Прикарпатець розповів про життя в азійській країні та чому повернувся в Україну

Цупкий впевнений погляд, міцна статура… Білборди та сітілайти з його зображенням були розміщені далеко за межами нашої області. Хто б міг подумати, що інженер за освітою покине перспективну роботу, родину, друзів та стале життя заради роботи за кордоном.. І не в Європі, а далекій Азії. На запитання як так сталось, Василь Васкан відповів виданню “Глузд”, що не міг упустити такого шансу.

–  Ким був Василь Васкан до виїзду за кордон?

2008 рік… Я був студентом, який не знав, чим би він хотів займатись в житті. Як і більшість студентів, напевно. На той час я займався вільною боротьбою, грав у баскетбол за місто, трішки малював і танцював… Мені подобалось усім цим займатись, а якщо щось подобається і це приносить задоволення, то воно заряджає позитивною енергією.

–  Як так сталось, що ти виїхав, ще й у такі екзотичні країни, як Південна Корея і Китай?

Коли я приїхав додому і почав працювати, то був на стадії такого собі адаптаційного періоду. Повернувшись з великого міста, важко увійти у спокійну течію маленького містечка. Поки я звикав, знайомі запропонували поїхати працювати з ними до Південної Кореї. І я вирішив кинути все стабільне і вирушив заробляти гроші в складі танцювальної команди, яка виступала у нічних клубах. Перший контракт був дуже важким. Новий клімат, нова атмосфера, абсолютно інші люди та інша культура. Хоч нас і було в команді десятеро, однак вперше опинитись так далеко від дому – це неймовірно важко… Впродовж двох років перебування там у мене було всього два вихідних. Робота тривала з 9 вечора до 4-5 ранку. Спиш вдень – вночі працюєш. Ці 2 роки пролетіли дуже швидко.

– Потім був Китай?

Так. У Китай я вже їхав цілеспрямовано. Пробув вдома після Південної Кореї півроку. Я був у Азії, мені сподобалось і хотілось туди поїхати ще. Тож я вирушив до Китаю.

Якщо у Південні Кореї я був у трьох містах, то у Китаї число міст значно зросло. Перші півроку переліт відбувався кожні 15-20 дні. Я побував майже у кожному куточку Китаю, окрім холодної Півночі. Ми займались промоушином ресторанів та кухонь різних країн світу у готелях мережі “Sheraton”.

–  Розкажи про особливості культур цих країн.

Насправді особливостей дуже багато. Не можна тримати келих однією рукою, коли ви чаркуєтесь. В іншому випадку вважається, що людині є що приховувати і вона не відкрита з оточуючими. Також вони дуже поважають старших. Не на словах, а в поведінці та ставленні. Навіть коли ти представляєшся,  повинен сказати свій вік. Тоді, в кінці фрази, ставиться приставка, яка вказує на повагу до людини старшого віку. Неповагою є, коли молодший торкається голови старшого. Стать у цьому випадку немає значення. От була ситуація у Південній Кореї, яка мене дуже вразила. Після роботи наша команда і ді-джеї з готелю, в якому ми працювали, вирішили після роботи пограти в баскетбол, а потім потеревенити. І ось сидимо ми, щось обговорюємо, і тут заходить прибиральник з нашого готелю в уніформі, набагато старший за нас. Ді-джеї підскочили з місць і низько поклонились йому у привітанні. Для мене це було шоком! Вони знали тільки те, що він працює у тому ж клубі. Заробляли вони набагато більше за того чоловіка. Незважаючи на гроші і статус, повага у них має більше значення, ніж у нас. А взагалі таких нюансів дуже багато. Треба пожити хоча б рік, щоб почати орієнтуватись в усьому. У китайців є спеціальне слово: «лаовай». Це слово позначає людину-іноземця, яка не знає культури, тому їй це можна пробачити. Ще в Китаї прийнято торгуватись. Проте, не треба старатись перехитрити китайця. Вони це відчувають на генетичному рівні.

– Ти куштував смажених комах?

Чесно скажу: не пробував. І в Китаї, і в Південній Кореї їх готують з приправами, в купі… Пахне і виглядає воно неїстівним. Що б там не казали про користь, про велику кількість протеїну, про посилення чоловічої сили, але вигляд і запах – це просто жах! Я не можу таке їсти.

–  А взагалі які враження про кухню?

