Яка країна – така й машина: Про таксі в Івано-Франківську

Старі автомобілі, хамовиті водії, неякісний сервіс, зате високі тарифи – за такими стандартами нині працює ринок таксі в Івано-Франківську. Бізнес, що в усі часи вважався престижним і прибутковим, зійшов до примітивного існування.

Старе життєве правило “хто платить, той замовляє музику” у цій сфері не спрацьовує, бо тут усе інакше. Маєш гроші – платиш, але ні сервісу, ні тим паче безпеки клієнту ніхто не гарантує. Напевне, в кожного франківця, який часто користується послугами таксі, в телефонній книжці є контакти не однієї служби, бо через брак автомобілів, часті курйозні ситуації з водіями потрібно обов’язково мати якийсь варіант про запас.

На ринку постійно з’являються нові служби, які обіцяють найвищі стандарти обслуговування, надокучають потенційним клієнтам смс-розсилками, інтернет-рекламою з фото комфортних авто, проте варто хоча б кілька разів скористатися послугами нібито нових таксі, щоби вкотре розчаруватися. У причинах такого свавілля і варіантах його подолання варто розібратися, бо ж ідеться про нашу безпеку та ризики, які ми приймаємо, коли сідаємо в таксі.

Чи всі таксі – таксі

Для більшості людей основним індикатором легального таксі є шашка на автомобілі, на якій традиційно нанесений телефон служби. Однак, це далеко не так. Як мовиться, диявол криється в деталях. Важко повірити, та, за даними Державної служби України з безпеки на транспорті, 85-90% служб таксі в Україні є нелегальними. Ринок цих послуг фактично перебуває в тіні і функціонує за своїми напівзаконними правилами попри те, що ця діяльність ліцензована. Левова частка служб працює в обхід закону і реєструється як агентства з надання інформаційних послуг, тобто, так звані інформаційно-диспетчерські служби (ІДС), які є посередниками між водієм і клієнтом. На практиці це означає, що таксисти можуть співпрацювати з різними диспетчерськими службами, не маючи жодної ліцензії і не сплачуючи податків. В той же час, диспетчерські служби не відповідають за пасажирів. У таких незаконних умовах клієнт-пасажир став заручником ситуації, бо його інтересів взагалі ніхто не враховує. Людина телефонує в службу таксі – приїжджає автомобіль, а вона навіть не підозрює, що це незаконний транспорт, який працює без ліцензії, що автомобіль – це приватна власність, його ніхто не перевіряв на справність, а водія – на тверезість та адекватність. Тож, якщо з пасажиром таксі щось трапиться, це будуть виключно його проблеми.

Для більшості людей основним індикатором легального таксі є шашка на автомобілі, на якій традиційно нанесений телефон служби. Однак, це далеко не так

Чому так сталося, що в Україні, а зокрема і в Івано-Франківську, сформувався тіньовий ринок послуг таксі й роками ні центральна, ні місцева влада нічого з цим не роблять? Традиційно, як і в будь-якій галузі, бізнес переходить у тінь, бо працювати згідно із законом невигідно і, зрештою, не має сенсу: закон дозволяє ухилятися від ліцензування, перевірки можна купити, а покарання – уникнути.

Якщо ж за законом (а він є і процедури дуже добре прописані), то, аби відкрити службу таксі, потрібно докласти чимало зусиль і витратити значну суму грошей.

Перший крок – отримання ліцензії. Звичайна дозвільна процедура, на сайті Мінінфраструктури є чіткий перелік документів, потрібних для оформлення юридичної особи або ж фізособи-підприємця, вартість ліцензії дорівнює прожитковому мінімуму.

Другий, основний крок – це інвестиція. Потрібно чимало коштів, бо для повноцінної служби таксі має бути матеріально-технічна база, автомобілі, водії, страхування. Загалом, за підрахунками експертів, які працюють на цьому ринку легально, все це становить близько $1 млн. Тобто, бізнес однозначно є прибутковим, але термін окупності – не одна ніч чергування, не місяць і не рік, а кілька років. Тоді ж виникає логічне запитання: навіщо інвестувати стільки грошей, коли можна вести іншу діяльність – інформаційну, без ліцензії, отримувати швидкий прибуток, сплачуючи мізерні податки, нести мінімум відповідальності, а на фініші мати такі ж самі доходи, а то й більші? Зрештою, так і маємо.

Навіть беручи до уваги, що, згідно із законодавством, перевезення пасажирів без ліцензії карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17 до 34 тис. грн, а у випадку повторного порушення протягом року –від 34 до 85 тис. грн, майже всі таксисти працюють без ліцензій і нікого ці штрафи не лякають, а це означає, що органи, які здійснюють контроль, є неефективними, тобто, корупція процвітає.

