Чоловік у декреті: норма чи екзотика?

Негоже чоловікові доглядати малу дитину. Чи, може, це все-таки безглуздий стереотип? Прикарпатські татусі доводять останнє. Ви й не уявляєте, на що здатні чоловіки, котрі зважилися на декретну відпустку: вони можуть перевершити матусь, стати самостійними в побуті, а декотрі навіть починають писати книги.

Не мімімі

Іронія в тому, що, навіть пішовши в декрет, чоловік усе одно опиняється в кращому становищі, ніж жінка, – пише журналіст, письменник родом із Калуша Артем Чапай у своїй книзі “Тато в декреті”, яка ґрунтується на його власному досвіді. – Узяти за приклад хоча б цю книжку. По суті, мільйони жінок в Україні та мільярди у світі можуть розповісти приблизно те саме. Але чи хто надрукує? Зате, коли описати свій досвід пропонує чоловік – це, безсумнівно, інтригує: екзотика! У мене брали інтерв’ю аж для “Української правди”, ха! Хоч у повноцінному декреті я лише рік із хвостиком. У моєї матері, яка виростила чотирьох синів, паралельно працюючи інженером, інтерв’ю з цього приводу не брала навіть районна газета. Чи хто дзвонив, домовлявся про зустріч, приїжджав додому розпитати кожну із сотень тисяч жінок, які перебувають у декретах по кілька років поспіль? А ще, завважте, чоловіка постійно хвалять: “Ой, ви взірцевий батько! Ой, ви такий чудовий чоловік!”. Ану? Яку жінку хвалять на дитячому майданчику просто за те, що вона на дитячому майданчику?

Як зазначає автор, для нього самого ця книжка – не мімімі й не “роман виховання” про татуся, а передусім захоплення жінками. Наприклад, коли ти гуляєш із двома дітьми, треба підняти візочок сходами в місці, де часто немає рампи, або зайти з малечею і візком у маршрутку – це для жінки важче просто фізично. Але в її випадку до цього не ставляться як до героїзму, хоча він мав би скоріше в тому вбачатися.

Коли описати свій досвід пропонує чоловік – це, безсумнівно, інтригує: екзотика!

Артем із дружиною одразу домовилися, що будуть по черзі займатися дітьми: перший рік із кожною дитиною, поки грудне вигодовування, – дружина, другий рік, до дитсадка – Артем. Він певен, що тато, так само як і мама, повинен іти у відпустку для догляду за дитиною. Це допомагає зберігати позитивні стосунки в шлюбі, а чоловікові – більше розуміти свою дружину, і взагалі – обом завжди є про що поговорити.

Тато – теж важливий

Іванофранківець Михайло Ребристий уже третій місяць у декреті. Після народження другої дитини чоловік вирішив підтримати дружину Надію, яка протягом трьох років доглядала їхнє перше маля – донечку Софію. “Якщо жінка не реалізовує себе професійно, то перестає розвиватися”, – певен чоловік.

Тим паче, Михайло давно планував звільнитися з роботи, яка відбирала дуже багато часу, але при цьому не приносила відповідного доходу. Зараз він фрілансер, знімає відео для національних каналів і на приватні замовлення, зазвичай рекламні ролики, дитячі свята, відео на квадрокоптері. Роботою займається кілька годин на тиждень, а гонорар має такий самий, як зарплатня на попередньому місці праці. Весь вільний час татусь проводить із однолітнім синочком Михайликом. А дружина нарешті відкрила свою справу в сфері сімейної психології. Якщо чоловік має замовлення, Надія його підміняє і сидить із дітьми.

Михайлові вдалося з самого початку стати дбайливим батьком, адже все-таки мав певний досвід із першою дитиною, постійно допомагав дружині, ще й був присутній під час пологів.

Надія дуже пишається своїм благовірним – він надзвичайно самостійний, ніколи не турбує її протягом дня з приводу побутових дрібниць: як поміняти підгузки, де стоїть каструля, як розігріти їжу тощо.

Татусь каже, що найбільше дратує, коли не може зрозуміти, чого ж насправді хоче малюк. Але це буває рідко. Чоловік із усмішкою на вустах запевняє, що декотрі речі він робить навіть краще, ніж дружина, наприклад, швидше вдягає сина.

Найважче Михайлові з малюком бути вдома – з ним треба повзати по підлозі, бавитися, бекати-мекати… Іграшки часто розкидані по дитячій кімнаті, але в домі Ребристих це не вважається безладом. Якщо дитині так комфортно, то нехай, це ж її простір. Головне – щоб було чисто.

Щойно випогоджується, Михайло відразу йде гуляти з малечею. Якщо хлоп’я засне – супер, татусь за цей час може спокійно почитати книжку. Іноді під час таких прогулянок чоловік зустрічає своїх колишніх колег, які не раз не могли стримати здивування: “Та ж негоже чоловікові з дітьми сидіти”. Однак Михайло з того тільки сміється, каже – в усьому винні стереотипи.

