Країна краси і вільнодумства

На вулицях Парижа знову співають революційну «Марсельєзу». Країна франків, тобто «вільних людей» (саме так перекладають назву цього германського племені, що спричинилося до появи однієї з найвизначніших держав Європи), вкотре охоплена бунтівним духом. Цього разу суспільство зворохобили масові протести так званих «жовтих жилетів», які розпочалися у Франції у листопаді 2018 року.

Спочатку «жилети» (світловідбивні водійські камізельки жовтого кольору стали особливою прикметою учасників протесту) виступали лише проти підвищення цін на пальне, яке повинно було відбутися через запровадження ще одного екологічного податку. Пізніше їхні вимоги значно розширилися: підвищити розмір мінімальної зарплати та пенсії, зменшити пенсійний вік, повернути «податок на розкіш», скасувати довічне утримання екс-президентів, виділяти дотації малим містам і держпідприємствам тощо. Французька молодь виступила проти нових критеріїв вступу до вишів.

Зрештою бензиновий бунт, який розпочався з постів у соцмережах, переріс у масштабний антиурядовий протест із вуличними погромами, традиційними для французів підпалами машин, розтрощеними вітринами, арештами і загиблими. Розсерджені соціальною нерівністю і зростанням вартості життя французи тепер рішуче вимагають відставки чинного президента Франції Еммануеля Макрона, якого вважають ставлеником багатіїв, та перевиборів до парламенту.

«Я би не сказала, що життя у Франції різко погіршилося саме тепер. Рівень достатку і платоспроможності знижувався впродовж тривалого часу, ще за кількох попередніх президентів. Так само, як впливовість і престиж самої країни. Макрон, впроваджуючи реформи, хоче виправити ситуацію і зміцнити міжнародний авторитет Франції. Але реформи ці не безболісні, вимагають тривалого часу і деяких незручностей, а народ хоче, як завжди, -все відразу і негайно. Тому ситуація напружена і посилюється всілякими провокаціями», – розповідала «МІСТУ» колишня іванофранківчанка Ярина Турянська-Мейє, яка уже кілька років проживає у передмісті Парижа Буассі-Сен-Лежер.

Не можна протести «жовтих жилетів» порівнювати з українським Майданом. Тут усе відбувається стихійно, виклично і небезпечно

Парадоксально, але головними ініціаторами протестів стали французи, чиї доходи вважаються вищими за прожитковий мінімум. Вони не можуть розраховувати на матеріальну допомогу від держави, як найбідніші верстви населення, і водночас не мають достатньо коштів, щоб вести фінансово благополучне життя. Насамперед невдоволення виявляють самозайняті особи, в яких увесь час у будні забирає робота, короткий відпочинок на сон та оплата рахунків, ледь не половину своїх прибутків вони віддають у вигляді податків, але не можуть претендувати на соціальний захист – виплати на лікування чи допомогу із безробіття у разі банкрутства.

Водночас не можна протести «жовтих жилетів» порівнювати з українським Майданом, вважає співрозмовниця «МІСТА». «Тут усе відбувається стихійно, виклично і небезпечно, при цьому в демонстрантів немає ні чіткої програми, ні конкретної цілі. До акцій долучаються представники різних політичних течій – екстремісти ліві, праві і так звані «касерз» (найманці-руйнівники). Уже нарешті відкрито говориться, що до цієї дестабілізації у країні причетні спецслужби Росії».

Руку Кремля в цій ситуації вбачають у намаганнях зменшити вплив у Євросоюзі антиросійськи налаштованого президента Макрона. Відмова Франції від взятих зобов’язань перед ЄС (зокрема, у сфері екології) під тиском масових виступів «жовтих жилетів» боляче вдарить по авторитету французького лідера.

Французькі спецслужби навіть проводили перевірку втручання Росії в розпалювання протестів за допомогою ботів у соцмережах: було зауважено, що близько 600 акаунтів на Twitter, що раніше займалися просуванням політики Кремля у США і Британії, почали фокусуватися на подіях у Франції. Ці акаунти поширювали дезінформацію і використовували зображення поранених демонстрантів, зроблені під час інших протестів, щоб підняти хвилю обурення жорстокістю французької поліції.

Не випадково серед тих політиків, які відкрито підтримують вимоги «жовтих жилетів», виявилася лідерка французьких націоналістів Марін Ле Пен, яка не тільки стоїть в опозиції до Макрона як конкурента на виборах, але й відома як давня прихильниця Путіна.

