Німеччина: Локомотив Євросоюзу

“Німецьким дивом” називають той потужний прорив у економіці цієї країни, який відбувся в повоєнний період після закінчення Другої світової війни. На руїнах Третього Рейху німці зуміли побудувати державу, в якій тепер не тільки найбільше населення в Євросоюзі, але й найвищий рівень економічного розвитку та найрозвинутіші технології в різних сферах. Невипадково теперішня Німеччина вважається другою за популярністю країною для міграції в світі, поступаючись тільки США.

Минуле XX століття принесло Німеччині суцільні потрясіння – від поразок у двох світових війнах у першій його половині до об’єднання двох німецьких держав наприкінці. Зважаючи на те, що формальне об’єднання німецьких держав довкола Пруссії в соборну Німецьку імперію відбулося щойно в 1871 році, ця країна залишається досить молодою і неоднорідною.

Раніше на цих землях існувало близько трьохсот політичних утворень із німецькомовним населенням, більшість з яких була частиною Священної Римської імперії або великими спадковими володіннями Габсбургів. Вони відрізнялися своїми розмірами та устроєм, серед них були вільні імперські міста, як-от величний Аугсбург та скромний Вейль-дер-Штадт, церковні землі (багаті абатства Рейхенау і потужне архієпископство Кельнське), невеличкі династичні князівства та великі королівства, як-от Баварія чи Пруссія.

Об’єднавчим фактором для німців стала не тільки німецька мова, в якій, до речі, понад 60 діалектів, через що жителі різних регіонів не завжди можуть зрозуміти одне одного, а передачі південнонімецьких каналів часом транслюють зі стрічкою синхронного перекладу. Досвід співжиття німецькомовної Центральної Європи в роки французької гегемонії під час війн Наполеона сприяв появі почуття спільної справи заради звільнення від французьких загарбників та відновлення влади у власних землях. Так зароджувався щирий німецький націоналізм, який згодом переродився у гіпертрофовану форму гітлерівського нацизму.

Поза тим, різнорідність німецьких територій збереглася дотепер і виявляється в нинішньому федеративному устрої держави, до складу якої входить 16 федеральних земель.

Останнім об’єднавчим кроком для Німеччини стало падіння Берлінського муру і возз’єднання двох повоєнних держав – західної ФРН (Федеративна республіка Німеччина) та східної НДР (Німецька демократична республіка). Існування цих двох німецьких держав найкраще виявило величезні розбіжності в господарюванні та суспільних стосунках країн західної демократії на чолі зі США та країн із табору радянського соціалізму.

Східна Німеччина досі за рівнем економічного розвитку не може наздогнати західні землі, попри багатомільярдні дотації від уряду. Наразі валовий внутрішній продукт колишньої НДР складає тільки 71% від західнонімецького. Щоправда, економіка сусідньої Польщі дозволяє сягнути лише 30% цього показника, а про відрив від українського ВВП з огляду на гамбурзькі рахунки і говорити нічого.

Найбільшим “внеском” східних німців у сучасний розвиток держави стала політична постать найвпливовішої жінки на планеті (за версією журналу “Форбс”) Ангели Меркель, яка вже 13-й рік обіймає пост федерального канцлера Німеччини. Хоча народилася майбутня канцлерка в Гамбурзі, але вже одразу після її народження у 1954 році уся сім’я виїхала в НДР, де її батько, онімечений поляк та лютеранський пастор, отримав парафію.

Такий рідкісний в ті часи переїзд західних німців у колишню зону окупації СРСР спричинив надзвичайно добре ставлення влади НДР до родини пастора, якого вважали прихильним до комуністів. Через належність до священицької сім’ї, школяркою Ангела перебувала не тільки в рядах німецької піонерії та комсомолу, але й належала до молодіжної організації християнських демократів.

