Місія – звільнити місто: Як Івано-Франківськ від сміття очищають

“Бухгалтерія вже зачинена? Хотіла спитати, коли зарплата, – молода жінка у легкому літньому платті грайливо хитнула крислатим капелюшком… І додала: Літо”.

На годиннику – майже 17.00, і в ПрАТ “АТП-0928” – закінчення робочого дня. Кабінети порожніють. А в цей час із території підприємства один за одним поволі виїжджають габаритні сміттєвози. У їхніх екіпажів місія тільки починається: з 17.00 до світання – за будь-яких обставин і погоди – звільнити місто від сміття.

Молодий чоловік у сірій лляній сорочці та синіх брюках, зі злиплим довгим сірим волоссям та великими, ніби постійно здивованими очима збирає картонні коробки біля смітника. За собою тягає візок, сяк-так переобладнаний з дитячого, на який і складає здобуте. Охочий до розмов та по-дитячому відкритий, розповідає, що живе у будинку неподалік, не п’є, а гроші витрачає на їжу. Обійшовши смітники у сусідніх дворах, нині уже заробив 20 гривень. А загалом за день можна назбирати паперу і на 50 чи й 100 гривень. Сотня – це практично межа денного заробітку, для цього треба трудитися щонайменше 5 годин. Стільки чоловік не працює. Якщо ж пощастить, збагатитися можна і швидше: приміром, зранку цього дня він назбирав металу на 103 гривні. Метал – дорожча, але рідкісніша знахідка, і на нього полює чимало конкурентів.

Гей, відходь уже від ящиків. Марцінківа на тебе нема, – вантажники сміттєвоза грубувато гонять від смітника неохайно одягнутого чоловіка, у якого порушена координація рухів.

Марцінків – друг, – бурмоче у відповідь той і неохоче вступається.

Безхатченки у пошуках поживи постійно перепорпують сміття, розкидаючи його за межі майданчика. Полюють за металом та папером, нерідко зі смітників харчуються та вдягаються

Люди без постійного місця проживання – один із найбільших клопотів для екіпажу сміттєвоза. Безхатченки у пошуках поживи постійно перепорпують сміття, розкидаючи його за межі майданчика. Полюють за металом та папером, нерідко зі смітників харчуються та вдягаються. Скла майже не беруть, бо впало у ціні. Біля кожного смітника постійно хтось “пасеться”; ці люди добре знають графік вивезення сміття буквально з кожного майданчика і намагаються впоратися до приїзду сміттєвоза. Сміття – це бізнес, і кожен, хто крутиться у цій сфері, заробляє на свій манер та в різних масштабах.

Мішин екіпаж

Великогабаритний “Мерседес” сучасного зразка – із цілою купою велетенських дзеркал, камерою заднього бачення та виведеним у кабіну монітором, із аварійною автоматикою. Це техніка ПрАТ “АТП-0928”, підприємства, що займається вивезенням сміття в Івано-Франківську. Його сфера відповідальності – практично все місто, за винятком мікрорайону “Пасічна”. Не вся техніка підприємства така нова і сучасна, та й онлайн-помічник на сайті підприємства підказує, що “Мерседеси” для вивезення сміття фірма орендує. Сучасна техніка, звісно, полегшує життя працівникам підприємства, але суть роботи у всіх екіпажів однакова.

Екіпаж сміттєвоза складають четверо чоловіків: водій та троє вантажників. Ролі давно розподілені й затверджені: поки двоє тягають чи котять до машини контейнери зі сміттям, третій вантажник ретельно змітає непотріб навколо.

Після себе працівники ПрАТ “АТП-0928” мають залишити прибраний майданчик, адже за чистоту у радіусі 5 метрів навколо питатимуть із них.

На маршрут екіпаж сміттєвоза виїжджає о 17.00. Працюють аж до світанку. “Зміна пройшла нормально, якщо у сміттєвоза нічого не зламалося”, – каже водій Міша.

42-річний чоловік працює на сміттєвозі уже сьомий рік. І якщо вантажники мають змінний графік “5*2”, то водій працює без вихідних. Робота не дає права на особисте життя та хобі. Водій зізнається: вдома геть ні на що не вистачає часу – ні телевізор подивитися, ні домашніми справами зайнятися. Його день приблизно такий: о 16.00 виїжджає на роботу, із 17.00 – заступає на зміну. Додому повертається о 6-7 ранку. На сон відводить 4-5 годин. Єдине, що утримує на роботі при такому шаленому графіку, – це зарплата: за зміну водій сміттєвоза заробляє 650 гривень, вантажники мають на руки близько п’яти сотень. “Такі гроші не на кожних заробітках знайдеш”, – резюмує Міша.

