На порозі великої війни

Російська агресія на сході України та в Азовському морі потрапила до переліку найбільших загроз глобального воєнного конфліктув 2019 році.

Після 1945 року, під час протистояння двох ядерних наддержав –США та СРСР, світ кілька разів опинявся за крок до нової великої війни. Розпад Радянського Союзу на деякий час зменшив ці ризики, але разом з тим призвів до появи низки «точок спалаху», кожна з яких може стати пусковою кнопкою катастрофічної для людства Третьої світової війни.

Останньою спробою повернути просту та зрозумілу біполярність на шахівницю геополітики було проголошення адміністрацією США після терактів 11 вересня 2001 року так званої «осі зла», до якої одразу були зараховані Ірак, Іран та Північна Корея як країни з диктаторськими режимами та підтримкою міжнародного тероризму. Згодом цей перелік доповнили Лівія, Сирія і навіть Венесуела. Зрештою кількість країн-антагоністів СШАще більше розрослася, опосередковано включивши у себе спадкоємицю ядерного арсеналу СРСР – Росію. «Вісь зла»розсипалася на окремі фрагменти, які проявляють себе в різних місцях, причому деякі з них, як, скажімо, війна на Донбасі, що триває вже п’ятий рік, не відразу привертають до себе увагу світової спільноти.

Тепер військові аналітики та експерти називають фундаментальними засадами сучасних загроз для міжнародної безпеки не тільки втрату військової гегемонії США із руйнування старого світового порядку, але й непередбачуваність виникнення нових конфліктів, які можуть перерости у серйозну конфронтацію за участі великих держав. Третя світова війна, стверджують вони, може прийти з абсолютно несподіваного напрямку, розгорівшись із тліючих і малопомітних осередків десь у Прибалтиці, на Закавказзі, в Кашмірі чи Мексиці. Це означає, що найближче майбутнє, ймовірно, стане ще більш небезпечним, ніж недавнє минуле періоду «холодної війни» між США та СРСР.

Користаючи з того, що незаперечна першість США потрохи зникає, дедалі частіше регіональні лідери, які претендують на провідну рольна територіях,  котрі вони вважають зоною своїх національних інтересів, випробовуютьна міцність встановлені міжнародними інституціями правила та обмеження і, прагнучи посилити свій геополітичний вплив, втручаються у закордонні конфлікти. Такі інструменти мирного врегулювання, як Рада Безпеки ООН чи Міжнародний кримінальний суд, останнім часом виявляють свою повну безпорадність, їхні рішення ігнорують або не враховують.

Користаючи з того, що незаперечна першість США потрохи зникає, дедалі частіше регіональні лідери, які претендують на провідну роль

Серед останніх прикладів – масове вигнання із буддистської М’янми сотень тисяч мусульман-рохінджа, жорстоке придушення народного повстання сирійським режимом, розправа над бунтівниками у Камеруні, економічна війна венесуельського уряду проти власного народу, приборкання інакомислячих в Туреччині тощо. Кожен із цих інцидентів був мотивований тим, що лідери окремих держав сприймають реакцію світової спільноти на свої дії як жовте світло напівдозволеності у тих ситуаціях, де вони мали б побачити тверде червоне, говорять експерти.

Незаперечним фаворитом у нахабному і відвертому порушенні міжнародних норм став чинний президент Російської Федерації Володимир Путін. Анексія частини Грузії і українського Криму, підтримка сепаратистів на Донбасі, мілітаризація Азовського моря, отруєння дисидентів у Великій Британії, втручання у західні демократії засобами кібервійни – безкарність цих злочинів небезпечна тим, що призводить до наслідування дій російського президента іншими регіональними лідерами.

На такому тлі уже нікого не дивує, що Китай перешкоджає свободі судноплавства в Південно-Китайському морі табезпідставно затримує канадських громадян, Саудівська Аравія не переймається звинуваченнями у розпалюванні війни в Ємені, викраденні ліванського прем’єр-міністра та жахливим вбивством опозиційного журналіста в Стамбулі, Іран нехтує приписами щодо заборони розробки ядерної зброї та закликає ісламські держави оголосити війну США. І хоча ці дії нерівнозначні за своїми масштабами, усіх їх об’єднує стійке переконання, що наслідки порушень міжнародних норм будуть незначними.

Серед прогнозованих геополітичних загострень у 2019 році американські аналітики, зокрема професор Військового коледжу армії США Роберт Ферлі та керівник Міжнародної кризової групи Роберт Малі, виокремили кілька потенційно найнебезпечніших.