Різнорідність німецьких територій збереглася дотепер і виявляється в нинішньому федеративному устрої держави, до складу якої входить 16 федеральних земель

Після закінчення вишу Ангела Меркель займалася наукою в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР. Але з 1989 року, після падіння Берлінської стіни, вона повністю присвятила своє життя політичній діяльності, спершу обійнявши посаду прес-секретаря партії “Демократичний прорив”, яку підтримували діячі протестантської церкви. Уже тоді жінка почала здобувати собі авторитет в об’єднаній Німеччині як експерт із політичної комунікації з представниками колишньої НДР. Тоді ж вона часто їздила в країни радянського блоку, зокрема до Москви, оскільки зі шкільних років вільно говорить російською.

Популярність першої політичної партії Ангели Меркель почала різко зменшуватися після викриття співпраці деяких її очільників із комуністичними органами держбезпеки – “Штазі”. Однак на той час ця партія вже була складовою однієї з провідних політичних сил Німеччини – Християнсько-демократичного союзу (ХДС), а Ангела Меркель – депутатом Бундестагу, а потім і міністром у справах жінок та молоді.

На посаді канцлера Ангела Меркель спершу підтримувала політику мультикультурності Німеччини, однак вже у 2010 році визнала, що ця ідея закінчилася провалом, наголошуючи на необхідності для мігрантів інтегруватися в німецьке суспільство, бодай вивчивши мову.

Окрім того, канцлерка рішуче була налаштована проти приєднання до ЄС Туреччини, вважаючи, що ні географічно, ні ментально ця країна не є європейською. Ба більше, після економічної кризи у середині 2000-х років вона заявляла, що Єврозоні необхідний механізм виключення з неї окремих країн за систематичне порушення правил фінансової стабільності. Такими твердженнями Меркель висловлювала позицію більшості німецьких обивателів, яким доводиться виконувати роль головної тяглової сили у локомотиві Євросоюзу.

Німці вважають, що їхній країні доводиться тягнути весь Євросоюз на своїх плечах, особливо після фінансової кризи, яка виявила, що південні країни (Іспанія, Італія та особливо Греція) не здатні дотримуватися економічних стандартів ЄС. Сьогодні саме Німеччина виконує роль головного “поповнювача” бюджету Євросоюзу. А від цього страждає населення – податки та ціни зростають, а середня зарплата не дотягує до оголошених урядом цифр. Тому нині багато німців налаштовані проти подальшого членства в ЄС країн, де люди більше відпочивають, ніж працюють, – розповіла кореспонденту “МІСТА” галичанка Марина Мороз, яка нещодавно повернулася з німецького Ганновера.

Натомість німці пишаються власною працьовитістю, наслідки якої тут можна зауважити на кожному кроці. Йдеться навіть не про велику промисловість, а про роботящість на побутовому рівні. “Німецький порядок” – зовсім не стереотип, принаймні, чистота тутешніх вулиць створює враження, що їх миють шампунем, а на тротуарах – жодного недопалка чи папірчика (можливо, штраф у розмірі 20 євро відбиває охоту смітити).

Хоча Німеччина є країною з одним із найвищих у світі рівнів життя, у німецьких сім’ях не часто народжують більш ніж одну дитину. Це призводить до старіння нації та економічних проблем

Загалом зі сміттям німці поводяться дуже цивілізовано – сортують його, збираючи у пакети різних кольорів. У визначений день тижня приїжджає сміттєвоз, який забирає лише “свій” непотреб. І не дай боже неправильно його посортувати: пильний сусід неодмінно побачить і повідомить про це в органи влади. Спершу таке правопорушення може минутися пояснювальною розмовою, але рецидиви загрожують фінансовим покаранням.

Такий суспільний контроль за порядком дозволяє підтримувати цей реальний німецький благоустрій. До речі, більшість населення країни живе в невеликих населених пунктах, де майже всі одне одного знають. Великі міста вважаються місцем праці, освітніми та культурними осередками, але для життя німці воліють обирати затишні будиночки у містечках із населенням 10-50 тисяч осіб.

