Гостюючи на смарагдовому острові

Іван Вовк – медіаексперт, фотограф, за освітою економіст, 65 років. Одружений. Батько доньки та сина. Останній вже багато років живе в столиці Ірландії, куди запросив погостювати і тата.

Зробити ставку в собачих перегонах, випити кілька кухлів найвідомішого в світі пива “Гіннесс”, пофестивалити на Дні святого Патрика, скуштувати національний напій – віскі, побачити Дублінську голку висотою 121 метр, познайомитися з лепреконами – все це і багато іншого неодмінно треба зробити в Ірландії.

Дивні символи

Ірландію називають смарагдовою країною через надзвичайне багатство природи. Багато туристів, побувавши тут, кажуть, що, пролітаючи над країною в літаку, з’являється таке враження, ніби внизу вирує океан смарагдового кольору – так багато зелені й дерев.

Одним із символів Ірландії є кельтська арфа. Її можна зустріти на офіційних штампах і бланках, на поштових марках і грошових знаках. Навіть знаменитий келих темного пива “Гіннесс” прикрашає золотистий символ арфи.

Ірландці так пишаються своїм символом, що навіть вирішили використовувати його при розробці дизайну одного з мостів у Дубліні.

Найчастіше конюшину можна побачити на День святого Патріка, коли влаштовують паради. Кожна щічка учасника прикрашена зеленим трилисником

Національним символом країни є також конюшина. Ще в стародавній Ірландії вважалося, що конюшина має магічну силу. Найчастіше цей символ можна побачити на День святого Патріка, коли влаштовують паради. Кожна щічка учасника прикрашена зеленим трилисником.

До речі, однією з найголовніших культурних подій країни є фестиваль на честь Дня святого Патріка, що відбувається 17 березня в столиці та інших великих містах. Святий Патрік, за переказами, приніс християнство на язичницький острів. У цей день влаштовують музичні та пивні вечірки, парад з піснями і танцями.

В Дубліні не буває нудно

Столиця Ірландії Дублін – найбільш урбаністичний в усій країні. Саме в ньому та на околицях зосереджена основна частина найважливіших пам’яток.

Архітектурну домінанту, монумент “Дублінська голка”, видно, мабуть, із будь-якої точки міста. “Голка” пронизала небосхил ірландської столиці в 2003 році. Пам’ятник встановили на місці підірваного сепаратистами монумента адміралові Нельсону. Конструкція максимально проста – сталевий шпиль, піднесений на висоту 121 м, який поступово звужується. Діаметр основи складає три метри, а найвищої точки – всього 15 см. За задумом архітекторів, голка символізує одночасно незламний дух ірландців і входження країни в ХХІ століття. В основу пам’ятника заклали капсулу з посланням майбутнім поколінням Ірландії, в якому мер попросив вибачення за те, що зроблено, і окремо за бездіяльність.

Національний музей лепреконів відкрився не так давно, але миттю став популярним. Тут оживають давні ірландські легенди про чоловічків-ліліпутів у зеленому одязі, що оберігають свої горщики із золотом. За задумом творців музею, відвідувач повинен не просто дізнатися про лепреконів, а стати одним із них. Цьому тут сприяють гігантські меблі, справжнісінький куточок лісу з колодязем і дивовижна веселка, яка відкриває шлях до заповітного золотого горщика.

Гордість усієї Ірландії – музей-віскікурня “Old Jameson Distillery”. Під час годинної екскурсії можна побачити всі деталі процесу дистиляції віскі. Далі відвідувачам пропонують познайомитися з віскі “Jameson” різних “лейблів” і спробувати визначити на смак, який із них найбільш витриманий.  Тільки там можна придбати 12-річне іменне віскі унікального сорту, яке не купиш у магазині. Син мені таке подарував – на пляшці моє фото і напис “Ivan Vovk”. Ніяк не наважуся її відкоркувати – все чекаю якогось дуже урочистого моменту.

Однак найулюбленішим напоєм ірландців є все-таки пиво. Вони випивають його у середньому 131,1 л в рік. Це другий, після Чехії, показник споживання пива на душу населення в світі. І куштувати в Ірландії варто найвідоміше у світі темне пиво “Гіннесс”, яке тут виробляють. Кожен, хто опиниться в Дубліні, просто зобов’язаний відвідати музей-пивоварню “Гіннесс”. Він розташований у колишньому виробничому приміщенні та всередині має форму фірмового келиха компанії.