Увагу експертів насамперед привернула войовнича риторика, яка супроводжує розв’язану торік торговельну війну між Вашингтоном і Пекіном. Наразі напруженість у стосунках США з азіатською супердержавою виявляється лише у площині економічного суперництва, ризики прямого збройного конфлікту залишаються незначними, але Південно-Китайське море є тривожною точкою можливого спалаху. Китай активно розбудовує тут свої військові бази, використовуючи для цього штучно створені острови всього за кілька кілометрів від в’єтнамської, малайзійської та філіппінської берегової лінії. Пекін пояснює такі дії бажанням контролювати морські транспортні коридори. Сусідні країни Південно-Східної Азії вбачають у цьому «китайську загрозу» і сподіваються на захист з боку Вашингтона.

Сполучені Штати та Канада нещодавно дещо загострили конфлікт із Піднебесною, заарештувавши керівника китайської технологічної фірми «Huawei», що спонукало Пекін до кроків у відповідь проти канадських громадян та американських фірм.

І хоча комуністичний Китай поки не виявляє фундаментального бажання кинути виклик світовому порядку, загострення стосунків із США може мати дуже неприємні наслідки для всього світу. Особливо, якщо Пекін не підтримає жорстких американських санкцій щодо Північної Кореї. Часті зустрічі лідера КНДР Кім Чен Ина із китайським очільником Сі Цзіньпіном, які відбуваються останнім часом, свідчать про можливість звести нанівець зусилля адміністрації Трампа щодо умиротворення Північної Кореї.

Корейський півострів навіть після очної зустрічі Дональда Трампа та Кім ЧенИнана саміті в Сінгапурі все ще залишається зоною великої напруги. Попри оптимістичні заяви президента США про досягнуті ним успіхи у примиренні Пхеньяна та Сеулаімайбутню денуклеаризаціюПівнічної Кореї досі немає жодних підтверджень щодо припинення чи бодай сповільнення виробництва ядерної зброї та балістичних ракет у КНДР. Радники Трампа глибоко незадоволені таким протиріччям, адже спрогнозувати поведінку північнокорейського диктатора практично неможливо.

Ще одна постійно гаряча точка на карті світу – Близький Схід. Тут зіштовхуються інтереси одразу кількох держав, які претендують на роль регіональних лідерів: Ірану, Саудівської Аравії, Ізраїлю та (віднедавна) Туреччини. Враховуючи стратегічне значення цього регіону, будь-яка нестабільність може призвести до конфлікту за участі США, Росії та навіть Китаю, адже кожна з цих держав має своїх союзників у цьому регіоні.

Цього року політичні потрясіння в Ірані можуть дестабілізувати регіон, підштовхнувши самих іранців до більш агресивної поведінки або, навпаки, перетворивши Ісламську Республіку на привабливу мішень для своїх ворогів

Головним джерелом напруги тут став оголошений Трампом вихід США з ядерної угоди з Іраном і запровадження санкцій проти тих країн, які не припиняють вести торгівлю та бізнес із Тегераном.

Окрім того, на розтерзаній громадянською війною сирійській землі Ізраїль продовжує вражати іранські цілі, захищаючи свою державу від постійних погроз Тегерана знищити її. Цього року політичні потрясіння в Ірані можуть дестабілізувати регіон, підштовхнувши самих іранців до більш агресивної поведінки або, навпаки, перетворивши Ісламську Республіку на привабливу мішень для своїх ворогів.

Ще один фактор нестабільності на Близькому Сході –напружені стосунки між курдами, турками, сирійцями та іракцями.Після недавно оголошеного Трампом виведення американських військ із Сирії вони можуть отримати непередбачуваний розвиток і переростиу відкритий конфлікт.

На думку аналітиків, протистояння сунітської Саудівської Аравії та шиїтського Ірану, яке спостерігаєтьсяна території від Лівану до Ємену, може спричинити новий конфлікт в районі Перської затоки. Ситуація в Ємені, мабуть, найнебезпечніша, оскільки гуманітарна криза там – найгірша у світі: після більш ніж чотирьох років війни майже 16 мільйонів єменців буквально опинилися на межі голоду. Якщо ракетні удари з Ємену будуть націлені на міжнародне комерційне судноплавство в Червоному морі, то цей крок може викликати глобальний конфлікт у одному з найбільших нафтовидобувних регіонів планети.

Соціально-економічна катастрофа у багатій нафтою латиноамериканській Венесуелітеж цього року може стати причиною серйозного воєнного конфлікту. Бідність, недоїдання та хвороби змушують громадян цієї країни шукати притулку в сусідніх державах. За прогнозами ООН, до кінця цього року населення Венесуели зменшиться на понад 5 мільйонів осіб за рахунок вимушених іммігрантів.

