Під дахом із ворогом: Франківка живе в домі із вбивцею своєї матері

Франківка Алла Гриб покинула Україну ще до її незалежності. Тоді, надихнувшись американською мрією, в юному віці поїхала шукати щастя за океан. Та попри зміну паспорта, жити за кордоном у пенсійному віці не планувала. В рідному місті у неї залишилася єдина близька людина – матір, і разом вони вирішили будувати приватний маєток, в якому хотіли провести старість. Будинок таки звели, та разом пожити в ньому не вдалося. Сьогодні жінка змушена ділити приватний простір із, як вважає, вбивцею своєї матері. Повертаючись в Україну на кілька тижнів – попрощатися з рідною душею, – вона залишилася тут на кілька років й сповна скуштувала смак “української справедливості”. Заледве через суд і настійливі походи в поліцію жінка добилася відкриття кримінального провадження по факту смерті матері, змусила слідчого провести ексгумацію трупа й тепер оббиває пороги міського відділку поліції повторно – в намаганні дізнатися, де сьогодні рештки її матері.

…Ця трагічна історія колись починалася з кохання чи його похідної. Матір Алли пані Марія тоді повернулася з-за кордону, доглянута й із заробітком у кишені. Жінка виглядала значно молодше своїх років і без зайвих думок приймала залицяння на 13 років молодшого чоловіка. Згодом вони оформили стосунки: їй було 47, йому – 34.

Стосунки в них були погані ледь не з самого початку. Проте мати терпіла, адже соромилася розлучення, аби колеги та знайомі не пліткували, що молодший чоловік використав її. До виходу на пенсію вона працювала в лікарні старшою медсестрою. Коли вже сама проходила лікування, то теж не зізнавалася колегам-лікарям, що підозрює екс-чоловіка у своєму отруєнні, – розповідає донька покійної пенсіонерки.

Ближче до 2000 року, як пояснює Алла Гриб, вони з матір’ю вирішили спільно зводити будинок. Нерухомість і стала яблуком розбрату між нею та колишнім вітчимом.

Жінка не зважала на слова матері про те, що колишній чоловік, який продовжував жити з нею під одним дахом, отруює її водою

Я надсилала матері кошти, вона вкладала їх у будівництво. Зрозуміло, медсестра і комірник не можуть збудувати приватний маєток на 500 кв. м без додаткового доходу. Тоді матір була єдиною власницею нерухомості й навіть не прописувала чоловіка в цьому будинку. Попередньо вона продала свою квартиру й земельну ділянку, які також йому не належали. Все нерухоме майно було оформлено на неї й за життя він просто не міг це забрати, – пояснює Алла. – Тому після розлучення вирішив її отруїти й стати головним спадкоємцем.

Жінка пригадує: неодноразово матір у скайп-бесідах розповідала про дивне погіршення стану свого здоров’я після розлучення з чоловіком. Пара офіційно припинила стосунки за 4 роки до смерті пенсіонерки.

Після того вона регулярно щось собі ламала – то її на ринку хтось штовхне, то ще десь. Думаю, ці випадковості організовував він. Останні кілька років перебувала в лікарнях чи проходила реабілітацію вдома. Проте щоразу після повернення з медичних закладів їй ставало гірше – симптоми поверталися. До переломів додалися ознаки інтоксикації. Лікарі до останнього не могли поставити точний діагноз. Навіть у графі “причина смерті” до експертизи стояв прочерк, – розповідає заявниця.

Жінка картає себе – мовляв, не зважала на слова матері про те, що колишній чоловік, який продовжував жити з нею під одним дахом, отруює її водою.

Я вважала ці розмови примхами літньої жінки й, навпаки, була проти, щоб після розлучення вона залишалася в такому великому будинку сама. Переконала матір, що не потрібно виставляти його за двері. В мої нечисленні приїзди додому вітчим був добрий до мене і на людях часто потакав матері, – пригадує франківка.

Мабуть, розуміючи за життя, що формально чоловік може претендувати на її майно, жінка вирішила перестрахуватися: в рік отримання свідоцтва про право власності на будинок вона нотаріально оформила на доньку заповіт, вказавши її єдиним спадкоємцем свого майна. Та пізніше в суді цей папір не мав належної юридичної сили.

Програні суди

До судів дійшли після похорону. Через 5 місяців франківка повернулася додому, щоб оформити право на спадщину, і дізналася від свого адвоката, що колишній чоловік матері подав судовий позов, аби визнати себе повноправним спадкоємцем майна.

Мені ж і словом не прохопився. Зате по приїзді при кожній нагоді пропонував випити води. І тоді мене осінило: він і мене хоче отруїти. З’явився страх за своє життя, – стривожено пригадує Алла Гриб.