Типове німецьке містечко – це щось на кшталт нашого селища міського типу. Щоправда, набагато чистіше та охайніше. Коли їдеш по ідеально рівній дорозі, з обох сторін тягнуться рядочки доглянутих котеджів, що потопають у квітах, з німецькою педантичністю підстрижені загальні газони, а традиційні німецькі будинки (темні балки на світлому тлі), наче іграшкові, пропливають повз, – ділилася враженнями Марина Мороз.

До речі, купівля власного житла – не надто популярне бажання німців. Три чверті населення мешкає в орендованих квартирах і будинках. У цій країні захист прав квартиронаймача на дуже високому рівні, тому жити в орендованому житлі можуть навіть заможні люди. Хоча бідних людей тут ще треба пошукати. Соціальне забезпечення в Німеччині – одне з найкращих у Європі.

Якщо хтось із певних причин не має роботи, держава виплачуватиме йому соціальну допомогу, в якій прораховано усе – скільки маєш витрачати на їжу та одяг, на житло, навчання. А якщо тебе звільнили, роботодавець повинен виплатити вихідну допомогу, яка дозволить кілька місяців протриматися на плаву. Та що там казати: люди без визначеного місця проживання в Німеччині отримують державну допомогу навіть на утримання собак, якщо раптом вирішать завести собі чотирилапого друга.

І хоча Німеччина є країною з одним із найвищих у світі рівнів життя, у німецьких сім’ях не часто народжують більш ніж одну дитину. Це призводить до старіння нації та економічних проблем, пов’язаних із соціальними виплатами німецьким пенсіонерам. Щоби стимулювати народжуваність, податки для одружених людей, які мають дітей, є набагато нижчими, ніж для бездітних та холостяків.

Однак такими пільгами здебільшого користуються асимільовані турки, які створили в Німеччині чи не найбільшу діаспору (нині їх налічується понад 3 мільйони, а Берлін вважається другим містом у світі за кількістю турецького населення після… Анкари). Турецькі мігранти народжують по 6 та більше дітей і живуть на “дитячі гроші”, не надто обтяжуючи себе роботою і навіть не кваплячись вивчати німецьку. Зрештою, для чого? Якщо свого часу один із лідерів німецької партії “зелених” заради комфорту чисельних мігрантів пропонував співати другий куплет німецького гімну турецькою мовою.

Такою перебільшеною толерантністю до мігрантів німецькі політики ніби розплачуються за минулі гріхи ксенофобії в період нацизму. Про нацистське минуле, як про страшну сторінку власної історії, німці стараються не згадувати. Хоча в день народження Гітлера у деяких містах відбуваються марші неонацистів із гаслами на прославу арійської раси, але ці акції проходять за такого потужного поліцейського супроводу, як гей-паради в Україні.

У повсякденному житті за публічну демонстрацію свастики чи кинуту на вулиці “зігу” в Німеччині можуть просто оштрафувати. Відомий випадок, коли популярну телеведучу звільнили з роботи лише за фразу, що при Гітлері побудували хороші автобани.

Але сліди Третього Рейху віднайти все-таки можна. На багатьох муніципальних будівлях збереглися грізні орли, що стискають у пазурах щити, з яких акуратно збита свастика.

До речі, більшість історичних будинків у німецьких містах збереглися в оригінальному вигляді: власник пам’ятки, маючи намір відкрити магазин чи ресторан, підписує охоронний договір і, як не дивно, його виконує.

Здивувала також велика кількість розташованих між містечками повітряних електростанцій – величезних одноногих “вітряків”, які тягнуться на десятки кілометрів. Електроенергія у Німеччині недешева, тож тут до її продукування залучають усі природні ресурси. Скажімо, багато будинків обладнані сонячними панелями – мешканці виробляють електрику для себе, а те, що залишається, купує держава, – розповідає Марина Мороз.

