ЧОЛОВІКА не стало: яким Василь Портяк залишиться в пам’яті друзів та колег

2 березня, помер відомий український новеліст сценарист Василь Портяк. Друзі та колеги згадують, яким був письменник.

Так, критик Євген Баран написав у Facebook:

Не стало ПОРТЯКА (31 березня 1952-02 березня 2019). Останнього з великих українських новелістів. ЧОЛОВІКА не стало.

“Квадрига” української класичної новелістики виглядає так: Василь Стефаник, Григорій Косинка, Григір Тютюнник, Василь Портяк. Між двома Василями, два Григорії. Їхнє Слово перевірене їхньою ж Кров”ю. А ще дивне і закономірне суспільне й індивідуальне безталання, крізь яке вони продиралися, не звертаючи уваги на рани, які кровоточили. І неймовірний світ “Білого Хлопчика”, який живий у їхньому Слові, – додав Євген Баран.

Критик Богдан Пастух зауважив:

Останній з трійки: Стефаник – Тютюнник – Портяк. Не впевнений, чи колись цей вже уриваний ланцюг отримає продовження. Не побачений примітивними літературними конкурсами, не побачений естетичними дальтоніками з шевч. комітету. Але кому треба, той знає – чим є письмо Василя Портяка в шерезі сильних імен нашої літератури. Його новели не розділяють, а збирають довкола себе людей. На незабудь Світла пам’ять світлій людині.

Білоруський письменник Владімір Некляєв зазначив, що ім’я Василя Портяка строїть у ряду з іменем Василя Стефвника:

Раніцай 2-га сакавіка, на самым пачатку вясны спынілася сэрца выбітнага ўкраінскага пісьменніка Васіля Парцяка.  Тое, што ва ўкраінскай літаратуры стала меней на адзін вялікі талент, не падлягае сумневу: імя Парцяка даўно ўжо называецца ў адным шэрагу з імёнамі Стэфаніка, Цюцюнніка – ён апошні з гэтай бліскучай тройкі. Да ўсяго, зблізіўшыся з Васілём у апошнія гады ягонага жыцця, зведаўшы ягоную чалавечую глыбіню, магу дадаць толькі адно: Украіна страціла вялікага, кожнай крывінкай адданага ёй сына. І найперш ёй, Украіне, мае спачуванні – разам са спачуваннямі родным, блізкім, сябрам…
Як жа балюча, дружа Васілю…- написавUladzimir Niakliaeu.

Степан Процюк, франківський письменник, зазначив:

Сьогодні зранку помер письменник Василь Портяк, високоталановитий новеліст і кіносценарист. Кілька днів боровся із смертю. Його діти писали у фейсбуці про стан здоров”я тата. Всі сподівалися, що Василь Портяк одужає. Я був малознайомим із ним, розмовляли не більше 2-3 разів.Але зараз на серці таке відчуття, як після втрати дорогої людини. Світла і незабутня пам’ять.

Львівська письменниця Галина Пагутяк написала дуже коротко:

Жнива смерті. Ганьба всій літературній номенклатурі, яка впритул не розуміла Майстра.

Письменник Іван Андрусяк підкреслив, що Василь Портяк – останній український новеліст.

Відійшов у вічність останній український новеліст.
Тепер писатимуть novel – а новелу вже ніхто не напише…, – написав Іван Андрусяк, письменник.

Фото: Юрій Гармаш.

Розклад прощання з Василем Портяком:

у неділю 3 березня, о 12.00 чин Парастасу. Можливість попрощатися час: після чину Парастасу до 04.03, до 12.00 (тіло покійного перебуватиме у храмі). Адреса: вул.Шевченка, 65, храм св. Димитрія (біля привокзальної площі)

4 березня о 12.00 чин похорону, 13.00 прощання на Інтернаціональному цвинтарі (місто Фастів). Поминальний обід у кафе Адресу та час уточнимо згодом Храм святого Димитрія місто Фастів, вул. Шевченка, 65 (біля привокзальної площі).

Довідка.

Василь Портяк — український письменник, прозаїк, сценарист (“Нескорений”, “Залізна сотня”). Член Національної спілки кінематографістів України.

Народився 31 березня 1952 року у с. Кривопілля на Івано-Франківщині. Закінчив місцеву школу. По закінченні школи працював лісорубом, грузчиком, такелажником. У 1972 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який 1977 року закінчив.

У 1980 році світ побачила його перша новела “Мицьо і Вовчук”, надрукована у львівському журналі “Жовтень”. 1983 року, республіканське видавництво для творчої молоді видало першу збірку новел “Крислачі”, якою молодий гуцульський автор справив чимале враження на київську творчу складову, і, відтак, був запрошений на посаду редактора у видавництво “Молодь”. Протягом 1984-1986 років навчався у Москві на Вищих курсах режисерів і сценаристів (майстерня Євгена Барабаша).

1995 року його оповідання “Ісход” опубліковано в журналі “Кур’єр Кривбасу”. Того ж року оповідання “Гуцульський рік” та “У неділю рано” увійли до антології сучасної прози “Десять українських прозаїків”. 2006 року вийшла збірка з 8 новел “У снігах”. У 2017 році вийшло повне зібрання новел “Охоронителі Діви”. Його твори увійшли до антології “Українська мала проза XX століття”.

Лауреат премій “Благовіст”, імені Павла Усенка, Нестора Літописця, Міжнародної літературної премії “Корона Карпат”. У 2009 році був номінований на Шевченківську премію в галузі літератури, але його кандидатура не знайшла підтримки.

У жовтні 2014 року у рамках VI літературного фестивалю “Покрова” ім. Т. Мельничука оголошено результати конкурсу прози про УПА. Конкурс проводила літературна агенція “Discursus”, в складі журі — письменники Василь Портяк, Василь Карп’юк, історик Володимир В’ятрович. Найкращими прозовими творами про УПА названо роботи Зіновія Федорука, Володимира Тимчука та Маріанни Задорожної.

Василь Портяк важко та тривалий час хворів. 27 лютого 2019 року, через серцеву недостатність, потрапив до реанімації, а вранці 2 березня року, внаслідок серцевого нападу, геніальний український новеліст пішов із життя.