10 січня цього року президент Мадуро, який довів країну до жебрацького стану, розпочав свій другий термін на посту глави держави. Його переобрання вважають нелегітимним, і внутрішня опозиція готується до акцій протесту. Адміністрація Трампа не виключає військової інтервенції для наведення порядку, тим часом Мадуро знайшов підтримкув Путіна, відвідавши у грудні минулого року Москву. Тепер достатньо однієї необережної політичної іскри, щоб Венесуела вибухнула, як діжка із нафтою, огорнувши світ полум’ям глобальної війни.

Невщухаючий конфлікт із радикальним ісламістським рухом Талібан в Афганістані лише торік забрав життя 40 тисяч військових та цивільних. Заява Трампа, яку він зробив у середині грудня, про те, що половина американського військового контингенту покине цю країну, може ще більше ускладнити ситуацію. Відмова Вашингтона від свого оплоту в Південній Азії може спонукати афганських сусідів, зокрема Іран, Пакистан, Росію і Китай, до більшої активності, наслідками якої може стати ескалація конфлікту.

Неспокійним прогнозують експерти цей рік також на Африканському континенті. У Нігерії, де триває боротьба урядових військ із бойовиками терористичної організації Боко Харам, причиною для загострення ситуації можуть стати призначені на лютий-березень вибори президента та губернаторів. Нігерійські вибори завжди супроводжуються насильством та кровопролиттям, навряд чи цього року буде інакше.

Ще одна африканська криза, яка виникла у 2016 році в англомовних районах Камеруну, може перерости в громадянську війну і дестабілізаціюцієї країни, яка колись вважалася островом відносного спокою в проблемному регіоні.Протести англомовних вчителів та юристів проти повсюдного використання французької мови були жорстко придушені за наказом уряду і призвели до появи бойовиків, які тепер вимагають для англомовної меншості окремої держави – так званої Амбазонії. Сепаратисти воюють не тільки проти камерунських сил безпеки, але й проти провладних груп «самооборони». Окрім того, злочинні банди в англомовних районах Камеруну скористалися хаосом, щоб розширити свою діяльність. Без взаємного компромісу ця африканська держава ризикує стати ареною великого і дестабілізуючого конфлікту.

Стримуючим фактором для ескалації російської агресії цього року можуть стати президентські та парламентські вибори в Україні

І врешті-решт – Україна, де продовжує тліти війна, якій поки не видно кінця. Через анексію Криму та підтримку сепаратистів на Донбасі уже розпочалося геополітичне протистояння Росії та західних держав, яке за певних обставин може перерости у серйозний воєнний конфлікт.

Останньою точкою спалаху стало Азовське море, де в листопаді минулого року відбулося бойове зіткнення російських військових суден з українськими патрульними катерами. Як відомо, причиною цього інциденту стало те, що Росія фактично перекрила доступ українським кораблям до Керченської протоки. На думку аналітиків, обстріл суден ВМФ ЗСУ в Азовському морі відверто продемонстрував світові готовність Москви застосовувати силу зброї проти України.

Стримуючим фактором для ескалації російської агресії цього року можуть стати президентські та парламентські вибори в Україні. Та хоч якими були б їхні результати, чинна російська влада добровільно не відмовиться від свого впливу на сепаратистських територіях, тільки внутрішні політичні зміни в самій Російській Федерації можуть дати шанс для розгортання миротворчих місій та повернення окупованої частини Донбасу і Криму.

Ймовірно, Росія не загострюватиме конфлікт з Україною і не порушуватиме теперішній статус-кво, вичікуючи щонайменше до травня, коли стануть відомими остаточні підсумки президентських виборів. Наступні ж кроки Кремля спрогнозувати складно. Зважаючи на теперішні напружені стосункиміж Росією та Сполученими Штатами, ситуація може раптово ускладнитися навіть через невеликі, на перший погляд, геополітичні зміни, похитнувши той непростий баланс, який триває останні кілька років, і кинути цілу Східну Європу в хаос глобального воєнного конфлікту.

Коментар

Прес-офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони полковник Тарас Грень висловив власну думку з приводу найбільших ризиків для світу у 2019 році. Український військовий журналіст вважає, що загроза загострення конфліктів існує:

на Балканах, де розташований головний осередок впливу Росії на дестабілізацію в Європі;

у Великій Британії, у якій відбуватиметься інспірований російськими спецслужбами Brexit;

у Сирії, яку Росія планує використати для контролю над поставками нафти та газу в Європу;

у Туреччині, яка виконує роль балансу у Ближньому Середземномор’ї;

у Білорусі, яка є сателітом Російської Федерації і змушена буде виконувати вказівки «старшого брата».

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 24

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.