Але навіть добра копійка не здатна утримати працівників на такій роботі:

Молодь приходить і йде. Одні нарікають на важкі умови, бо за зміну не один ящик треба підняти, інші хочуть ще щось у житті бачити, окрім сміття щодня, – каже Петро.

Робота на сміттєвозі – небезпечна й травматична, тому, коли смеркає, вантажники озброюються ліхтариками, адже в темряві можна поранитися різним непотребом – порізатися до скла, наступити на цвях чи навіть уколотися інфікованим шприцом, яких біля смітників хоч греблю гати. А ще ж треба пильнувати за ящиками, котрі, якщо переповнені, можуть зірватися під час завантаження сміття до сміттєвоза. Оце вже – реальна загроза життю. Тому не дивно, що мова про безпеку заходить не раз.

Не бракує й різних професійних історій: від кумедних – про бомжів, які сплять у сміттєвих ящиках та всмерть лякають, коли починають звідти вибиратися, до страшних – наприклад, про те, як кілька років тому на полігоні у спортивних сумках знайшли порубаних на шматки дівчат.

А сміття час від часу підносить сюрпризи й працівникам сміттєвоза. “Хтось має щастя на гриби, хтось – на рибу, а комусь щастить на знахідки у смітнику”, – каже Петро.

Щастить переважно одному з вантажників – Васі. Одного разу він побачив у контейнері розрізані гривні – забрав, склеїв та заплатив кредит. Іншого разу знайшов срібну прикрасу. У вантажників про всяк випадок збоку біля сміттєвоза прикручена сумка. Туди чоловіки скидають цінні знахідки – переважно метал.

Місто тоне у смітті

Найперше, що спадає на думку про роботу на сміттєвозі, – це неприємний запах. Щоб мати невелике уявлення про це, достатньо кілька хвилин постояти біля переповнених смітників. На диво, на початку зміни запах не дуже дошкуляє.

Нині уже не спекотно. Та й сміття вивозимо вчасно. Якби воно стояло трохи довше, то й смерділо б значно гірше, – каже Петро.

У міру наповнення сміттєвоза запах стає відчутнішим та дошкуляє все більше. З незвички крутиться та починає боліти голова. А от працівникам сміттєвоза запах так не вадить – кажуть, давно звикли.

За зміну екіпаж сміттєвоза встигає тричі наповнити та спорожнити машину. Загалом, один “Мерседес” за добу вивозить з міста до 40 тонн непотребу.

Найперше, що спадає на думку про роботу на сміттєвозі, – це неприємний запах. Щоб мати невелике уявлення про це, достатньо кілька хвилин постояти біля переповнених смітників

Сміттєві майданчики у Франківську облаштовані на різний штиб: найрідкісніші – це клітки, у яких замуровані сміттєві контейнери. Такі смітники мали б забезпечити збереження сміття у контейнерах, але насправді непотріб все одно розкиданий.

На деяких майданчиках стоять контейнери для сухих відходів та ПЕТ-пляшки від фірми із сортування сміття. Однак безхатченки вороже сприймають конкурента – копирсаються в смітті, збираючи “вершки”. Буває, що й підпалюють контейнер, якщо не вдається з нього чогось добути.

Викидати великогабаритні відходи суворо заборонено, – попереджає напис на сміттєвому майданчику.

Рік тому виконком міської ради прийняв рішення, яким заборонив викидати великогабаритні та ремонтні відходи у контейнери для збору ТПВ. Їх потрібно вивозити безпосередньо на полігон у Рибному або на спецмайданчики. Якщо таке сміття не перевищує сукупно 148 кг на рік, містянам це нічого не коштуватиме. Але, звісно, легше та зручніше просто виставити такий непотріб на смітник, що левова частка франківців і робить. При цьому нехтують правилами навіть у бюджетних закладах.

“Дивися, що робить”, – показує Петро на старенького, який щойно викинув біля смітника бадилля. Чоловік театрально розвів руками – аж ніби присів, витрусив верету, на якій приніс зелень, та почимчикував собі через дорогу до дитячого садка на вулиці Хоткевича.

Толку сваритися? Лише нерви собі псувати, – Петро махнув рукою.

Але так працівники сміттєвоза роблять не завжди. Інколи обурення бере гору і вони починають виховувати недбалих франківців.

Винесла жінка буханку хліба – поставила біля смітника й пішла. Каже мені: Як я хліб у смітник викину? Хай голуби з’їдять”. Ну то постав собі під під’їзд – хай голуби там їдять. А тут – собаки чи птахи покришили, натоптали, а нам то все треба прибрати, – обурюється Петро.