Схожу історію розповідає і Артем Чапай. Коли сусідки старшого віку біля дому бачили, як він гуляв із візочком, називали його “тато-мама”. “Якось сусід-алкаш, побачивши мене з візочком, – продовжує письменник, – сказав: “Ти уподібнився до жінки”. “Справжнім мужикам” часом треба окремо пояснювати: якщо ти проводиш час із маленькими дітьми, ти від цього не стаєш жінкоподібним. Це безглуздий стереотип”.

Декотрі чоловіки гарують на двох-трьох роботах, аби прогодувати сім’ю, – додає Михайло Ребристий. – Додому приходять зморені й, звісно, що на дружину та дітей енергії вже не мають. Тоді як їхні жінки цілими днями зайняті лиш хатніми клопотами і теж не особливо надихаються таким способом життя. А все ж може бути збалансовано, якщо роботу і домашні обов’язки розподілити між обома. Тим більше, багато чоловіків забувають, що роль батька така ж соціально важлива, як і мамина. І йдеться не просто про заробіток, але й про особисті стосунки з рідною дитиною. Треба стати другом для неї, і цей зв’язок слід налагоджувати змалечку.

Найважче Михайлові з малюком бути вдома – з ним треба повзати по підлозі, бавитися, бекати-мекати… Іграшки часто розкидані по дитячій кімнаті

З іншого боку, Михайло зізнається, що йому вже трохи не вистачає професійної діяльності. Лише одна зйомка на тиждень – це дуже мало для чоловіка, який кипить ідеями.

Рaternity leave

Декретною відпусткою для татусів уже давно нікого не здивуєш у низці країн. Там на офіційному рівні існує поняття “рaternity leave” – відпустка, яку роботодавець надає батькові після народження дитини.

Є чимало країн, у яких декрет для батька досить специфічно закріплений на законодавчому рівні – молодих татусів просто зобов’язують певну кількість часу провести з малюком, зберігаючи за ними робоче місце й виплачуючи 100% заробітної плати.

Чи не найбільш прогресивною в цьому плані є Швеція. Із 480 днів відпустки для догляду за дитиною 60 обов’язково мусить узяти батько, інакше ці дні просто не зарахують, а родина отримає менші виплати. Решту часу в декреті батьки можуть поділити між собою на власний розсуд.

Норвегія свого часу стала таким собі піонером у справі “paternity leave”. Декрети для тата тут запровадили ще в 1994 році. Нині ж тато й мама можуть провести в декреті по 14 тижнів. Крім того, у батьків є 18 тижнів оплачуваної відпустки, які вони можуть поділити між собою.

Велика Британія пропонує батькам провести з малечею 50 тижнів. При цьому мама повинна залишатися з дитиною тільки в перші 14 днів після пологів, а потім батьки можуть змінювати одне одного або опікуватися дитиною разом. Упродовж 37 тижнів вони отримують 90% зарплати, решта відпустки не оплачується.

У Португалії тата зобов’язали няньчити дитину щонайменше впродовж п’яти днів в оплачуваній декретній відпустці. Не хочеш? Тоді доведеться заплатити штраф.

У Японії чоловіки можуть перебувати в декреті цілий рік. За даними “The Economist”, упродовж останніх 20 років близько 70% японських жінок припиняли свою кар’єру після народження першої дитини, тому уряд вирішив на законодавчому рівні дати можливість чоловікам виховувати дітей, якщо жінка збирається працювати.

“Чоловіча і жіноча природа – різні, – пояснює психолог Ірина Волощук. – Чоловік задає структуру, а жінка наповнює її енергією”. Якщо сім’я вибирає залишити чоловіка в декреті, то важливо, щоб він був із цим згідний. Тоді татусь має ставитися до цього як до своєї праці, а не як до догляду за дитиною. Жінка натомість не повинна перетворюватися на чоловіка і марити заробітком. Вона має поважати структуру, котру вибудував чоловік, і все одно наповнювати її енергією, любов’ю. Жінці варто ставитися до чоловіка в декреті так само, як і тоді, коли б він заробляв кошти.

Щоб у сім’ї не було проблем, чоловік повинен знати, що його декрет – це не лузерство, а великий вклад у розвиток і добробут родини, – продовжує психолог. – Натомість жінка завжди має пам’ятати, що для чоловіка постійний догляд за дитиною є виснажливим, оскільки це не його природне заняття. Тоді панянці потрібно надихати чоловіка вдвічі більше, ніж зазвичай, самій бути жіночною, ніжною, турботливою.

Як радить фахівець, на вихідних обов’язково слід проводити час разом усій сім’ї, і також має бути час на двох. У цей період ролі повинні повертатися на свої місця.