Тут вкотре треба згадати, що за весь цей антисервіс платить клієнт, без якого навіть і тіньовий ринок не зміг би існувати. Завдання ж держави та відповідних інституцій – захищати права споживача, дбати про безпеку своїх громадян, а не займатися бізнесом на державних посадах.

Хто контролює таксі

Більшість людей вважає перевірки таксистів справою патрульної поліції, бо ж якщо із пасажиром щось трапилося, насамперед телефонують сюди. Так діють майже всі, бо звідки простим громадянам знати, що діяльність таксистів перевіряють ще й окремі служби. Цього в школі не розповідають.

Микола Гурак, прес-секретар Патрульної поліції Івано-Франківської області, зазначає, що “поліція перевіряє і реагує на порушення служб таксі у звичному порядку. Якщо водій автомобіля (таксист) порушує правила дорожнього руху, патрульні його перевіряють на наявність посвідчення водія, страхового поліса і, відповідно, стан самого водія. А таких повноважень, щоб з’ясувати, чи є це таксі легальним і чи має воно ліцензію, патрульні не мають, це компетенція Державної служби України з безпеки на транспорті. Час від часу ця служба спільно з патрульними здійснює планові перевірки, рейди, і тоді, відповідно, уже складаються протоколи і накладаються в подальшому штрафи”.

Так, за інформацією Державної  служби України з безпеки на транспорті, станом на 01.09.2018 року в Івано-Франківській області на ринку працює 16 юридичних та 222 фізичних осіб, які мають дійсну ліценцію на внутрішні перевезення пасажирів на таксі. Із них у поточному році ліцензію отримала тільки одна юридична і 16 фізичних осіб.

Попри те, що на папері контроль є, в реальності від цього якість послуг не покращується. Начальник Управління транспорту і зв’язку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Олег Ганчак зазначає, що ситуація зі службами таксі в місті, справді, є дуже складною, людей не задовольняють правила, за якими працюють у цій сфері, до міської ради часто надходять скарги. Управління час від часу обговорює цю проблему з Асоціацією таксистів міста (ті, які мають ліцензії). Бізнес скаржиться, що на цьому ринку постійно з’являються диспетчерські служби, що працюють поза законом, і фактично, вести легальну підприємницьку діяльність стає невигідно, ліцензований бізнес не конкурентоспроможний.

Децентралізація чи самоорганізація

Міська влада має власне бачення розв’язання проблеми, переконує Ганчак. Навіть зроблено перші кроки –до Кабінету Міністрів України направлено звернення, в якому місцева влада просила центральну в рамках децентралізації надати їй, органу місцевого самоврядування, можливість здійснювати ліцензування на місцевому рівні, через ЦНАПи. На жаль, у столиці до таких реформ не готові, тож наміри марні.

Якщо брати до уваги практику європейських міст, то муніципалітети в багатьох країнах, справді, самі займаються ліцензуванням служб таксі, регулюють цей ринок. У деяких містах навіть проводиться дуже строгий розрахунок, наприклад,  кількість автомобілів таксі розраховують відповідно до кількості населення (на 1000 осіб). У нас ринок таксі повністю централізований як щодо ліцензування, так і щодо контролю. Отож, можна припустити, що комусь вигідно, аби така прибуткова галузь перебувала в тіні, аби мільярди гривень, які “крутять” у цій сфері, були неоподаткованими.

Бізнес скаржиться, що на цьому ринку постійно з’являються диспетчерські служби, що працюють поза законом, і фактично, вести легальну підприємницьку діяльність стає невигідно

За словами Олега Ганчака, місцеве керівництво, яке повинне захищати інтереси громади, також стало заручником корумпованої політики столичних органів влади. В межах своєї компетенції були спроби якось посилити контроль, навіть створили окрему комісію і провели рейди з перевірки таксі. Щоправда, нічого не змінилося, декотрі чиновники навіть отримали на горіхи від таксистів, а точніше – від їхніх місцевих “опікунів”, які не віддадуть свого. Адже за цим бізнесом традиційно стоять далеко не прості люди – місцеві депутати, відомі бізнесмени з 90-х, тому на цьому весь контроль і закінчився.

А поки ринок таксі деградує і корупція витісняє чесний бізнес, люди дають собі раду завдяки інформаційним технологіям. Існують сайти, що рекомендують послуги, ідея яких полягає в новій моделі формування тарифу: пасажир пропонує перевізнику свою ціну, а не платить фіксовану – і так дві сторони, торгуючись, доходять згоди. І це справді досить зручно, ще й дає змогу економити гроші. Часто перевізниками є знайомі водії, котрі просто хочуть покрити вартість пального. Така практика дуже поширена за кордоном. Люди вчаться економити, самоорганізовуватися. Хоча, звісно, є ризики. Зокрема, натрапити на неадекватних людей, причому з обох сторін.

Автор: Наталя СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 21.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.