Пригостіть вагітну цигарочкою

Кажуть, вагітним відмовляти не можна. І справді, надто багато теплих емоцій викликає жінка, що носить дитину під серцем, – вартує навіть того, щоб пробачати певні капризи і часті зміни настрою. Та чи треба потурати вагітній геть у всьому, особливо якщо це може нашкодити їй та майбутній дитині?

Перевірити це ми вирішили у досить провокативний спосіб. Не знаю, чи багато речей зможуть привернути увагу перехожих більше, ніж дівчина на дев’ятому місяці з цигаркою в руці. Тим паче біля лікарні. Коли ж вагітна ще й просить сигарету у вас – то й поготів.

Україна посідає 17-те місце в списку країн-лідерів за кількістю курців. Курить у нашій країні 35,9% чоловіків та 7,0% жінок. Понад 10,5% жінок продовжують курити і під час вагітності, а серед тих, які покинули, понад 40% повертаються до згубної звички за півроку після народження дитини.

Звісно, наражати на небезпеку майбутню маму і її малюка ми не хотіли, а перевірити совісність людей кортіло. “Завагітніти”мені вдалося десь за півгодини: на поміч прийшли два шарфики, зверху – сукня. До речі, навіть несправжній животик викликає у мене самої певні сентименти, бо це дуже мило. До речі, взуватися, одягатися і пересуватися складно навіть із псевдовагітністю, тому знайте, якщо жінка у поважному стані просить допомогти – це не завжди примхи!

Буквально за годину на спеці із шерстяним “дитятком”під одягом я вже почала відчувати, як набрякають ноги, вередувати щодо їжі (хоча це у мене не вперше), злитися на неіснуючого батька неіснуючої дитини і попросила фотографа дбати про дружину, коли та буде при надії. Ще кілька хвилин витратила на фото, танці перед дзеркалом і усвідомлення того, що під час справжньої вагітності я, може, й не буду такою енергійною.

Відчула на собі з десяток розлючених жіночих поглядів за кілька хвилин, проте жодного зауваження. Не зреагували на “пузатика”із сигаретою і медпрацівниці

Експеримент вирішили провести насамперед там, де найбільше дбають про вагітних, – просто під стінами пологового будинку на вулиці Чорновола. Запаслися пачкою сигарет і пішли шукати компанію для перекуру.

Перша сигарета: прикурити просила у хлопця в білому халаті. Студент він чи навідував когось – не знаю, але прикурив одразу. Відчула на собі з десяток розлючених жіночих поглядів за кілька хвилин, проте жодного зауваження. Не зреагували на “пузатика”із сигаретою і медпрацівниці.

Вирушили у внутрішній дворик поліклініки на Чорновола. Там просила цигарки у медсестричок, лікарів, просто пацієнтів, але нація у нас, як я розумію, здорова і некуряща. Принаймні ті, що чекали на прийом лікаря, вже не курили.

Перші бодай якісь емоції вдалося викликати у чоловіка років п’ятдесяти, він саме припаркував у тому ж дворику авто. Зміряв мене поглядом, дав сірники, а вже навздогін спитав, чи точно я впевнена, що варто курити. Переконливо кажу, що так, а сама подумки: “А ось вам не варто бути таким щедрим!”.

Результат наступних моїх прохань – курці анітрохи не шкодували сигарет, незважаючи на мій чималий животик…

Далі експериментувати йдемо до Центральної міської клінічної лікарні на вул. Мазепи. Дорогою прошу цигарку у пари, де курять і чоловік, і жінка. Зі здивованим “Вам?!”пригостити цигаркою вагітну чоловік відмовився, та передумав після вмовлянь дівчини. А ось дати вогню не хотів і після прохань. “Я не дам вам прикурити – і все”, – відійшов убік чоловік. Жінка виявилася більш співчутливою, адже не лише дала свою цигарку, щоб прикурити, але й чоловікові доводила, що це “нормально, я все розумію, бо і сама на дев’ятому місяці курила. То нічого”. Ну, нічого то й нічого, дай вам Боже здоров’я – йду далі.

Вже біля лікарні я остаточно вжилася у роль вагітної, бо раптово страшенно закортіло поїсти. Що саме – не знала, та кілька хвилин вагань біля кіоску з фаст-фудом – і ось “пузатик”наминає хот-дог. Дотримуючись закону “цигарку після прийому їжі”, йду просити сигарету у лікарів на перекурі. Ввічливо відмовили, пояснивши, що я ж у поважному стані. Саме тоді вперше стало соромно за себе, таку “горе-маму”.

Засмучена, повертаюся, дістаю сигарети, які придбала напередодні, і йду з ними гуляти по території лікарні. Курці, чудова новина! Біля лікарні курити, мабуть, не заборонено – дорослий ти, чи підліток, чи навіть якщо вагітна жінка. Прогулювалася я так чверть години, сиділа на лавочках біля людей, просила цигарки у кількох жінок – ніхто не відмовив і не зробив зауваження. Які ми, українці, все-таки тактовні, ввічливі і щедрі!

А потім, якось несподівано для самої себе, я знайшла своїй “дитині”батька! Мамо, татку, маю для вас новини: я курю, чекаю дитину, і… знайомтеся – це Рамір, він згідний виховувати моє чадо і дбати про моє здоров’я. Жарти жартами, але іноземець біля лікарні так хвилювався за мене, що аж забув про дівчину, яка сиділа поруч в автомобілі, і взявся просити мене викинути сигарету (до речі, не підпалену!).

