Ірма Вітовська радить українське кіно

Читачам журналу “МІСТО” акторка Ірма Вітовська порадила п’ятірку цьогорічних українських фільмів, які становлять мистецьку вартість. Артистка вважає, що дуже важливо відроджувати таку практику дозвілля, коли різні покоління йдуть до кінотеатру дивитися українське кіно, адже підтримка національного кінематографу дуже важлива. А після перегляду фільму акторка рекомендує неодмінно завітати до кав’ярні, аби подискутувати про побачене.

 

“Брама”

Фільм, де Ірма Вітовська постаріла на сорок років буквально за дві години, ввійшовши в образ баби Прісі. Для перевтілення їй накладали кілька шарів гриму. Стрічку зняли за мотивами популярної п’єси Павла Ар’є “На початку і наприкінці часів”, постановка якої мала великий успіх в театрах України та за кордоном.

 

Містичний сюжет розповідає про родину на чолі з бабою Прісею, яка проживає в Чорнобильській зоні відчуження. Головна героїня поїдає галюциногенні гриби, таким чином відкриваючи небачене іншим, товаришує з русалками та іншими містичними істотами зони. Раптово розмірене життя закінчується – баба Пріся отримує надприродний сигнал про катастрофу, яка відбудеться незабаром.

Баба Пріся – я називаю її роль-сповідь, – говорить Ірма Вітовська. – Тому що дуже багато речей, тотожних з моїми позиціями або моїм розумінням моєї країни. Чому так чи інакше відбувається з нами, відбувалося з нашими батьками. І розуміння, як нам далі бути з цими всіма скелетами, котрі з шаф вивалюються.

Акторка пишається, що зіграла головну роль у цьому фільмі. Називає стрічку аналізом української реальності на прикладі трьох поколінь. Життя в Чорнобильській зоні є своєрідною метафорою того, як Україна виходить із постколоніальної бездержавності, наскільки важливо, аби сталкери, тобто західний світ, допоміг виборсатися з цього чортового болота, де країна перебувала протягом десятиріч.

“Донбас”

Сюжет цієї трагікомедії складається з 13 епізодів про життя на непідконтрольній частині Донбасу, які плавно перетікають один в одного. Всі сюжети – це відео з YouTube, які режисер розширив до історій, котрі відтворили актори. Серед них сюжети з блокпостів, сцени в бомбосховищах, весілля, розправа над чоловіком, запідозреним у симпатіях до України, шахраї з мощами святих…

 

Світова прем’єра стрічки відбулася в травні на 71-му Каннському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала приз за найкращу режисуру в програмі “Особливий погляд”, а також стала фільмом-відкриттям. Провідний кінокритик впливового британського видання “The Guardian” Пітер Бредшоу сказав, що фільм “Донбас” – це зворотний бік медалі буйного бачення Кустурицею хаотичної війни в колишній Югославії. “Донбас” є недосконалим, але яскравим досягненням”.

Український Оскарівський комітет оголосив фільм національним претендентом від України на номінацію премії “Оскар” в категорії “Найкращий фільм іноземною мовою”.

Стрічка дає певний погляд на те, що там, на непідконтрольній території, власне, відбувається, – коментує Ірма Вітовська. – Місцеві люди стають заручниками вакханалії, коли до влади приходять особи з дуже низьким рівнем інтелекту, освіти і т. д. З погляду режисури це кіно дійсно якісне.

“Коли падають дерева”

Наші дні, українська глибинка. П’ятирічна Вітка – непосидюче дитя, якому цікаво досліджувати світ. Та дорослі завжди відволікають. Особливо двоюрідна сестра Лариса. Після смерті батька перед нею постав складний життєвий вибір. І зробити вона його хоче, керуючись власним серцем. Дівчина любить місцевого бандита Шрама і хоче втекти з ним подалі від людського осуду та сварок із родичами.

 

Драма “Коли падають дерева” – це повнометражний дебют української режисерки Марисі Нікітюк. Сценарій до свого фільму вона написала сама і отримала за нього нагороду 69-го Каннського кінофестивалю у 2016 році. Грошова премія склала 10 тис. євро і була використана на подальше виробництво. Від Держкіно режисерка отримала 10 млн грн. Знімали у копродукції України, Польщі та Македонії. Прем’єра стрічки відбулась у програмі “Панорама” Берлінського кінофестивалю, де отримала схвальні відгуки кінокритиків.

“Герой мого часу”

Історія простої людини, що живе в обмеженому, подвійному світі та мріє переїхати до столиці у пошуках щастя. Головний герой комедії Жорік – один із тих, хто приїздить знайти краще життя. І місто тут також – один із головних героїв. Сповнений романтичних сподівань, Жорік готовий іти до своєї мрії та пристрасно за неї боротися з ударами долі. Його вороги – працівники ЖЕКу, сусіди без громадянської позиції та пафосний бомонд. Як і багато українців, Жорік прагне змінити свою країну, але постійно розчаровується, бо ніяк не вдається зробити це за кілька тижнів.

 

Кінострічка стала повнометражним режисерським дебютом Тоні Ноябрьової. У липні на Одеському кінофестивалі режисерка отримала нагороду за найкращу режисуру. Публіка на показах сміялася, і навіть найсуворіші кінокритики мусили визнати, що фільм таки вдався.

Це своєрідна іронія на наше реальне життя, – вважає Ірма Вітовська. – Гадаю, кожному українцю варто подивитися цю стрічку.

“Міф”

Документальний фільм про життя та загибель Василя Сліпака, “Міфа” – українського оперного співака зі світовим ім’ям та унікальним голосом.

Однією з його найулюбленіших композицій була арія Мефістофеля. Саме від імені цього персонажа згодом Василь взяв собі псевдо – Міф.

Співак прожив у Франції 19 років і здобув усе: ім’я, улюблену роботу, вірних друзів і кохання. Він брав активну участь у Революції Гідності, очоливши демонстрації у Франції, а згодом створив потужну волонтерську організацію “Українське Братство”.

Здавалося б, робив достатньо, як для людини творчої професії. Але Василь вирішив залишити сцену та багатообіцяючу кар’єру в Європі й стати до лав добровольців на сході України. Під час виконання бойової задачі Василь “Міф” Сліпак загинув від кулі снайпера.

Історія героїзму та самопожертви, яка змушує задуматись над власним життям, – каже Ірма Вітовська. – Це приклад подвигу духу, незламності й любові до своєї країни.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 23.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.