Окремо варто розповісти і про “Johnnie Fox’s Pub” – один із найстаріших пабів Ірландії, заснований у 1798 році. Він відомий ще й тим, що розташований на вершинi гори біля Дублiна. Тут завжди звучить традиційна ірландська музика і вже багато років не міняються страви національної кухні. Мені припало до смаку ірландське рагу, яке нагадує закарпатський бограч. У пабі також є своя винокурня – на жаль, її продукту мені не вдалося спробувати, у нас із сином був день пива. Досі шкодую, що не скуштував.

До речі, мені дуже пощастило, адже не кожному ірландцю вдається з першого разу потрапити в цей паб, де завжди немає вільних місць.

Немає культу стола

Ірландська кухня дуже проста. Традиційною стравою є картопля. Всесвітньо відоме – ірландське рагу. Багато сортів пива. Яблука якогось особливого сорту, бо ростуть кущами. А такого смачного молока, як в Ірландії, я ще ніде не куштував.

Здивувало, що курятина там дорожча за свинину. А все знов-таки через курс на здорове харчування.

Найулюбленішим напоєм ірландців є пиво. Ірландці випивають його у середньому 131,1 л в рік. Це другий, після Чехії, показник споживання пива на душу населення в світі

На святкуваннях немає пишних застіль, до яких ми звикли. Якщо тобі дістанеться кілька тістечок – це вже чудово. Там відсутній культ стола.

Складна Ірландія

Не слід плутати жителів Ірландії з жителями Північної Ірландії. У Північній Ірландії проживають здебільшого британці і шотландці, Ірландія ж є незалежною державою.

Більшість корінних ірландців – рудоволосі. Переважну частину вільного часу, на вихідних, ірландці проводять у пабах, п’ють там пиво і віскі. Хоча в будні дні зали кафе та ресторанів майже порожні.

У порівнянні з іншими європейськими країнами, в Ірландії все значно дорожче. Та й потрапити туди нелегко. Якщо навіть пощастить отримати візу, це ще не гарантує того, що ви перетнете кордон. На митниці можуть просто не схотіти впустити.

Офіційна мова – ірландська, яка доволі складна і заснована на кельтській. Але нею спілкуються в кількох віддалених селах. Усі жителі країни вільно розмовляють англійською, яка є другою офіційною мовою.

Всі в русі

Міста від сіл Ірландії відрізняються лише незначною кількістю супермаркетів і торговим центром. Практично в кожному місті є середньовічні будівлі та собори. Асфальт укладають дуже якісно, можна сказати навічно. Жити в центрі міста вважається непрестижним.

Навіть у Дубліні немає висотних будівель. Житлові будинки мають здебільшого два-три поверхи. На кожну квартиру обов’язково передбачено два паркомісця. Якщо ж до вас приїхали гості на своїх автівках, то про це обов’язково треба повідомити в спеціальну комунальну структуру. Бо ж якщо на майданчику побачать чужу машину, відразу блокують колеса і виписують величезний штраф.

Офіційна мова – ірландська, яка доволі складна. Але нею спілкуються в кількох віддалених селах. Усі жителі країни вільно розмовляють англійською, яка є другою офіційною мовою

Щодо комунальних платежів, теж є цікавий факт: ірландці не платять за користування водою.

Дуже потужно розвинений соціальний захист. Якщо в сім’ї є діти, а батьки ніде не працюють, держава сплачує за них орендну плату за квартиру, а також щомісяця виділяє певну суму на життя і на кожну дитину. Саме тому багато емігрантів усіма правдами і неправдами намагаються осісти в Ірландії і народжувати дітей. Але, щоб отримати соціальні пільги, необхідно пропрацювати там щонайменше п’ять років.

До недобросовісних бізнесменів законодавство дуже строге. За хоча б одне викрите порушення забирають ліцензію на будь-яку підприємницьку діяльність.

У столиці дуже багато спортивних майданчиків, які ніколи не бувають порожніми. Повсюди велодоріжки. Коли син працював на попередньому місці роботи, то щодня їхав до офісу на велику, а це 25 км. В Ірландії здоровий спосіб життя – понад усе. Біля будинків майже ніде не побачите лавок. Вони просто не потрібні. Дорослі, як правило, йдуть бавитися на майданчик разом зі своїми дітьми. Всі в русі – незалежно від віку.

Гірські села дуже охайні. Замість парканів – живі плоти. Хатини невеличкі, зазвичай це “півторачки”. Немає великих “сараїв”, які звикли будувати так звані нові українці. Це те, чого нам варто повчитися.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 19.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.