Ти ж знаєш, що ти найгарніша і животик у тебе найкращий, викинь сигарету! То дівчинка буде чи хлопчик? Якщо хлопчик – назви Рамір. Ну викинь сигарету, у тебе ж такий красивий живіт! Не кури, я благаю тебе, не кури! – із такими голосними заклинаннями він мало з машини не вискочив, щоб я задумалась. Потім питав, чи маю чоловіка. Хотів взяти з мене обіцянку, що наступну дитину народжу йому. Очевидно, вирішив, що з ним буду у більшій безпеці, бо ж курити не дозволятиме.

Неподалік від “білого дому”мене заскочили зненацька. Неприпалену цигарку з рота у мене просто вирвав якийсь старший чоловік і з вигуком “Ти що, дурна?!”викинув собі під ноги

Після першої сімейної сварки із новоспеченим чоловіком мене одразу ж чекала виховна бесіда від лікаря. Молодий отоларинголог Остап зауважив, що чоловік правий і курити у тяжі – зась. Розповів також, що це вже втретє він виховує вагітних із сигаретами під лікарнею, відклав навіть телефонну розмову і взявся розповідати мені про шкоду куріння. Питав про вік, термін, про те, чи довго курила і чи не думала покинути хоча б на період вагітності. Йому допоміг іще один лікар, який проходив повз. Весь цей час я не лише слухала, а й намагалася поводити себе максимально природно і не загубити випадково шарф, який слугував животиком. Хвилин десять розмовляли, і стало так незручно, що розповіла про те, чим насправді завагітніла і який ми проводимо експеримент. Лікар зітхнув із полегшенням та зауважив, що майбутні мами в Івано-Франківську часто курять, хоча добре знають, як це шкодить їм і майбутнім діткам. Але, каже, їх це не спиняє.

Приєднався до нас і перший лікар, який не поділився сигаретою. Від нього дізналися, що у нас чомусь люди і закони не ті. Якби побачили вагітну із цигаркою, до прикладу, в США – викликали б полісменів, соціальну службу і ще до народження дитини могло би йтися про позбавлення батьківських прав. Добре, що я живу в Україні! Тут кури хоч до диму з вух – більшості байдуже.

З’явилася ідея підійти попросити вогню у патрульних, але їх я, на жаль, не знайшла. Вирішила просто прогулятися, бо ж для здоров’я майбутньої мами моціон корисний. Дорогою спиняла випадкових перехожих різного віку і статі – вдалося зібрати з десяток сигарет, ніхто не відмовляв, і мій поважний стан, очевидно, нікого задуматися не змусив, хоча дивилися скоса усі.

Неподалік від “білого дому”мене заскочили зненацька. Неприпалену цигарку з рота у мене просто вирвав якийсь старший чоловік і з вигуком “Ти що, дурна?!”викинув собі під ноги. Від різкого звуку я добряче налякалася, а в моєму стані нервуватися небажано, як і курити. От чи зробив би такий ревний захисник вагітній краще, я не знаю, проте ж не залишився байдужим!

Найбільше мене розчарувала саме прекрасна половина роду людського. Протягом кількагодинної прогулянки містом жодна (!) жінка не відмовилася дати мені цигарку, запальничку, навпаки – люб’язно пропонували взяти хоч і дві, з милою усмішкою поглядаючи на живіт. Доводилося себе стримувати, щоб уже їм не читати лекцію, бо хоч ми і звикли жити за принципом “моя хата скраю”, та жінок у першу чергу мала б зачіпати така ситуація. Не шкодували мені сигарет і підлітки. Та їм, певно, просто не до мого здоров’я, поки вони самі ховаються з цигарками у дворах від батьків чи їхніх знайомих.

А ось чоловіки мене потішили – вони часто відмовляли, м’яко робили зауваження чи намагалися усовістити.

Цілу виставу я розіграла ще й у сквері Міцкевича. Там на сусідніх лавках сиділи хлопчина, групка студентів, пара пенсійного віку, мама з двома дітьми. Як гадаєте, кого з них мала би вразити вагітна з сигаретою? А ось і не вгадали! Нікого! Взагалі… Я театрально важко сідала на лавку, так само повільно вставала і курила, тримаючи руку на животі. Але це, мабуть, звичне явище для людей. Лише через якийсь час я зауважила, що старша пара почала перешіптуватися. Розчути було дуже складно, але я щиро сподіваюся, що розмовляли про мене.

До речі, часом нашу перевірку намагалися зірвати мої знайомі, яким потрібно було швидко і тихо все пояснити, бо те, що я раптом завагітніла, шокувало багатьох.

З надією викликати у когось емоції я ще якийсь час гуляла і підходила здебільшого до дівчат, проте так і не дочекалась ніякої реакції. Однак встигла поговорити з кількома чоловіками, які переконували, що я маю думати про здоров’я своє і малечі.

Остаточно впевнившись у тому, що знайти відповідального батька в Івано-Франківську можна, вирішили експеримент завершувати. Бутафорний животик виявився страшенно парким, цигарок назбиралося аж забагато, та й у “декрет”надовго мене з роботи ніхто не відпускав.

Не знаю, чи хоч комусь із моїх випадкових співбесідників за сигаретою вдалося зробити якісь висновки, та я для себе дещо зрозуміла. Безумовно, вигулювати колись містом такий животик дуже хочеться, але і про здоров’я малечі я дбатиму обов’язково. А коментарі небайдужих і просто осудливі погляди на вагітну, що курить, відбивають будь-яке бажання навіть брати сигарету до рук. Тому курінню під час вагітності – переконливе “ні”. А ще вирішила, як побачу на вулиці жінку при надії з цигаркою, то обов’язково знайду час для розмови. Можливо, саме мої слова зроблять її та малюка трішки здоровішими й щасливішими у майбутньому.

Фото – Тарас Волошин

Автор: Марта БАРАНЕЦЬКА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.