Маловідомі, але захопливі

Майже щодня ми дивимося по телевізору великі спортивні змагання: із футболу, баскетболу, хокею, легкої атлетики. Спорт уже давно перетворився на бізнес, став справжнім наркотиком для вболівальників. Люди десятками тисяч ходять на стадіони та у спортивні зали, аби подивитися на гру своїх кумирів. Та є види спорту не надто відомі, проте не менш видовищні. Зокрема, такі незвичні для пересічного українського вболівальника, як флорбол, дрон-рейсинг, алтимат та регбі.

Алтимат

Алтимат–це командний неконтактний вид спорту з літаючим диском. Гра ведеться двома командами у прямокутному полі із зонами на кінцях. Ціль – пасами провести диск через ігрове поле до зони суперника, де його мусить зловити один із гравців команди.

Алтимат – це динамічний вид спорту. У нього грають на трьох видах покриття: траві, піску та в залі. У перших двох випадках команди складаються з п’яти гравців, у третьому – з семи.

Ця гра особлива тим, що тут відсутнє поняття “рефері” та “нічиєї” – грається вона виключно на перемогу. Також у ній не обмежена кількість замін. Триває гра два тайми, загалом 100 хвилин.

ІванофранківецьДаниїл Гладкий займається алтиматом з 2008 року. Зараз він є капітаном команди “Madcaps”, що з англійської означає “шибайголови”. Каже, про гру випадково довідався від знайомої.

Цей вид спорту до нас прийшов з Америки орієнтовно в 90-х роках. Волонтери, які приїхали працювати до Києва, привезли з собою тарілку. Потім грою зацікавилися студенти, і відтоді почався розвиток алтимату в Україні. Першою командою був київський “Жигало, – розповідає Даниїл.

У нас в державі алтиматом опікується Українська федерація літаючих дисків. Регулярно проводяться чемпіонати різного рівня.

Даниїл Гладкий каже, що відсутність рефері у цьому спорті замінює свого роду “кодекс” – справедливе ставлення до гри, суперника та до себе.

Особливістю алтимату є те, що він вважається безконтактним видом спорту. Допустимою є ситуація, коли два гравці біжать на диск, і тоді можуть трохи між собою контактувати. Але тут немає такого, як у регбі, скажімо – блокування, поштовхів, підкатів. У цій грі стараються максимально уникати контактів. Не можна бити по руках, відбирати диск у суперника, валити його на землю, – пояснює він.

Даниїл зазначає, що івано-франківській команді не вдалося, на жаль, здобути значних перемог. Успіхом стали бронзові та срібні медалі на “міксових” чемпіонатах України у 2016 та 2017 роках. “Міксові” чемпіонати – це змагання з алтимату, в яких беруть участь змішані команди (на полі одночасно грають і чоловіки, і жінки).

Алтимат–це командний неконтактний вид спорту з літаючим диском. Гра ведеться двома командами у прямокутному полі із зонами на кінцях

Незважаючи на те, що алтимат є неконтактним видом спорту, тут також можливі травми.

Потрібно правильно готуватися, грамотно підбирати взуття. В цьому виді спорту навантаження на ноги досить велике. Бували випадки розсічень, вивихів, розтягнень, надривів. Будь-який спорт вимагає відповідної фізичної підготовки і готовності людини до травм, – каже Даниїл Гладкий.

Флорбол

Флорбол – це один із різновидів хокею. Його грають на паркеті пластиковим м’ячем, удари по якому наносять ключкою.

В Івано-Франківську цей вид спорту з’явився у 2012 році. Володимир Барилюк – один із перших ентузіастів, які почали займатися ним. Каже, про гру розповіли друзі з Латвії.

Вони їздили по багатьох містах і презентували цей вид спорту молоді як альтернативу вулиці та шкідливим звичкам. Це перше, що мене зачепило у флорболі. Друге – певна динаміка, змагальна система, за якої ти майже щомісяця на якихось змаганнях. Це також відіграло свою роль у розвитку флорболу в Україні, – розповідає він.

