Країна сонця, що заходить

Найзахіднішу на континенті та найближчу до Африки європейську країну, на побережжі якої стоїть один зі знаменитих Геркулесових стовпів, тобто справжній край світу, від початку трудової еміграції однією з перших облюбували українські заробітчани. Тутешні закони доволі лояльні до іноземних працівників – легалізуватися і набути право на проживання, а згодом і отримати громадянство в Іспанії завжди було доволі просто. Так принаймні розповідають самі “іспанські” українці, які впродовж усіх 27 років незалежності шукають собі кращої долі у чужому королівстві.

Іспанія – конституційна монархія, яка об’єднує під своєю короною декілька (якщо бути точнішим – дев’ятнадцять) автономій. Після диктатури Франко, яка закінчилася зовсім недавно (у середині 1970-х років), нова конституція надала більше прав та повноважень регіональним урядам, але деякі автономії прагнуть цілковитої незалежності від центральної влади.

Найвідомішими сепаратистськими регіонами в Іспанії, безумовно, є Країна Басків та Каталонія. Першу з цих автономій населяють представники етносу, який сформувався на березі Біскайської затоки Атлантичного океану на північному заході Іспанії ще задовго до приходу на Піренейський півострів індоєвропейців – родоначальників усіх європейських націй. Мова цього народу зовсім не схожа на жодну з європейських, самі ж себе баски називають “еускалдунак”.

Лише минулого року представники військового крила організації ЕТА, яка з 1959 року домагається самостійності Країни Басків, оголосили про те, що припиняють збройну боротьбу за незалежність. Початок роззброєння баскських терористів збігся у часі із загостренням сепаратизму на протилежному кінці Іспанії – у присередземноморській Каталонії, на північному сході країни.

Сучасний сепаратизм у Каталонії проявляється навіть на побутовому рівні – державні прапори тут можна побачити хіба на офіційних установах, зате смугастими каталонськими “бандерами” прикрашені приватні помешкання

У жовтні 2017 року каталонці провели референдум, абсолютна більшість учасників якого висловила підтримку створення незалежної від Іспанії держави, яку невдовзі й було проголошено в місцевому парламенті. Центральна влада у Мадриді, ясна річ, не визнала результатів голосування, розпустила регіональний парламент та оголосила каталонських політичних лідерів злочинцями, які посягнули на територіальну цілісність країни. Тепер тодішні провідники каталонського сепаратизму перебувають під арештом, їм загрожує до 25 років позбавлення волі, але ідея самостійності в тутешньому суспільстві нікуди не зникла.

Як розповів іванофранківець Андрій Гоп’як, який нещодавно повернуся з подорожі по Іспанії, сучасний сепаратизм у Каталонії проявляється навіть на побутовому рівні – скажімо, державні прапори тут можна побачити хіба на офіційних установах, зате смугастими каталонськими “бандерами” (“бандера” по-іспанськи значить прапор, – авт.) прикрашені навіть приватні помешкання.

Великим прапором Каталонії позначене також одне з найважливіших для каталонських націоналістів місце – замок Мотжуїк, де було розстріляно, а згодом і поховано президента тутешнього Женералітату (органу місцевого самоврядування, – авт.) Люїса Кумпаньша, який ще у 1934 році проголосив утворення Каталонської держави. Згодом, після поразки повстання в Барселоні, боротьба за каталонську незалежність стала одним із фрагментів Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 років, яка, однак, закінчилася перемогою заколотника, представника правих націоналістів генерала Франсіско Франко.

Військовий переворот в Іспанії у 1936 році розпочався за умовним сигналом – промовленою на одній з радіостанцій фразою: “Над усією Іспанією безхмарне небо” – і був спрямований проти комуністичного уряду, який тоді отримував значну підтримку від Радянського Союзу. Сторону лівацького уряду в цій війні прийняла й самопроголошена Каталонія на чолі з її президентом Кумпаньшем. Натомість зброєю, матеріальною допомогою та “добровольцями” армію генерала Франко підтримувала фашистська Італія, нацистська Німеччина та країни Заходу – США, Велика Британія та сусідня Франція. Саме на території Франції агенти гестапо у 1940 році затримали каталонського президента Люїса Кумпаньша і передали його в руки диктаторського режиму. Встановлений Франсісом Франко політичний режим відразу ж скасував каталонську автономію, розпочалися репресії проти діячів каталонського національного руху, утиски каталонської інтелігенції та культури. До речі, саме через прізвище іспанського диктатора, який придушив каталонську незалежність, Станіслав під час радянського перейменування став Івано-Франківськом, а не просто Франківськом.

