Булінг: боротьба триває

Булінг– це велика проблема, яка увібрала в себе весь суспільний негатив: соціальну нерівність, відсутність інформаційної безпеки, дрібну побутову корупцію в шкільництві, а часто і некомпетентність та необізнаність як батьків, так і педагогів. Все це створило сприятливий клімат для цькування серед дітей.

Булінг в Україні шириться, як епідемія. Так, за даниминайсвіжішогозвіту, представленого 6 вересня#ЮНІСЕФ, вУкраїні у 2017 році аж 24% дітей стали жертвами булінгу. При цьому 40% постраждалих нікому про це не розповідали. ⅓ школярів у 39 розвинутих країнах визнають, що вдаються до цькувань своїх однолітків. Хоча дівчата та хлопці мають однакові ризики стати жертвами булінгу, дівчата більш часто зазнають психологічного тиску, тоді як хлопці частіше страждають від фізичного насильства та погроз.

Жертвою булінгу може стати кожна дитина, яка потрапляє в певний колектив, та найбільш уразливі ті, що закриті до спілкування, діти з бідних сімей, а також діти переселенців із окупованих територій. За поширеністю булінгу серед 11-15-річних підлітків Україна входить до першої десятки європейських країн.

Проблема набирає обертів, і це вже не окремі шкільні історії, а велика загроза. Тож у цьому році питання було винесене і на обговорення українського парламенту.

Так, 2 жовтня Верховна Рада України схвалила за основу законопроект №8584, який визначає поняття булінгу і встановлює адміністративну відповідальність за нього. Підтримали законопроект 228 парламентарів. Майбутній закон передбачає доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення новою статтею, яка встановлює відповідальність за булінг, а також його приховування працівниками навчальних закладів. Потенційний розмір штрафу – до 200 неоподатковуваних мінімумів, тобто 3400 гривень. І це справді вагомий крок у боротьбі з цією проблемою. Однак від прийняття закону і до його виконання ще чималий шлях, а тим часом маємо гірку реальність та історії дітей, які стали жертвою шкільного цькування.

 Фахівці бувають різні

В антибулінговій боротьбі яскраво проявляється безпорадність педагогів та батьків, які стикаються з цією проблемою. Її вирішення зводиться до того, що вчителі рекомендують батькам перевести дитину в іншу школу, пробувати адаптувати її до нового колективу, – так намагаються погасити конфлікт і зняти з себе відповідальність.

Про одну із кричущих ситуацій, яка трапилася в Івано-Франківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №5 і про яку ми писали в журналі “МІСТО” №15, хочеться вкотре згадати. Історія шкільного цькування, яка шокувала багатьох людей, та, на жаль, ні класна керівниця, ні директор школи навіть після публікації статті не погодилися визнати проблему. Фактично, вона вирішилася тільки тоді, коли закінчився навчальний рік і батько перевів дочку в іншу школу.

Батько дівчинки Галинки, про яку ми писали у попередньому матеріалі, нині розповідає: Після публікації класна керівниця заставила читати статтю всіх батьків у класі. Батьки поділилися на дві групи: тих, що визнавали проблему, і тих, які вважали, що це не про наш клас. Зрештою класна керівниця ініціювала батьківські збори. Однак із моєї дочки зробили насильницю. Мати одного з хлопчиків, який цькував Галю, організувала психологічне тестування, запросила психолога – не шкільного, а знов-таки, маму одного з учнів, у класі провести анкетування. Потім оприлюднила результати тестів у батьківській групі у Вайбері, згідно з якими всі діти в класі проти моєї дочки. Це означало, що Галя не те що не може вчитися в цьому класі, але й не має права.

Чоловік наголошує, що ніхто не мав за мету вирішувати проблему. Втім, оскільки його дитині начепили ярлик насильниці, він вирішив звернутися у незалежний психологічний центр, щоб з’ясувати, який стан у дитини після пережитого. В центрі психологічної допомоги дітям “Серденько” школярка пройшла тестування. У висновках зазначається, що дівчина є відкритою до спілкування, комунікабельною і, як зазначають психологи, процес діагностування був легким і невимушеним. Дівчинка мріє стати незалежною і бажаною та утвердитися в суспільстві, але через мікроклімат у школі, що аж ніяк не сприяє нормальному формуванню індивідуальності дитини, вона не в змозі захистити свої права та протистояти більшості дітей.

