На замітку франківським перевізникам: Можливий страйк і досвід Любліна

Наприкінці січня перевізники Івано-Франківська задекларували страйк. Вимога – підняти тариф на перевезення. Озвучена причина – все дорожчає, водії звільняються з роботи і тікають до Польщі. Реакція громади, особливо у соцмережах, була доволі бурхливою. Створено навіть групу з автовласників, які на час можливого страйку бралися підвозити мешканців міста своїм транспортом. Та страйк все ж не відбувся. Почувши, що перевізники поки що відмовилися від свого наміру, дехто запропонував влаштувати їм бойкот: два дні не їздити автобусами.

З’явилася інформація, що міська влада провела з перевізниками перемовини, на яких начебто узгодили, що до квітня тему тарифів не чіпають. Разом із тим, як вже не раз наголошував міський голова Руслан Марцінків, місто рухатиметься до створення муніципального автопарку.

Муніципальний (комунальний) автопарк в Івано-Франківську свого часу був. Про причини його занепаду зараз не будемо говорити. На той час, коли комунальний транспорт припинив своє існування, вихід було знайдено в послугах приватників. Пригадуєте ті часи, коли містом які тільки маршрутки не їздили? Були серед них навіть “РАФи” – ті, що, здається, ось-ось розсиплються прямо посеред дороги. Потім автопарк наче трохи впорядкували, з’явилися славнозвісні “пижики”. Та назва так міцно закріпилася у свідомості громадян, що вже пізніші “Богдани”, “Івани”, “Еталони” й досі продовжують називати “пижиками”.

Однак, часи змінюються. І напевне, все-таки настав час подякувати “пижикам”. Причому це не тільки позиція журналістів “МІСТА“. Про комунальний транспорт в Івано-Франківську говорять уже давно. А після загострення ситуації і погроз страйком питання вигулькнуло на поверхню, наче ґуля на колесі переповненої і перехнябленої жовтої “консерви”, як часто називають автобуси у Франківську. І швидше не через матеріал, з якого вони зроблені, а через умови, в яких перевозять пасажирів: наче риби в консервній банці, у спеку – в задушливій, в морози – холодній, часто брудній і смердючій як не через засмальцьовані сидіння, то через вихлопи солярки, тютюнового диму з кабіни водія чи інших хімічних сполук, нещадно експлуатованій машині.

Попереднє підвищення тарифу до 4 гривень також далося непросто. Однак перевізникам тоді висунули певні умови – забезпечення пасажирів квитками, якість послуг, уніформа, gps-трекери. З того всього виконали небагато. Квитки з’явилися, але люди їх не брали. Ті, хто брав чи вимагав, міг отримати або порцію лайки, або, навпаки, цілу пачку папірців. Мовляв, хочеш – на, лиш відчепися і плати гроші.

Час від часу з’являлася інформація про те, що десь водій виштовхав учня, пенсіонера чи іншого пільговика за спробу скористатися правом пільгового проїзду. І хоча по учневі чи пенсіонерові видно, що він учень чи пенсіонер, закон передбачає наявність документа, який підтверджує право на пільговий проїзд. Водії, захистимо їх – також живі люди, постійно в дорозі, напружені, їх певною мірою можна зрозуміти.

Часи змінюються. І напевне, все-таки настав час подякувати “пижикам”

В такому “громадському” транспорті мені особисто їздити неприємно і не хочеться. Але не всі мають змогу на альтернативу. Скажімо, на ровері утрьох не дуже поїдеш, а пішки буває незручно.

Траплялося бувати за кордоном і навіть користуватися громадським транспортом в Австрії, Польщі, Німеччині, Болгарії, Чехії. Можна багато говорити про цілодобові квитки Берліна чи міні-міді-максі на всі маршрути усіх видів транспорту (автобус-трамвай-тролейбус-метро – з одним квитком в межах одного маршруту) в Лінці (Австрія). Але оскільки ближчим до нас сусідом є Польща (недаремно ж туди, як заявляють деякі перевізники, тікають їхні водії), розповім, як організовані пасажирські міські перевезення там.