Найагресивнішу частину демонстрантів складають ультраправі та ультраліві, а також анархісти та антиміграційні популісти. Таким строкатим політичним складом протести «жовтих жилетів» нагадують так званий Червоний травень 1968 року, коли такі ж масові протести, спричинені кризою споживацького суспільства у Франції, зрештою спонукали тодішнього президента Шарля де Голля скласти свої повноваження. Чи чекає така ж доля Макрона?..

Відмінністю теперішніх протестів у Франції є відсутність офіційних представників та координаторів руху «жовтих жилетів». Організація протестів здійснюється переважно в соцмережі Facebook, якою користуються 67% французів. Інформуванням і координацією дій демонстрантів займаються так звані groupes colères («сердиті групи»).

Оскільки лідерів у руху немає, нікому й пред’явити претензії за завдані під час протестів збитки. Відчуття безкарності стало однією з головних причин великих руйнувань у процесі (під час) демонстрацій, під час однієї з яких маніфестанти нашкодили на 3-4 мільйони євро.

«Більшість середнього класу ставиться до «жовтих жилетів» апатично або навіть з осудом, вважаючи, що вони тільки все псують і заважають реформам», – зауважила Ярина Турянська-Мейє.

Найбільше страждають від заворушень представники малого та середнього бізнесу, фінансові втрати яких, за прогнозами фахівців, можуть сягнути 10 мільярдів доларів. Зокрема, у Парижі втрачають прибутки ресторани, готелі та інші заклади, розраховані на туристів. Розмальована та сплюндрована Тріумфальна арка стала символом вандалізму теперішніх демонстрантів.

«На Тріумфальну арку страшно дивитися. Зламані статуї, розграбовані вітрини, стіни помальовані дебільними графіті… Юрба перетворює не зовсім розумних людей на повних ідіотів», – коментувала очевидиця тих подій Алла Лазарєва.

На Тріумфальну арку страшно дивитися. Зламані статуї, розграбовані вітрини, стіни помальовані дебільними графіті… Юрба перетворює не зовсім розумних людей на повних ідіотів

За кількістю приїжджих іноземців Франція є найбільш відвідуваною країною у світі. У цьому нема нічого дивного: туристів вабить сюди насамперед романтичний і неперевершений за красою Париж. Тут і Ейфелева вежа, яка вважається найбільш відвідуваним монументом у світі, і архітектурне диво собору Нотр-Дам-де-Парі із фантастичними химерами, і цвинтар Пер-Лашез, де поховані Мольєр, Петлюра і Джим Моррісон, і, безумовно, найвеличніший музей із найбагатшою колекцією з усіх відомих історичних епох – знаменитий Лувр, колишній королівський палац.

Із понад 40 мільйонів туристів, яких прийняла торік столиця Франції, кожен п’ятий побував у Луврі. Щодня музей відвідувало близько 25 тисяч осіб, хоча одного дня не вистачить, щоб обійти всі зали, в яких представлені 35 тисяч артефактів (це тільки десята частина музейних фондів), і побачити всі дивовижі: єгипетські мумії, античні статуї та шедеври світового живопису, серед яких – «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі.

Знамениту «Джоконду», найголовнішу окрасу Лувру вартістю понад мільярд доларів, старанно оберігають від зовнішнього впливу, заховавши в спеціальну камеру із товстої сталі та куленепробивного антиблікового скла завтовшки 2 міліметри. У цьому напівпрозорому сейфі підтримується стабільний мікроклімат, а повітря, що потрапляє всередину, проходить через спеціальні системи фільтрації. Крім того, відеокамери біля шедевра да Вінчі фіксують кожен рух відвідувачів, а спеціальні лазери відстежують наближення до полотна і вмикають сигналізацію. Непомітно винести творіння знаменитого художника, як це сталося 22 серпня 1911 року, тепер не вдасться. Тоді, на щастя, викрадача, що підробляв склярем у Луврі, вдалося затримати під час продажу «Джоконди» в Італію, куди він начебто з патріотичних міркувань хотів повернути шедевр великого італійця.

Цікаво, що, попри величезну відвідуваність, вхідні квитки – не основне джерело фінансування музею. Відвідувачі приносять у скарбничку Лувру заледве четверту частину загального прибутку. Більшість надходжень – це державні субвенції. Приблизно 38-40 мільйонів із бюджету музею щороку призначають на закупівлю нових творів у колекцію.

