Жити з ромами: проблема чи ні?

Нещодавно не лише українську, а й світову спільноту сколихнули новини про розгром ромського табору у Львові. Подія викликала палкі дискусії, адже хтось підтримував такі силові методи, а хтось критикував. Зокрема, напад на ромів засудила ПАРЄ та церква, а СБУ навіть побачила в цьому російський слід. В Івано-Франківську до сутичок із ромами справа не доходить, хоч їх тут теж живе чимало. Вони зізнаються, що наше місто приваблює їх щедрими жителями й, відповідно, кращими заробітками.

Погроми таборів

Протягом останніх трьох місяців в Україні сталося п’ять нападів на поселення ромів. Раз на них нападали в Тернополі, по два рази – в Києві та Львові. Зокрема, у Києві учасники праворадикальної громадської організації  “Січ-С14” вигнали ромів з табору на Лисій горі, а також спалили їхні речі та намети. Напередодні вони висунули їм ультиматум залишити територію парку до наступного дня. Його виконала лише частина поселення. Як наслідок, всі роми покинули парк, бо їхній табір спалили.

На околиці Тернополя 12 молодиків напали на табір ромів якраз тоді, коли вони готували вечерю. Їхні намети спалили, люди встигли втекти в ліс. Нападники були знов-таки представниками радикальних організацій.

Однак найбільшого розголосу наробив напад на табір ромів біля Львова, який вчинили 23 червня. Там перебували 10 дорослих і четверо дітей. Нападники – молодики, які належать до незареєстрованого угруповання “Твереза і зла молодь”, що використовувало символіку ультраправої націоналістичної організації “MisanthropicDivision”.

Внаслідок нападу одна людина загинула, четверо отримали травми. Серед них – дитина. Поліція затримала усіх нападників, яким всього-навсього по 16-18 років, та 20-річного організатора. Зараз шестеро перебувають під вартою, а двох суд відпустив під домашній арешт.

Російський слід

Служба безпеки України побачила в нападі на ромський табір під Львовом російський слід. Голова СБУ Василь Грицак припускає, що за цими діями може стояти Росія, адже там існує схожа організація.

Президент Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Мішель Ніколетті рішуче засудив напад на табір ромів під Львовом. Він розцінив цю подію як расистську атаку і закликав владу України показати, що такі злочини не можуть бути безкарними.

Після нападу на ромський табір у Львові провели акцію “Всі ми люди”, учасники якої закликали владу до толерантності щодо національних меншин й висловили обурення вчиненим погромом. Акція тривала близько 15 хвилин, і її ретельно охороняли правоохоронці. Після цього поширилась інформація, що за участь у ній начебто платили по 300 грн.

Схожу акцію провели і в Ужгороді. Під стіни Закарпатської ОДА прийшли активісти з роздрукованими гаслами “Ні – расизму” різними мовами. Учасники мітингу закликали правоохоронців якомога швидше розслідувати справу та покарати винних, а також покласти край подібним злочинам.

Як у Франківську?

В Івано-Франківську ситуація з ромами не така напружена. Їх тут приблизно дві сотні, але випадків, щоб розгромлювали чи палили табори, в нас не було. Бідніші роми мешкають у хатинках, зроблених з підручних матеріалів, на Пасічній біля річки та колії, а також у селі Рибне біля сміттєзвалища. Трохи заможніші – винаймають квартири. Проте деякі примудряються розбивати табір і там. Є й такі, що періодично живуть у Привокзальному сквері.

Всі роми в один голос кажуть, що переїхали в Івано-Франківськ, бо тут кращі заробітки. Вони самі називають себе циганами і нічого образливого в цій назві не бачать, проте ділять себе на українських, мадярських та справжніх циганів.

Найдавніше поселення ромів – біля річки Бистриця Солотвинська. Зараз тут проживає приблизно 30 людей. Вони розповідають, що чоловіки працюють різноробочими на будівництвах та шукають метал, жінки жебракують. Електрики тут немає, але телефони мають. Їх заряджають у сторожів на будовах. Найстарша жителька табору Олена каже, що має 12 дітей і до Івано-Франківська переїхала із Закарпаття майже 20 років тому. Проте документи мають не всі мешканці табору.

Понад сотня ромів проживає біля міського сміттєзвалища. Вони мають генератор, холодильник та навіть “Жигулі”. Зранку до вечора роми сортують сміття. Зароблені кошти віддають “старшому”, який їздить до міста на закупи. Однак частину грошей відкладають для барона, який живе у Мукачівському районі Закарпатської області.