Наш міський голова часто наголошує, що Івано-Франківськ має 11 міст-партнерів у Польщі. Одним із них є Люблін – місто за розмірами і статусом подібне до нашого. Там також багато студентів. І воно теж є центром воєводства (області) та ґміни (ОТГ).

Отож, після певних пошуків та перемовин мені вдалося вийти на Управління Міського Транспорту міста Люблін та поспілкуватися із заступником його директора Славоміром Подсядлим. Подальша розповідь записана з його слів.

Повноваження

В Любліні організацією та управлінням системи громадського транспорту займається Управління Міського Транспорту (далі УМТ). Це бюджетний підрозділ ґміни. УМТ планує комунікаційні мережі для обслуговування тролейбусних та автобусних маршрутів, визначає ґрунтовний обсяг замовлень послуг перевезення, планує маршрути тролейбусів, автобусів. Також складає розклад руху, обирає перевізників, укладає з ними угоди, контролює якість послуг, здійснює з ними розрахунок, працює над дотриманням стандартів безпеки пасажирських перевезень, займається організацією руху, здійснює захист довколишнього середовища, аналізує тарифну політику, подає висновки щодо обґрунтування тарифів, займається розповсюдженням квитків, здійснює квитковий контроль тощо.

А ще УМТ займається утриманням зупинок із вміщенням інформації про маршрути, видає дозволи на виконання регулярних і спеціальних перевезень осіб у місцевому транспорті по місту і за містом, контролює виконання перевезень згідно з дозволами у співпраці з воєводською інспекцією дорожнього транспорту, поліцією, адміністрацією воєводства, староством повіту в Любліні і Свідніку. Вивчає ринкову ситуацію у галузі регулярних перевезень людей в місцевому транспорті та пристосовує її до потреб населення. Видає чи замінює дозволи на здійснення пасажирських перевезень осіб у крайовому дорожньому транспорті на маршрутах, що проходять містом, але не виходять за межі воєводства, узгоджує з перевізниками використання зупинок, розташованих у межах міста.

Зауважу, що більшість повноважень така ж, як і в Івано-Франківського Управління транспорту і зв’язку, що підтвердив його керівник Олег Ганчак.

Перевізники

Послуги перевезення в Любліні надають чотири перевізники. У загальному автопарку міста налічується 398 автобусів і тролейбусів. Всі машини – марок “Mercedes”, “MAZ”, “Solaris”. Найстарших машин три – 2011 року випуску (“Solbus SM12”). Наймолодші – з 2016-го. Цікаво, що переважна більшість (273) автобусів і тролейбусів Любліна – це великогабаритні машини 12 метрів завдовжки. 105 машин – по 15 та 18 метрів (так звані “гармошки”), і лише 20 машин – завдовжки 8,5 метрів.

Для порівняння: в Івано-Франківську 230 автобусів та 54 тролейбуси. Причому великогабаритних автобусів лише 18. Решта – малогабаритні 8,5-метрові (зведені дані Управління транспорту і зв’язку міста Івано-Франківська та КП “Електроавтотранс” станом на 2017 рік, – О. Ганчак).

А тепер увага: 80% від усіх міських перевезень виконує муніципальне, чи то пак комунальне підприємство ТзОВ “Міське Підприємство Перевезень Люблін”. Йому належать 215 автобусів та 108 тролейбусів. На трьох інших перевізників припадає решта машин.

Як не дивно, за такої кількості громадського транспорту вказаних розмірів на дорогах Любліна він малопомітний. Тобто, його видно рівно настільки, щоби сказати, що він у Любліні є. Я звернув на це увагу і як водій, і як пішохід. При цьому в місті досить багато легкового транспорту, що, однак, не заважає рухові. Безперечно, аби не бути звинуваченим в ідеалізації сусідів, скажу, що тягучки і затори в місті трапляються. Однак, таких “автопоїздів” із 5, 6, а то й 9 автобусів, що їдуть бампер у бампер один за одним, як це є в Івано-Франківську, я там не бачив.