Ще одна паризька мекка для поціновувачів мистецтва – центр Помпiду. Тут представлена чудова колекцiя робіт художників XX столiття – Пiкассо, Далi, Шагала, Кандинського, Малевича. Сама будівля центру теж заслуговує на увагу: зі скла та сталі, з гiгантськими прозорими трубами-коридорами із ескалаторами, в одному з яких стоїть справжній літак. Горішні поверхи можна використати як оглядовий майданчик: під ногами тягнуться аж до самого горизонту паризькі дахи, видно й Ейфелеву вежу, i церкву Сакре-Кер на Монмартрi, i стрункi силуети хмарочосiв Ля Дефанс.

Однак Париж – не тiльки мiсто мистецтва та музеїв, але й моди та розкiшних магазинiв. Зрештою, модні магазини з брендовими товарами тут також сприймаються як музеї, адже цiни в них починаються вiд чисел з трьома нулями, тож залишається тільки ходити і розглядати.

Як розповіла «МІСТУ» галичанка Марічка Яворницька, яка нещодавно повернулася з Франції, одна з найгарнiших крамниць у Парижі – «Галерi  Лафаєт», яка розташована у будiвлі колишнього театру. Про це нагадує розкiшний купол та збережена конфiгурацiя глядацького залу з ложами всередині. От тiльки замiсть партеру – стелажi з найдорожчими парфумами та косметикою. Тут представленi одяг i взуття найпрестижнiших брендiв свiту, от  тiльки цiни – як «для туристiв». Парижани кажуть, що у «Лафаєт» вони бувають лише у сезони знижок (двічі на рік – влітку та взимку).

Ще одна причина для туристів відвідати Францію – нагода скуштувати вишукані страви та славетні вина. Французьку кухню умовно можна поділити на народну, яка складається зі страв, що століттями готували в різних історичних регіонах (усього у Франції 22 такі області та відповідно стільки ж національних кухонь), та на вишукану аристократичну, яка сформувалася при дворі Бурбонів, коли Париж став законодавцем світової кулінарної моди.

Традиційна французька трапеза може починатися з закусок (hors d’oeuvre), після яких подають суп (найвідоміший – цибулевий), потім – основна страва, салат і обов’язково – сир, якого тут є понад 200 сортів. Типові французькі страви: багет, який є одним із символів Франції, круасани, сири (камамбер, брі, рокфор), вина (бордо, божоле нуво, шампанське), оливкова олія, трюфелі, кіш – відкритий пиріг з пісочного тіста з різноманітною начинкою, фондю.

Водночас за французами закріпилося образливе прізвисько «жабоїди» через вживання ними в їжу жаб’ячих лапок, хоча ця страва є радше делікатесом, а не щоденною їжею і подається далеко не в усіх закладах. Значно популярнішими як серед місцевих жителів, так і серед туристів є устриці, які можна скуштувати не тільки в дорогих ресторанах, але й (значно дешевше) на ринках на морському побережжі. Середнього розмiру молюски м’якшi на смак та мають делiкатнiшу структуру, а от великi подобаються не всiм.

До речі, устриць у Франції не виловлюють, а вирощують на спеціальних фермах. Цей процес доволі складний і тривалий: щоб молюски стали придатними до споживання, треба витратити на них щонайменше 4 роки. Оскільки розмножуються устриці влітку, то в цей період їх краще не їсти: кажуть, м’ясо молюсків у той час не таке смачне та ніжне. Існує навіть така французька приказка: «Хочеш їсти устриці – глянь на календар». Смакувати ними варто лише в тi мiсяцi, в назвi яких французькою є буква «р» (це всі, окрім травня, червня, липня та серпня).

Чи не найбільше французи пишаються своїми винами. Зрештою, нічого дивного, адже навіть карта Франції викликає асоціації з відділом спиртного в супермаркеті: Коньяк, Арманьяк, Шампань, Бордо…

Власне, Бордо вважають столицею французьких вин, тут проводять велелюдні виставки продукції виноробів, сюди з’їжджаються туристи, щоб відпочити поблизу тутешніх виноградників, які займають понад 120 тисяч гектарів і постачають на стіл французів 20 відсотків усіх вин.

«Чимало господарств запрошують поцiновувачiв вина посмакувати його на місці створення, подивитися на лозу чи й долучитися до збирання урожаю. Нерозкрученi шато за екскурсiю та дегустацiю беруть 30-100 євро. А от за перебування в атмосфері ХІІІ століття у шато, яке колись належало Папi Клементу V, треба викласти щонайменше 1000 євро», – розповідала Марічка Яворницька.