Загалом в Івано-Франківську роми в день можуть заробити 500-700 грн. Якщо ж жебракують на проїжджій частині дороги, то ще більше. Головний інспектор “Муніципальної варти” Ігор Комарницький пояснює, що ті роми, які живуть у місті постійно, здебільшого не крадуть. Таким займаються “зальотні” – ті, що приїжджають задля наживи на декілька днів. Серед злочинів, які скоюють роми, найпоширеніші крадіжки та шахрайство. Міський голова Руслан Марцінків якось навіть пробував боротися з ромами – наказав “Муніципальній варті” та поліції очистити від них місто. Коли ж нічого не вийшло, то більше не згадував про цю ідею.

Прес-секретар обласної поліції Мирослава Белдик стверджує, що в Івано-Франківську немає великих проблем із ромами, бо вони поводять себе більш-менш спокійно. Однак чи часто скоюють злочини та інші правопорушення, не може відповісти. Каже, не поділяють підозрюваних за національностями.

Нещодавно роми поселилися у Привокзальному сквері. Однак після того, як їм пригрозили, що соціальні служби заберуть дітей, зібрали речі і пішли. Одну з таких сімей зустрічаємо на залізничному вокзалі. Іван Лакатош розповідає, що сам родом із Дрогобича, а дружина – з Донецька. Вони мають семеро дітей і в Івано-Франківськ переїхали чотири роки тому. Причина – тут добріші люди.

“Нам тут добре – ніхто не чіпає. Люди у вас зовсім інші. Я можу тут нормально заробляти. Проблем із поліцією нема. Якщо кажуть піти звідкись, то слухаюсь. Люди тут нам помагають, приносять дітям одяг, цукерки. Ми з ними добрі, і вони з нами також”, – пояснює Іван.

То чи є проблема з ромами в Івано-Франківську, як до них ставитись та чи безпечні вони? Ось що з цього приводу думають мешканці міста.

Богдан Кухарук, керівник “Муніципальної варти”

Боятись ромів узагалі-то не треба, але потрібно якоюсь мірою остерігатись. Особливо людям, яких можуть пограбувати. Є випадки, коли цигани бачать слабшого за себе, то можуть стати агресивними.

Після тих всіх подій із нападами у Львові, Києві та Тернополі роми стали більш зухвалі. Поліція зараз дивиться, щоб їх ніхто не ображав. Така хвиля вже пішла по всій Україні.

У нас ситуація з ромами, які тут осіли, доволі контрольована. Місцеве населення досить адекватно їх сприймає. А от із заїжджими – неприємності. Загалом правоохоронним органам важко з ними працювати, бо їм нічого втрачати. Ми постійно з соціальними службами робимо спільні рейди. Таким чином тримаємо ромів у полі зору, і вони розуміють, що їх контролюють.

Набагато гірша ситуація з ромами була декілька років тому. Тоді доходило до сутичок. Але ми провели жорстку розмову в таборах і спілкувалися з бароном із Закарпаття. Після того частина ромів поїхала з міста.

Вадим Войтик, член виконавчого комітету, мандрівник

Я багато подорожую і розумію, що таке бути в гостях, а що таке – вдома. Тому звик до толерантності. Тобто, коли приїжджаю у країну, в якій виключно темношкіре населення, а я виділяюся, то сподіваюся на нормальне ставлення до себе, і навпаки. Зараз ми уже звикли не обертатися, коли йдуть по вулиці темношкірі, араби чи індуси.

З ромами інші проблеми. Вони ведуть специфічний спосіб життя, і нас турбує в першу чергу це, а не їхня національність. Мабуть, усюди є упереджене ставлення до них. Те, що роми – специфічні люди, зрозуміло. Так сталося. Ми всі маємо якісь особливості. У цьому випадку це етнічні і ментальні. Значить, треба або змиритися з ними, або виселити на острови. Але це не вихід. Можна жити як завгодно, головне – не заважати іншим.

Звісно, неприємно, що в нас поселився табір у сквері чи коли на вулиці підходять циганські діти. Але яким чином на це може вплинути громада? Тільки осудом, обуренням чи активними діями, як це було у Львові. Цього не треба робити. Ці проблеми має вирішувати держава.