Зараз Володимир Барилюк виступає за івано-франківську команду “Freedom”. Також уже найближчим часом він планує відкриття дитячої секції. Зокрема, переговори ведуться із Івано-Франківською Католицькою школою-гімназією св. Василія Великого.

Флорбол – це один із різновидів хокею. Його грають на паркеті пластиковим м’ячем, удари по якому наносять ключкою

Флорбольна команда складається з 18-20 гравців. На паркеті, як і в класичному хокеї, одночасно можуть перебувати 5 гравців – воротар та 4 польових. Захисне екіпірування є лише у воротаря. У дорослому варіанті флорболу гра складається з двох періодів по 20 хвилин кожен. В юніорському – по 15 хвилин.

В Україні цим видом спорту опікується Національна асоціація з флорболу.

В інших видах спорту є федерація і осередки. Ми ж створили Асоціацію, і всі рішення там ухвалюють клуби. Щороку обирається голова правління Асоціації. Офіційно зареєстровані уже близько 40 клубів, які беруть участь у змаганнях різного рівня – вища ліга, перша, багато дитячих, жіноча, – розповідає Володимир Барилюк.

У структурі клубу “Freedom” є команда “Воїни”, яка виступає у чоловічій Першій лізі. Поки усі фінансові витрати на себе беруть самі ж гравці.

Володимир Барилюк зазначає, що флорбол – доступна гра, адже для того, щоб у неї грати, потрібні лише ключка та спортивний одяг.

Дрон-рейсинг

Дрон-рейсинг – це гонки FPV-квадрокоптерів (FPV – вид відпершої особи, – ред.) наспеціально обладнаних трасах. Керують квадрокоптерами оператори. Це новий вид спорту не лише для України, а й для всього світу. Перший міжнародний чемпіонат було проведено в Дубаї лише 2016 року.

В Івано-Франківську розвитком дрон-рейсингу віднедавна займається ветеран АТО Іван Норожнов. Каже, з дронами та їхніми перевагами вперше познайомився на війні.

На війні я зрозумів одну річ – дронидужеефективні. Аеророзвідка – це те, щорятуєбезлічжиттів. Без неї ми маєморозвідкубоєм. Тобто: от там, за тимпагорбом, хтось є або нема. Сходітьперевірте. Якщо вернетесь – ми вас нагородимо. Або ні, –кажевін.

Два роки тому в КоростеніІванНорожновзапочаткувавпрофесійненавчання з дрон-рейсингу для дітей. За ріквінпідготувавчотирьохпідлітківвіком 12-13 років.

На певному етапі я зрозумів, що в такому місті, як Коростень, далі рухатися неможливо. Там немає людей, з якими це можна було б робити. І я вирішив приїхати до Івано-Франківська і вже на ступінь вище розвивати дрон-рейсинг, – розповідає він.

Дрон-рейсинг є незнайомим для Івано-Франківська видом спорту. Коли Іван Норожнов приїхав сюди навесні цього року, ним займалися лише два хлопці. Потім до них приєдналися ще двоє. Зараз у місті функціонує школа дрон-рейсингу “Фалькон”, яку і заснував пан Норожнов.

Дрон-рейсинг – це явище, яке виникло 2-3 роки тому в Австралії із забавки, каже Іван.

Дрон-рейсинг – це гонки FPV-квадрокоптерів (FPV – вид відпершої особи, – ред.) наспеціально обладнаних трасах. Керують квадрокоптерами оператори

Потім зі своїми технологічними рішеннями прийшов Китай, що здешевило комплектуючі до “коптерів” і зробило це заняття більш доступним. Так і з’явився дрон-рейсинг. Буквально за рік він набув популярності в усьому світі. 2016 року в Дубаї було проведено чемпіонат світу. Виграв його тоді 15-річний англієць. Призовий фонд турніру склав мільйон доларів, – каже чоловік.