Для приваблення ще більшої кількості туристів у Бордо планують спорудити Центр вина, будівля якого має бути у вигляді потоку цього напою, що витікає з великого жбана заввишки 47 метрів. Десять тисяч квадратних метрів експозиції вмістять, мабуть, дуже багато цікавих експонатів та дегустаційних залів. Наразі ж у Бордо музей вина i торгiвлi займає підвал одного будинку.

До речі, саме через вино французи свого часу провалили голосування за проект Європейської Конституції. Французькі фермери не розуміли, з якого дива вони повинні зливати в одну бочку унікальні вина (близько тисячі різновидів) заради дотримання якихось там стандартів.

При цьому саме на території Франції розташована одна з європейських столиць – невеличке (за кількістю населення як Івано-Франківськ) місто Страсбург. Засноване понад 2 тисячi рокiв тому, воно встигло побувати у складi кiлькох iмперiй i тiльки в минулому столiтті двiчi переходило вiд Францiї до Нiмеччини й навпаки. Страсбург цiлком виправдовує свою назву, яку дали йому давнi франки: «Stratiburgum» їхньою мовою означало «фортеця на перехрестi».

Тепер мiсто часто називають «перехрестям Європи». Саме тут засiдає Європарламент, з 1949 року збирається Рада Європи. І сюди, до Європейського суду з прав людини, як до останньої судової iнстанцiї надходять усі скарги на неефективнiсть нацiональних органiв правосуддя Європи.

За французами закріпилося образливе прізвисько «жабоїди» через вживання ними в їжу жаб’ячих лапок, хоча ця страва є радше делікатесом, а не щоденною їжею і подається далеко не в усіх закладах

Як не прикро, серед скаржникiв у ЄСПЛ дуже багато українцiв. Чимало судових позовів пов’язано iз затягуванням виконання судових ухвал або ж iз жахливими умовами утримання ув’язнених. За даними суду, наразі зареєстровано близько 10 тисяч справ проти України. Проти Францiї, яка має приблизно таку ж територiю i кiлькiсть населення, подано лише близько 2 тисяч скарг.

Така різниця, очевидно, вказує на те, що французів більше влаштовує національне судочинство, яке не залишає так багато простору для нарікань на несправедливість. Окрім того, в країні, яка дала світові вільнодумця Вольтера і завойовника Наполеона, громадяни навчилися захищати свої права у дієвіший та радикальніший спосіб, про що свідчать невщухаючі протести «жовтих жилетів».

До того ж, пам’ятаючи історичний досвід Великої революції 1789 року, французька влада дуже чутливо реагує на вияви народного невдоволення. Недаремно ж французи досі пишаються тим, що винайшли гільйотину, остання страта на якій відбулася зовсім недавно – у 1977 році.

Довідка

Від кінця XIV століття і до лютого 2002 року національною валютою у Франції був франк. Відтоді офіційно валютою стало євро, хоча на деяких Тихоокеанських заморських територіях продовжує своє існування і французький франк.

У Франції обміняти привезену валюту на євро можна в багатьох закладах: у банку, на пошті, в готелі, аеропорту та у великих супермаркетах. Особливо корисні обмінні пункти «bureaux de change», де найчастіше не стягують комісії. У банку з охочого поміняти валюту знімають фіксовану суму – приблизно 3-5 євро за операцію. Обмін доларів США невигідний через високу комісію (до 10%).

У Франції існує система платних автомагістралей, яка управляється кількома компаніями, розподіленими за різними регіонами. Розмір оплати завжди висвічується на табло при в’їзді на платну ділянку. Оплата може бути здійснена готівкою, кредитною карткою або через системи віддаленої оплати. Детальніше розрахувати маршрут і дізнатися вартість проїзду можна на сайті https://www.autoroutes.fr

Плата за використання автомобільних доріг залежить від категорії транспортного засобу та пройденої відстані. Оплаті також підлягає проїзд деякими мостами і тунелями. Орієнтовна вартість наведена на сайті https://autotraveler.ru/france

Також автомобілістам слід пам’ятати, що з 1 липня 2016 року в’їзд у центр Парижа обмежений. Тепер для проїзду туди у будні дні, з 08:00 до 20:00, необхідно придбати екологічну наклейку відповідної категорії.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 24

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.