УМТ використовує бюджет, ухвалений рішенням міської ради Любліна. Доходи від продажу квитків є доходами ґміни і наповнюють бюджет. На замовлення УМТ послуги перевезення на території міста Люблін виконує міське муніципальне підприємство ТзОВ “МПП Люблін”, а також приватні перевізники, обрані в умовах тендеру.

Квитки і зарплати

В Любліні близько 200 точок продажу квитків, розташованих у кіосках, 35 стаціонарних “квиткоматів” на зупинках. Окрім того, квитки можна купити безпосередньо в транспорті, який обладнаний спеціальними пристроями, а якщо їх немає – у водія. Також квитки можна придбати через додатки в мобільному телефоні: moBILET, mPay, SkyCash. Варіантів багато. У пунктах продажу квитків, навіть безпосередньо в транспорті, також можна “закодувати” свій абонемент, про що трохи нижче.

Питання вартості проїзду обговорюють і погоджують УМТ і перевізники у відповідних угодах.
Ціна звичайного одноразового квитка становить 3,20 злотих (сьогоднішній курс: понад 8 грн за 1 злотий), пільгового – 1,60 злотих. Ціна повного квитка на 30 днів на всі маршрути становить 92 злотих, пільгового – 46 злотих при мінімальній зарплаті 2100 злотих брутто (1530 на руки) і середній у народному господарстві, за даними GUS, 4256 (3032 на руки) злотих.

Недешево, але якраз для тих, хто щоденно користується міським громадським транспортом, передбачений абонемент, або багаторазовий квиток. Це вигідно і фінансово, і функціонально. Проїзд із таким квитком у кілька разів дешевший, ніж зі звичайним одноразовим. Відповідно до потреб пасажир може вибрати абонементи на один, два чи всі маршрути. Останні дають право на необмежену кількість поїздок всіма маршрутами. Такі ж абонементи на один чи два маршрути дають можливість необмеженої кількості поїздок транспортом визначених маршрутів, а також інших, паралельних до цього, але не далі, ніж до першої зупинки після того, як маршрути розходяться. Можна також вибрати тривалість терміну дії такого квитка. Його можна купити на 10, 30, 90 і навіть 150 днів і вибрати початок терміну дії з будь-якого дня. Як додаткова пропозиція до таких абонементів – програма “BusBonus”, завдяки якій користувачі можуть мати знижки у більш як 130 партнерів програми.

Такий квиток дозволяє зекономити не тільки гроші, а й час. Пасажирові не треба щодня пам’ятати про необхідність компостування квитків. І поповнити їх можна в багатьох місцях. Абонемент також можна купити через інтернет, а потім поповнити безпосередньо в транспорті за допомогою компостера. Пристрій для компостування (не плутати з “діроколами”) дає змогу також перевірити термін дії квитка. У разі втрати електронного квитка завжди можна відтворити його із записів у системі.

До речі, 252 машини з 398 обладнані “квиткоматами”, і впродовж найближчих 3-4 років після закупівлі нових автобусів і тролейбусів ці апарати будуть у всіх машинах. Купують їх самі перевізники як обов’язкове обладнання до автобуса. В окремих випадках до деяких машин таке обладнання купує ґміна Люблін.

Пільги

Право на безкоштовний та пільговий проїзд має 29 категорій пасажирів. Пільги є місцевими (призначені органом місцевого самоврядування) та ухвалені Сеймом. Перелік пільг доволі широкий. Безкоштовно мають право їздити діти, учні, пенсіонери, старші за 70 років, неповносправні і навіть їхні опікуни чи супроводжуючі особи – для них пільги поширюються на напрямки, пов’язані з виконанням їхніх соціальних обов’язків – супроводжувати особу з інвалідністю на навчання, до лікарні чи до місця праці.

