Як працюють профспілки на Прикарпатті?

За профспілками в Україні тягнеться шлейф радянськості. У багатьох людей вони асоціюються з СРСР, путівками та подарунками на Новий рік. Якщо в європейських країнах чи США профспілки відіграють значну роль у соціальному житті працівників, то в нас, видається, доживають віку. І якщо не відбудеться ніякої реорганізації, то більшість з них існуватиме лише на папері.

Як це працює

Нещодавно Україна відзначила 200-річчя з дня створення першої профспілкової організації. На Прикарпатті вони об’єднались у раду професійних спілок області (в минулому – обласна рада профспілок) 1948 року. До її складу зараз входять 20 обласних галузевих і близько двох тисяч первинних профорганізацій. З 1992 року раду профспілок очолює Ігор Басюк.

Профспілки — це громадські неприбуткові організації, створені для захисту прав працівників. Вони можуть відстоювати оплату праці, тривалість робочого дня, незаконні звільнення, укладання та виконання договорів тощо. Для цього в раді профспілок створена обласна тристороння соціально-економічна рада, куди входять представники профспілок, роботодавців і органів влади. На тристоронній основі укладаються регіональні угоди, в яких міститься цілий ряд конкретних зобов’язань сторін. Наприклад, щодо оплати праці, житлово-комунальних питань, зайнятості, розробки програм тощо.

Голова ради профспілок області Ігор Басюк розповідає, що, наприклад, у разі незаконного звільнення працівник має звернутись у первинну чи обласну профспілкову організацію. В раду профспілок звертаються в останню чергу, і тоді вона може вживати якихось заходів. Наприклад, два місяці тому виїжджали у Ланчинську селищну раду, де була конфліктна ситуація між головою і працівницею. Врегульовували і ситуацію в Бурштинському торговельно-економічному коледжі, коли там протестували освітяни. А у вересні на виконкомі обласної тристоронньої соціально-економічної ради розглядали ситуацію на Бурштинській ТЕС. Галузева профспілка звинувачує дирекцію ТЕС у порушенні колективного договору.

Вони вимагають підвищення зарплат і соціального захисту. Але там є внутрішній конфлікт. Ми виїжджали на місце і стали на захист працівників, — пригадує Басюк.

Шлейф радянськості

Голова ради профспілок області Ігор Басюк зазначає, що працювати було легше таки в часи СРСР. Все було у державній власності, економіка працювала, і держава встановлювала правила, яких усі дотримувалися. Мовляв, тоді не було проблем з оплатою праці чи незаконними звільненнями.

Профспілка — це чиряк для підприємців. Вона вимагає, щоб закон не порушували,
зарплату платили вчасно. А кому це потрібно? І люди самі не хочуть організовуватись.
Тому профспілки збереглися здебільшого на державних підприємствах, хоча вони й
змінили форму власності зараз. Але там ще залишились ті радянські керівники, які знають,
як це має працювати, — зітхає Басюк. — Якщо сьогодні в установі працює п’ять осіб, то хто
буде створювати профспілки? Великі підприємства олігархів не хочуть профспілок. А
якщо й мають, то свої, кишенькові, бо згідно з законодавством, деколи треба щось
погоджувати із профспілками.

Він пригадує, що коли прийшов на цю посаду у 1992 році, то в області нараховувалося 630 тисяч членів профспілок, а зараз — 160 тисяч разом зі студентами. Це при тому, що в офіційному секторі працює приблизно 240 тисяч осіб.

За його словами, колись були потужні промислові профспілки, які навіть ще дотували бюджетні. Проте зараз виробництво зруйнувалося і промислові профспілки дихають на ладан. Наприклад, у ВАТ “Оріана” колись було понад 16 тисяч членів профспілки, а зараз — трохи більше двох тисяч. Тож тепер порівняно потужними є профспілки освітньої і медичної галузей. Там зараз нараховується відповідно 60 і 37 тисяч членів. Тобто, майже 100 зі 160 тисяч членів профспілок припадають на ці дві галузі.