Поза тим, що традиції окремішності каталонців мають дуже глибокі корені, сягаючи часів  середньовічних Барселонського графства та Каталонсько-Арагонського королівства, сама каталонська столиця Барселона є доволі мультикультурним та відкритим містом, у якому постійно товчуться тисячі туристів, котрих ваблять сюди тутешні історичні пам’ятки, пов’язані з плаванням Колумба, архітектура Гауді та близькість середземноморських пляжів. У серці Каталонії розташований також пізнавальний скансен “Іспанське містечко”, в якому приїжджі можуть познайомитися з особливостями культури та традиційним побутом населення різних регіонів Іспанії, що формувалися під розмаїтими впливами.

На всіх іспанських пляжах дозволено засмагати голяка і для нудистів немає окремо відведених місць. Хочеш роздягатися – роздягайся

Як відомо, корінними жителями Іспанії були ібери, баски і кельти. У 206 році до нашої ери країна стала частиною Римської імперії. Пізніше її правителями були вестготи, мусульмани, франки і християни. Мусульманське правління зберігалося в країні майже 781 рік, і саме завдяки ісламському спадку в Іспанії тепер більше пам’яток культури, ніж у сусідній Франції.

У 1600-х роках Іспанія володіла не тільки усім Піренейським півостровом, але й багатьма Карибськими островами, більшою частиною Центральної та Південної Америки і деякими районами Північної Америки. Іспанська імперія також включала Австрію, частини Франції, Німеччини, Італії та Нідерландів. Колоніальний період залишив свій вагомий слід і в іспанській культурі.

Загалом така строкатість іспанської історії та культурної спадщини робить цю країну надзвичайно привабливою для туристів, які особливо облюбували регіони на південному побережжі Середземного моря – згадану вже Каталонію, Валенсію та Мурсію. Щоправда, нашестя туристів має й негативні аспекти: полювання на багатих роззяв приваблює сюди чимало злодіїв, тож невипадково за рівнем злочинності Барселона входить у трійку найнебезпечніших міст Європи.

Як розповів Андрій Гоп’як, поцупити гаманець, телефон чи сумку барселонські спритники можуть просто зі столика у вуличному кафе, під’їхавши на мотоциклі. Його самого, як зізнався співрозмовник “МІСТА”, обікрали в нашпигованому відеокамерами барселонському готелі під час посадки до ліфта. Характерно, що, дізнавшись про незначну, за мірками Барселони, суму вкраденого, місцеві поліцейські навіть не зробили спроби розшукати злочинця, не поцікавилися його прикметами і не стали переглядати запис із готельних камер спостереження. А представниця консульства, яку викликали до постерунку, зауважила, що в цьому випадку турист ще легко відбувся: до неї, мовляв, приходили жертви злодіїв на пляжі – в одному рушничкові.

До речі, на всіх іспанських пляжах дозволено засмагати голяка і для нудистів немає окремо відведених місць. Хочеш роздягатися – роздягайся. Щоправда, довго перебувати під палючим іспанським сонцем, нічим не прикриваючись, витримає не кожен. А сонячних днів у цій країні найбільше на континенті – понад 280 на рік.

Саме неймовірною тутешньою спекою викликані знамениті іспанські сієсти – тривалі обідні перерви, під час яких нікого, окрім туристів, на вулицях іспанських міст не побачиш. Необхідність таких постійних перепочинків з дрімотою закріпила за іспанцями славу неквапних та навіть певною мірою лінивих людей. Зрештою, самі іспанці часто намагаються відповідати такому іміджу: в офісах, буває, сплять просто на робочому місці, а улюблене слово, яким вони часто реагують на різні пропозиції, є “маняна”, що по-іспанськи значить “завтра”.