Рівноправне батьківство відсутнє

Чому українські чоловіки не поспішають іти в декрет? – запитують у книзі “Тато в декреті”. – Причини у всіх, звісно, можуть бути різними, проте є одна дуже поширена. Йдеться про ставлення суспільства до тата, який надміру опікується дітлахами, “відрікшись” при цьому від традиційної ролі “добувача”. Одна справа – на вихідних прогулятися з візочком по району й ловити на собі захоплені погляди жінок. Мовляв, от молодець, поки дружина відпочиває, вирішив дитину вигуляти. І зовсім інакше сприймається батько, який відмовився на певний час від роботи-кар’єри, щоб займатися дітьми. Таких чоловіків не розуміють, із них кепкують, їм співчувають і навіть засуджують. А це, погодьтеся, аж ніяк не сприяє підвищенню самооцінки та знищує будь-яку мотивацію приділяти дітям максимальну кількість часу.

Є чимало країн, де молодих татусів просто зобов’язують певну кількість часу провести з малюком, зберігаючи за ними робоче місце й виплачуючи 100% заробітної плати

Проте, якщо тато зумів абстрагуватися від набридливих стереотипів і все-таки зважився піти в декрет (чи принаймні визначився з пріоритетами та проводить багато часу зі своїми дітьми), то тут перед ним постає ще одна проблема. Мова про цілковиту відсутність уявлення щодо рівноправного батьківства в Україні. І тут ідеться не лише про законодавчий рівень. Усе велике починається з малого. Наприклад, мають бути рівні умови по догляду за дитиною як для мами, так і для тата. Погодьтеся, складно заохотити чоловіка міняти дитині підгузки, якщо спеціальні пеленатори навряд чи можна надибати у чоловічій вбиральні будь-якої середньостатистичної кав’ярні.

До теми
Цікаві думки з книги “Тато в декреті”

• “Першого разу лишившись сам із двома на кілька діб, я зрозумів, як людина може здуріти в декреті. Як то кажуть, діти – квіти життя. Проте, якщо займатись виключно “квітникарством” – із квітникарем може статись і депресія, і психоз, і навіть кондрашка. Діти – радість, однак для самоздійснення, для відчуття повноцінності життя дорослому потрібно й інше. (…) Хай би як тобі зносило дах від браку спілкування з дорослими, від почуття втрачених можливостей чи просто від утоми й недосипання – ти не припиняєш любити дітей. Хай би як ти любив дітей – часом хочеш відпочити від них, мати час на щось іще в житті”.
• “Знаєте, у чому різниця між жінкою й чоловіком, які йдуть у декрет? Чоловік має вибір. Хай би як тобі було важко в окремі дні, хай би як ти страждав, що “годинник цокає, ти міг би стільки всього зробити”, – тобі легше від відчуття, що ти пішов на все добровільно. Наприклад, із міркувань справедливості щодо жінки, для якої також “годинник цокає”, яка теж може багато чого хотіти від життя, але в більшості випадків у перші роки життя дитини вибору не має”.
• “Мабуть, не треба уточнювати, що в районній дитячій лікарні не існує такого поняття, як чоловіча палата? Ночівля чоловіка з дитиною не передбачена як явище. Я мусив спати одягнутий, у джинсах – як прийшов із поїзда, – немитий”.
• “На початку, треба визнати, у мене траплялися хвилини слабкості. Вигулюєш у переносці одномісячну дитину, і саме в найвіддаленішій від будинку точці маршруту вона прокидається й починає кричати. Я читав, що американці проводили експерименти над своїм елітним спецназом: під час симулювання бойової ситуації вмикали через звуковий підсилювач плач немовлят. Військо деморалізувалося! Так і ти біжиш додому, до материнської груді, і думаєш: от зараз прийду й заявлю Оксані, що все це до одного місця, дитині потрібно бути з мамою, бо чоловікові важко впоратися! Поки добіжиш, дитина знов засне – і ти нічого Оксані не скажеш. Бо стільки разів бачив, що й жінці непросто”.
• “Насправді, я й досі не уявляю, як люди відбувають у декретах по три, чотири і більше років. (…) Зайдеш на Facebook і бачиш: той написав книжку, той презентував. Той поїхав робити репортажі в іракський Курдистан. Той з’їздив у Нагорний Карабах. А ти згадуєш домогосподарку, сестру прем’єр-міністра та взірцеву маму з мелодрами “Love Actually”, яка іронізує з себе: “Мимоволі порівнюєш. Що сьогодні зробив мій брат? Захистив честь країни. А що зробила я? Голову омара із пап’є-маше”. І водночас ти отримуєш від декрету дедалі більше задоволення. Ти звик, а діти ростуть, і чимраз складних моментів стає менше, а на приємні звертаєш більше уваги”.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.