У нас розвалена легка промисловість. На папері профспілка є, але по суті її нема. Те саме
з лісовою галуззю, машинобудуванням, торгівлею. У нас є 20 обласних організацій
профспілок на папері, деякі з них ледве зводять кінці з кінцями, — підкреслює Басюк.

Один юрист на всю область

Один відсоток від мінімальної заробітної плати працівників перераховують на профспілку. Потім ця сума розподіляється ще на районні та обласні організації, раду профспілок і федерацію.

Колись у первинній організації залишалося 35%, стільки ж ішло в раду профспілок, а решту 30% розподіляли між галузевими організаціями. Зараз у деяких первинних організаціях залишається майже 95% членських внесків через децентралізацію.
На галузеві вони перераховують 5-9%, а на раду профспілок області — 1%, але насправді
перераховують, скільки хочуть, і неможливо їх змусити це робити справно. Ще 1% від
членських внесків йде на федерацію профспілок України, хоча насправді перераховують
десь 0,5%, — розповідає про розподіл членських внесків Ігор Басюк.

Загалом, каже, в раду профспілок надходить приблизно 30 тисяч гривень у місяць. З цих коштів мають оплатити зарплати працівникам, комунальні послуги та поїздки в райони. Якщо колись апарат ради нараховував 140 осіб, то зараз – 8. Тож навіть видати зарплату їм за кошти від членських внесків неможливо.

За словами Басюка, в цій ситуації раніше рятували кошти від орендної плати, адже рада здавала частину своїх приміщень по вул. Міцкевича, 4 в оренду. Цей будинок у центрі міста є пам’яткою архітектури і споруджений у 1896 році за проектом відомого архітектора Яна Кудельського у стилі необароко для повітової ради. Однак після втручання прокуратури приміщення передали у власність обласної ради. Раді профспілок
залишили тільки другий поверх.

З цим будинком втрачаємо джерело надходжень. Я воював за нього, бо ми привели його до ладу і здавали приміщення в оренду. Сьогодні в нас його забрали і сказали, що будуть самі здавати в оренду і на приватизацію. До нового року ми платили комуналку за багато обласних організацій профспілок, розміщених тут. Тепер цієї можливості не буде. Я не маю грошей, щоб за них платити, і в них нема. Вже починаються сварки між обласними організаціями за приміщення. Тому це все почне ще більше руйнуватися. Може, й стаціонарні телефони доведеться відключити, — пояснює голова ради профспілок.

Він зізнається, що через малий штат і нестачу грошей виконувати свою роботу рада профспілок повноцінно не може. Мовляв, є тільки один юрист і один головний технічний інспектор. Тому зрозуміло, що вони не можуть їздити всюди в райони. Тим паче, що немає транспорту, хоча колись були і машини, і гроші на пальне. Тому здебільшого юрист надає юридичні консультації телефоном чи готує позови в суд.

То чи можна конкурувати з потужною машиною влади або роботодавцями? Колись у Радянському Союзі держава допомагала профспілкам. Наприклад, платила за комуналку. Потім сказали, що ми маємо бути незалежні й нас повинні підтримувати члени профспілок. Але кому потрібна та незалежність, якщо ми не можемо виконувати свою роботу? — міркує пан Ігор.

Потрібна реорганізація і відродження

Ігор Басюк певен, що профспілки потрібні, але не в тому вигляді, в якому вони існують зараз. Він наводить приклад Швеції, де профспілки мають мільярдні заощадження та іншу систему розподілу внесків. Тому можуть дозволити собі справді боротися за права людей, організовувати страйки, мати потужний апарат працівників. Все тому, каже, що в них левова частка членських внесків йде наверх, а в нас вона залишається внизу. Потужні профспілки є у Фінляндії, Данії, Франції, Італії, США, Німеччині тощо. Тож Басюк упевнений, що колись у нас дійде справа до реорганізації і відродження профспілок.

