10 незручних запитань до директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайла Смушака

Михайло Смушак став директором департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою ще у 2013 році, при колишньому міському голові Івано-Франківська Вікторові Анушкевичусу. За час його керівництва департамент зробив немало, проте не всі початі проекти вдалось реалізувати або ж втілити якісно. Про роботу головний комунальник міста говорить багато і з радістю, а от взагалі не виносить на публіку своє особисте життя. Зокрема про те, що він одружений, франківці можуть дізнатися тільки з його декларації. «МІСТО» розпитало посадовця про речі, які цікавлять багатьох.

• Ніхто достеменно не знає, коли ви одружились, адже своє особисте життя ви не афішуєте. Привідкрийте нарешті його завісу та розкажіть про сім’ю та дружину.

Знаєте, у мене принцип – не плутати роботу та особисте життя. Зрештою, на те воно і є особисте. Щодо сім’ї, то у мене чудова дружина, донечка, і у нас все, слава Богу, добре. Дружина працює в Івано-Франківському національному медичному університеті, вона є кандидатом медичних наук і практикуючим лікарем. А загалом, не розумію сучасної моди фотографувати кожен свій крок і виставляти напоказ.

• Ви один із засновників групи «Комуналка ІФ» у Facebook. Фактично вона належить вам. Але ж ви не завжди будете директором департаменту. Що далі буде із групою? Залишите її наступникам чи собі?

Групу ми створили із Назаром Рогівим. Це була наша ініціатива, тож вона не є офіційним сайтом департаменту.

У майбутньому ми двоє точно залишимось адміністраторами, але, звичайно, наступники зможуть користуватися нею. А от сайт департаменту, звичайно ж, перейде наступним керівникам.

Над продажем групи також не задумувались. Навіть більше, у нас хотіли розміщувати рекламу, але ми відмовились від грошей. Хочемо, щоб «Комуналка ІФ» була незалежною платформою, та все одно змушені були ввести цензуру.

Найперше ми заборонили репостиз інших інформаційних ресурсів. Буває таке, що людина пише пост у групі. Потім якийсь сайт бере цю інформацію, робить свою новину і кидає знову в «Комуналку». А ми не хочемо перетворювати її на типову групу зі спамом. Тому довелось ввести таку заборону. Також часто групі намагаються надати політичного підтексту, але це під забороною. А ще є багато людей, які свідомо чи несвідомо бачать негатив у всьому. Коли є конструктивна критика, ми її не видаляємо, але деструктив і образи підпадають під цензуру. Не можна матюкати міського голову. Якщо ти хочеш висловити свою негативну думку – будь ласка, але в межах цензури.

• На вулиці Галицькій, біля ринку, зараз обладнані місця для паркування. Під час робіт давню бруківку замінили на нову. Де зараз стара? І взагалі, куди дівається вся стара бруківка, яку знімають із вулиць міста?Департамент ніколи не думав продати її?

Департамент не був дотичним до об’єкта на вулиці Галицькій. Хоча ми маємо свою думку щодо нього. Я був проти реалізації цього проекту в такому варіанті. Але… він вже зроблений. Знаю, що стару бруківку на Галицькій здали на зберігання.

До речі, збереження культурної спадщини у нас також у пріоритеті. Треба максимально підкреслювати та берегти історію міста. Тому департамент і почав підсвічувати фасади відомих споруд Франківська.

Ми жодного разу ще не викинули старої плитки чи бруківки. Пам’ятаю, підчас робіт на вулиці Лесі Українки під асфальтом знайшли трилінку, близько сорока квадратів. Тоді ми її дістали, почистили і зберігали на складі. А потім поставили на Станіславській, бо там така сама була. А ще, коли робився піднятий перехід на Грушевського, під ним на глибині півметра також знайшли подібну трилінку. Вона там і зараз, бо ми вирішили її накрити. Прийде час, і вулицю Грушевського будуть реконструювати. І тоді вже побачимо, що там.

Багато дискусій було під час ремонту вулиці Лесі України і площі Міцкевича щодо старовинних кам’яних бордюрів. Але ми вирішили де-не-де на вулиці встановити їх, щоб кожен міг побачити. Спеціально зробили так, щоб ті стирчали на 3 сантиметри. Всі інші бордюри, які не використали під час ремонту ,зберігаємо, і їх використають пізніше на інших вулицях.

Ми в жодному разі не викидаємо давньої бруківки і варіант продати її не розглядаємо. Якось люди хотіли купити у нас стару плитку, але ми категорично відмовились. На жаль, вже багато старовинної плитки втрачено, бо колись під час реконструкцій та ремонтів на неї не звертали уваги.

• Під час публічного звіту ви сказали, що департамент працював тільки на 30% від свого потенціалу. Чому такий малий відсоток?

За останні роки в департаменті ми сформували дуже потужну команду фахівців і об’єктвно могли б зробити набагато більше, ніж нам вдалось через обмежені фінансові ресурси. Наприклад, якщо б у бюджеті були гроші, за рік змогли б відремонтувати не шість вулиць, а 16 чи 20. Спочатку відсутність достатнього фінансування дуже пригнічувала нас, але потім зрозуміли – все і так не зробимо. Тому зосередились на проектах, на які є гроші. В умовах дефіциту бюджету краще робити менше, але якісніше.

Дехто говорить про величезний профіцит бюджету, але минулого року ми вперше за багато років не заплатили підрядникам за виконану роботу. Тобто заборгували близько 15 млн грн. Як думаєте, чому громадська вбиральня на Валовій досі не працює?.. Тепер доведеться ці 15 мільйонів брати із бюджету на 2019 рік.