Cropped image of judge holding gavel on house model at desk

Епопея з цивільною судовою справою тривала кілька років. У результаті вітчим зумів відсудити 1/2 будинку і земельної ділянки. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнали недійсним. Остаточну крапку у справі поставив Верховний Суд.

Українська суддівська система шокувала жінку

Українська суддівська система шокувала жінку. Проводячи паралелі з американськими судами, франківка розповідає, що, якщо в судовому засіданні одну зі сторін піймають на брехні, то не зважають на її подальші свідчення й виносять справедливе рішення у справі.

Він привів на суд фальшивих свідків, показував недійсні чеки з датою, яка й близько не співпадала зреальним періодом будівництва, – розповідає жінка.

Її слова підтверджує і сусідка, пенсіонерка Людмила Федорівна, яка свідчила на користь Алли Гриб:

На суді екс-чоловік покійної Марії демонстрував чеки на закупівлю будівельних матеріалів, датовані ще 1993 роком, при тому, що лише в 1995 було прийнято рішення про виділення земельної ділянки під забудову. Крім того, бригада, яка працювала в них, пізніше зводила й наш будинок, і це були зовсім не ті люди, які свідчили в суді як будівельна бригада. Чомусь суд ці всі факти просто не взяв до уваги.

Пенсіонерка пригадує, як вони намагалися налагодити дружні стосунки з Марією і її чоловіком, та ще в 2000-х роках покійна пояснювала, що разом вони лише для вигляду й подружніх стосунків немають.

Парадоксально, та в рамках закону: навіть якщо донька покійної доведе, що її вітчим позбувся матері заради нерухомості, це ніяк не вплине на режим поділу майна

Вони часто сварилися, останнім часом вона виганяла його. І, що мене тоді дивувало, боялася їсти вдома, – розповідає сусідка покійної Марії.

Жінка з сусідньої вулиці Світлана, яка також свідчила на користь Алли Гриб у цивільній справі, розповіла про те, що покійна часто заходила до її матері й одного разу її здивувала їхня розмова.

Вона в сумці мала їжу і пояснювала, що вдома не харчується, адже боїться за своє життя, – пригадує ще одна сусідка.

Сестра покійної пенсіонерки пані Галина, з якою нам вдалося поспілкуватися телефоном, теж пригадує, що Марія постійно скаржилася, начебто екс-чоловік підставляє їй воду й після цього самопочуття погіршується.

Я, як людина віруюча, в такі слова повірити не могла, адже вони стільки прожили у шлюбі, – пояснює жінка.

Пані Галина розповідає, що після смерті сестри її екс-обранець телефонував їм на Хмельниччину (пенсіонерку поховали у її рідному селі на Хмельниччині, – прим. авт.) і просив подивитися на могилу Марії, чи її не розрили.

Таке, на перший погляд, несправедливе судове рішення у справі поділу майна розтлумачує адвокат юридичної компанії “Моріс Груп” Зореслава Кудиба.

В цій історії колишній чоловік покійної пенсіонерки виступає не спадкоємцем, а співвласником будинку, і при гірших обставинах її донька могла б узагалі отримати не половину, а 1/3 дому. Адже навіть розірвання шлюбу не припиняє спільної сумісної власності. Якщо ніхто з екс-подружжя за життя не робить юридичних кроків до майнового поділу, то вважається, що вони розпоряджаються майном за спільною згодою, й заповіт цього не перекреслює.

Адвокат пояснює, аби в таких випадках вберегти своє майно, потрібно ще за життя доводити право на визнання його одноосібною власністю. Або ж заключати з тим, хто фінансує будівництво дому, своєрідний пайовий договір, з розписками про отримання коштів і зобов’язаннями.

Парадоксально, та в рамках закону: навіть якщо донька покійної доведе, що її вітчим позбувся матері заради нерухомості, це ніяк не вплине на режим поділу майна. Це розуміє й пані Алла, тому наголошує: кримінальну справу хоче довести до кінця заради справедливості.

Впіймай мене, якщо зможеш

Франківка розповідає: поки триває історія з судами і розслідуванням причин смерті її матері, вона вже витратила суму, що еквівалентна половині вартості спірного дому. Проте здаватися не збирається.

До поліції з бажанням викрити, як упевнена пані Алла, вбивцю своєї матері, вперше звернулася влітку 2015 року. Матір жінки померла восени 2014-го. Та тоді в розслідуванні їй відмовили, вказавши, що факт отруєння матері не підтвердили.

Мене не викликали для дачі показів, не проводили жодної перевірки, просто відфутболили, – пояснює Алла Гриб.

Зрозумівши, що правди в простих зверненнях до правоохоронців не знайде, жінка пішла до суду. І лише феміда змусила слідство внести відомості до єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою жінки. Це було в квітні 2016 року. Проте виконувати рішення суду поліціянти не поспішали й відкрили кримінальне провадження лише через 5 місяців.