Розмір гоночного дрона складає від 160 до 300 мм. Він відрізняється від звичайного тим, що не має ніяких зайвих елементів: GPS-датчиків, системи безпеки, функції автоматичного повернення на базу тощо.

Розвитком дрон-рейсингу в Україні займається Асоціація гоночних дронів. Вона нараховує вже близько сотні членів.

Це командний вид спорту. Тут діють усі спортивні принципи. Якщо ти в команді, то отримуєш насамперед підтримку. Хтось вміє краще знімати, хтось краще літає, – каже Іван Норожнов.

У тому, що дрон-рейсинг в Україні не відстає, є велика заслуга всього кількох людей: Іллі Дашивця, Дмитра Аксьонова та Олексія Єрмілова. Вони рухають спорт в організаційному напрямку і є лідерами Асоціації (гоночних дронів, – ред.). У 2016 році вони запросили одну з найвідоміших команд США “RotorRiot” і влаштували їм поїздку в Чорнобильську зону, де вони отримали можливість політати. Це значно підвищило репутацію України в очах європейців та американців. Вони почули, що тут є розумні люди, які також займаються дрон-рейсингом не гірше за них. Вони знають, що є Україна, і не плутають нас із Росією та СРСР, – розповідає Іван.

Регбі

Регбі, мабуть, є найвідомішим серед перерахованих вище видом спорту. Ще з 1990-х років в Івано-Франківську існувала професійна регбійна команда “Роланд”, яку тренував Михайло Ярема. Він згадує: колись не міг собі уявити, що пов’яже своє життя із регбі.

Вперше про регбі я почув на початку 60-х років. На той час я займався футболом. Тоді була така газета “Радянська Україна”. На останній сторінці публікувалася інформація про різні види спорту, зокрема про чемпіонат Радянського Союзу з регбі. Мені запам’яталися моменти, про які читав у газеті. Наприклад, те, як Юрій Біруля забив штрафний із 50 метрів і команда “Динамо” (Київ) здобула 3 очки. Тоді навіть уявити було важко, що таке 50 метрів! – згадує він.

Регбі Михайло Ярема почав займатися на другому курсі Львівського університету. В 1979 році він потрапив до команди львівського “Сокола”. Спершу грав у Першій лізі СРСР, потім – у Вищій. Проте вже в 1981 році був вимушений перервати спортивну кар’єру через проблеми зі здоров’ям.

Тоді ж Михайло Ярема переїхав до Івано-Франківська, де працював учителем.

Я починав із 5-го училища, де наприкінці 70-х років були створені перші команди. Потім перейшов у 25-ту школу на посаду заступника директора, де також продовжив займатися з дітьми. Там і почалися заняття з хлопцями, які в дорослому віці організували команду “Роланд, – розповідає тренер.

Історія івано-франківського “Роланда” розпочалася зі шкільних змагань із регбі. На чемпіонат школи свою команду виставляв кожен клас. Із тих дітей викристалізувалася група, яка в майбутньому захотіла грати на серйозному рівні.

Спочатку ми організували регбійно-баскетбольний клуб “Станиславів”. Ці хлопці в майбутньому склали команду “Роланд”. Цей її склад зберігся на 15 років, – каже Михайло Ярема.

“Роланду” вдалося двічі виграти чемпіонат України у Першій лізі. На один сезон вдалося пробитися і до української Суперліги, проте там забракло коштів.

В нас у заявці було до 30 людей. Команда в класичному регбі складається з 15 гравців. Досить непросто об’єднати такий великий колектив порівняно з іншими видами спорту, – зауважує Михайло Ярема.

Незважаючи на фінансові труднощі, регбі все ж розвивається в багатьох українських містах. Регулярно відкриваються дитячі центри. Розвитком дитячого регбі в Івано-Франківську знову зайнявся і Михайло Ярема.

Автор: Роман СТЕЛЬМАХ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 20.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.