• На посаді директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою ви були ще при колишньому міському голові ВікторовіАнушкевичусу. Наступним мером став Руслан Марцінків, який змінив деяких керівників департаментів, управлінь та комунальних підприємств. Як вам вдалося втриматись на посаді?

Насправді багато людей, які працювали з Віктором Анушкевичусом, залишились із Русланом Марцінківим. Особисто у мене із теперішнім мером відбулася зустріч. Обговорили загальні речі і вирішили, що спробуємо попрацювати разом. Ну і от, ще працюємо. Не було такого, що хтось із кимось про щось домовлявся. Все було просто.

Міський голова – керівник, він часто ставить перед підлеглими завдання. Якщо ми їх виконуємо, то все добре. Але якщо з обов’язками не справляємось, то, звичайно ж, виникають питання. І такого він терпіти не буде. Так само, як і я, коли у департаменті хтось завалюватиме роботу.

Комунальна сфера – це місце, де завжди є багато питань, які видно кожному. В тому числі й меру, який їх порушує. А ми виконуємо розпорядження голови. Звичайно, є речі, які в силу об’єктивних обставин зробити неможливо. Тому, якщо щось не вдається, ми говоримо про це меру і пояснюємо чому. Часто з критикою Руслана Марцінківа я погоджуюсь, адже я не сліпий і також бачу проблеми.

• А при якому з мерів вам легше було працювати: при панові Віктору чи панові Руслану?

Все відносно. При Русланові Марцінківу в рази зросли темпи та вимоги до виконання робіт, а при Вікторові Анушкевичусу все було розмірено, можна навіть сказати статечно. Зараз від нас вимагається у рази більше.

Коли мером був Віктор Андрюсович, працювати доводилось через заступників, а Руслан Романович сам вникає в усі питання. Він приходить до нас на об’єкти, спілкується з людьми та має більше об’єктивної інформації про роботу департаменту.

• Згідно із вашою декларацією, у 2017 році за основним місцем роботи, тобто у департаменті, ви заробили понад 242 тисячі гривень. Це близько 20 тисяч на місяць. Окрім того, за викладання в університеті отримали ще 8848 гривень. Чи задоволені своєю зарплатою і чи вистачає вам її? Чи змінилась вона у 2018 та 2019 роках?

Зарплати ніколи не буває достатньо, і завжди чогось хочеться нового. Наприклад, купити автомобіль, бо особистого не маю. Хочеться поїхати на відпочинок, бо я забув, коли востаннє мав таку можливість. Або хоча б мати спокійні вихідні, а то весь час по роботі щось треба. Тому, звичайно ж, хочеться більшої зарплати. Але тут ніхто нікого не тримає, щось не влаштовує – шукай іншу роботу.

Мої батьки пенсіонери, вони отримують майже мінімальну пенсію. Я порівнюю свій дохід із їхніми коштами і розумію, як їм складно, якщо мені не вистачає моїх зарплат.

Від 2017 року платня фактично та сама, хіба на розмір мінімальної зарплати щось збільшилось.

• А чи є проти департаменту відкриті кримінальні справи?

Точно є. Часто поліція чи інші органи хочуть отримати ті чи інші документи. Для цього вони звертаються у суд із клопотанням: «З метою перевірки правильності отримання коштів, враховуючи зловживання службовим становищем, просимо надати доступ до документів». Таких справ є дуже багато. На підставі рішення суду ми ті всі документи надаємо, але взагалі стараємось, щоб вони були публічними. Ми робимо свою роботу, а правоохоронці свою. Тому розуміємо це, та й зрештою нам немає чого переживати.

На щастя, серйозних кримінальних справ немає. А ці всі ми називаємо поточними.

• Пане Михайле, ви викладаєте в Прикарпатському національному університеті. Але мало хто знає, чого саме ви вчите студентів? Коли встигаєте ходити на пари?..

Після закінчення університету залишився працювати на кафедрі обліку та аудиту. Спочатку був асистентом, потім викладачем, а коли захистив кандидатську – доцентом. Багато вклав часу та сил у наукову роботу, хотів навіть писати докторську дисертацію, щоб стати професором. Якщо б не пішов у департамент, можливо, був би вже доктором економічних наук.

Зараз викладаю на кафедрі менеджменту і ще маю кілька годин на кафедрі обліку та аудиту. Читаю студентам менеджмент та облік у бюджетних установах. Пари у мене здебільшого у вихідні або вечорами, бо працюю із заочниками. А ще два роки був головою Державної екзаменаційної комісії при захисті магістерських робіт. Наразі викладання для мене хобі, бо не хочеться взагалі йти з освіти. У мене ж 15 років викладацького досвіду, і це моє, рідне.

• У вашій декларації за 2017 рік вказано, що нерухомого майна ви не маєте. Є тільки будинок дружини. Але нам із власних джерел відомо, що в Опришівцях ви звели будинок…

Правду кажуть, що Франківськ велике село… Насправді все набагато прозаїчніше. Якби у мене було ще якесь майно, звісно, я б його вказав у декларації. Зрештою, я уже багато років працюю на керівних посадах і отримую офіційну заробітну плату.

Щодо згаданого будинку, то років п’ять тому, маючи певні заощадження, батьки планували придбати для сестри квартиру, але потім вирішили, що краще на своєму городі розпочати будівництво будинку.  Наразі за п’ять років там зроблено відсотків 20. Фактично тільки коробка, дах і вікна. І до завершення ще дуже далеко.

Колись я хочу збудувати власний будинок, є навіть уявлення, яким він має бути. Але наразі є інші витрати і є, що головне, недостатні доходи.

Автор: Людмила Оленюк

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 24

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.