Кому стипендію? Учні християнської школи потребують підтримки

Уперше за час існування Івано-Франківської Католицької школи-гімназії ім. Святого Василія Великого тут започаткували соціальний проект, оголосили благодійний спільнокошт. На кону – три стипендії на навчання в другому півріччі для учнів, які потребують матеріальної підтримки. Кожна охоча дитина з 5-го по 11-й клас мала надіслати анкету і мотиваційне відео – чому саме їй потрібна стипендія. З-поміж 208 учнів відгукнулися восьмеро.

“Мені потрібна ця стипендія, бо…”

“Я хочу навчатися саме в цій школі, бо вона мене мотивує ставати кращою. У ній ми маємо досить часу для молитви і спілкування з Богом. Саме на молитвах ми збагачуємо свій духовний світ. Мені потрібна стипендія, щоби втілити мрію – стати науковцем і робити грандіозні відкриття. Я розумію, що для цього треба дуже багато вчитися, і саме моя школа дає мені такий великий шанс” (Андріана, учениця 6-го класу).

“Я навчаюся в Католицькій школі, бо це єдина у Франківську школа, де на першому місці – Бог, любов і повага до ближнього. Мені тут дуже затишно і вільно, напевно, тому, що кожного ранку перед уроками ми маємо спільну молитву. А в усіх труднощах впродовж дня нам допомагає Бог. Ця стипендія мені дуже важлива і потрібна, бо в мене є два молодших братики і зекономлені гроші могли би піти на їхнє подальше навчання в Католицькій школі і на позашкільні гуртки” (Анна, учениця 5-го класу).

“Мені в цій школі подобаються уроки, вчителі і гуртки. Я думаю, що мене вчить Бог, який живе в моєму серці. Я ходжу на музику і граю в оркестрі. Скоро в мене буде концерт. І на зекономлені гроші я куплю свій новий інструмент” (Микола, учень 5-го класу).

“Це моє резюме для отримання стипендії (позаду дівчинки – стіна, завішена десятками грамот, похвальних листів і нагород. – Авт.). Я почала відвідувати недільну школу в шість років. Мені та моїм батькам так сподобалося, що, не вагаючись, вирішили – навчатися буду саме в Католицькій школі. Ранкові молитви, літургії, розмови з духівниками, цікаві поїздки до паломницьких місць – усе це для мене є дуже важливим. Мої батьки намагаються робити все необхідне, щоб я могла навчатися в гарній школі і відвідувати свої улюблені гуртки, всебічно розвиватися. У наш час це потребує неабияких матеріальних зусиль. Тому, якщо я отримаю цю стипендію, то влаштую невеличке свято для своїх мами і тата” (Анастасія, учениця 7-го класу).

“Я навчаюся в цій школі, бо моя мама хотіла дати мені найкращу освіту і релігійне виховання. У свої 11 років я мало що можу зробити для інших дітей, моїх однолітків, які позбавлені батьківської опіки. Тому мрію допомагати цим дітям. Я хочу реалізувати проект допомоги сиротам. Якщо отримаю цю стипендію, буду віддавати половину коштів на сиротинці” (Лука, учень 6-го класу).

Заробляти гроші, роблячи добрі справи

Оскільки поки що в нашій державі не діє правило “гроші за дитиною”, а в нашому місті є багато дітей, які хотіли б продовжувати навчання в Католицькій школі, – розповідає директор закладу сестра-монахиня Єремія, – однак часто-густо не можуть цього зробити через нестачу коштів, то ми вирішили започаткувати спільнокошт – кампанію для збору коштів у Фонд учнівських стипендій “Василіяда”.

Ще торік у школі планували провести збір коштів, аби подарувати стипендії школярам, котрі вчаться найкраще. Однак ідея лишилася на рівні задуму. Усе змінилося цього року, коли сестра Єремія вступила в Інститут лідерства і управління при Українському католицькому університеті. А саме під час курсу, присвяченого соціальному підприємництву, де студентів вчили, як можна заробляти гроші й при цьому робити добрі справи. Католицька школа – хоч і приватна, але все одно багато дотується з архієпархії, міста й області, тому монахиня одразу побачила в цьому чудову платформу для розвитку соціальних проектів. Вона настільки запалилася, що одразу згадала давню мрію про конкурс стипендій.