В нас на певний час держава відпустила всі важелі, й люди як хотіли, так і почали себе поводити. Тобто, у ситуації з ромами саме держава має навести порядок. За протиправну поведінку потрібно притягувати до відповідальності. Діти мають ходити в школу, оскільки в нас обов’язкова освіта. Якщо це буде, то, думаю, українці, як толерантні люди, заплющать очі на інші нюанси.

Мирослав Кошик, історик, аналітик

Я не буду називати циганів ромами, бо це цілком прийнятна назва. Звісно, що в нас є проблема з ними. Вони здебільшого ведуть антисоціальний спосіб життя. Там, де поселяються цигани, частішають крадіжки, шахрайства, пограбування. До людей треба ставитись так, як вони – до законів твого суспільства. Цигани не завжди дотримуються елементарних правил суспільної поведінки. Саме тому з ними треба відповідно поводитися.

Я проти того, що громлять табори, але те, що вони собі влаштовують життя біля вокзалу, – неправильно. Сквер належить громаді міста, а не циганському табору. Якщо ви покажете мені циганів, які платять податки, тоді розмова буде інша.

В основному цигани – це антисоціальні елементи, до яких треба ставитися з недовірою і прискіпливою увагою. Не потрібно з ними панькатися. Якщо вони поводять себе антисоціально, то й ставлення до них має бути відповідне – як до злодюжок, п’яниць чи безхатьків. Також потрібно перестати ставитись до циган як до національних меншин. Вони не є нацією. В усьому світі закони щодо них досить жорсткі. Справа не в тому, що ти циган, а в тому, що поводиш себе так.

Руслан Руско, підприємець

В місті є велика проблема з ромами. Особливо останнім часом їх помітно побільшало. Однак як вирішити цю проблему, я справді не знаю. Частково це питання вирішують власники закладів, які не пускають їх туди, щоб не заважали відвідувачам.

Роми мають свій стиль життя. У Словаччині, Румунії, Болгарії вони також так живуть і ніхто нічого з цим зробити не може. Проте як вони живуть – це їхня справа, є інша проблема. Роми використовують рабську працю дітей. Треба, щоб якісь служби втручалися в це. Діти з 4-5 років ходять і жебракують.

Я не бачу якихось важелів, яким чином вирішити цю проблему. Просвітництво тут не допоможе, силовий метод також. Вони постійно мігрують, в них свої сезони та території. Якось бачив, як чоловік із жінкою сварились, бо якраз не поділили територію. Я особисто також сварився з однією циганкою. На “стометрівці” маленька кримська татарка продавала пахлаву. Циганка почала в неї просити гроші, і дівчинка віддала їй все, що було в кишені.

Остап Українець, письменник, перекладач

Як на мене, найбільша проблема, пов’язана з ромами, – це той факт, що ми робимо проблему конкретно з них. Є розуміння в людей, що люди ромської національності дуже часто не соціалізовані. Тобто, вони працюють різноробами, збирають вторсировину і йдуть на злочини заради наживи. Часто ми стаємо свідками, коли, наприклад, чоловік вкрав у когось гаманець, але ми не кажемо, що це українець. Якщо ж це робить ром, то ми наголошуємо, що це зробив представник ромської національності. Так само роблять і ЗМІ, і правоохоронці. Вони акцентують, що злочин скоїла людина певної національності. Це неправильно, адже в нас у паспорті навіть відсутня графа про національність.

Таким чином, створюється простір для маніпуляцій. Мовляв, у нас є такий етнос, який скоює злочини. Там, де б мала вестись робота над соціалізацією, йде підігрівання думки про те, що кожен представник ромського етносу є злочинцем. У нас ще з фольклору зберігся образ бродячого цигана. Так, проблема є, але пов’язана вона з правопорушеннями і дотриманням законів. Проте, хто за національністю злочинець, нікого цікавити не повинно. Коли ми кажемо, що злочин скоїв українець, поляк чи ром, то стаємо упереджені.

Я особливо масштабної присутності ромів у місті не помічаю. За моїми спостереженнями, зараз їх менше, ніж було раніше. В мене не було жодної негативної зустрічі чи сутички з ромами. Варіант “поговорити” насправді завжди проходить. Вони всі знають українську мову. В мене була ситуація, коли я забув картку в банкоматі і підходив на вокзалі до людей з проханням допомогти. Я тоді не відрізнявся нічим від будь-якого рома з аналогічним проханням.

Автор: Наталя ДЕРКЕВИЧ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.