вулиці Коновальця, звертається до нас і просить зняти нарахування, бо у спальні не гріє батарея. З одного боку, правильно, бо температурний режим не виконується. Але як я можу зняти нарахування, якщо його не здійснював? У свою чергу, я зв’язуюсь із “Теплокомуненерго”, щоб з’ясували, чому не гріє. Вони обстежують, якщо факт підтверджується, то пишемо листа, щоб підприємство провело перерахунок. “Теплокомуненерго” цьому не дуже вірить і йде перевіряти температуру в приміщенні. Якщо вона нижча за 16 градусів, то треба за кожен градус відняти гроші. Але ж людина, яка мерзне, починає нагрівати приміщення іншими приладами. Тому, коли приходять міряти температуру — вона у нормі.

У новому законодавстві вже прописано, що послуги мають надаватися від початку і до кінця. Наприклад, якщо водоканал закачав воду з річки, то має подати її не тільки в будинок, а й у квартиру. А СТЕК має подати тепло до квартири, нараховує гроші за нього, обслуговує мережі – тоді “футбол” припиниться.

10. Головним бухгалтером ТзОВ «Комунальні інвестиції», яке отримує підряди від МІУКу, а також директором ТзОВ “Західполіремкомплект” є Ірина Джус, а її заступник – Руслан Джус. Це ваші родичі?

Таке питання виникає не тільки у вас. До мене якось телефонував депутат міської ради і просив, щоб я сказав жінці, аби вона… Я питаю, чи то нічого, що вона майже вдвічі молодша за мене, а він каже, що всяке може бути.

Ні, це не мої родичі. Коли Ірина була бухгалтером у “Комунальних інвестиціях”, а “Західполіремкомплекту” ще не існувало, мені сказали про неї і запитали, чи знаю її. Тому я просто з цікавості поїхав познайомитися. А Руслан Джус сам у Фейсбуці заявляв, що ніякого стосунку до мене не має, щоб хтось, не дай Бог, не подумав, що ми родичі.

Автор: Наталя ДЕРКЕВИЧ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 13

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.