Футбол в Іспанії є другою і найбільш правдивою релігією. Продаж футболок Мессі останнім часом став основним заробітком торговців сувенірами на пляжах

Ділячи післяобідньою сієстою день на два, іспанці подовжують його тим, що прокидаються доволі рано: з п’ятої ранку тут вже можна натрапити на відкриті кав’ярні. Щоправда, снідають доволі пізно, ранок починається з кави, перегляду новин і спілкування. Та залишитися голодним все одно не дадуть, фактично в кожному барі до напоїв безкоштовно подають солідну порцію закусок (“тапас”) на вибір, серед яких найпопулярніші – картопля фрі, знаменитий хамон та міні-сендвічі.

Ще один стереотип – про неохайність іспанців, яку приїжджі зауважують через неприбране лушпиння, шкірки від фруктів та упаковки біля закладів харчування, не відповідає дійсності. Насправді це наочне свідчення популярності закладу: офіціанти просто змітають усе залишене відвідувачами на столах на долівку, щоб продемонструвати, як багато їх сюди заходило.

Попри доволі неродючий ґрунт, часом аж червоний від палючого сонця, іспанці збирають багаті врожаї (тепер дедалі частіше руками українських заробітчан, – авт.) і деякими плодами тут буквально розкидаються. Зокрема, на святі “Томатина”, яке виникло у повоєнному 1945 році (зрештою, Іспанія була однією з держав, яка не втручалася у Другу світову війну, хоча й симпатизувала німецько-італійському союзу, – авт.), сотні людей жбурляють одне в одного помідорами.

Та, безумовно, найвідоміша іспанська розвага – корида. Кажуть, навіть державний прапор Іспанії символізує арену після традиційного бою з биками: жовтий колір на ньому означає пісок, а червоний – колір пролитої крові. За іншою легендою, іспанський король після кориди витер два пальці, замащені кров’ю убитої тварини, об золоте полотно хустини.

Хоча корида є одним з іспанських символів, багато іспанців виступають за скасування цієї кривавої традиції. Зокрема, в Каталонії та на Канарських островах корида заборонена. У сусідній Валенсії існує спеціальна арена для кориди, але вона вже практично не використовується.

Зрештою, в цьому місті і без того є чим здивувати туристів. Найбільшу увагу привертає сухе русло ріки Турії, яка колись впадала у Середземне море: в часи диктатури Франко її направили в інше русло, щоб ріка не затоплювала місто під час весняно-осінніх паводків. У старому руслі валенсійці розбили парки, збудували місця розваг, серед яких – футбольний стадіон. За міжнародними турнірами, які часто відбуваються на цій арені, зокрема, серед юнацьких команд європейських футбольних грандів, можна спостерігати просто з одного із мостів, які досі химерно вигинаються над руслом зниклої ріки.

Футбол в Іспанії є другою і найбільш правдивою релігією. Продаж футболок Мессі останнім часом став основним заробітком торговців сувенірами на пляжах Барселони та околиць. Між іншим, загалом іспанці вважаються дуже релігійними, більшість із них – завзяті католики, однак у країні з 2005 року узаконені одностатеві шлюби. Все-таки ця країна – один із найдавніших членів Євросоюзу, що приєдналась до європейської спільноти у 1986 році.

Зважаючи на спекотний клімат, в Іспанії немає центрального опалення житлових будинків, а в деяких містах зовсім не користуються газом. У холодні зими іспанці вмикають електрообігрівачі, а подекуди використовують старовинний спосіб обігріву, відомий ще з часів автора “Дон Кіхота” Сервантеса: розпечене вугілля насипають у спеціальну жаровню, яку ставлять під стіл для обігріву ніг і водночас опалюють приміщення.

Відсутність російського газу, багато погожих днів, хуторянське прагнення жити відокремлено – такий набір робить Іспанію комфортним місцем перебування для українців. А нещодавно з’явився ще один стимул для мандрів до цієї країни: у пробах повітря, зроблених в Мадриді і Барселоні, вчені примудрилися виявити сліди кокаїну і ЛСД…

P.S. Своїми враженнями від перебування в каталонській Барселоні з “МІСТОМ” поділився іванофранківець Олег “Мох” Гнатів, продюсер “Familia Perkalaba”.

– У тебе в профілі на Facebook вказане місце проживання – Барселона. Чим тобі таке миле це місто? Ти справді хотів би там жити, якби не було Франківська?