Проблема набирає обертів, і це вже не окремі шкільні історії, а велика загроза. Тож у цьому році питання було винесене і на обговорення українського парламенту

Батько перевів доньку в іншу школу. Зараз вона навчається в ЗОШ №7, має багато друзів і з радістю ходить на уроки. Проте історія цькування не минула безслідно: Галя раз на місяць відвідує психотерапевта.

 “Діти так граються”

Чому діти в одній школі легко приживаються, а в іншій втрачають інтерес до навчання, бояться своїх однокласників і їхнє шкільне життя перетворюється на вимушений насильницький процес? Хоч якою глобальною була би проблема і хоч які б закони приймали, як показує практика і окремі булінгові історії, дуже багато залежить від вчителів і того, як вони реагують на ці виклики. Бо вчителі не повинні робити дітей кращими чи гіршими, мати улюбленців, вони не можуть зважати на соціальний статус дітей чи провокувати конфронтацію через окремі групи батьків, а повинні відстоювати інтереси дитини, реагувати та діяти, їхній авторитет має базуватися на справедливості й об’єктивності.

Журналіст “МІСТА” знайшла ще одну історію про булінг у франківських школах. Сподіваємось, вона зацікавить педагогів, які не просто виконують шкільну програму, а прагнуть ефективно працювати з дітьми, розпізнавати проблеми й результативно їх вирішувати.

Спершу дівчатка просто глумилися з Юстинки, обзивали її “бомжихою”, звертали увагу на бідний одяг тощо. А якось дитину взагалі знайшли у шкільній шафці для переодягання

Восьмирічна Юстина почала заїкатися і врешті заявила своїй мамі, що не хоче йти в школу. Донька просила перевести її в інший навчальний заклад. Мати дізналася, що дитина пережила цькування.

Двічі я зверталася до класної керівниці із запитанням, що відбувається, чому дитина не хоче йти в школу і чи вона взагалі за цим слідкує, – розповідає мати Юстини. – Вчителька посміхаючись відповіла, що діти так граються, нічого серйозного немає, що ніхто нікого не ображає. Після третього інциденту я перевела доньку з 3 школи в 7.

Що стало причиною? Насилля. Спершу дівчатка просто глумилися з Юстинки, обзивали її “бомжихою”, звертали увагу на бідний одяг тощо. А якось дитину взагалі знайшли у шкільній шафці для переодягання. Дівчинка голосно плакала. На це була причина – мала глибоку подряпину на щоці та синці на обличчі.

Це стало дзвіночком для матері. Вона пішла до класної керівниці, але та нічого не знала. Врешті з’ясували, що дитина з паралельного класу вдарила Юстинку курткою, намотаною на руку, як наслідок – замком розпорола їй обличчя.

Я зрозуміла, що це край, – акцентує жінка. – Запитала Юстину, в чому справа, вона мені довго розповідала, що є діти, які дуже агресивно себе поводять, тероризують абсолютно весь клас. Зрештою я попросила зустрічі з мамами двох дівчаток з останнього конфлікту. Прийшла одна мати, яка звинуватила мою Юстину в тому, що вона начебто сама провокує конфлікти.

Психолога в той день не було на роботі, тож мати Юстини пішла до директора. Після того, як вона описала ситуацію керівниці школи, та пішла із нею в клас і почала розказувати дітям небилиці про “міліцію”, “відповідальність” тощо. Коли директорка вийшла, класна керівниця підняла двох дівчат і змусила вибачитися перед усім класом. І це все.

Зрештою жінка перевела Юстину в ЗОШ №7, де нині вона й навчається, булінг залишився в минулому. А, за словами її мами, подібні історії в цій же школі трапляються із іншими учнями. Проблема ще й у тому, що перевести дітей в принципі немає куди і не так легко.

 Статистики нема

Ми звернулися із офіційним запитом до Департаменту освіти і науки Івано-Франківська, щоб з’ясувати, що ж робиться для запобігання булінгу, скільки працює психологів у школах, скільки коштів витрачається на їхнє утримання і які саме заходи вони проводять.

