Переможниця проекту “Модель XL” про комплекси, зміни і відвертість

Рік тому франківчанка Марія Павлюк перемогла у проекті “Модель XL”. Увесь цей час вона не байдикувала, насолоджуючись славою. Ба більше – дівчина каже, що не вважає себе зіркою, хоча люди на вулиці й досі підходять сфотографуватися, а дехто навіть просить дозволу доторкнутися. Отож, за цей рік Марія скинула 10 кілограмів, позбулася деяких комплексів, уклала контракт із закордонним модельним агентством, а в планах – відкрити у Івано-Франківську школу моделей “plus size”.

“Після проекту в мене зникло багато комплексів стосовно свого тіла. Наприклад, розтяжки на животі унаслідок вагітності. Тепер я розумію, що вони взагалі ніяк не заважають у роботі моделі. Розтяжки можна “зафотошопити”. А взагалі – це природно. Більшість замовників цього не помічали. Лиш іноді дехто емоційно реагував: “О! В тебе є дитина! Як класно!”

“Зараз працюю над поповненням свого портфоліо. Як виявилося, для Європи важливіші фото в купальниках або спідній білизні. Я орієнтуюся саме на закордонний ринок, оскільки це трохи вищий рівень, ніж в Україні”.

 

“У Туреччині працювала двічі по півтора місяці. Побачила багато відмінностей між їхнім стилем роботи і тим, що в Україні. Найперше – це мова. Турецькі замовники далеко не всі розмовляють англійською. Тож ти приходиш на зйомку, одягаєшся і увесь час лише позуєш. Мовчки. В той же час в Україні весь процес супроводжується якимись бесідами, жартами тощо. І так працювати значно легше.

Варто також зазначити, що у Туреччині більшість перукарів, візажистів, стилістів та дизайнерів – чоловіки. Менталітет – узагалі окрема тема. Наприклад, не дай Боже важко зітхнути. Вони сприймуть це, ніби в тебе трапилося якесь горе. Одразу зупиняють зйомку, телефонують до твого директора, запитують, що не так, у чому справа – чим модель не задоволена”.

“Тепер мені байдуже до фотосесій у купальнику чи спідній білизні. Я підкорегувала фігуру, але хочу ще. Зменшила живіт, бо в моделі “plussize” він має бути плоским, фігура повинна бути схожа до піскового годинника. Зараз я важу приблизно 85 кілограмів, це на 10 менше, ніж тоді, коли виграла у проекті”.

“Я все життя була дуже доброю, боялася висловити власну точку зору. Навіть батькам. Після проекту все змінилося. Стала більш рішучою, відверто кажу, чого хочу”.

“У майбутньому думаю відкрити школу моделей. Поки набираюся досвіду. Мені часто кажуть: “Вже відкривай! Ти пропустиш цю хвилю…” Однак я хочу зробити все на професійному рівні. Вчити дівчат я вже можу, але хочу їх потім працевлаштовувати, а для цього потрібно налагодити контакти як в Україні, так і за кордоном. Над цим зараз і працюю”.

“Якби я мала на меті схуднути, то вже б давно це зробила. Модель “plussize” повинна одягати речі, не менші за 48-й розмір. Тому я тримаюся в цих рамках. Хоча я би все одно не стала дуже худою, ніколи такою не була”.

“Модель повинна бути безпроблемною дівчиною, в якої ніколи нічого не болить, яка завжди має гарний настрій і вміє грати різні ролі. І нікого не хвилює, що наразі відбувається у твоєму особистому житті. Таке вміння приходить із досвідом”.

“Якось мені сказали – якщо хутко не переїду до Києва і не знайду собі продюсера, через півроку про мене всі забудуть. Аякже – взяла і переїхала. Мене запрошували кілька разів на столичні гламурні тусовки, але я не бачу в них сенсу. Якщо захочу, то поїду на “VIVA! Найкрасивіші”, але що від того зміниться для мене? Я не женуся за тимчасовим піаром. Аби про людину пам’ятали, вона має робити щось дійсно якісне і суттєве”.

“Під час зйомок мені найкраще вдається емоція щастя. Як на мене, немає нічого простішого, ніж усміхатися. Головне – не перестаратися”.

“Я взагалі не вередлива модель. З усіма замовниками розходимося в теплих стосунках. Кажуть, що основна моя фішка – це красиве обличчя, яке виділяється з-поміж інших”.

“В Україні звикли всіх використовувати. Особливо моделей. Хочуть, аби вони працювали майже задарма. Досить поширена ситуація, коли відомий бренд пропонує моделі попрацювати за мізерну суму. Звичайно, я не погоджуюся. Добре знаю, наскільки це важка робота, і маю конкретну визначену ціну. Особливо після закордонного контракту. Зовсім не йдеться про якусь захмарну ціну, просто в Україні звикли постійно її збивати”.

“Ніколи не зніматимуся оголеною, якщо мене про це не попередили і не заплатили відповідно. Хоча не все залежить від грошей – зйомка має бути естетичною і мистецькою, без натяків на вульгарність”.

“Я ходила на заняття із вокалу. Мені дуже подобається співати. Але розумію – щоб стати хорошим вокалістом, треба багато працювати, цілковито віддатися справі. Я не готова поки що. Наразі моїм пріоритетом є моделінг”.

“Багато хто думає – якщо я модель XL, то можу розслабитися і їсти все підряд. Ні! Здебільшого вдома я готую гречку або відварюю макарони, приправлені маслом. Обожнюю ячмінну кашу. До цього –  салат і куряча парова котлета чи індиче м’ясо або нежирна свинина. Обов’язково супи, але без засмажки.  Намагаюся не вживати шкідливу їжу, як-от голубці, вареники чи піцу. Не тому, що погладшаю, а лиш тому, що потім погано почуваюся. Солодощі також вживаю обмежено, бо з’являється висип на обличчі. Як бачите, я правильно харчуюся, тому в мене нічого ніде “не висить”, але водночас я і не худну”.

“Ніколи не прошу, аби мене взяли на роботу, бо знаю, що не залишуся за бортом. Портфоліо у мене чудове. Вже зараз маю кілька гарних пропозицій з-за кордону”.

“У Франківську люди на вулицях і досі впізнають мене. Багато хто не підходить, лиш дивляться і перешіптуються. Частіше хочуть сфотографуватися. Одного разу людина навіть запитала, чи можна до мене доторкнутися. Мені було так дивно – я ж така сама, як і інші. Не вважаю себе зіркою. А найсмішніше, коли мене впізнають у маршрутці і не можуть відвести шокованих поглядів – люди, певно, думають, що я вже не можу їздити в громадському транспорті”.

“Я не купую і ніколи не купувала одяг на секонд-хендах, тому що мені не вдається там знайти собі щось добротне.Знаю, що там є класні речі, але на пошуки треба мати час і терпіння. Зазвичай купую вбрання у місцевих крамницях. Багато речей придбала в Туреччині. До речі, не раз зіштовхувалася з тим, що в магазинах брендового одягу максимальний розмір – це “М”, а я ношу “ХL”.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 23.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.