Слідчий під різними приводами уникає зустрічі з жінкою. А його керівник нібито пояснила, що потрібні їй документи він просто не може знайти

Відкрили кримінальне провадження під тиском із Києва. У відчаї я поїхала до столиці, без будь-яких домовленостей зайшла до управління поліції, й там мені пощастило зустріти адекватну людину. Зараз вже не пригадаю його імені, але то виявився одногрупниктодішнього керівника франківських слідчих. Наступного дня мене таки викликали до міського відділку для подання свідчень. Через півтора року після мого першого звернення в поліцію, – згадує франківка.

Після відкриття кримінального провадження справа знову заглохла. Жінка розповідає: її довго не викликали для дачі показань, ще довше тягнули з допитом свідків.

Здавалося, що справу навмисне спускають на гальмах, – переконує донька покійної.

Тоді вона знову вирішила брати правоохоронців штурмом. Зі скаргами на бездіяльність слідчого міського відділку поліції направилася до головного поліціянта області. Каже: там їй допомогли написати клопотання на ексгумацію. Провели нестандартну процедуру знову з затягуванням – лише за півроку, в жовтні2017-го.

Здавалося, у поліціянтів ця справа мала б викликати спортивний інтерес, адже за останні 6 років прикарпатські правоохоронці проводили лише 5 слідчих дій, пов’язаних з ексгумацією трупа.

Проте продовження історії протилежне.

Ексгумацію провели майже рік тому, а слідчий досі водить мене за носа. Вперше мені пояснив, що відправив матеріали до столичної лабораторії в грудні минулого року. Я весь час хвилювалася і чекала результатів. Проте навесні цього року я дізналася, що лабораторія начебто не прийняла їх і повернула. Причини мені не відомі. Вдруге слідчий начебто відправив все повторно в травні, та я вже не впевнена, що це так, – ледь стримуючи сльози, продовжує розповідь жінка. – Для мене це колосальна психологічна травма. Розрили могилу, й невідомо, де сьогодні знаходяться рештки моєї матері, не говорячи про те, що справу розслідують для “відчіпного”.

Алла Гриб звернулася з клопотанням до слідчого, аби побачити документальне підтвердження того, чому лабораторія першого разу відмовила в експертизі й яким числом датована ця відмова. Адже в матеріалах справи, з якими ознайомлювалася франківка, підтвердження цього не знайшла. Жінка припускає: можливо, нічого тоді й не надсилали.

Франківка показує нам один із документів, який скопіювала, ознайомлюючись із матеріалами кримінальної справи, – постанова з майбутнього до державного бюро судово-медичної експертизи, датована 8 грудня 2018 року…

За словами жінки, слідчий під різними приводами уникає зустрічі з нею. А його керівник нібито пояснила, що потрібні жінці документи він не може знайти. Виходить, частину матеріалів кримінального провадження просто загубили?

Судмедексперт обласного бюро судово-медичної експертизи Тарас Дякун на запитання “МІСТА”, як довго отруйні речовини можуть зберігатися в тілі людини, пояснює, що все залежить від зовнішніх факторів – в яких умовах зберігається матеріал. З часом концентрація втрачається, проте є такі речовини, котрі можуть виявити й через 10 років.

Слідчий направляє постанову в лабораторію й має вказати, які речовини його цікавлять – тобто, що шукати, – розповідає судмедексперт.

До речі, це ще один факт, який обурив заявницю. Жінка розповіла “МІСТУ”, що в американську криміналістичну лабораторію направила зразки води, якою її пригощав вітчим. Результат аналізу показав, що там містилося чимало токсинів.

Склад подібний до старої щурячої отрути, – пояснює Алла. – Я дала список слідчому, щоб у лабораторії знали, які речовини шукати, та він його до уваги не взяв.

Чоловік, якого героїня матеріалу підозрює у вбивстві своєї матері, висловити свою позицію журналістам “МІСТА” відмовився. Лише відрізав: винним себе у цій історії не вважає. Крім того, не знав, що їхній шлюб із покійною дружиною офіційно був припинений до її смерті.

Натомість донька покійної стверджує, що в позовній заяві цивільного позову він вказував, що розлучення відбулося за згодою сторін. Коли уточнюємо цей факт, чоловік розмову припиняє.

На завершення франківка проводить паралелі між своїм другим заокеанським домом і рідною державою.

Коли в Америці в людини трапляється горе і вона приходить з ним до стражів порядку, то на виході, незалежно від результату справи, відчуває спокій і примирення. В Україні мене весь час супроводжує лише одне почуття – приниження…

Автор: Юлія КАНЮС

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 20.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.