У відповіді йдеться: для забезпечення психологічного супроводу у кожному закладі загальної середньої освіти введено посаду практичного психолога. У 2017-2018 навчальному році в школах Івано-Франківська налічується 46 практичних психологів. З них із повним тижневим навантаженням – 25 працівників, з неповним – 21. Загальний фонд заробітної плати з 01.01.2017 року по 01.08.2018 року становить 1 907 817,29 грн.

“МІСТО” з’ясувало, що в окремих школах проводяться тренінги щодо профілактики булінгу. І більшість з них відбуваються з ініціативи педагогів. До речі, найбільше заходів було проведено саме в ЗОШ №7: інтерактивне заняття для учнів 5-х класів “Будьмо толерантними”, 6-х класів – “Шкільний булінг”, “Що робити, аби тебе не принижували”, 7-х класів – “Ні! насильству. Захисти себе та іншого”, 8-9-х класів – “Безпека в інтернеті. Кібербулінг”, 9-11-х класів – “Торгівля людьми як порушення прав людини”, для педагогів закладу проведено семінар-практикум “Агресія та насилля в учнівському колективі”.

Департамент освіти скерував запит у школи, а там вирішили не відповідати на нього. Тільки ЗОШ №3 спромоглася… Інші просто не реагують

А от з’ясувати, з яких шкіл батьки найчастіше забирають дітей, щоб перевести їх у інші навчальні заклади, ми не змогли. Статистику таку ніхто не веде… Департамент освіти скерував запит у школи, а там вирішили не відповідати на нього. Тільки ЗОШ №3 спромоглася… Інші просто не реагують.

Єдиної моделі немає

Як коментує керівниця Центру практичної психології і соціальної роботи Департаменту управління освіти та науки Івано-Франківської міської ради, психолог Галина Ляльчук, вони завжди стараються реагувати на те, що відбувається в школах, у тому числі і на випадки булінгу. Проте у зв’язку з тим, що немає відповідного закону, цю проблему розглядають у рамках “запобігання та протидії насильству в школах”. Тобто, єдиної моделі, як діяти в ситуаціях цькування дітей, немає, зауважує чиновниця, є певні рекомендації, методологія від Міністерства освіти і науки, але більшість ситуацій дуже індивідуальні.

Останнім часом булінг у нас дуже поширений, і увага до цієї проблеми неабияка, тож ми проводимо навчання з практичними психологами, а також заходи в школах для дітей, плануємо залучати батьків, – розповідає пані Ляльчук.

У 2017-2018 роках у закладах освіти міста проведено анкетування учнів “Я та мої права”. Аналіз результатів виявив, що, на думку школярів, проблема порушення прав дітей є актуальною для сучасного суспільства. 10% дітей вказали на те, що їхні права порушують (право висловлювати власну думку, право на вільне спілкування з друзями, родичами, батьками, право на захист від жорстокості і брутального знущання). Поруч із цим насторожує той факт, що близько 9% опитаних вважають, що ніхто не може допомогти їм захистити власні права (94 учні), або вони не знають, до кого звернутися у разі виникнення проблеми (139 учнів). 75% респондентів зазначили, що допомогу у захисті прав можуть надати батьки, саме від них діти насамперед отримують інформацію про те, що права дітей захищаються, 47% дітей вказали, що отримують таку інформацію від педагогів, 38% – від класних керівників, а 34% – від практичних психологів.

Ми стараємося моніторити ситуацію, – переконує Галина Ляльчук, – виявляти булінг на первинному етапі. Втім, багато залежить від класного керівника і батьків, інколи ситуації є дуже складні. Часто немає визнання проблеми і, відповідно, вирішити її важко. Нам дуже бракує практичних психологів. Кількість дітей у школах зростає. У нас на 700 дітей один практичний психолог, і навіть якщо дітей більше, то кількість психологів не збільшується, бо такі норми.

Крім цього, чиновниця вважає, що було б добре, якби ввели посаду шкільного обмудсмена, тоді вирішувати конфлікти було б значно легше. Адже це стороння людина, яка не стане на бік педколективу чи батьків, а буде максимально об’єктивною. А поки цього немає, Галина Ляльчук просить батьків звертатися до них у департамент освіти.

Автор: Наталя СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 22.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.