У Китаї морепродуктів скуштував безліч. У них це, як у нас овочі – багато і порівняно дешево. Ще у них великий вибір грибів. Вони їх додають практично всюди. Та й взагалі, в Китаї дві основні теми – це гроші та їжа. Про це вони можуть говорити вічно! Проте, мені більше сподобалась кухня Південної Кореї. Вона проста, але гостра. Там величезний вибір локшини. І ще у них дуже смачний холодний суп. Вони туди навіть лід додають, це дуже смакує! У Китаї кухня інша. Але перевага цієї країни в тому, що готують там 24/7. Ти можеш вийти в будь-якій годині доби і поїсти гарячого. Проте, дуже сумував за українськими стравами. Борщ, вареники, хліб, сало… В Азії немає такого поняття, як натуральні молочні продукти через несприйняття лактози.. У них все заміняє соя. Звичайно, що ми варили борщ, і ліпили вареники. А ось знайти буряк було неймовірно важко. А коли хтось з наших їхав додому і висилав фото того ж борщу, хліба, шашлику – ми дуже заздрили. Ми готові були віддати все за наші страви. Приходилося постійно щось вигадували…  Це, здається, в українців у крові викрутитись будь-де. Борщ ми варили, вареники ліпили, шашлики на даху готелю смажили!

–  Яка кухня краща для тебе: українська чи азійська?

Однозначно наша. Можна знайти ті ж продукти, але це не те. Навіть та ж картопля! У них вона більш водяниста, не має такого насиченого смаку, щоб ви розуміли, це як овочі, які у нас продають взимку, Вони не мають ні смаку, ні запаху тих, що виросли влітку, у сезон.

–  Які кумедні випадки були під час перебування на Сході?

О, їх було багато! Третій рік в Китаї. Змінились правила візового перебування там. Гонконг – це особливий адміністративний район Китаю, тому для переоформлення документів потрібно потрапити з будь-якого найближчого міста до Гонконгу – це поїздка на метро. А щоб отримати візу, потрібно було залишатись у місті  на тиждень, або й більше. Здається, все просто. Воно було б так, якби не банківська система. У кожній провінції є свій банк. І банки можуть мати однакові назви, але не бути пов’язані між собою. Тобто тобі потрібно кожного разу заводити нову картку того банку в кожному новому місці і перекидати свої кошти з однієї картки на іншу. У мене тих карток було багато. І кожна зі своїм іншим пін-кодом. Отже, я в Гонконг після двох діб без сну і хочу купити воду. Заходжу в магазин, беру воду, йду до каси і хочу розрахуватися карткою. Ввожу пін-код раз. Невірно. Думаю, та не може такого бути! Ввожу вдруге! Знову невірно. Втретє!… І тут картку заблоковує!… Залишаюся я сам, посеред мільйонного міста, з багажем, без грошей і готелю, застряг на тиждень! І допомогти нема кому. Приходжу в банк з аналогічною назвою, а вони мені кажуть, що не мають ніякого відношення до банку, де лежать мої гроші. І навіть зв’язатись з ним не можуть. Я в ступорі. Що робити?! На щастя, банки видають USB з усіма даними, яке підключається до комп’ютера. І вся інформація збереглась на моєму ноутбуці. Прилетів я в готель, в якому забронював номер, пояснив ситуацію і швиденько на комп’ютері розблокував картку. Але те, що я пережив протягом тих годин – це щось неймовірне! Тому, якщо будете в Китаї, будьте уважні з банківськими картками!

І є ще одна історія.. Коли я вже працював менеджером, мій керівник попросив мене зустріти в аеропорту трьох українок, які приїхали працювати моделями. Через неймовірні затори я запізнився на півтори години.

Заходжу в аеропорт і бачу таку картину: сидять на валізах три українські красуні і заливаються слізьми. Не помітити їх серед китайців було неможливо. Важко уявити, що пережили дівчата, які приїхали в Китай на роботу, де їх мали зустріти, мало того, що не зустріли, ще й зв’язку ніякого. І дівчатка зовсім молоденькі, по 18 років. Але як вони мені зраділи! У той момент я був для них найріднішою людиною.

–  Як змінилось твоє життя після перебування в цих країнах?

Дуже змінилось. Не те, щоб я тут такого не бачив, всі люди будь-де однакові: є хороші, є погані. Однак, коли ти потрапляєш в абсолютно іншу країну, тим більше Схід, можеш перевірити, друг тобі людина чи ні.