Окрім того, у Німеччині не побачиш занедбаних полів, вони йдуть аж за горизонт рівними, ніби накресленими кимось величезними смугами, вражають різними кольорами та відтінками. 40% усієї сільськогосподарської площі припадає на луки і пасовища, на решті вирощують пшеницю, овес, жито, картоплю, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, турнепс (кормову ріпу).

Досить великі площі відводять виключно під ячмінь, який вирощують спеціально для пивоваріння. А з вирощування ще одного інгредієнту цього напою – хмелю – Німеччина взагалі посідає перше місце в Європі. Це й не дивно, адже пиво вважається тут національним напоєм – його споживання на душу населення становить 145 літрів у рік.

Щоби втамувати спрагу німців до пива, у країні працює близько півтори тисячі броварень, у яких розливається понад 5 тисяч сортів цього напою. А найдавніша пивоварня в світі  “Weihenstephaner”, побудована ще в 1040 році, розташована, зрозуміло, в Баварії.

Grilled Sausages With Glass Of Beer On The Wooden Table

Крім пива, Німеччина славиться простою та поживною їжею (капуста, картопля, ковбаски) та надзвичайно смачним хлібом. Його сортів тут налічується близько 300. У Німеччині є навіть Музей хліба.

Але, на подив українців, традиційний ритуальний хліб “остернброт” (така собі німецька паска) не є головним символом Великодніх свят у Німеччині (зрештою, Різдвяні традиції із ялинковими прикрасами-лускунчиками та іграшковими пірамідками-каруселями також не схожі на наші звичаї – німці все-таки). Головною дійовою особою на Пасху у землях Німеччини є великодній заєць, який за повір’ям і приносить крашанки в кожну оселю, ховаючи їх у траві. Хто знайде – тому буде щастя.

Кажуть, таке повір’я про зайця (чи кролика) як символ плодючості з’явилося ще в давнину у германських народів, які, заселяючи землі Центральної Європи, ще не збиралися будувати тут ні першого, ні другого, ні тим більше третього рейху, а тільки дбали про те, щоби стати найчисленнішою нацією на континенті. Судячи з відомих німецьких фільмів категорії ХХХ, робити це німці навчилися досить вправно.

Довідка

Офіційною валютою Німеччини є євро, що дорівнює 100 центам. Прийом німецьких марок і їх безкоштовний обмін на євро здійснювався Національним банком до кінця 2012 року.

У більшості готелів, кафе, ресторанів, автозаправок, супермаркетів та великих магазинів приймають до оплати пластикові картки. Банки працюють у будні з 8.30 до 13.00 та з 14.30 до 16.00, в четвер – до 17.30, субота і неділя – вихідні. Пункти обміну валют в аеропортах і на вокзалах відкриті щодня з 6.00 до 22.00, але курс там вельми невигідний.

Обмін грошей краще проводити в обмінних пунктах “вексельштубе” (“Wechselstube”). Отримати готівку за картками можна в банкоматах – “гельдавтоматах” (“Geldautomat”).

У 2003 році Німеччина почала стягувати плату за проїзд автомагістралями з вантажних автомобілів. А вже минулого року нижня палата парламенту Німеччини (Бундестаг) проголосувала за запровадження першої в країні системи дорожніх зборів для приватних пасажирських транспортних засобів.

Якщо нова система оплати за проїзд по дорогах Німеччини отримає схвалення, то вона може вступити в силу вже на початку 2019 року. Планується, що “віньєтка” для легкових авто на 10 днів коштуватиме від 2.50 до 25 євро, на 2 місяці – від 7 до 50 євро. Сума мита залежатиме від класифікації транспортних засобів за категоріями токсичності. Що екологічніший автомобіль, то менше мито. Власники мотоциклів, електромобілів, автомобілів, що є інвалідами, будуть звільнені від оплати за проїзд.

Автор: Богдан СКАВРОН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 21.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.