За кордоном немає такої розгалуженої структури профспілок, як у нас. Там є первинна профспілкова організація на рівні підприємства і обласна. В нас розгалуженість приводить до втрати фінансів і працездатності. Проте цієї реорганізації мають захотіти члени профспілки. Але хто ламає гілку, на якій сидить? — міркує Басюк.

Проте він зауважує, що наразі масового виходу з профспілок немає, люди все-таки розуміють, що вони потрібні. Тож, хоч зізнається, що профспілки працюють погано, каже, що без них було би ще гірше.

Якщо рада профспілок області ледве зводить кінці з кінцями, то деякі обласні організації стоять трохи міцніше. Голова обласної організації профспілок лісового господарства Ігор Хомишин певен, що розмови про непотрібність профспілок невиправдані. Адже профспілка відстоює інтереси працівників, крім того, надає соціальні виплати, організовує поїздки, проводить змагання, допомагає проведенню АТО тощо.

Грошей ніколи не буває багато, але ми якось виходимо з ситуації. Галузь хоч маленька, та
працює. В нас майже три тисячі членів. Звичайно, з їхньої зарплати знімають 1%, але, коли
стається якась біда, то профспілка допомагає. Часто люди кажуть, що колись профспілка
давала путівки на оздоровлення, а зараз не дає, тому вона нічого не може. Це неправда,
профспілка багато чого може, але… — розповідає Хомишин.

За його словами, при потребі людина може написати заяву на соціальну допомогу. Її розмір індивідуальний: від 300 гривень при звичайному нежиті до десятків тисяч при важких хворобах. Він наголошує, що в кожній галузі є свої проблеми, тож лісова — не виняток.

Держава неправильно робить, що притискає чоботом організацію, яка рятує людей, — міркує Ігор Хомишин.

Як у світі?

Професійні спілки є традиційним для більшості країн світу об’єднанням працівників, що забезпечує захист їхніх інтересів. Проте там вони набагато потужніші, ніж у нас. Профспілки з’явилися у 70–80 рр. XVIII ст. в Англії, яка раніше, ніж інші країни стала на шлях капіталізації виробництва.

Франківець Мирослав Кошик, який 13 років прожив у США, каже, що профспілки, безумовно, потрібні. Але не в тому вигляді, в якому існують зараз. Адже у Штатах, приміром, профспілки справді дієві і захищають права працівників, а в нас — це пережиток радянщини. Американські профспілки не дозволили б просто продати чи закрити підприємство, позбавивши людей робочих місць. У таких випадках вони б уже виводили працівників на страйки чи вдалися б до інших методів.

В Америці перші профспілки з’явилися наприкінці XIX століття, коли робітники об’єдналися для захисту своїх прав. Натомість, зазначає Кошик, в Україні профспілки здебільшого сформувалися в СРСР. Проте тоді вони зовсім не виконували ті функції, які повинні.

Тоді профспілки були просто для того, щоб показати, що в нас демократичне суспільство. Зараз вони продовжують займатись тим, що й у Радянському Союзі, — розповідає Кошик. — Натомість у США робота профспілок настільки налагоджена, що ти їх не чуєш і не бачиш. Все йде за планом. Але у разі біди їх одразу видно.

Тобто, пояснює Кошик, у США профспілка працює так, як і інші органи, на відміну від України. А в нас вона асоціюється лише з цукерками на Новий рік та путівками. А ще організовує корпоративи — це те спільне, що є в усіх профспілок.

Тож якщо в Україні профспілки врешті-решт не змінять підхід до роботи, не проведуть реорганізацію та не залучать у команду молодь, користі з них буде мало. Замість того, щоб ефективно працювати і захищати інтереси працівників, все більше організацій переставатимуть існувати або залишаться тільки на папері.

Автор: Наталя Деркевич

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.