–  Чому повернувся?

Існує така тенденція. Для людини, яка живе в Азії безвиїзно 5 років, настає дедлайн. Вона або залишається там надовго, або повертається додому і не їде вже назад. До речі, щось в цьому є. Ти дійсно відчуваєш, коли приходить цей час. У певний момент перебування в Китаї, я його відчув. Та і багато хто розповідав, що вони теж відчувають щось подібне, момент, коли ти розумієш, що час щось вирішувати. До того ж, я зрозумів, що спілкування у соцмережах з рідними мене вже не задовольняє. Родину хочеться бачити вживу. У брата народилась друга дитина, мама із сестрою повернулись з-за кордону. Відбулось таке собі возз’єднання родини і мені хотілось приєднатись.

–  Чому після повернення обрав роботу персонального тренера?

Зі спортом я був завжди, а саме з фітнесом – довший час. Вивчати цю сферу діяльності не як клієнт, а як тренер, я почав ще у Китаї. У той період життя я зрозумів, що хочу розвиватись. Постало питання: якщо я цим займаюсь довший час, то чи можу навчити інших людей? Залишалось одне: отримати відповідну освіту. Я повернувся в Україну, приїхав додому. Почав займатись в залі, де мені запропонували роботу і я подумав: чому б і ні? Свою освіту я отримав у Києві. Після того почав працювати у місцевому фітнес-центрі

–   Розкажи про особливості цієї роботи.

Однозначно – це цікава робота. Щодня ти зустрічаєш нових людей. Мені подобається робота в нашій команді: позитив, обмін енергією під час тренування. Я не просто тренер. Для когось я старший брат, для когось батько, а для когось товариш… До кожної людини потрібен свій підхід, і мені потрібно бути ще й психологом для досягнення потрібного результату.

– Борди з твоїм фото були розміщені не тільки в Коломиї, а й за межами області. Ти професійно не думав займатись модельним бізнесом?

Ніколи не ставив собі такої мети, але процес фотосесії мені близький по духу. Можливо, це пов’язано з роботою на сцені. Те, що мене було всюди видно – це момент реклами, але «зірку» не лапаю. Я сам простий і люблю простих людей. Щодо модельного бізнесу, то займатись професійно не збираюсь. Як захоплення чи саморозвиток – так, професійно – ні.

–  Назад за кордон тягне?

50 на 50. Тут вдома – сім’я, друзі. Там – інше оточення і атмосфера. У мене конкретної цілі на виїзд за кордон наразі нема, але хотілося б ще відвідати Японію. Мені цікава ця країна. Якщо Китай – це інша планета, то Японія – це інша галактика.

–  Які у тебе зараз хобі?

Продовжую грати у баскетбол. Не закидав цього заняття. Цікавлюсь тату. Малюю ескізи, вивчаю технологію і новинки у цьому мистецтві. Колекціоную кросівки. Не знаю навіть, скільки пар у мене. Але історія, дизайн, виробництво мене дуже захоплюють. Цікавлюсь зйомкою і монтуванням відео. Роблю невеликі рекламні ролики в основному для себе, друзів та залу. Ну і музика! Все життя з музикою, постійно її слухаю і не уявляю свого життя без неї.

– Який твій найбожевільніший вчинок?

Зірватись з насидженого місця, кинути все і виїхати за кордон на довгий час. Дуже вдячний батькам, я отримав від них потужну підтримку

– Якби ти потрапив на безлюдний острів, ти б вижив?

Думаю, що так. Я народився у період, коли не було ні сучасних технологій, ні соцмереж, тому я вірю, що життя без Instagram існує і я б там вижив.

–  Якби у тебе була суперздібність, якою вона була би?

Однозначно телепортація. Не потрібно ні віз, ні довгих перельотів. А ще, це було б дуже зручно, враховуючи стан коломийських доріг.

– Яка у тебе довгострокова ціль?

Не люблю розповідати про задумане. Знаю по собі, якщо я щось запланую і скажу це іншій людині, відсотків на 80 це не збудеться. Всі свої плани я тримаю глибоко в собі.

Ну і ніхто не відміняв спонтанність. А от плисти за течією чи проти – вибір кожного з нас.

Автор Яна Букреєва

Фото: Фотостудія “Zebra Photos”: м. Коломия