А що з того мають перевізники? УМТ замовляє в них певну кількість кілометрів. І укладає угоду. Фінансування громадського сполучення відбувається за принципом: ґміна викуповує послуги перевезення у перевізника і продає їх (квитки) пасажирам. Тож бюджет ґміни покриває різницю між вартістю послуг та доходами від квитків.

Таким чином, один маршрут можуть обслуговувати один або 2-3 перевізники, причому всі автобуси – і комунальні, і приватні, мають той самий номер маршруту. У кожного перевізника обов’язково мусять бути квитки, видані УМТ – для пасажира немає значення, який перевізник його обслуговує.
І ще: кожна машина помальована в кольори міста (біло-зелено-червоний) і на сидіннях у всіх є логотип Любліна єдиного зразка.

За кожне відхилення від вимог передбачені штрафні санкції. Щодо графіка руху: машина може приїхати дещо швидше – до хвилини, відповідно до різних налаштувань годинників, а запізнитися не більш ніж на 5 хв.

Любліні близько 200 точок продажу квитків, розташованих у кіосках, 35 стаціонарних “квиткоматів” на зупинках

До речі, міський транспорт у Любліні функціонує в режимі 24/7. Денні маршрути – з 5 до 23 години. Також є три нічні, з 22:30 до 5:00, що курсують щогодини і мають спільну зупинку, на якій зустрічаються в центрі міста. Варто зазначити, що в Любліні близько 80 тисяч студентів, тому для їхньої зручності вночі з п’ятниці на суботу і з суботи на неділю інтервал нічого сполучення – 30 хвилин.

Загалом, у Любліні немає такого місця, яке б не було логістично вплетене у мережу маршрутів. Можливі пересадки – одна чи дві, аби дістатися до певних місць. Тут вигідним є якраз абонемент. Відповідно до закону, місцева влада забезпечує створення так званих соціальних маршрутів, навіть для невеликої кількості пасажирів. На плату перевізникові чи водієві це не впливає – за виконання замовлення перевезення пасажирів вони отримують плату та кілометраж. Незважаючи на кількість перевезених пасажирів, перевізник зобов’язаний проїхати всю трасу.

За порушення умов договору – штраф.

За дотриманням умов надання послуг перевезення слідкують працівники Відділу Контролю УМТ – як безпосередньо під час надання послуги, так і на підставі наданих перевізниками звітів, де останній має вказати кількість рейсів і кілометрів, які він не проїхав. За приховування цієї інформації – високий штраф. Також перевірити це можна за допомогою системи GPS. Кожен автобус і тролейбус обладнаний GPS-трекером. В інтернеті є доступна карта з актуальним місцем знаходження транспорту на кожному маршруті.

Ментальність

Звичайно, немає ідеальних людей. За кордоном також намагаються заробляти більше, а витрачати менше. У них вистачає своїх проблем. Однак, випадки несплати за проїзд у громадському транспорті зведені до мінімуму. Передовсім серйозними штрафами. Та важливим чинником є ще й ментальність. Не заплатити за проїзд (при вдалій нагоді) для більшості наших співгромадян є нормальною справою, яка може стати предметом гордих розповідей “як я примудрився проїхати “зайцем”.

Напевно, ми не готові настільки змінити себе, аби заплатити за проїзд стало такою ж нормою, як почистити вранці зуби. Можна, звичайно, поставити в кожному автобусі контролера, що потягне за собою додаткові видатки на зарплату цих людей. Чи запровадити інституцію несподіваних перевірок. В усякому разі, це не має бути клопотом ні водія, ні перевізника, ні пасажира. А відповідного підрозділу, якщо, звісно, ми хочемо змін у системі громадських перевезень і появи комунального транспорту. Квитки – це облік і контраргумент для шантажу на тему тарифного страйку.

Автор: Володимир ГАРМАТЮК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.