– Однозначно! Там є всі опції для мого життя: гори, море, марихуана, кухня і Гауді. Це, врешті, місто, де народилась моя релігія – анархізм.

– Чув про своєрідний ритм життя іспанців, які через надмір сонця роблять собі тривалі сієсти. Це створює якийсь дискомфорт для приїжджих, треба підлаштовуватися чи швидко звикаєш?

– Ніякого дискомфорту. Барселона – це природне, архітектурне і настроєве місце комфорту. Звикаєш одразу, бо це правильний ритм життя. Важливі ранки і вечори – тоді, коли життя відкривається на повну найбільше.

– Чи були якісь специфічні особливості в побуті, їжі, поведінці місцевих людей, які дивували або були незрозумілими спочатку?

– Для мене ніяких. Каталунці – люди ненапряжні – через те, про що я говорив вище. Основна специфічна особливість у їжі – це прекрасна кухня, у поведінці людей – контактність і відкритість.

– Наскільки важливою для тамтешніх людей є політика? Там дуже переймаються виборами, партіями, політичними діячами?

– Думаю, максимально, особливо зараз. Каталунці борються за свою незалежність від корони, вони, на відміну від нас, дуже згуртовані з цього приводу, в усіх верствах. На кожному будинку і майже кожному балконі висить прапор Каталунїї. І це не виглядає пафосно чи фальшиво.

– Каталонський сепаратизм – це серйозно? Чим він відрізняється від донбаського чи баскського? Іспанців там вважають чужаками і загарбниками чи просто прагнуть якось себе виокремити?

– Так, серйозно. Від баскського нічим не відрізняється, хіба що не такий різкий, але це зрозуміло: баски – це ж гуцули (сміється – ред.). Стосовно донбаського – так. Бо на Донбасі – це сепаратизм совка, дикунства і тваринних інстинктів та повної нецивілізованості і тотальної відсутності культури.

– Чи важко людині з українським менталітетом прижитися в тому способі життя? Є якісь риси, схожі у нас із ними, і що нас найбільше відрізняє?

– В мене є один знайомий, і він повністю органічний там, але він поет (усміхається – ред.). Оскільки на нас я дивлюся дуже іронічно, то мені тяжко зрозуміти, в чому ми подібні. Думаю, я з ними подібний. Мені там легко, і я не відчуваю сильних ментальних зазорів, але це, звичайно, залежить від оточення. У мене враження таке, що там такої тотальної кількості жлобства і рагульства, як у нас, нема. Але такого і мало де є (сміється – ред.). Може, це наша особливість, хтозна.

Довідка

Валюта Іспанії на цей час – євро, її було запроваджено в 2002 році. Всі паперові купюри виглядають однаково, як і реверс монети з її номіналом – так званої “решки”. А ось аверс монети індивідуальний для кожної країни. На іспанських монетах номіналом один, два і п’ять євроцентів зображено головний фасад собору в Сантьяґо-де-Компостела, який є святинею для християн усього світу. На монетах 10, 20 і 50 євроцентів зображений письменник Мігель де Сервантес, автор знаменитого “Дон Кіхота”. Монети вартістю 1 і 2 євро зображують портрет уже колишнього іспанського короля Хуана Карлоса I, а з 2015 року на них карбують зображення нового короля Іспанії Філіпа VI.

Протяжність автомагістралей в Іспанії – 16 583 км, з них майже 3000 км є платними.

Іспанська платна дорога позначена знаком зі словом PEAJE в червоному колі. Оплата здійснюється на в’їзді, з’їзді або на поділах і злиттях доріг через пункти видачі квитків чи оплати, про які сповіщають знаки, що вимагають знизити швидкість чи вказують на значне розширення дороги. Система оплати доріг в Іспанії залежить від декількох параметрів: пройденої відстані, категорії транспортного засобу, сезону і навіть від години-пік протягом дня. Вартість розраховується щороку за даними сайту автомобільних доріг Іспанії. Ознайомитися з цьогорічною вартістю проїзду на платних ділянках доріг можна тут.

Найдорожчими є ділянки платної дороги з тунелями. Наприклад, проїзд через тунель “Cadí” коштуватиме близько 10 євро. Приблизно така ж ціна проїзду від Барселони майже до Франції.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.