Іду містом – молодь попереду. Обгортки летять навсібіч. Хвилин 15 виховував одного. Ну нічого йому не бракує, руки-ноги є, то чому я потім маю прибирати за тими здоровими бугаями? – кидає й собі Міша.

Сміття поза смітниками – у місті на кожному кроці: мешканцям чомусь не вистачає наполегливості вкинути свій непотріб до ящика. Тож при наполовину заповнених контейнерах клунки зі сміттям валяються збоку, а вітер розносить дрібні рештки по території.

Їдемо на свинарник? – питає Петро.

Йдеться не про виробництво, так між собою працівники сміттєвоза називають сміттєвий майданчик на вулиці Хоткевича, 83. Кажуть: хоч коли б приїхали, тут завжди повно сміття, яке, до того ж, валяється далеко за межами майданчика. Справді, вигляд тут жахливо неохайний: переповнені контейнери, сміття за межами майданчика, зрізане гілля, старі поламані меблі й навіть холодильник. Працівники нашвидкуруч вантажать усе та прибирають навколо. Великогабаритне сміття забере інша спецмашина. Такі відходи везуть на територію підприємства і сортують: непотріб – на полігон, а деякі будматеріали ще можна використати – наприклад, підсипати яму на дорозі.

З року в рік сміття у місті більшає. Тож сміттєвози перейшли на роботу у вечірній та нічний час.

Інакше ради собі не дамо. У місті багато авто, а зараз додалися ще й “євробляхи”. Увечері в центр не заїхати – стільки автівок, – каже Міша.

За будь-яких обставин у працівників сміттєвозів – чітке завдання: на ранок місто має бути повністю чистим. Вивозять сміття щодня, інакше всі ми потонули б у ньому. А його щоразу більше:

Таке враження, що люди цього року не були у відпустках, – каже Міша.

Бо навіть улітку, коли містяни намагаються виїхати з міста, сміття менше не стало, ще й побільшало. “Місто активно будується – зростає і кількість сміття”, – пояснює водій.

Сміття на різних майданчик різне. Приміром, у центрі превалюють харчові відходи, які викидають до смітників із кав’ярень та ресторанів. Непотребу так багато, що у деяких місцях смітники треба розвантажувати двічі за ніч. Приміром, біля кінотеатру “Люм’єр” за сміттям приїжджають два рази вночі, а потім ще й удень.

Уже за дві з хвостиком години сміттєвоз – мов велетень, який об’ївся: не “проковтне” вже й маленького смітничка. Якраз час їхати на полігон. Усе сміття водії везуть у Рибне. На дорогу туди й назад затрачають до години часу. Бо половину дороги доводиться лавірувати по ґрунтовці між величезними ямами. Це забирає не лише час у водіїв, але й “здоров’я” – у транспорту.

Ця година для вантажників – вільний час: можливість перепочити та перекусити. Водії такого привілею не мають.

Дорогою до полігона туди й назад курсують сміттєвози: водії вітаються, обмінюються новинами. На полігоні сміттєвоз зважують та ставлять відмітку про вагу привезеного сміття. Потім ПрАТ “АТП-0928” проведе розрахунок із КП “Полігон” за захоронені відходи.

Водій Міша вивантажує сміття біля сміттєсортувальної лінії, яку встановили на полігоні буквально два місяці тому. Навколо – складені відсортовані відходи: окремо – тюки із ПЕТ-пляшкою, склобій – насипом. Робочий день закінчився, лінія німує.

За будь-яких обставин у працівників сміттєвозів – чітке завдання: на ранок місто має бути повністю чистим

Як анонсували під час офіційного відкриття, на сміттєсортувальній лінії прийматимуть відходи з міста й області. Наразі ж її потужність невелика. Принаймні про це може свідчити кількість сміття, яке здатні відсортувати тут упродовж доби: приблизно 40 тонн, або ж три сміттєвози. А полігон за добу приймає мінімум 250 тонн відходів. Решту сміття везуть “на гору” та скидають насипом.

Вечір розливається медовою прохолодою, збираючи та випромінюючи тисячі звуків, які притаманні невеликому й усе ще комфортному (за версією журналу “Фокус”) для життя містечку: франківці поспішають додому чи неквапно прогулюються вулицями; підморгують яскравим світлом та кличуть музикою відомі кав’ярні; про щось гомонять веселі компанії, нудяться на руках діти. Вечір лише набирає обертів, а в його неспішний ритм вривається ревіння сміттєвоза. На те люди лише поспіхом обертаються, швидко пробігають повз, тамуючи подих. Бо місія – не їхня. А місто? Чиє воно?

Автор: Оксана ПІЛЯНСЬКА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 20.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.