Однак задум вирішили дещо змінити. Відзначати одного учня з кожного класу, найкращого у рейтингу, начебто справедливо, але, з іншого боку, різниця в балах між дітьми може бути мізерною. Тому тут питання об’єктивності досить розмите.

Хто дав нам право визначати кращих чи гірших? – каже директор школи. – Ми би точно не оминули конкуренції між школярами. А особисто для мене моменти конкуренції і рейтинговості є дуже примарними.

Вирішили допомогти тим, кому справді це треба. Стипендія на один семестр навчання складає 4200 грн. Сума начебто не надто велика, але для декотрих батьків це дуже багато.

Відгукнулися швидко

Так оголосили конкурс стипендій. Учні мали заповнити анкети-заявки, де вказати, який проект вони би хотіли реалізувати в школі. А в мотиваційному відеоролику тривалістю три хвилини треба було відповісти на такі запитання: чому я тут навчаюсь і хочу продовжувати; що я роблю, аби моя школа стала кращою; чому саме мені потрібна ця стипендія.

Де брали гроші для стипендій? Спершу оголосили внутрішній спільнокошт, до якого могли долучитися батьки учнів. Якщо кожен дасть бодай трохи, вдасться зібрати необхідну суму. Окрім цього, у соцмережах розповсюдили лист, де розповідали про благодійну ініціативу. Таким чином вдалося привернути увагу прикарпатців. Відгукнулися швидко. Наприклад, місцева підприємниця пожертвувала суму, яка одразу покрила одну стипендію.

Гроші можна було надіслати на рахунок школи. Або ж вкинути у спеціальну скриньку в навчальному закладі – тоді благодійник у подарунок отримував булочку і чай.

Також наприкінці грудня учні в школі організували благодійний ярмарок, де можна було придбати презенти, котрі виготовили школярі: пряники, сувеніри, іграшки, книжкові закладки тощо. Виручені кошти теж спрямували у спільнокошт.

Переможців конкурсу стипендій обирала адміністрація школи і підприємець-благодійник, який пожертвував найбільшу суму. До речі, цей соціальний проект планують розвивати і продовжити на наступні семестри.

Варто взяти на озброєння

Спільнокошт подарував не лише стипендії для дітей, але й багато нових ідей для вчителів школи. У своїх анкетах учні ділилися власними цікавими задумами щодо розвитку закладу, які варто взяти на озброєння. Очевидно, що школярі просто киплять енергією і натхненням.

Я люблю молитися на чотках, вмію їх плести і часто їх дарую. Я б хотів навчити цього інших, щоб вони сплели чотки собі і близьким, – пише один із учнів. – Я член спільноти Мальтійців наймолодших, часто маємо акції для нужденних дітей, неповносправних, воїнів АТО. Для них такий подарунок дуже потрібний і важливий, щоб вони, маючи на своїх руках чотки, згадували завжди про Божу любов. Тому ми могли б сплести чотки і для них. Для цього проекту мені будуть потрібні матеріали – намистинки і сутаж. Такою працею, думаю, зможу подарувати іншим користь і радість.

Одна з дівчаток запевняє, що мріє влаштувати в школі науково-дослідницький конкурс на кілька турів. Цей конкурс повинен бути для всіх класів: молодші мають довчити, а старші повторити. Для цього, як передбачає учениця, потрібно 2-3 місяці та команда вчителів на підмогу.

Я готова брати участь у шкільному житті, і в мене є кілька пропозицій на цю тему, – пише інша школярка. – Наприклад, можна організувати раз на місяць приїзд відомих акторів або музикантів, художників чи письменників. Політики ще можуть бути. Коли закінчиться будова, надворі можна буде влаштувати урок, де б діти вирощували квіти, овочі, фрукти. Також важливо дітей долучати до благодійних і соціальних проектів, які б вони самі реалізовували. Це розвиває лідерські риси. Наприклад, вони могли би спланувати якісь театральні дійства для дітей-сиріт або збір коштів для безпритульних тварин.

Оригінальною ідеєю є створення “Travel School” – спільноти, яка б займалася шкільними подорожами: поїздками в історичні місця України, а також відвідуванням видавництв, ІТ-компаній та інших організацій – аби в майбутньому учням було легше вибирати професію.

Школярі запропонували ще купу перспективних проектів – влаштували для вчителів справжній мозковий штурм.

Автор: Наталія МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.